Рішення № 29918588, 25.02.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" лютого 2013 р.Справа № 916/19/13-г

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Гарновській К. В.

за участю представників сторін:

від позивача: Мосюра М.О. (представник діючий на підставі довіреності), ОСОБА_2 (засновник, на підставі статуту);

від відповідача: суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 (паспорт).

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Селянського фермерського господарства „Україна";

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3;

про стягнення 34 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: 29.12.2012р. позивач - Селянське фермерське господарство „Україна" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3, в якій просить суд відшкодувати втрачене майно, а саме 5 п'ять тон насіння соняшника, що має собівартість 24000, 00 грн. та відшкодувати неодержаний прибуток в сумі 10000, 00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що між Селянським фермерським господарством „Україна" та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 укладено договір від 17.09.2011р., згідно умов якого позивач здає, а відповідач приймає на зберігання насіння соняшника врожаю 2011р. у кількості 15 тон. На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу на зберігання 15 тон соняшника, що підтверджується накладною №1 від 22.09.2011р. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 12.07.2012 року встановлює факт того, що під час завозу насіння в склад АДРЕСА_1, ОСОБА_2 не зважував все насіння, а зважив лише одну площадку ПТС-12, вага якої склала 5340 (п'ять тисяч триста сорок) кілограм, а інші дві не зважувались, а орієнтувались на першу, тому в накладній № 1 від 22.09.2011 року стоїть знак приблизно. Договором встановлено строк зберігання - на вимогу орендаря. Як зазначає позивач, 28.06.2012 року ним було отримано зі складу АДРЕСА_1 у відповідача частину насіння соняшника в кількості 9880 кілограм, що підтверджується накладною № 1 від 28.06.2012 року. Як вказує позивач, відповідач повідомив йому в усному порядку, що на складі більше насіння не залишилося. 04.07.2012 року позивач звернувся до Біляївського РВ ГУМВС в Одеській області із заявою про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_3 у зв'язку із шахрайством. Працівникам міліції ОСОБА_3 повідомив, що кошти за зберігання соняшника від позивача отримав, однак касового ордера не видавав, а також повідомив, що на складі насіння соняшника у нього більше немає. В підтвердження цих фактів позивач посилається на матеріали досудового розслідування, а також лист-відповідь з Біляївської міжрайонної прокуратури Одеської області № 1672к/12 від 06.11.2012 року. Отже, з врахуванням кількості насіння яке було передано позивачем на зберігання та кількості насіння, яке було отримано останнім, у відповідача повинно було залишитись 5 тон насіння соняшника. Згідно з результатами торгів по зовнішньоекономічних контрактах станом на 01.06.2012, вартість насіння соняшника розраховане за базисом СРТ, складає 4852,84 грн. за тону. В підтвердження даного факту позивачем надано витяг з результатів торгів на аграрній біржі від 01.06.2012 року. Таким чином, на думку позивача, вартість неотриманого залишку насіння соняшника складає 24264,20 грн., що приблизно становить 24000, 00 грн. Крім того, в підтвердження суми неодержаного прибутку позивач посилається на те, що за 24000, 00 грн. він міг придбати та виростити 10 голів свиноматок, а з врахуванням того, що з 28.06.2012 року пройшло 5 місяців, позивач міг отримати приплід від цих свиноматок. Таким чином, на думку позивача, за 5 місяців він не отримав 10000,00 грн. прибутку.

07.02.2013р. до суду надійшов відзив Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3, згідно якого відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування свого відзиву відповідач посилається на те, що загальний об'єм насіння, яке підлягло зберіганню, був попередньо встановлений сторонами договору у кількості 15 тон. Надходження насіння відбулось 22.09.2011р., при цьому позивач насіння не зважував та відвантажив його на складі, не попередивши працівників складу про відсутність у позивача відповідних актів зважування. Факт відсутності у позивача документів по зважуванню був встановлений при оформленні позивачем його накладної на передачу насіння на зберігання. У зв'язку з вказаними обставинами відповідач зазначає, що у накладній позивача вказано, що заявлена маса насіння є приблизною. У зв'язку із відсутністю актів зважування відповідач відмовився видати позивачу складську накладну на збереження до перезважування останнім насіння, проте позивач від цього ухилився. Насіння соняшника зберігались на складі до 28.06.2012р. За вказаний період зберігання соняшник був очищений від амброзії, у зв'язку із наявністю загрози його псування. В процесі очищення соняшника відходи склали 15% від його кількості, тобто 1800кг. Також відповідач зазначає, що у квітні 2012р. позивачем було отримано 450кг. з партії насіння, що зберігалося. 28.06.2012р. позивачу було видано зі зберігання 9800кг. насіння за відповідною відпускною накладною. Таким чином, всього було очищено та повернуто позивачу 12 130кг. насіння. Саме виходячи із вказаної кількості насіння і була витребувана плата за зберігання.

18.02.2013р. до суду надійшло клопотання Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 про витребування з Центрального статистичного управління Біляївського району Одеської області довідки про кількість зібраного позивачем врожаю насіння. За результатами розгляду вказаного клопотання у судовому засіданні 18.02.2013р. прийнято ухвалу, якою зобов'язано Селянське фермерське господарство „Україна", надати довідку з Центрального статистичного управління Біляївського району Одеської області, яка підтверджує кількість зібраного позивачем соняшника.

Представник позивача в судовому засіданні 25.02.2013р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Між тим, позивач вимоги ухваи суду не виконав, посилаючись на те, що він помилково забув здати звітність до Центрального статистичного управління Біляївського району Одеської області щодо всього зібраного врожаю у 2011р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази та давши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.09.2011р. між Селянським фермерським господарством „Україна" та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 укладено договір згідно умов якого позивач здає, а відповідач приймає на зберігання до складу №2 насіння соняшника врожаю 2011р. у кількості 15 тон. Строк зберігання до витребування орендатора. Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 зобов'язується зберігати та нести відповідальність за фізичну вагу насіння. Селянське фермерське господарство „Україна" зобов'язується виплатити Суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_3 за 1 тону в місяць 25 грн., за завантаження - 10 грн. за 1 тону за витребуванням фізичної ваги насіння соняшника.

Як вказує позивач, підставою для звернення з вказаним позовом стала неправомірна поведінка відповідача, яка складається з повернення позивачу лише 9880кг. насіння соняшника, замість 15 тон, які були передані останнім на зберігання відповідачу. Отже, з врахуванням положень ст. 957 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України позивач просить суд відшкодувати вартість втраченого майна, а саме 5 тон насіння соняшника, що має собівартість 24 000, 00 грн. та відшкодувати неотриманий прибуток в сумі 10 000, 00 грн.

Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В підтвердження виконання умов договору та передачі відповідачу насіння соняшника у кількості 15 тон позивачем надано накладну №1 від 22.09.2011р., яка скріплена підписом та печаткою позивача, та підписом відповідача.

З вказаної накладної вбачається, що загальна вага насіння соняшника врожаю 2011 року, яке було передано на зберігання відповідачу складає „приблизно 15 тон", що не заперечується позивачем та відповідачем.

28.06.2012р. позивачем було знято зі зберігання 9880кг. насіння соняшника, що підтверджується доданою до позовної заяви накладною №1 від 28.06.2012р. З вказаної накладної вбачається, що кількість отриманого насіння соняшника відображена без позначки „приблизно", та вказана накладна скріплена підписами та печатками Селянського фермерського господарства „Україна" та Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3. Також, у вказаній накладній міститься припис „Після зняття амброзії без моєї згоди".

Оскільки договір про зберігання зерна укладався між Селянським фермерським господарством „Україна" та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3, суд доходить висновку щодо розгляду заявлених позивачем вимог за загальними правилами зберігання майна, передбаченими Цивільним кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до положень ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Як зазначає позивач в своїй позовній заяві, таким складським документом є накладна №1 від 22.09.2011р.

Для встановлення факту втрати відповідачем майна, переданого на зберігання та відшкодування неодержавного прибутку, суду необхідно встановити яку саме кількість соняшникова насіння було передано на зберігання.

Однак, вказана накладна не може враховуватись господарським судом як належний доказ належного виконання позивачем умов договору зберігання з огляду на наступне.

Так, частиною першою ст. 937 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів та наданих представниками сторін пояснень, на виконання умов вказаного договору 22.09.2011р. позивачем було передано на зберігання насіння соняшникове врожаю 2011р., про що оформлено накладну № 1 до договору № 1 з позначкою „приблизно 15т." у графі „кількість", що також не заперечується представниками сторін.

В той же час, відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення, зокрема, передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, суд зазначає, що накладна №1 від 22.09.2011р. не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Так, дана накладна повинна бути первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому відсутність в ній визначення чіткої одиниці виміру переданого товару на зберігання не може вважатись доказом передачі на зберігання відповідачу саме 15 тон насіння. Позивачем у своїй позовній заяви також зазначено, що останній зважив лише одну площадку ПТС-12, вага якої склала 5340 (п'ять тисяч триста сорок) кілограм, а інші дві не зважувались, а орієнтувались на першу. Отже у даному документі відсутні обов'язкові реквізити, необхідні для даної форми документу, що робить неможливим прийняття його як належного доказу по даній справі.

Крім того, відповідно до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 12.07.2012р. наданої позивачем, зокрема, встановлено, що в Біляївський РВ ГУМВС України в Одеській області поступили матеріали по зверненню гр. ОСОБА_2 по факту можливих неправомірних дій з боку гр. ОСОБА_3 Перевіркою встановлено, що гр. ОСОБА_2 з гр. ОСОБА_3 уклали договір б/н від 17.09.2011 року, за яким гр. ОСОБА_3 як ЧП приймає на зберігання насіння соняшника у СФГ «Україна» в особі гр. ОСОБА_2, дане насіння буде зберігатися за договором зберігання у складі АДРЕСА_1. В ході подальшої перевірки було встановлено, що в момент завезення насіння соняшника в склад АДРЕСА_1 було складено накладну № 1 від 22.09.2011р., в якій в найменуванні пишеться «семена подсолнуха», а в кількості 15 тон зі знаком приблизно. В ході розгляду матеріалів було встановлено, що в 28.06.2012 року гр. ОСОБА_2 забрав своє насіння соняшника у розмірі 9880 кг відповідно до накладної № 1 від 28.06.2012р., підтвердженням цього є квитанція важення. В ході перевірки було встановлено, що під час завозу насіння соняшника в склад АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 не зважував усе насіння, а зважив тільки одну площадку ПТС-12, вага якої склала 5340 кг, а інші дві площадки не зважували а орієнтувалися на першу, тому в накладній № 1 від 22.09.2011р. стоїть знак приблизно. У зв'язки з цим, встановити точну вагу насіння соняшника, яке було завезено на АДРЕСА_1 не надається можливим. Отже вказані обставини також свідчать про недотримання позивачем умов договору зберігання.

Враховуючи викладене, господарський суд позбавлений можливості встановити кількість переданого на зберігання насіння соняшника за договором від 17.09.2011р. без належним чином оформлених первинних документів, підтверджуючих належну передачу на зберігання товару та прийняття його зберігачем із встановленням його кількості, що позбавляє суд можливості встановити фактичні обставини справи.

Крім того суд зазначає, що надана позивачем прибуткова накладна № Ук-0000001 від 22.09.2011р. не може бути доказом передачі встановленого в ній насіння соняшника відповідачу за договором від 17.09.2011р., оскільки в накладній вказано, що насіння передано за договором №1, який за поясненнями позивача не укладався між сторонами.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що в порушення зазначених норм Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведено належним чином наявність порушення його суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, в зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволенні позову Селянському фермерському господарству „Україна" у повному обсязі.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 04.03.2013р.

Суддя Невінгловська Ю.М.