Постанова № 29918243, 09.08.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2011 р. справа № 2а-6757/08/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М.,

суддів: Католікяна М.О., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Піддубній А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства «ТОР»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2010 року по справі № 2а-6757/08/0470

за позовом Приватного науково-виробничого підприємства «ТОР»

до:

відповідач 1: Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську;

відповідач 2: державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними винесені Державною податковою інспекцією у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області податкові повідомлення-рішення № 0016742301/0 від 26.11.2007р., № 0016742301/1 від 26.01.2008р., № 0016742301/2 10319 від 02.04.2008р., № 0016742301/3 20821 від 26.06.2008р., якими приватному науково-виробничого підприємству «ТОР»нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 17 791грн., з яких основний платіж - 12 791грн., штрафні санкції - 5000грн. та податкові повідомлення-рішення № 0016732301/0 від 26.11.2007р, № 0016732301/1 від 26.01.2008р., № 0016732301/2 10318 від 02.04.2008р., № 0016732301/3 20820 від 26.06.2008р., якими приватному науково-виробничого підприємству „ТОР" нараховані податкові зобов'язання з на додану вартість на суму 13 604грн., з яких основний платіж - 9069 грн., штрафні санкції - 4535грн., а також визнати повністю задоволеною на користь приватного науково-виробничого підприємства «ТОР»повторну скаргу за вих. № 02/29 від 29.01.2008р. на рішення державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області від 24.01.2008р. за №2170/10/25-008.

Постановою суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Суд виходив з того, що підприємством в порушення вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств зі змінами та доповненнями (далі - Закон про прибуток) включило до валових витрат оплату послуг зв'язку без підтверджуючих первинних документів; підприємством по зазначеним операціям завищено податковий кредит; в бухгалтерських регістрах не відображається металопрокат, переданий в переробку на сторону, не забезпечується наявність інформації про терміни та об'єм переданого металопрокату на відповідальне зберігання іншому підприємству та в порушення вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР підприємство включило до валових витрат оплату послуг по зберіганню та обробці металопрокату без відповідних підтверджуючих документів та завищено податковий кредит. В ході розгляду скарги ПВНП «ТОР»не були надані документи, які підтверджують відображення в податковому обліку витрат на придбання телекомунікаційних послуг та послуг по зберіганню та обробці металопрокату (договорів, актів виконаних робіт, платіжних доручень, рахунків та інших документів). Отже, за результатами проведеної перевірки підприємству обґрунтовано донараховано 12791,0 грн. податку на прибуток, 9069,00 грн. податку на додану вартість та застосовано 9048,00 грн. фінансової санкції податку на прибуток, 4535,00 грн. фінансової санкції з податку на додану вартість з посиланням на підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі - Закон № 2181-ІІІ).

Крім того, суд дійшов висновку, що відповідач -2 своєчасно надіслав позивачу рішення про результати розгляду скарги від 27.03.2008 року за № 8286/10/25-008, тому підстав вважати скаргу задоволеною немає, разом з тим, рішення за скаргою не є актом суб'єкта владних повноважень відповідно до ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не містить обов'язкових для виконання приписів та не тягне за собою правових наслідків для позивача, на відмінність від оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники відповідачів до суду не з'явилися, повідомлені належним чином про місце, дату і час судового засідання, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, що виїзна планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства приватного науково-виробничого підприємства "ТОР" ( далі ПНВП ТОР) за період з 17.04.2006р. по 30.06.2007р. проведена згідно плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, за наслідками якої складено акт від 14 листопада 2007р. за № 146/23/34303779.

В акті перевірки зазначено, що позивачем укладені договори № 32 від 28 квітня 2006 та № 23 від 01 січня 2007 року з Дніпропетровським орендним підприємством «Одяг», як суборендодавцем, на оренду приміщення в м. Дніпропетровськ.

Суборендодавець передав згідно актів приймання - передачі від 28 квітня 2006 року № 32 та від 01 січня 2007 року № 23 нежиле приміщення, майно та обладнання, серед яких є і телефонна лінія. Оплату за послуги зв'язку договорами не передбачено. Строк дії договорів з 01.05.2006р. по 30.11.2007р.

Суд першої інстанції посилається на п. 86 Постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005р. N 720 «Про затвердження правил надання та отримання телекомунікаційних послуг»та зазначає, що без наявності тимчасового договору з оператором чи провайдером телекомунікацій позивач сплачував кошти на розрахунковий рахунок ДОП «Одяг»з призначенням платежів за послуги зв'язку; а тому не мав права включати до валових витрат оплату послуг зв'язку без підтверджуючих первинних документів в сумі 3190,0 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо порушення п.5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно Актів приймання-передачі приміщення, майна та обладнання суборендодавця суборендарю згідно договорів відповідно № 32 від 28.04.2006р. та № 23 від 01.01.2007 позивачем отримано в суборенду телефонну лінію.

Позивач щомісячно здійснював оплату рахунків ДОП „Одяг" із застосуванням платіжних доручень.

Підставою висновку про порушення Позивачем п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток Відповідач-1 зазначає те, що Позивачем не укладений відповідно до вимог п. 86 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ від 09.08.2005р. № 720, тимчасовий договір, який повинен укладатися наймачем квартири (орендарем), на строк дії договору найму (оренди) квартири з оператором чи провайдером телекомунікацій (п. 3.1.2 Акту перевірки).

Проте, пунктом 86 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг передбачено, що у разі передачі абонентом телефонізованих квартир у найм (оренду) з наймачем (орендарем) укладається тимчасовий договір (за відсутності заборгованості за користування телефоном та надані телекомунікаційні послуги) за заявами абонента та наймача (орендаря) на строк дії договору найму (оренди).

Позивач, як зазначено в п. 1.1 Договору № 32 від 28.04.2006р. та Договору № 23 від 01.01.2007 року, .укладеного з ДОП „Одяг", орендує не квартиру, а нежиле приміщення - офісне приміщення, про що також значено в Акті перевірки (п. 2.15.7, пп. 1 п. 3.1.2).

Таким чином, вимога про наявність тимчасового договору, складеного Позивачем, як наймачем зартири, та висновок про порушення підприємством вимог п. 86 зазначених Правил, є безпідставною, а тому наявність тимчасового договору не може бути умовою, за якою у Позивача виникає право на віднесення витрат по оплаті послуг зв'язку до валових витрат.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. З Закону про прибуток не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Витрати Позивача по оплаті послуг звя'зку підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що висновок суду про те, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат витрати по оплаті послуг зв'язку на загальну суму 3190,00 грн. без підтверджуючих первинних документів є помилковим.

Щодо включення підприємством в порушення п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток до валових витрат оплати послуг по обробці металопрокату без підтверджуючих документів.

Позивачем, як Замовником, укладено з приватним підприємством „Аркада 66" (виконавець) договір підряду № 01/06/06 від 01.06.2006р. та договір підряду № 17/01 від 17.01.2007р., згідно яких останнє зобов'язалося виконати роботи по обробці металопрокату з метою доведення його до відповідності вимогам державних стандартів на такий вид металопрокату або вимогам заводу-виробника або вимогам Замовника для подальшого продажу Замовником цього металопрокату.

Підставою висновку про порушення позивачем п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток відповідач -1 зазначив те, що позивач без документального підтвердження господарських операцій по наданню послуг зберігання та обробки металапрокату перерахувало на рахунок ПП «Аркада 66»за договорами підряду та віднесло до валових витрат загальну суму 42150,00 грн.

При цьому відповідач-1 зазначив, що Позивач має акти виконаних робіт, але не відображає -операцій з руху металопрокату від ПНВП „Тор" до ПП „Аркада 66" та від ПП „Аркада 66" до ПНВП „Тор" та послуги по зберіганню металопрокату, та позивачем не надані: товарно-супроводжувальні документи на перевезення металопрокату ПНВП „Тор" до ПП „Аркада 66", договір на надання послуг зі зберігання металопрокату ПП „Аркада 66", документи, підтверджуючі передачу металопрокату ПП „Аркада 66" на відповідальне зберігання; документальне підтвердження присутності представника ПНВП „Тор" на ПП „Аркада під час надання послуг по обробці металопрокату.

Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що за зазначеними договорами підряду ПП Аркада 66" зобов'язалося виконати для позивача певні роботи по обробці металопрокату, зазначені в додатках ах до договорів. В додатках до договорів зазначено, що роботи виконуються без оформлення акту приймання-передачі в присутності представника Замовника. Отже безпідставними є вимоги про надання документів, підтверджуючих передачу металопрокату позивачем на ПП „Аркада 66" на відповідальне зберігання, та вимоги про надання документального підтвердження присутності представника позивача на ПП „Аркада 66" під час надання послуг по обробці металопрокату прокату.

Факт виконання робіт, зазначених в додатках до договору, підтверджується згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідними актами виконаних робіт, про що зазначено в Акті перевірки (пп. 2) п. 3.1.2). Акти підписані представником позивача, присутнім при виконанні та прийманні робіт.

Між сторонами окремо договір про надання послуг зі зберігання металопрокату не укладався, тому безпідставно вимагати від підприємства документи, підтверджуючі надання ПП „Аркада 66" послуг зі зберігання металопрокату.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про безпідставність вимоги про надання товарно-супроводжувальних документів на перевезення металопрокату позивачем до ПП „Аркада 66", оскільки підприємством не включено до складу валових витрат витрати на перевезення металопрокату позивача до ПП „Аркада 66", та з ПП „Аркада 66" не укладався договір на перевезення металопрокату.

Як зазначено в пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 3 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Витрати позивача по оплаті робіт по обробці металопрокату підтверджені відповідними первинними документами (актами виконаних робіт).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що ним позивачем безпідставно включено до валових витрат витрати на оплату робіт по обробці металопрокату на стальну суму 42150,00 грн. без відповідних підтверджуючих документів.

Колегія суддів також підтримує правову позицію заявника апеляційної скарги щодо порушення п. 5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Порушення п. 5.9 ст. 5 Закон про прибуток встановлено Відповідачем-1 у зв'язку з тим, що позивачем, як зазначає Відповідач-1, приріст балансової вартості товарів не включався до складу валових доходів у тому ж звітному періоді, оскільки балансова вартість запасів на кінець звітного періоду перевищувала їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду.

Проте ні Закон про прибуток, ні Порядок складання декларації з податку на прибуток підприємства не передбачає використання для визначення балансової вартості товарів, зазначених в п. 5.9 ст. 5 вказаного Закону, балансової вартості товарно-матеріальних цінностей, зазначених на певних рахунках бухгалтерського обліку, зокрема, на рахунках 209, 221, 281.

Згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291, рахунки Класу 2 «Запаси»призначені для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству готової продукції, товарів, предметів праці, що призначені для обробки, переробки, використання у виробництві і для господарських потреб, а також засобів праці, які підприємство включає до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Отже встановлений порядок бухгалтерського обліку класу «Запаси» передбачає облік більшого кола товарно-матеріальних ціностей, ніж зазначено в п. 5.9 ст. 5 Закону про прибуток.

Використання в Законі про прибуток терміну «запаси»не свідчить про тотожність цього терміну з терміном, який визначено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженому наказом Мінфіну України від 20.10.1999р. № 246.

Отже відсутність встановленого Законом порядку розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів, не може тягти його порушення з боку платника податків, зокрема, позивача, а, таким чином, бути підставою для нарахування податкових зобов'язань.

Таким чином, відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами»(із змінами і доповненнями), у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника сдатків.

Проте данне положення Закону суд першої інстанції залишив поза увагою.

За таких обставин колегія судді вважає помилковим висновок суду про те, що позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону про прибуток не включено до складу валових доходів приріст балансової вартості товарів в сумі 5826 грн.

Щодо порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість». Суд першої інстанції вважав, що згідно п. 3.1.2 Акту перевірки, порушенням є віднесення до складу валових витрат витрат по сплаті послуг зв'язку за договорами оренди нежитлового приміщення та послуг по обробці металопрокату за договорами підряду.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону Про ПДВ, в редакції яка діяла до 31.12.2006 р, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону Про ПДВ, в редакції яка діє з 01.01.2007р, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням послуг, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ).

Колегія суддів зазначає, що в акті перевірки не вказано, в чому полягають порушення Закону про ПДВ під час включення до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 637,92 грн, оплачені в зв'язку з придбанням послуг зв'язку, та 8430,14 грн -в зв'язку з придбанням послуг по обробці металопрокату, оскільки правовідносини з податку на додану вартість врегульовані Законом про ПДВ, а не Законом про прибуток. Оцінка правомірності цих договорів викладена вище.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов посилкового висновку про законність нарахування зазначених сум податку на додану вартість.

Щодо позовних вимог про визнання повністю задоволеною на користь позивача повторної скарги вих. № 02/29 від 29.01.2008 року на рішення державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області від 24.01.2008 року за № 2170/10/25-008, поданої ДПА у Дніпропетровській області, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що формулювання позовної вимоги не є вірним в розумінні вимог адміністративного судочинства України. Вмотивоване рішення за скаргою платника податків не є актом субєкта владних повноважень відповідно змісту ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не містить обовязкових для виконання приписів та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки за наслідками розгляду скарги приймаються податкові повідомлення-рішення, які є належним предметом оскарження в цьому спорі.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що рішення по скарзі надіслано відповідачем-2 протягом продовженого строку її розгляду, але було помилково повернене поштою на адресу відповідача-2, який після повернення поштою відповіді на скаргу позивача, повторно направив рішення кореспонденцією на адресу позивача, що свідчить про те, що відповідач-2 первісно при надісланні рішення, виконав вимоги Закону № 2181-ІІІ.

За таких обставин колегія суддів вважає, що в задоволені цієї вимоги слід відмовити.

Керуючись ст. 196, 198, ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства «ТОР»на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2010 року по справі № 2а-6757/08/0470 задовольнити частково.

Постанову суду скасувати. Визнати недійсними винесені Державною податковою інспекцією у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області податкові повідомлення-рішення № 0016742301/0 від 26.11.2007р., № 0016742301/1 від 26.01.2008р., № 0016742301/2 10319 від 02.04.2008р., № 0016742301/3 20821 від 26.06.2008р., якими приватному науково-виробничого підприємству «ТОР»нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 17 791грн., з яких основний платіж - 12 791грн., штрафні санкції - 5000грн. та податкові повідомлення-рішення № 0016732301/0 від 26.11.2007р, № 0016732301/1 від 26.01.2008р., № 0016732301/2 10318 від 02.04.2008р., № 0016732301/3 20820 від 26.06.2008р., якими приватному науково-виробничого підприємству „ТОР" нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13 604грн., з яких основний платіж - 9069 грн., штрафні санкції - 4535грн.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: О.М. Панченко

Суддя: М.О. Католікян

Суддя: А.О. Коршун