Рішення № 29912727, 14.03.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі

суддів: Хилевича С.В., Оніпко О.В., Рожина Ю.М.

секретар судового засідання Панас Б.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду від 22 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Здолбунівського районного суду від 22 січня 2013 року вимоги ОСОБА_3 задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 119 887, 50 гривень боргу за договором позики, 8 016, 31 гривень в рахунок трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання, 11 292,26 гривень інфляційних витрат та 1 392 гривень судового збору.

ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики недійсним.

У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликалась на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вважала безпідставним висновок суду про ненадання належних доказів укладання договору позики під психологічних тиском, оскільки ця обставина підтверджена її поясненнями та поясненнями свідків у справі. Зазначала, що не скаржилась до правоохоронних органів з приводу дій ОСОБА_3, т.я. не хотіла для неї неприємностей. 70 000 гривень вона отримала від ОСОБА_3 не як позику, а як аванс за купівлю будинку в с. Порозове, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно та довідкою про постійну реєстрацію дітей та внуків ОСОБА_3 у цьому будинку. Однак на порушення вимог ст. 212 ЦПК України суд належним чином не оцінив ці докази.

Також суд безпідставно відмовив у прослуховуванні та приєднанні до справи диску із записом її розмов відповідачем.

Помилково він поклав в основу рішення наданий позивачем розрахунок, не перевіривши його законність, та безпідставно застосував норми ч.2 ст. 625 ЦК України до зобов'язання вираженого в валюті, оскільки нарахування інфляційних витрат може застосовуватися лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні.

З цих міркувань просила скасувати рішення Здолбунівського районного суду від 22 січня 2013 року і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову, задовольнивши її зустрічний позов.

Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, а тому і неповернення суми позики, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню разом із сумами інфляційних втрат від суми позики і трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання з ОСОБА_4 на користь позивача.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд урахував обставину недоведеності заявлених вимог.

Проте з такими висновками колегія суддів погоджується частково.

Матеріалами справи встановлено, що 1 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 одержала від позивача 15 000 доларів США, зобов'язавшись їх повернути до 30 березня 2010 року (а.с. 8-8, зв.).

Спірні відносини виникли з приводу невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за цим правочином і неповернення нею спірної суми на користь ОСОБА_3.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Сукупністю об'єктивних і переконливих доказів підтверджено наявність між сторонами договірних відносин і одержання ОСОБА_2 грошей, а також встановлено невиконання нею своїх зобов'язань за договором позики. Тому суд попередньої інстанції правильно визначив факт порушення відповідачем суб'єктивних прав позикодавця, застосувавши до правовідносин норми ст.ст. 1046-1050 ЦК України і стягнувши з відповідача на користь ОСОБА_3 119 887, 50 гривень суми позики, що є еквівалентом 15 000 доларів США.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України судом також стягнуто з ОСОБА_2 8 016, 31 гривень суми трьох процентів річних та 11 292, 26 гривень інфляційних втрат.

Однак районний суд на порушення правил ст.ст. 213, 214 ЦПК України не врахував обставин надання позики в іноземній валюті та належним чином не визначився з характером спірних правовідносин. Встановивши, що позика надавалась у доларах США, при перерахунку суми боргу в іноземній валюті на національну врахував офіційний курс долара до гривні, установлений Національним банком України на день ухвалення рішення суду, однак не звернув уваги на те, що при вирішенні питання про повернення позики, одержаної в доларах США, не може враховуватись індекс інфляції (який законом встановлено відносно гривні, а щодо іноземної валюти він застосовуватися не може).

Відповідно до ст.ст. 524, 533 ЦК України - зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Будь-яких об'єктивних і переконливих доказів про недійсність оспорюваного правочину відповідач суду першої інстанції не надав.

В іншій частині доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновків при відмові в зустрічному позові, про наявність психологічного тиску на відповідача при укладенні оспорюваного договору та відсутність його волевиявлення, про існування насправді відносин з приводу купівлі-продажу будинку, а не прав і обов'язків за договором позики, та про помилкову оцінку доказів спростовуються матеріалами справи і вимогами закону.

За таких обставин оскаржуване рішення згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає частковому скасуванню з ухваленням у цій частині нового - про відмову в позові.

На підставі ст.ст. 524, 533, ч. 2 ст. 625 ЦК України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати рішення Здолбунівського районного суду від 22 січня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 11 292 (одинадцять тисяч двісті дев'яносто два) гривні 26 копійок інфляційних втрат.

Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову в цій частині до ОСОБА_2.

В решті рішення суду першої інстанції (про стягнення 119 887, 50 гривень боргу за договором позики та 8 016, 31 гривень трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання) залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: