Рішення № 29911875, 12.03.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.03.2013 Справа № 901/106/13-гЗа позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажполімер»

до відповідача Феодосійської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Насипнівської сільської ради

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

Суддя Медведчук О.Л.

Представники:

від позивача - Філенко В.М., довіреність №б/н від 29.01.2013, представник

від відповідача - Баронова Ю.С., довіреність №02-29-18 від 08.01.2013, представник

від третьої особи - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмонтажполімер» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Феодосійської міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Феодосія, вул. Сімферопольське шосе, 56, від 05.07.2005 (зареєстрованого 14.07.2005 за №040501900109), укладеного між Феодосійською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажполімер».

Ухвалою суду від 21.01.2012 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Насипнівську сільську раду.

Позовні вимоги мотивовані недодержанням в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки, передана в оренду земельна ділянка відносилася до Насипівської сільської ради.

Відповідач у відзиві проти задоволення позову заперечує посилаючись на додержання в момент укладення спірного договору оренди положень статті 203 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання спірного договору недійсним.

Третя особа явку свого представника у судове засідання не забезпечила, надіслала до суду витребувані документи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

05.07.2005 між Феодосійською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажполімер» укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,3790 га, що розташована за адресою: м. Феодосія, вул. Сімферопольське шосе, 56 строком до 30.06.2015. Даний договір 14.07.2005 зареєстровано у Феодосійському міському відділі КРФ ДП «ЦДЗК при Держкомземі України» за №040501900109.

Листом виконавчого комітету Насипнівської сільської ради №1299/2-13 від 28.09.2012 повідомлено позивача про те, що: в період з червня по липень 2005 року орендована земельна ділянка була розташована на території яка відноситься до Насипнівської сільської ради; в комунальній власності Насипнівської сільської громади дана земельна ділянка не знаходилася; у грудні 2005 року рішенням сесії Насипнівської сільської ради була надана згода на передачу даної земельної ділянки до складу земель Феодосійської міської ради.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмонтажполімер» посилаючись на лист №1299/2-13 від 28.09.2012 зазначає, що на час укладення договору, позивачу не було відомо, що орендована земельна ділянка відноситься до Насипнівської сільської ради, отже, Феодосійська міська рада не могла передавати дану ділянку в оренду, у зв'язку з чим, договір оренди може бути визнано недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що рішенням 33 сесії 21 скликання Феодосійської міської ради від 02.02.1995 затверджено технічні звіти по інвентаризації земельних ділянок та акти встановлення меж в натурі землекористувачів вказаних у додатку №1, до якого ввійшла земельна ділянка орендована згідно спірного договору.

Рішенням 5 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради від 18.10.1996 №80 затверджено технічний звіт по встановленню та виносу в натурі меж м. Феодосії - площа 3996,99 га.

З листа Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Феодосійської міської ради №01-10/16 від 18.01.2013 вбачається, що на момент укладення спірного договору, орендована земельна ділянка знаходилася на землях Феодосійської міської ради.

З викопіювання із містобудівного кадастру м. Феодосії вбачається, що орендована позивачем земельна ділянка згідно спірного договору знаходиться в межах м. Феодосії.

Рішенням 24 сесії 21 скликання Насипнівської сільської ради від 21.10.1994 затверджено схему генерального плану території Насипнівської сільської ради. З викопіювання із схеми генерального плану території Насипнівської сільської ради вбачається, що орендована позивачем земельна ділянка згідно спірного договору знаходиться в межах м. Феодосії.

Рішенням 36 сесії 4 скликання Феодосійської міської ради від 25.03.2005 №2034 припинено Товариству з обмеженою відповідальністю «Молпродукт» право користування земельною ділянкою площею 4,3790 га, що розташована за адресою: м. Феодосія, вул. Сімферопольське шосе, 56, та дозволено Товариству з обмеженою відповідальністю «Будмонтажполімер» складання технічної документації по землеустрою даної земельної ділянки.

Рішенням 39 сесії 4 скликання Феодосійської міської ради від 30.06.2005 №2206 Товариству з обмеженою відповідальністю «Будмонтажполімер» передано в оренду земельну ділянку площею 4,3790 га, що розташована за адресою: м. Феодосія, вул. Сімферопольське шосе, 56 строком до 30.06.2015. Доказів оскарження або скасування даного рішення у встановленому порядку сторонами суду не надано.

На підставі вищевказаних рішень, 05.07.2005 між Феодосійською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажполімер» укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,3790 га, що розташована за адресою: м. Феодосія, вул. Сімферопольське шосе, 56 строком до 30.06.2015. Даний договір 14.07.2005 зареєстровано у Феодосійському міському відділі КРФ ДП «ЦДЗК при Держкомземі України» за №040501900109.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Відносно листа виконавчого комітету Насипнівської сільської ради №1299/2-13 від 28.09.2012 суд вважає за необхідне зазначити, що даний лист не є належним доказом того, що орендована земельна ділянка відноситься до Насипнівської сільської ради, у зв'язку з чим, Феодосійська міська рада не могла передавати дану ділянку в оренду, оскільки, доказів викладених у листі фактів суду не представлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, зокрема, при регулюванні земельних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Таким чином, твердження позивача про те, що орендована земельна ділянка на момент укладання спірного договору не відносилася до Феодосійської міської ради не доведено, адже, позивач не надав суду належних доказів та допустимих картографічних матеріалів, які б містили відомості про належність орендованої земельної ділянки до Насипнівської сільської ради.

На підставі викладеного, беручи до уваги те, що позивач не надав належних доказів віднесення орендованої земельної ділянки на момент укладання спірного договору до Насипнівської сільської ради, а також не довів суду порушення відповідачем норм чинного законодавства при укладенні спірного договору, не представив суду доказів скасування рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого було передано в оренду земельну ділянку, у суду відсутні правові підставі для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні, у зв'язку з чим, у задоволенні позову відмовляє.

Судовий збір суд відносить на позивача згідно вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем при зверненні з даним позовом до суду 26.12.2012 (поштовий штамп на конверті в якому надійшла позовна заява) згідно квитанції №366 від 26.12.2012 було внесено судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом на 61,00 грн.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п. 5.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 твід 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Враховуючи внесення позивачем судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд вважає за необхідне повернути йому 61,00 грн. зайве сплаченого судового збору за квитанцією №366 від 26.12.2012.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 14.03.2013.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Будмонтажполімер» (вул. Сумгаїтська, 17, м. Черкаси, 18029; ідентифікаційний код 30529028) з Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АР Крим код ЄДРПОУ 38040558, МФО 824026 рахунок №31211206783002, відкритий в ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, за кодом класифікації доходів бюджету 22030001) 61,00 грн. зайве сплаченого судового збору за квитанцією №366 від 26.12.2012.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.Л. Медведчук