Постанова № 29906937, 13.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2013 р. Справа № 5023/4123/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Жукової Л.В., Студенця В.І.,розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 рокуу справі господарського судуХарківської областіза позовомакціонерної компанії "Харківобленерго" допублічного акціонерного товариства "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського"простягнення 128 515,34 грн.

в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Солдатенко А.М.,- відповідача:Смуригін О.О.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року АК "Харківобленерго" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського" про стягнення 128515,34 грн. заборгованості за договором про постачання електричної енергії №0243 від 14.03.2005 року, 6356,82 грн. пені та 1276,47 грн. - 3% річних, нарахованих за неналежне виконання умов договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 1276 грн. - 3% річних, 3178,41 грн. - пені та 2570,31 грн. судового збору. В частині стягнення заборгованості за електричну енергію в сумі 50000,00 грн. - провадження у справі припинено. В решті позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи частково в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанцій скористався правом суду, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та зменшив розмір нарахованої пені. Щодо припинення провадження у справі, суд дійшов висновку про припинення основного зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення місцевого господарського суду скасовано частково, резолютивну частину рішення викладено в наступній реакції, відповідно до якої, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за електричну енергію у сумі 70 882,00 грн. (з яких 59068,37 грн. - тарифна складова та 11813,63 грн. - ПДВ 20%), 3% річних в сумі 1276,47 грн., пеня - в розмірі 3 178,41 грн. та судовий збір в розмірі 2506,74 грн. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, господарський суд апеляційної інстанції мотивував відсутністю законних підстав для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно з чим, стягнув несплачену суму основного боргу.

Не погоджуючись з прийнятою апеляційним судом постановою, ПАТ "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 14.03.2015 року між АК "Харківобленерго" (як постачальником) та ЗАТ "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського" (правонаступником якого є ПАТ "Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського") (як споживачем) укладено договір №051466 про постачання електричної енергії, пролонгований відповідно до п.9.11 на 2012 рік, відповідно до умов якого, позивач взяв на себе зобов'язання постачати електричну енергію відповідачу, а відповідач - оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід'ємними частинами.

Згідно п.2.1.1 договору, що позивач зобов'язався постачати електричну енергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору, з урахуванням розділів 6,7 договору, відповідно до додатку № 1 до договору та додатку № 2 до договору.

Відповідно до п. 5 додатку № 2 до договору, остаточний розрахунок відповідача за електроенергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі рахунку, який виставляється позивачем на основі даних про фактичне споживання електричної енергії та який відповідач сам отримує. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання.

Судами було встановлено, що взяті на себе зобов'язання позивач виконав повністю. Водночас, відповідач свої договірні зобов'язання виконав неналежним чином, внаслідок чого, станом на 04.09.2012 року у нього утворилась заборгованість з оплати за електричну енергію за період з травня по серпень 2012 року в сумі 120 882,05 грн. (де тарифна складова - 100735,04 грн. та ПДВ 20% - 20147,01 грн.). Зазначена заборгованість визнана відповідачем та не оспорюється.

Під час розгляду даної справи, відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача частину заборгованості з електричної енергії в сумі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №681 від 15.10.2012 року. Відповідно з цим, суди правомірно припинили провадження у справі в цій частині на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору.

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Пунктом 10.2 "Правил користування електричною енергією" встановлено, що оплата обсягу спожитої електричної енергії є обов'язком відповідача як споживача електричної енергії.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для стягнення з відповідача 70882,00 грн. заборгованості за електричну енергію за період з червня по серпень 2012 року (де 59068,37 грн. - тарифна складова та 11813,63 грн. - ПДВ 20%) та 1276,47 грн. нарахованих на заборгованість 3%річних за період травень-серпень 2012 року.

Водночас, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем надано заяву від 05.10.2012 року, яка була надіслана позивачу, про проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму основного боргу. Подана заява мотивована тим, що у позивача перед відповідачем існує борг згідно договору про спільне використання технологічних електричних мереж №4/30/05 від 30.05.2008 року, за яким, станом на момент розгляду даної справи АК "Харківобленерго" заборгувала ПАТ "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського" 194630,30 грн. Строк виконання зобов'язань АК "Харківобленерго" за договором від №4/30/05 настав 08.10.2012 року відповідно до п.7.6 договору.

16.10.2012 року позивач листом №02-36/7906 повідомив відповідача про неможливість припинення зобов'язань шляхом зарахування однорідних вимог, посилаючись на те, що інформація щодо заборгованості АК "Харківобленерго" перед ПАТ "Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського" в сумі 194630,30 грн. за договором №4/30/05 про спільне використання технологічних мереж від 30.05.2008 року не існує в обліку, будь-які первинні документи, які підтверджують виконання робіт та їх вартість за зазначеним договором до АК "Харківобленерго" не надходили.

31.10.2012 року відповідач на адресу позивача надіслав заяву про припинення зобов'язання зарахуванням (вих. №31-10/12), в якій просив з урахуванням сплати ним заборгованості у сумі 50000,00 грн. припинити зобов'язання відповідача щодо сплати заборгованості з електричної енергії в сумі 70882,00 грн. по договору про постачання електричної енергії №0243 від 14.03.2005 року внаслідок зарахування частини боргу АК "Харківобленерго" по договору №4/30/05 про спільне використання технологічних мереж від 30.05.2008 року в сумі 70882,05 грн.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно із ст.602 названого Кодексу, не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини другої ст.9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. В даному разі, за переконанням колегії суддів, такі особливості визначено, зокрема, Законом України "Про електроенергетику".

В силу статті 151 Закону України "Про електроенергетику", споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку;

- кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на:

поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії;

поточний рахунок підприємства, яке здійснює передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами;

поточний рахунок енергопостачальника;

поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.

Отже, названим Законом визначено спеціальний (особливий) порядок оплати електричної енергії. Причому, колегія суддів вважає вірним висновок апеляційного суду, що така оплата може здійснюватись виключно у грошовій формі, що унеможливлює припинення зобов'язання з оплати електричної енергії зарахуванням, оскільки енергопостачальник має право лише на певну (згідно з алгоритмом) частку коштів, які надходять від споживача електричної енергії.

Відповідна правова позиція знаходить підтвердження і за підпунктом 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12.02.2002 року №3-рп/2002 у справі №1-7/2002 (справа про електроенергетику), за змістом якого, електроенергія являє собою власність усіх учасників енергоринку, кожен з яких має право лише на частку прибутку від своєї діяльності з виробництва, розподілу або постачання електричної енергії. Тобто, акумульовані на розподільчих рахунках кошти не є власністю будь-якого окремого учасника відповідних правовідносин; право розпорядження певною часткою грошей у енергопостачальника виникає лише після перерахування цієї частки з поточного рахунку із спеціальним режимом використання на поточний рахунок енергопостачальника.

Отже, за переконанням колегії суддів, апеляційний суд вірно встановив відсутність правових підстав для припинення зобов'язання відповідача щодо оплати вартості електричної енергії на суму 70882,00 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно з чим, правомірно скасував судове рішення першої інстанції в цій частині.

При цьому, колегія суддів також погоджується з висновками апеляційного суду, що сторони даної справи не можуть бути суб'єктами відносин, що врегульовані абз. 3 п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 року № 755 "Про утворення державного підприємства "Енергоринок"", яким передбачено можливість припинення виконання зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки, за переконанням колегії суддів, ця норма є виключенням. Вона застосовується до постачальника електричної енергії, який був власником проданої ним оптовому ринку електроенергії для використання її на власні потреби. Водночас, АК "Харківобленерго" є постачальником електричної енергії, а відповідач по справі є споживачем, а не власником електроенергії та не продає будь-яку електроенергію оптовому ринку.

Згідно з пунктом 4.2.1 договору та пункту 6 додатку № 2 до договору, у разі несвоєчасної оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати електричної енергії, позивач нарахував відповідачу 6356,82 грн. пені за період травень-серпень 2012 року, розмір якої судом першої інстанції було зменшено.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За переконанням колегії суддів, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50%, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановили, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідача по договору є його важкий фінансовий стан, на підтвердження чого суду надано звіт про фінансові результати за 9 місяців 2012 року, а також падіння обсягів продажу виробленої продукції та велике податкове навантаженням, в тому числі з оплати податку на землю.

Приймаючи до уваги, що судами обох інстанцій встановлені обставини, за наявності яких, суд скористався своїм правом щодо зменшення розміру пені, колегія суддів погоджується з висновком суду, що пеня має бути стягнута у зазначеному розмірі.

Відповідно до приписів ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, оскаржувана постанова є такою, що прийнята на підставі повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Щодо доводів, викладених в касаційній скарзі, то вони є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а, відповідно, не спростовують висновків суду, покладених в основу оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року у справі №5023/4123/12 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Л.В. Жукова

В.І. Студенець