Ухвала суду № 29904543, 06.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17137/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н. Г. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

06 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Старової Н. Е.

суддів: Файдюка В. В., Чаку Є. В.

при секретарі Рогальовій О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі позивач, Товариство) до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі відповідач, Окружна ДПС) про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень № 0018834310, № 0018824310, № 0018784310, № 0018754310, № 0018764310, № 0018774310, № 0018814310 від 17 вересня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У судовому засіданні апелянт підтримав апеляційну скаргу, представник позивача просив відмовити у її задоволені.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами виїзної планової документальної перевірки ПАТ «Укрсоцбанк» податковими органами з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2012 року було складено Акт перевірки № 902/43-10/00039019 від 31 серпня 2012 року.

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0018834310, №0018824310, №0018784310, №0018754310, №0018764310, №0018774310, № 0018814310 від 17 вересня 2012 року.

Дані податкові повідомлення-рішення були оскарженні позивачем до Державної податкової служби України в порядку, встановленому пунктами 56.2, 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України (далі ПК України) та Наказу ДПА України «Про затвердження Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби» № 1001 від 23 грудня 2010 року.

За результатами розгляду скарги позивача, Державною податковою службою України було прийняте Рішення про результати розгляду скарги № 5971/0/61-12/10-2115 від 23 листопада 2012 року (далі Рішення ДПСУ). Зазначеним Рішенням ДПСУ скасувала: податкове-повідомлення рішення № 0018774310 від 17 вересня 2012 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб Окружної ДПС в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 511,00 грн.; податкове-повідомлення рішення № 0018784310 від 17 вересня 2012 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб Окружної ДПС в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 419,00 грн.

В іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення, а також податкові повідомлення-рішення Окружної ДПС № №0018834310, №0018824310, №0018754310, №0018764310 від 17 вересня 2012 року ДПСУ залишила без змін, а скаргу Банку - без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суб`єктом владних повноважень не було доведена правомірність прийнятих ним рішень та дій.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення № 0018834310 від 17 вересня 2012 року в частині донарахування ПАТ "Укрсоцбанк" податку на додану вартість.

Як вбачається з акту перевірки податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем пп. «д» п.6.5, ст.6, п.п.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.2997 р. № 168/97-ВР та пп. «б», п.185.1 ст.185, п.187,1 ст.187 ПКУ, в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а саме: за послуги, які надані Компанією «Visa International Service Assoсiation» (США).

Відповідач стверджував, що при отриманні імпортної послуги від VISA International Service Association, які відповідач кваліфікує як телекомунікаційні, позивач повинен був на підставі пп. «д» п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» та абз. «д» п. 186.3 ст. 186 ПК України, виступаючи податковим агентом, нарахувати і сплатити ПДВ.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком відповідача, з огляду на наступне.

Стеттею 1 Закону України «Про телекомунікації» № 1280 від 18 листопада 2003 року (далі Закон № 1280) визначено, що телекомунікаційна послуга (послуга) - продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.

Статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346 від 05 квітня 2001 року, визначено, що платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система... Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і, яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу (згідно із п. 1.29 ст. 1 Закону України); розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами (згідно із п. 1.37 ст. 1 Закону України).

Постановою Національного банку України № 400 від 15 листопада 2011 року (далі Постанова № 400) зазначено, що послуги платіжної системи є послугами розрахунково-касового обслуговування.

Відповідно до пп. 6.6. п. 6 Переліку типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПК України, не є об'єктом оподаткування, затвердженого Постановою № 400, операціями зі спеціальними платіжними засобами (далі СПЗ) є послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням СПЗ.

Як встановлено судом першої існтанції, між ПАТ «Укрсоцбанк» і Компанією «VISA International Service Association» (США) укладено Ліцензійну угоду про членство і торгову марку, завірена копія якої наявна в матеріалах справи.

В Ліцензійній угоді про членство і торгову марку зазначається, що ПАТ «Укрсоцбанк» (Користувач) бажає стати членом VISA International Service Association (Власника), бажає брати участь в одній (або більше) з наступних Програм в Україні (Затверджена Країна), яка буде країною місцезнаходження Користувача, якщо інше не затверджене Власником, а також бажає користуватися Марками VISA, які легалізовані для користування згідно із Статутом та Чинними Положеннями Власника в рамках таких програм: Програма для карток Visa та ELECTRON; Програма подорожніх чеків Visa; Програма Плюс; Програма INTERLINK; Програма Visa з видачі готівки.

В Реєстраційному свідоцтві № 884 від 21 вересня 2012 року Національного банку України зазначається про реєстрацію НБУ договору б/н від 24 жовтня 1996 року, укладеного між позивачем та корпорацією VISA International Service Association, який передбачає членство у міжнародній платіжній системі VISA International.

В акті виконаних робіт зазначається, що виконавцем VISA International Service Association в повному обсязі було надано послуги щодо операцій за платіжними картками. Підтвердженням того, що ПАТ "Укрсоцбанк" отримував від VISA International Service Association послуги платіжної системи, які по своїй суті належать до послуг з розрахунково-касового обслуговування, є також Інвойси, які VISA International Service Association виставляла Банку.

Як встановлено судом першої інстанції, дохід на підставі Ліцензійної угоди про членство і торгову марку VISA International Service Association отримує на території США, відповідно всі податки з такого доходу оплачуються за законодавством США, оскільки вона є платником податків цієї держави, що підтверджується сертифікатами від 05 березня 2012 року, від 18 квітня 2011 року, від 22 березня 2010 року, від 17 лютого 2009 року, які видані Податковим управлінням Міністерства фінансів Філадельфія, Пенсільванія.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, отримував послуги, які належать до послуг з розрахунково-касового обслуговування. Крім того, взаємовідносини між Банком і Компанією «VISA International Service Association», як взаємовідносини по наданню телекомунікаційних послуг, не відповідають за своєю суттю Закону № 1280.

Стосовно тверджень відповідача, що позивачем порушено пп. «б», п. 185.1 ст. 185, п. 186.3 ст. 186, п. 187.1 ст. 187 ПК України, в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих прав на розміщення власних брендів та на здійснення власного брендінгу, а саме UniCreditBank підчас проведення УЄФА ЄВРО 2012™ з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг, які надані Союзом Європейських Футбольних Асоціацій (УЄФА) (Швейцарія), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, колегія зазначає наступне.

Між позивачем і Союзом Європейських Футбольних Асоціацій (УЄФА) було укладено Договір національного спонсорства від 12 липня 2011 року.

Згідно умов Договору національного спонсорства, Банк здійснив перерахування УЄФА спонсорської допомоги, згідно з Інвойсів УЄФА та меморіальних ордерів, на загальну суму 3 000 000,00 Євро.

Відповідно до п. 2.1. Договору національного спонсорства зазначається, що Компанія надає УЄФА спонсорську допомогу для цілей проведення Європейського чемпіонату з футболу УЄФА 2010/2012 рр., відповідно до ст. 10 цього Договору,та УЄФА надає Компанії по відношенню до продуктів та брендів, права та можливості, визначені в цьому Договорі, які можуть бути використані виключно в межах території.

Разом з Тим, відповідач вважає, що Договір національного спонсорства є договором про надання послуг, а не є договором про спонсорство (благодійну допомогу).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» № 531 від 16 вересня 1997 року (далі Закон № 531), благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство, спонсорство і волонтерська діяльність.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про рекламу» № 270 від 03 липня 1996 року, спонсорство - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг.

Ст. 4 Закону № 531 зазначено, що благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямах: сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні» , під час організації та проведення чемпіонату забороняється: пряме та непряме використання у будь-який спосіб без дозволу УЄФА об'єктів права інтелектуальної власності УЄФА.

Отже, позивач надавав УЄФА спонсорську (благодійну) допомогу на проведення чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні відповідно до ст. 4 Закону № 531, а УЄФА надав дозвіл Банку на популяризацію свого імені, найменування, своїх знаків для товарів і послуг, та визначення Банка, як національного спонсора.

Згідно з Індивідуальною ліцензєю Національного банку України № 1 від 26 вересня 2011 року, № 2 від 05 грудня 2011 року, № 2 від 07 березня 2012 року, Національний банк України відповідно до підпункту «а» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів № 15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дозволяє здійснити переказування за межі України іноземної валюти для надання саме спонсорської допомоги Union Des Associations Europeennes De Football для проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року в Україні.

Істотною умовою договору про послуги є його ціна (вказується вартість послуги або вказується, що послуга надається безоплатно), а в Договорі національного спонсорства від 12 липня 2011 року немає ціни договору.

Суть виконання Договору національного спонсорства від 12 липня 2011 року - спонсорство з ідентифікацією ПАТ «Уксоцбанк», як Національного Спонсора.

Відповідно до пп. «б» п. 185.1. ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу

Згідно із пп. 186.2.3, п. 186.2. ст. 186 ПК України, місцем постачання послуг є: місце фактичного надання послуг у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів.

В даному випадку відсутній об'єкт оподаткування ПДВ, оскільки сторони Договору національного спонсорства не надали ніяких послуг у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів. В Договорі національного спонсорства жодного слова немає про надання зазначених послуг.

Як вказує позивач, Банк скористався правом на користування позначеннями виключно з метою позиціонування Банку, як Національного спонсора Програми, а, отже, цілком закономірно, надання спонсорської допомоги не відповідає критеріям, визначеним у пп. 186.2.3 п. 186.2. ст. 186 ПК України, а тому не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Визначення податкового зобов'язання з ПДВ, зробленого від суми спонсорської допомоги, на думку суду, є необґрунтованим та безпідставним, адже, спонсорська допомога не може бути «звичайною» вартістю будь-яких послуг, нібито наданих Банку.

Отдже, наведені вище правові норми та обставини дають підстави вважати винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0018834310 від 17 вересня 2012 року необгрунтованим та незаконним.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0018824310 від 17 вересня 2012 року, суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення-рішення №0018824310 від 17 веерсня 2012 року прийнято на підставі висновку акту перевірки про порушення позивачем вимог п. 103.3 ст. 103, пп. «в» п. 160.1, п. 160.2 ст. 160 з урахуванням вимог п. 103.1, п. 103.2, п. 103.4 ст. 103 гл. 10, пп. 134.1.2 ст. 134, пп.. 163.2.2 п. 163.2 ст. 163 ПК України, а саме, ПАТ «Укрсоцбанк» не утримував податок з доходу (роялті) нерезидента із джерелом їх походження з України до або в момент виплати такого доходу, зокрема, дохід у вигляді сплачених роялті в сумі 271 411,20 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Договору про надання послуг № 011/1-215 від 14 березня 2011 року, укладеного між позивачем (Клієнт) і Компанією «Experian Decision Analitics» (Компанія «Experian»), Клієнт, підписуючи цей договір та надані до нього документи, погоджується з наданням наступних послуг Компанією «Experian»: 1)Ліцензія на використання Програмного забезпечення під назвою «Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine», що надає право на використання цього програмного забезпечення. 2) Ліцензія на використання Програмного забезпечення під назвою «FEBO» для кредитування суб'єктів малого та середнього бізнесу повинно бути узгоджене з Клієнтом та не є частиною цього договору. 3) послуги з впровадження цього Програмного забезпечення «FEBO». 4) Транзакції. 5) Стандартна технічна підтримка, що описується в Доповненні про Стандартну Технічну підтримку до Додатку.

Згідно з Актом приймання-передачі ліцензії від 01 квітня 2011 року до Договору № 011/1-215 від 14 березня 2011 року, ПАТ «Укрсоцбанк» (Ліцензіат) набув право використовувати ліцензію на ПЗ під назвою «Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine» та ліцезії на використання під назвою «Febo» для кредитування суб'єктів малого та середнього бізнесу.

Відповідно до Акту приймання-передачі від 01 червня 2011 року, згідно з Договором № 011/1-215 від 14 березня 2011 року, компанія (Ліцензіар) надав ПАТ «Укрсоцбанк» послуги по впровадженню та налаштуванню ПЗ під назвою «Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine».

Посилаючись пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідач вважає, що оплата таких послуг є роялті.

Відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, компанія «Experian Decision Analitics» не є власником об'єктів права інтелектуальної власності - програмного забезпечення «Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine» та програмного забезпечення «FEBO», а є користувачем таких прав на підставі ліцензійної угоди, укладеної із власником.

Таким чином, дохід, отриманий компанією «Experian» із джерелом його походження з України на підставі Договору про надання послуг № 011/1-215 від 14 березня 2011 року, є доходом по наданню послуг, а не роялті.

Досліджуючи питання оподаткування наданих послуг колегія суддів зазначає.

Відповідно до пп. «й» п. 160.1 ст. 160 ПК України, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Згідно із п. 160.2. ст. 160 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Разом з тим, відповідно до Конвенції між Урядом України і Урядом Італійської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та попередження податкових ухилень», ратифікованою Україною 17 березня 1999 року, прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність таким чином, то прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка стосується цього постійного представництва. Тобто, прибуток підприємства Італії оподатковується лише в Італії.

Як свідчать матеріали справи, компанія «Experian Decision Analitics» своїм листом від 03 грудня 2012 року, підтвердила, що належним чином зареєстрована в Італії, як платник податку, а також зазначила, що на підставі Угоди про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Італією платить податок на прибуток в Італії від доходу, отриманого від ПАТ «Укрсоцбанк» (Україна), згідно Договору про надання послуг від 14 березня 2011 року.

Згідно із п. 103.1. ст. 103 ПК України, застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Відповідно до п. 103.2. ст. 103 ПК України, застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента, згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Згідно із п. 103.4. ст. 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Отже, враховуючи наявність Сертифікату податкового резидента від 23 лютого 2011 року, виданого Агенцією надходжень ІІІ Регіональне управління м. Рим, територіальний відділ м. Рим 4-Коллатіно, та вищенаведені норми податкового та міжнародного законодавства, податкове повідомлення-рішення № 0018824310 від 17.09.2012р прийнято неправомірно, тому підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0018784310 від 17 вересня 2012 року суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення-рішення №0018784310 від 17 вересня 2012 року, винесене у зв'язку з встановленими відповідачем в порушеннями вимог абз. «е» п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 з урахуванням вимог п.1.2 ст.1, п.п.4.3.32 п.4.3 ст. 4, ст.8, ст.14, ст.15, ст.16, абз. «а» п.17.2 ст.17 Закону України від 22.05.2003 №889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" із змінами та доповненнями (надалі - Закон №889), та порушеннями п.п.162.1.1 п.162.1 ст.162, п.п.164.2.18 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1, п.168.4 ст.168, абз.«а» п.171.2 ст.171, ст.176 ПК України №2755-VІ від 02 грудня 2010 року.

Згідно з пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Як вбачається з умов Договорів добровільного страхування наземного транспорту, саме страхова компанія (страховик) виплачує фізичній особі (страхувальнику) страхове відшкодування.

Згідно з ст. 25 Закону України «Про страхування» № 1058 від 09 липня 2003 року, здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Отже, відносини по нарахуванню та сплаті страхового відшкодування в контексті сплати податку з доходу фізичної особи є виключно відносинами фізичної особи (страхувальника) і страхової компанії (страховика).

У спірних правовідносинах Банк є лише Вигодонабувачем за страховим відшкодуванням в розумінні Закону 3 1058 і норм Цивільного кодексу України (ст. 985 ЦК України), що полягає в погодженні механізму виплати страхового відшкодування, як це передбачено умовами Договору добровільного страхування наземного транспорту.

Відповідно до абзацу «б» пп. 165.1.27 п. 165.1 ст. 165 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов: під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Порядок застосування підпункту 165.1.27 цього пункту та цього підпункту визначається національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Діючим законодавством визначено лише один випадок, при якому страхове відшкодування вважається доходом фізичної особи і з нього утримується та сплачується податок з доходів фізичних осіб податковим агентом, коли сума страхового відшкодування перевищує вартість застрахованого майна.

Як свідчать матеріали справ, при виплаті страхового відшкодування, яке Банком-вигодонабувачем зараховується в рахунок погашення зобов'язань фізичної особи-позичальника за договорами кредитування, сума страхового відшкодування не перевищувала вартість застрахованого майна, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 15.1. ст. 15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 25 травня 2003 року (далі Закон № 889), якщо платник податку втрачає належний йому на правах власності застрахований об'єкт майна внаслідок його викрадення, зруйнування чи визнання непридатним для використання за наявності обставин непереборної сили, чи внаслідок його змушеної заміни з інших підстав, то такий платник податку при отриманні суми страхового відшкодування зобов'язаний витратити її на відновлення такого майна чи придбання нового майна, аналогічного втраченому, на його заміну. При цьому, для рухомого майна така заміна (відновлення) має бути здійсненою до кінця календарного року, наступного за роком, у якому відбулася така страхова подія.

Згідно із п. 15.2 ст. 15 Закону № 889, якщо платник податку, який отримав страхове відшкодування, не здійснює таку заміну (відновлення) протягом зазначених строків, то невикористана відповідно до пункту 15.1 цієї статті сума такого страхового відшкодування включається до складу відповідного річного оподатковуваного доходу такого платника податку. Про суму здійснених виплат страхового відшкодування страховики повідомляють податкові органи у складі податкової звітності за черговий податковий період.

Відповідно до пп. 8.1.3. п. 8.1. ст. 8 Закону № 889, якщо згідно з нормами цього Закону, окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Отже, саме платник податку включає страхове відшкодування, яке не використане на відновлення (ремонт) майна, до складу відповідного річного оподатковуваного доходу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у спірних правовідносинах, які склались в період дії Закону № 889, страхове відшкодування не використовувалось фізичними особами (платниками податків) на відновлення (ремонт) транспортних засобів, а направлялись платниками податку на погашення зобов'язань за договорами кредитування.

Відповідно, такі страхові відшкодування на підставі норми п. 15.2 ст. 15 Закон № 889, є доходом фізичної особи, який така фізична особа самостійно має включити до свого річного оподатковуваного доходу. Таким чином, Банк не несе ніякої відповідальності за те, що фізична особа (платник податку, позичальник) не включила суми таких страхових відшкодувань до річного оподатковуваного доходу.

Згідно із пп. 2.2.6., п.п. 2.2.7. п. 2.2. Порядку застосування пп. 4.3.32 та 4.3.33 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889 щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум та пенсійних виплат, отримуваних платником податку за договорами страхування, недержавного пенсійного забезпечення та пенсйного вкладу, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 26 від 18 листопада 2003 року, у разі, якщо сума страхового відшкодування перевищує вартість застрахованого майна, розраховану за звичайними цінами на дату укладення договору страхування, збільшену на суму сплачених страхових внесків (премій), податковий агент від суми такого перевищення утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 Закону. Про суму здійснених виплат страхового відшкодування податкові агенти повідомляють податкові органи у складі податкової звітності за черговий податковий період.

Як встановлено судом першої інстанції, при виплаті страхового відшкодування, яке Банком-вигодонабувачем зараховується в рахунок погашення зобов'язань фізичної особи-позичальника за договорами кредитування (в період дії Закону № 889), сума страхового відшкодування не перевищувала вартість застрахованого майна, що не заперечувалось відповідачем.

Враховуючи вищенаведене, податкове повідомлення-рішення № 0018784310 від 17 вересня 2012 року було прийнято неправомірно та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0018754310, № 0018764310 від 17 вересня 2012 року.

Як зазначив відповідач, Банк завищив амортизаційні відрахування по наступним філіям Банку: Київська міська філія ПАТ «Укрсоцбанк», Донецька обласна філія ПАТ «Укрсоцбанк», Кримська республіканська філія ПАТ «Укрсоцбанк», Львівська обласна філія ПАТ «Укрсоцбанк», Рівненська обласна філія ПАТ «Укрсоцбанк», Харківська обласна філія ПАТ «Укрсоцбанк».

Зокрема, податковий орган прийшов до висновку, що Банк неправомірно відніс системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС до 4 групи основних фондів, а повинен був віднести до 1 групи та джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, а повинен був віднести до 1 групи.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адмінінстративній, цивільні або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як свідчать матеріали справи, питання щодо необхідності обліку пожежно-охоронної сигналізації у складі об'єктів 1 групи було поставлене перед позивачем податковими органами ще у 2005 році під час проведення документальної виїзної перевірки АКБ „Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») за період з 01 липня 2003 року по 01 липня 2005 року. Проте, Банк, не погоджуючись з вимогами податкових органів, оскаржив рішення податкових органів в судовому порядку. За судовими рішеннями господарського суду міста Києва від 23 липня 2007 року по справі №25/592-А, яка набрала чинності, та Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2008 року №25/592-А, к/с № К-14184/08, було визнано неправомірність донарахування податкових зобов'язань із податку на прибуток в зв'язку з нарахуванням амортизації витрат на встановлення пожежно-охоронної сигналізації у складі 3 та 4 групи основних фондів, оскільки віднесення пожежно-охоронної сигналізації до 4 групи основних фондів відповідає вимогам бухгалтерського і податкового обліку і підтверджено висновками судово-бухгалтерської експертизи. Згідно висновку № 12078/2977/29778 судово-бухгалтерської експертизи у господарській справі № 25/592-А, складеного 30 березня 2007 року віднесення пожежної і охоронної сигналізації до 4 групи основних фондів не суперечить вимогам законодавчих та нормативних актів.

Повторное підтвердження неправомірності рішення податкового органу надане постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2009 року по справі №2а-6680/09/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року, якою прийнято рішення щодо правомірності включення Банком сигналізації до 4 групи основних фондів.

Крім того, під час проведення перевірки АКБ «Укрсоцбанк» у 2008 році, податковими органами було поставлене питання щодо неправомірності віднесення Банком системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС до 4 групи основних фондів та джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, а не до 1 групи. Суди в своїх рішеннях (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2009 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 року по справі №2а-6680/09/2670) не погодилися з такими висновками податкового органу, і як наслідок, податкові повідомлення-рішення були скасовані як неправомірні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач правомірно відніс системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС до 4 групи основних фондів, а джерела безперебійного живлення до 3 групи.

Щодо висновків відповідача про те, що Банк неправомірно збільшив балансову вартість 2 групи основних фондів на суму ПДВ, сплачену при придбанні легкових автомобілів для господарської діяльності Банку, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, суми податку на додану вартість, на підставі пп. 5.3.3 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включені Банком до вартості автомобілів з подальшою амортизацією у податковому обліку.

В свою чергу податковий орган наголошує щодо сплати ПДВ, включеного до ціни автомобілів, які Банк придбаває для ведення господарської діяльності, за рахунок прибутку без можливості його амортизації у складі вартості автомобіля.

Відповідно до пп. 8.4.1. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно пп. 5.3.3. п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платникаподатку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість.

Згідно із пп. 7.4.2. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про те, що Банк правомірно збільшив балансову вартість 2 групи основних засобів на суму ПДВ, сплачену при придбанні легкових автомобілів для господарської діяльності Банку.

Норма пп. 7.4.2 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» регулює «вхідний» ПДВ у складі вартості автомобілів для платників податку, які (до внесення змін до цієї норми) мали право на формування податкового кредиту по такому «вхідному» ПДВ, тобто на платників ПДВ, які здійснюють оподатковані ПДВ операції з продажу товарів, робіт, послуг. Враховуючи, що Банк являється платником ПДВ, операції якого як оподатковуються, так і не оподатковуються ПДВ, для податкового обліку «вхідного» ПДВ по основних фондах, в тому числі по автомобілях, банк цілком законно використовує норму пп. 5.3.3 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, листом ДПА України №22622/7/16-1517-21 від 05 листопада 2008 року, роз'яснено, якщо «вхідний» ПДВ по придбаному автомобілю не включається до податкового кредиту, то у випадку продажу автомобіля до податкового кредиту платник ПДВ має право виділити неамортизовану частину «вхідного» ПДВ. Таким чином, якщо мова йде про виділення до податкового кредиту лише неамортизованої частини, то частина ПДВ вже повинна була амортизуватись. А амортизуватись в будь-якій інший спосіб, ніж в складі основного фонду, «вхідний» ПДВ не може відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». ДПА України в зазначеному листі визнає право платника податку амортизувати «вхідний» ПДВ в складі вартості автомобіля як складової частини вартості основного фонду.

Отже, податкові повідомлення-рішення № 0018754310 та № 0018764310 від 17 вересня 2012 року прийняті відповідачем безпідставно.

Щодо позовних вимог по скасуванню податкового повідомлення-рішення №0018774310 від 17 вересня 2012 року.

Податковий орган вважає, що Банком неправомірно застосовано ставку податку з доходів фізичних осіб по п. 7.1. ст. 7 вказаного Закону, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за 2010 рік працівників-нерезидентів на загальну суму 64 879,35 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем утримано податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15%, а має бути утримано за ставкою 30%, оскільки відсутні повідомлення (довідки) працедавця про самостійне визначення фізичною особою іноземцем резидентського статусу відповідно до вимог Наказу ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу» № 581 від 05 жовтня 2004 року.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Враховуючи норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про те, що такі документи, як тимчасові посвідки на постійне проживання на території України, тимчасові посвідки на тимчасове проживання на території України, візи, трудові договори (контракти), накази про прийом на роботу, накази про переведення на іншу посаду, договори оренди квартири, дозволи державного центру зайнятості на працевлаштування, картки фізичної особи-платника податків про одержання ідентифікаційного номера достатньо для того, щоб при нарахуванні заробітної плати працівникам-нерезидентам, застосовувати ставку податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15%.

В матеріалах справи наявні належним чином завірені копії вищезазначених документів по всіх працівникам-нерезидентам Банку, що наведені в акті перевірки.

Зазначені документи підтверджують такі факти: особа має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні; особа перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року; самостійне визначення нею основного місця проживання на території України.

Також судом встановлено, що працівники-нерезиденти отримали в податковій службі України картки фізичної особи-платника податків про одержання ідентифікаційного коду.

Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування Банку сум податку з доходів згаданих фізичних осіб за ставкою 30%.

Відповідно до п. 119.2. ст. 119 ПК України, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Як встановлено судом, ПАТ «Укрсоцбанк» самостійно виявив та подав уточнюючі податкові розрахунки (ф. № 1ДФ) за звітні (податкові) періоди І - ІІІ квартали 2011 року.

Що стосується 18-ти випадків щодо уточнення ідентифікаційних номерів фізичних осіб, то в контексті п. 119.2. ст. 119 ПК України такі уточнення не стосуються недостовірних відомостей або помилок про суми доходів фізичних осіб. Відповідно, у Окружної ДПС немає правових підстав нараховувати такий штраф.

Що стосується 6-ти випадків щодо зменшення (або виключення) сум нарахованих раніше доходів фізичних осіб, то такі уточнення не призвели до додаткового нарахування податку, не призвели до втрат бюджету (недоплат), тобто при таких уточненнях звітності немає факту заниження податкового зобов'язання.

Враховуючи належне виконання позивачем вимог до п. 50.1. ст. 50 ПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правопорушення з боку позивача при поданні уточнюючих розрахунків у зазначених 6-ти випадках.

Окрім того, норма ПК України передбачає, що при самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань інші штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.

Оскільки, дії позивача не були протиправними: сума податку з доходу фізичних осіб була сплачена у правильному розмірі, передбаченому діючим законодавством, то застосування відповідальності до позивача неприпустиме.

Враховуючи зазначене вважає податкового повідомлення-рішення №0018774310 від 17 грудня 2012 року неправомірним.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення від 17.09.2012 р. № 0018814310, суд зазначає наступне.

Відповідач при проведенні перевірки правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2010 року, правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати екологічного податку за період з 01 січня 2011 року по 30 березня 2012 року встановив їх заниження.

Спірні правовідносини регулюються Постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01 березня 1999 року «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» та Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України N 162/379 від 19 липня 1999 року, зареєстрованою Міністерством юстиції України 9 серпня 1999 р. за N 544/3837 (щодо правовідносин, які існували до 31 грудня 2010 року) та ПК України (щодо правовідносин, які існували з 01 січня 2011року).

Як зазначає позивач, Банк не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів та не є платником екологічного податку в цій же частині.

Згідно із ч. 2 Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. № 440 (далі Порядок про отримання дозволу) про отримання дозволу суб'єкти господарювання повинні одержати дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування (крім транзиту, який здійснюється відповідно до міжнародних договорів України та Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів"), використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів (далі дозвіл). Без відповідного дозволу провадження зазначеної діяльності забороняється. У разі виробництва, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізації отруйних речовин суб'єкти господарювання зобов'язані дотримувати норми, які гарантують безпеку для здоров'я населення та навколишнього природного середовища.

З аналізу Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України N 162/379 від 19 липня 1999 року, зареєстрованої Міністерстві юстиції України за N 544/3837 від 9 серпня 1999 року, можна зробити висновок, що дозволи на розміщення відходів видаються тільки спеціалізованому підприємству, яке здійснює господарську діяльність з розміщення та утилізації відходів, а також підтверджує той факт, щ платником збору є це спеціалізоване підприємство, яке здійснює господарську діяльність з розміщення та утилізації відходів.

З аналізу ст. 240, 242 ПК України, випливає, що платниками збору за забруднення (екологічного податку) є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що тимчасове перебування відходів (наприклад, на складі, в контейнері), для цілей оподаткування, не є розміщенням відходів у розумінні ст. 1 Закону України «Про відходи». Контейнери для тимчасового зберігання відходів не є місцями їх остаточного знищення та не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів, на використання яких необхідно отримувати дозвіл спеціально уповноважених органів.

Таким чином, ПАТ «Укрсоцбанк» не є платником збору за забруднення (екологічного податку) за тимчасове перебування на його території (до утилізації) відпрацьованих люмінесцентних ламп, оскільки не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць.

Як свідчать матеріали справи, позивач тимчасово утримував лампи, щоб передати їх спеціалізованому підприємству на утилізацію, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, зокрема, договору між позивачем та ТОВ «Українсько-німецька компанія «Біос» про надання екологічних послуг по вилученню відходів від 17 березня 2011 року

Згідно положень Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженої Наказом ДПС України № 258 від 16 грудня 2011 року зазначено, що відповідно до листа Мінприроди України № 23982/07/10-11 від 06 грудня 2011 року, місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів. Отже, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Відповідно до пп.. 14.1.223. п. 14.1. ст. 14 ПК України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Відповідач також звертав увагу, що позивачем своєчасно не передавались відходи іншим спеціалізованим підприємствам у встановлені договором терміни, тобто протягом відповідного часу здіснювало розиіщення відходів на власних об`єктах, з власної вини та/або з вини комунального підприємства, яке всупереч договору станом на кінець зввітного кварталу не вилучив відходи шляхом їх вивезення. Отже, позивач мав сплатити збір за забруднення навколишнього середовища за фактичні обсяги відходів, що дійсно розміщувалися на його власних об'єктах протягом відповідного часу.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 82 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення - тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, навіть вчинення правопорушення в частині несвоєчасної передачі люмінесцентних ламп ТОВ «Українсько-німецька компанія «Біос» для їх утилізації, то мова може йти лише про адміністративну відповідальність, згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Що стосується затвердження лімітів на розміщення відходів, то відповідальність згідно п. 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01 березня 1999 року, та п. 5.4. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України № 162/379 від 19 липня 1999 року, зареєстрованої Міністерстві юстиції України за № 544/3837 від 9 серпня 1999 року (далі Інструкція № 544/3837), несуть платники збору, а Банк, як вже встановлено, не є платником збору.

Відповідно до п. 5.3. Інструкції № 544/3837, ліміти на розміщення відходів установлюються терміном на один рік і після затвердження місцевою державною адміністрацією доводяться до власників відходів до першого жовтня поточного року. Ліміти на утворення та розміщення відходів розробляються, затверджуються і переглядаються в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1218 від 3 серпня 1998 року.

Згідно із п. 5. 4. зазначеної Інструкції, у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі.

Відповідно до п. 2, п. 3 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1218 від 3 серпня 1998 року, ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях. Ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику.

Таким чином, ліміти на розміщення відходів визначаються суб'єктом, тільки в тому разі, якщо він має дозвіл на розміщення відходів (спеціальним господарюючим суб'єктом).

Враховуючи вищезазначене, суд вважає податкове повідомлення-рішення № 0018814310 від 17 вересня 2012 року та таким, що підлягає скасуванню.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з вищенаведеними нормами матеріального та процесуального права, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.