Постанова № 29903971, 05.03.2013, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

05 березня 2013 р. Справа № 820/506/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Супрун Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Ахвердян Р.А.,

за участю:

представника позивача - Залеської А.С.,

представника відповідача - Служавого Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Мерефянское моторемонтное предприятие № 2" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Мерефянське моторемонтне підприємство № 2" (надалі за текстом - ПП "ММП № 2", позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (надалі за текстом - ХОДПІ Харківської області ДПС, відповідач), в якому просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 21.12.2012 року за № 0000260226 на суму 121671,25 грн. та №0000250226 на суму 127755,00 грн..

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що фактичною підставою для відображення відповідачем в акті перевірки порушень вимог податкового законодавства і прийнятих на підставі цього акту податкових повідомлень - рішень є висновок про неправомірність включення до складу витрат по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість витрат по взаємовідносинам з ТОВ "Компанія "Техпром" з огляду на нереальність таких взаємовідносин. В свою чергу про нереальність відносин підприємства позивача з ТОВ "Компанія "Техпром", на думку особи, яка проводила перевірку, свідчать відсутність товарно-транспортних накладних, путьових листів, а також акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП "Лайнстар", який є контрагентом ТОВ "Компанія "Техпром", а не контрагентом ПП "ММП № 2".

Позивач зазначає, що взаємовідносини ПП "ММП № 2" з ТОВ "Компанія "Техпром" склалися в межах договорів, за якими відповідно до належним чином оформлених видаткових та податкових накладних протягом червня 2012 р. придбавались деталі та комплектуючі. Транспортування товарно-матеріальних цінностей здійснювалось, як це було передбачено відповідними договорами, транспортом постачальника, що не заборонено нормами чинного законодавства. При цьому позивач зауважує, що згідно з Податковим кодексом України товарно-транспортна накладна не передбачена в якості обов'язкового первинного документа, на підставі якого визначається об'єкт оподаткування та/або податкові зобов'язання. Наявність ТТН є обов'язковою тільки при автомобільних перевезеннях, однак їх обов'язковість обумовлена не положеннями Податкового кодексу України, а нормами ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт". Крім того, позивач вважає, що господарські операції позивача з ТОВ "Компанія "Техпром" підтверджені належними документами, що не заперечується в акті перевірки № 2102/220/32300777 від 30.11.2012 р., та беручи до уваги той факт, що контрагент під час здійснення операцій зареєстрований в установленому порядку, в тому числі, як платник ПДВ, є цілком правомірним формування витрат по взаємовідносинам з ним.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про його задоволення в повному обсязі, зазначивши, що податковим органом при проведенні перевірки не доведено належними доказами того, що спірні правочини з ТОВ "Компанія "Техпром" позивачем вчинялись з метою безпідставного формування витрат підприємства позивача та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач - Харківська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області Державної податкової служби - позов не визнав.

У письмових запереченнях на позов відповідач вказав, що проведеною перевіркою підприємства позивача за червень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 30.1.2012 за № 2102/220/32300777, встановлені порушення: п.п.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст.138, пп.139.1.9, п.139.1, ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на суму 102204,00 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 97337,00 грн.

Висновки про порушення підприємством позивача вимог податкового законодавства обґрунтовуються тим, що в ході проведеної перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Компанія Техпром», не підтверджено зв'язок понесених на користь останнього витрат з господарською діяльністю позивача. З цих підстав зроблено висновки про те, що позивач неправомірно задіяв в складі валових витрат при обчисленні податку на прибуток підприємств та в складі податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість витрат по взаємовідносинам з вказаним контрагентом, які не підтверджені відповідними документами, що складаються в межах звичайної господарської діяльності.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на вищевикладені обставини, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, зазначивши, що підприємством відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Оскільки судом зібрані докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, визначене ч. 1 ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, в тому числі і справи за позовом до суб'єкта владних повноважень і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, суд доходить висновку, що адміністративна справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Приватне підприємство "ММП № 2", пройшло передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ЄДРПОУ 32300777, та перебуває на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Харківській ОДПІ з 20.12.2002 р. за № 2881.

Позивач є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва від 12.10.2012 р. за № 200074335, виданого Харківською ОДПІ, індивідуальний податковий номер 323007720236.

Зазначені обставини визнаються сторонами, підтверджені доказами, які є в матеріалах справи, а отже, не потребують додаткового доказування.

Як свідчать матеріали справи, фахівцями Харківської ОДПІ на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу № 783 від 15.11.2012 була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ПП "ММП № 2" з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по операціям з ТОВ «Компанія Техпром» (32030680) за червень 2012 року, про що складено відповідний акт від 30.11.2012 року № 2102/220/32300777, яким встановлено порушення: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на додану вартість за червень 2012 року на загальну суму 97337,00 грн., а також п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за І півріччя 2012 року на загальну суму 102204,00 грн.

Не погодившись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем 12.12.2012 року надані заперечення на зазначений акт перевірки.

На підставі висновків акт від 30.11.2012 року № 2102/220/32300777, начальником Харківської ОДПІ Харківської області ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення від 21.12.2012 року за № 0000260226, яким позивачеві донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 121671,25 грн., з яких 97337 грн. - основний платіж, 24334,25 - штрафні (фінансові) санкції та № 0000250226, яким позивачеві донараховано податок на прибуток у розмірі 127755,00 грн., з яких 102204 грн. - основний платіж, 25551 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті перевірки від 30.11.12 № 2102/220/32300777 судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків - ПП «ММП № 2» вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI, що призвело до заниження суми податку на прибуток на 104304грн., у тому числі: за 1 півріччя 2012 р. - 102204 грн.; порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6. ст. 198 та розділу V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI, в наслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість до сплати на загальну суму 97337 грн., в тому числі за червень 2012р. на суму 97337грн.

Відповідач у висновках акту перевірки зазначає, що у зв'язку із встановленням неможливості реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Компанія "Техпром", звіркою ПП «ММП №2» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Компанія Техпром» на суму ПДВ 2292грн., документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин (продажу товарів, отриманих від ТОВ «Компанія Техпром» іншим контрагентам) за відповідні періоди із НЦОРСЦЗ на суму ПДВ 3198 грн.

При цьому, фактичною підставою для відображення суб'єктом владних повноважень в акті перевірки порушень вимог податкового законодавства і прийнятих за ним податкових повідомлень- рішень, є висновок про неправомірність включення до складу витрат по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість витрат по взаємовідносинам з ТОВ "Компанія „Техпром" з огляду на нереальність таких взаємовідносин. В свою чергу про нереальність відносин ПП "ММП №2" з ТОВ „Компанія „Техпром", на думку особи, яка проводила перевірку, свідчать відсутність товарно-транспортних накладних, путьових листів, а також акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП „Лайнстар", який є контрагентом ТОВ "Компанія „Техпром", а не контрагентом ПП "ММП № 2".

Відповідач в наданих запереченнях та у судовому засіданні зазначив, що при перевірці підприємства позивача в розпорядження Харківської ОДПІ була податкова інформація у вигляді довідки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, складеної за результатами проведеної зустрічної звірки по ТОВ «Компанія «Техпром» за червень 2012 року, результати якої свідчать про не підтвердження здійснення господарських відносин у перевіряємому періоді із ПП «Лайнстар». Так як в ланцюгу за перевіряємий період є взаємовідносини ТОВ «Компанія Техпром» з ПП «ММП №2», є підстави вважати їх такими, що не мають реального характеру.

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 30.11.2012 року № 2102/220/32300777, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Судовим розглядом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Компанія Техпром».

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "ММП № 2" з контрагентом - ТОВ «Компанія «Техпром» в межах господарської діяльності укладались договори поставки: № 22 від 14.06.2012 року (блок двигуна); № 23 від 14.06.2012 року (запасні частини до дизельних двигунів) та № 25 від 20.06.2012 року (запасні частини до дизельних двигунів).

Поставка товарно-матеріальних цінностей відбувалась транспортом постачальника. Приймання товару замовником відбувалось на його складі на підставі виданих довіреностей на отримання ТМЦ (копії журналу виданих довіреностей та договору оренди нежитлового приміщення).

Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 86 КАС України, суд відзначає, що зазначені правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом ці правочин не суперечать закону, предметом цих правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, зазначені договори визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та зазначеним контрагентом фактів вчинення правочинів в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводів про реальність господарських операцій, що були проведені в межах укладених правочинів, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Компанія «Техпром» податкові накладні: № 10 від 14.06.2012 на суму 524988 грн. (у т.ч. ПДВ 87498 грн.), № 11 від 14.06.2012 р. на суму 22992 грн. (у т.ч. ПДВ 3832 грн.), № 17 від 26.06.2012 р. на суму 49794 грн. (у т.ч. ПДВ 8299 грн.); видаткові накладні № РН-47 від 29.06.2012 р., № РН-48 від 14.06.2012 р., № РН-53 від 26.06.2012 р..

На виконання визначених договорів на підтвердження отримання замовником товару позивачем до матеріалів справи надані копії рахунків-фактур, податкових та видаткових накладних. Отриманий товар оприбутковувався підприємством позивача, про що надані копії бухгалтерського рахунку, руху товару по клієнту та руху по складу.

Витребувані судом на виконання вимог ст. 11 КАС України та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за укладеними правочинами.

До матеріалів справи позивачем на підтвердження здійснення оплати отриманого від ТОВ «Компанія «Техпром» товару надані копії банківських виписок, що також надавались позивачем під час перевірки, які засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за укладеними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Оглянувши долучені позивачем до справи копії первинних документів, що були складені по взаємовідносинам між ПП "ММП № 2" з ТОВ «Компанія «Техпром», суд зазначає, що документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (надалі за текстом - Положення № 88), спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність їх вимогам законодавства, суд зазначає наступне.

За приписами п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано в ст. 138 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату; товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться, зокрема, до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Разом з цим, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Також п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Разом з цим суд відмічає, що податкова накладна, як підстава для нарахування податкового кредиту, має бути складена за наслідками реального виконання господарської операції особою, яка має необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, в іншому випадку такий документ не може мати сили первинного документа у розумінні ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджувати факт здійснення господарської операції навіть за наявності у такого документа усіх формальних реквізитів.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

При цьому, суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вищевикладені обставини придбання товару позивачем та його транспортування (фізичного переміщення), відомості щодо придбання товару та можливостей зберігання, підтверджені належними та допустимими доказами, не викликають у суду будь-яких сумнівів в реальності здійснення позивачем господарської діяльності та тих операцій, в межах яких сформовані витрати та податковий кредит при обчисленні податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Техпром».

Доказів відсутності фактичного перевезення товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач - Харківська ОДПІ, в ході розгляду справи до суду не подав.

Враховуючи вищенаведене, викладені в акті від 30.11.2012 року № 2102/220/32300777 судження суб'єкта владних повноважень про заниження податку на додану вартість на загальну суму 97337 грн., в тому числі за червень 2012 р. на суму 97337 грн. - не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи в суді.

Щодо встановлених податковим органом допущених порушень з боку ПП "ММП № 2" п.п.138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п.139.1.9 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. (п. 138.1.1 ст. 138 ПКУ).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами п. 139.1.9. ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проаналізувавши положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що визначальним критерієм для формування витрат обігу та виробництва є причетність набутих у власність товарів, отриманих робіт, спожитих послуг до господарської діяльності суб'єкта господарювання як платника податку на прибуток, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За приписами ч. 2 ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та-фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. При цьому, ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Як досліджено вище матеріалами справи, факт придбання товару, його подальшого використання у господарській діяльності, проведення розрахунків з ТОВ «Компанія «Техпром» підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, банківською випискою, що підтверджує розрахунки за отриманий підприємством позивача товар.

Судом встановлено, що отримані на підставі вищезазначених договорів, ТМЦ були використані позивачем у власній господарській діяльності. А саме: було укладено договір № 487/12/р на виконання ремонтних робіт з Нафтогазовидобувним управлінням „Полтаванафтогаз" ектростанції (копії договору, калькуляції, податкової накладної та акту виконаних робіт містяться в матеріалах справи). Позивачем було укладено договір поставки від 13.06.2012 року №24/13.06 з ТОВ "Завод Ігрового обладнання", предмет - блок двигуна (копія договору, податкових накладних, видаткової накладної та довіреності замовника містяться в матеріалах справи). Позивачем було укладено договір № ОД/П-12-33/НЮ від 18.05.2012 року на послуги з капітального ремонту дизельних двигунів (копія договору, калькуляції, податкової накладної та акту виконаних робіт містяться в матеріалах справи). Позивачем також укладено договір купівлі - продажу № 25/14.06 від 14.06.2012, предметом якого була продаж запасних частин (копія договору, специфікації, податкової та видаткової накладних та довіреності містяться в матеріалах справи).

Відтак, висновок відповідача щодо порушення позивачем п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п.139.1.9 ст. 139 Податкового Кодексу України за рахунок віднесення до складу витрат по придбанню товарів, послуг (робіт) у ТОВ «Компанія «Техпром» - під час розгляду справи свого підтвердження не знайшли.

З огляду на те, що позивачем правомірно віднесено такі витрати до складу витрат підприємства, суд вважає висновок відповідача про неправомірно сформовані витрати за нікчемними правочинами по придбанню послуг від ТОВ «Компанія «Техпром» в результаті чого відповідачем було встановлено його заниження у сумі 102204,0 грн. - необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.

В ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами Харківська ОДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не мала.

Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст. ст.6 і 8 Конституції України, ст. 2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, оскільки зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Суд критично ставиться до посилання податкового органу в акті перевірки на акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Лайнстар», на підставі якого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин останнього із постачальниками та зазначає, що правовідносини ТОВ «Компанія "Техпром" з третіми суб'єктами господарювання, зокрема ПП „Лайнстар" не є правовою підставою для встановлення факту нереальності правовідносин між ТОВ «Компанія «Техпром» та ПП «ММП №2".

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Отже, платник податків не несе відповідальності за своїх контрагентів. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом не подав жодних доказів на підтвердження факту відсутності у позивача об'єктивної потреби в укладанні договорів № 22 від 14.06.2012, № 23 від 14.06.2012 та № 25 від 20.06.2012 з ТОВ «Компанія „Техпром», які на думку податкового органу є спірними правочинами. Відповідачем під час розгляду справи не доведено відсутності факту перевезення товарів за спірними правочинами та відсутності факту подальшого використання цих товарів в межах господарської діяльності.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності його дій щодо винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, судом встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак вони підлягають скасуванню.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Мерефянское моторемонтное предприятие № 2" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 21.12.2012 року за № 0000260226 на суму 121671,25 грн. та № 0000250226 на суму 127755,00 грн..

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, Харківської області, ЄДРПОУ 37999628, банк одержувача ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011, рахунок 31217206784011) на користь Приватного підприємства "Мерефянское моторемонтное предприятие № 2" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 12.03.2013 року.

Суддя Ю.О.Супрун