Постанова № 29903932, 12.09.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2012 року 09:34 2а-3795/12/1070

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Горбунова К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" до Миронівської районної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (далі-позивач, товариство) до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області Державної податкової служби (далі-відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000982301 від 30.07.2012.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства. Висновки відповідача обґрунтовуються тим, що підприємством до складу податкового кредиту за квітень 2012 року включено суми ПДВ на підставі податкових накладних, що були складені постачальником ТОВ «Агро-Право» за наслідками господарських операцій з поставки насіння соняшника, оскільки факт господарських операцій не підтверджено. Позивач вважає, що податкове повідомлення рішення винесено виключно на підставі даних, встановлених перевіркою не ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», а його постачальника ТОВ «Агро-Право». Позивач зазначає, що в акті перевірки немає жодного посилання на те, що ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» здійснено порушення податкового законодавства. Вважає, що господарські операції були реальними, а документи на їх підтвердження оформлено належним чином. Зазначає, що відповідачем не досліджувався факт поставки товару, використання позивачем насіння соняшника, що поставлено ТОВ «Агро-Право», у власному виробництві. При складанні акту перевірки податковим органом використано інформацію про відсутність ТОВ «Агро-Право» за місцезнаходженням на момент здійснення його податкової перевірки та акт перевірки ТОВ «Агро-Право». Позивач вважає, що сформував податковий кредит у відповідності до Податкового кодексу України, на підставі наданих постачальником податкових накладних, які відповідають усім передбаченим вимогами та не визнані не дійсними, підприємство не має підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту. Позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправним та скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити. У судовому засіданні представник відповідача послався на те, що при приведенні перевірки позивача використано інформацію, яку отримано від Харківської ОДПІ, а саме: акт від 29.05.12 № 131/153/36830165, яким визначено, що згідно з висновком № 7 від 28.05.2012 відділу податкової міліції ХОДПІ щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «АГРО-ПРАВО» встановлені обставини, які свідчать, що дані, визначені у податковій декларації з ПДВ ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року, містять відомості по обсягах реалізації, які взагалі не відповідають фактичній діяльності підприємства, а дії ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 р. свідчать про відсутність реального здійснення господарської діяльності. Харківською ДПІ складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агро Право» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за березень 2012 р. Зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що підприємство не знаходиться за місцезнаходженням. Тому ПАТ « Миронівський ЗВКК» в порушення п.185.1. ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, ст. 198.3, ст. 198, п. 201.1, ст. 201 ПК України безпідставно включено до складу податкового кредиту податкові накладні, що містять реквізити ТОВ «Агро-Право».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1996 Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків позивач перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 29.06.1997, згідно з свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 24.05.2011 №100336694 зареєстрований платником податку на додану вартість.

Супровідним листом від 29.05.2012 на адресу начальникам податкових інспекцій ДПА у м. Києві та м. Севастополі, районних, міжрайонних, об'єднаних ДПІ Харківською ОДПІ Харківської області ДПС направлено акт від 29.05.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агро-Право» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за березні 2012 року для вжиття відповідних заходів.

Начальником Миронівської МДПІ Київської області ДПС 12 липня 2012 р. винесено наказ №179 про проведення невиїзної позапланової документальної перевірки ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань підтвердження відомостей від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Агро-право» за березень 2012 р., з ТЦ «ВТФ «Агростандарт» за жовтень 2011 р., з ТОВ «Батив» за травень 2011 р..

Відповідачем направлено позивачу повідомлення від 12.07.2012 про проведення невиїзної документальної перевірки.

Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року.

За результатами перевірки складено Акт №120/22-011/00951770 від 13.07.2012, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем п.185.1. ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України, а також ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України), унаслідок чого підприємством завищено податковий кредит за березень 2012 року в сумі 684812,73 грн.

Як убачається з Акта перевірки, порушення податкового законодавства пов'язується податковим органом з придбанням позивачем у ТОВ «Агро-Право» товару та формування податкового кредиту за березень 2012 року.

У ході проведення перевірки встановлено, що Харківською ОДПІ складено акт від 29.05.12 № 131/153/36830165, згідно з яким взято до уваги висновок № 7 від 28.05.2012 відділу податкової міліції ХОДПІ щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «АГРО-ПРАВО»; встановлені обставини, які свідчать, що дані, визначені у податковій декларації з ПДВ ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року, містять відомості по обсягах реалізації, які взагалі не відповідають фактичній діяльності підприємства, а діяльність ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року носить характер «нереальності» - відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. В акті перевірки щодо дотримання вимог податкового та іншого законодавства ТОВ «Агро Право» за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 зазначено, що Харківською ДПІ складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агро Право» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за березень 2012 року. Зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що підприємство не знаходиться за місцезнаходженням. 14.03.2011 Нововодолазькою МДПІ було анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Агро-Право» у зв'язку з його відсутністю за податковою адресою.

Згідно з висновком № 7 від 28.05.2012 відділу податкової міліції ХОДПІ щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «АГРО-ПРАВО» встановлені обставини, які свідчать, що дані, визначені у податковій декларації з ПДВ ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року, містять відомості по обсягах реалізації, які взагалі не відповідають фактичній діяльності підприємства, а діяльність ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року носить характер «нереальності» - відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. У зв'язку з цим ПАТ «Миронівський ЗВКК» безпідставно включено до складу податкового кредиту податкові накладні, що містять реквізити ТОВ «Агро Право».

На підставі акта перевірки №120/22-011/00951770 від 13.07.2011 Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкові повідомлення-рішення №0000982301 від 30.07.2012 про зменшення суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 1027219 грн., у т.ч. за основним платежем - 684813 грн. та за штрафними санкціями - 342406 грн.

Матеріалами справи установлено, що в березні 2012 р. позивач придбавав у ТОВ «Агро-Право» сільськогосподарську продукцію: насіння соняшника. Придбання товарів здійснювалось позивачем на підставі письмового договору.

На виконання умов договору ТОВ «Агро-Право» у 2012 р. поставило покупцю товар - насіння соняшника - на загальну суму 4108871,90 грн. Факт поставки товару оформлювався податковими та видатковими накладними, що підписувались вказаним контрагентом та уповноваженими особами позивача. Контрагент позивача при здійсненні поставок оформив належним чином 11 видаткових накладних за березень 2012 року, а також 11 податкових накладних на суму 4108871,90 грн. (у т.ч. ПДВ на суму 684812,01 грн.), які позивачем у подальшому було надано на перевірку.

Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість за березень 2012 р.

Транспортування придбаного товару проводилось ТОВ «Агро-Право» за власний рахунок, що підтверджується товарно-транспортними накладними у кількості 54 шт.

Факт отримання товару позивачем підтверджується рахунками-фактурами у кількості 5 шт., які в подальшому були надані на перевірку.

Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника - ТОВ «Агро-Право», що підтверджено банківськими виписками з рахунку позивача.

Отримання товару позивачем від контрагента ТОВ «Агро-Право» підтверджується також дослідженими в суді журналом зважування надходження вантажів на автомобільних вагах, в якому зазначено дата прибуття автомобілів, їх вага та вага і найменування товару, постачальник товару, у т.ч. зазначено надходження товару від ТОВ «Агро-Право».

Оприбуткування товару та подальше зберігання відбувалось в складських приміщеннях ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».

Згідно з дослідженими у суді відомостями щодо основних фондів позивача, останній має елеватори, ємкості, механізми, обладнання та інші засоби для прийняття, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції.

Згідно з наданими позивачем квитанціями виписані ТОВ «Агро-Право» податкові накладні своєчасно зареєстровано у відповідному реєстрі ДПС України у березні 2012 р.

Судом з'ясовано, що відповідач пов'язує факти порушення позивачем податкового законодавства з певними недоліками в діяльності ТОВ «Агро-Право», з відсутністю поставок товарів, стверджує про безтоварність цих господарських операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулюються Податковим кодексом України та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів та іншими законами. Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені. (п.186.1 ст.186 ПК України).

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Разом с тим пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Судом враховано, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

При дослідженні факту здійснення господарської операції суд оцінює відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд враховує, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Суд бере до уваги, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст.198 ПК України).

Так, п.198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як вже зазначалось судом, рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з зменщенням позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Агро-право» які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність договорів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.

Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачу контрагентом - ТОВ «Агро-право» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання господарських договорів ТОВ «Агро-право» є належним чином зареєстрованою юридичною особою, яка має право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем була зареєстрованим платником податку на додану вартість і мала право виписувати податкові накладні.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ТОВ «Агро-право» на час вчинення цих правочинів.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Ураховуючи те, що зміст правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Агро-право» протягом періоду, що був перевірений, відповідав вимогам діючого законодавства України; за період укладення та виконання правочинів жодна із сторін не звернулася до суду щодо порушення права волевиявлення сторін правочину; ці правочини виконано реально, що відображено у відповідній звітності позивача, то суд визнає, що в Акті №120/22-011/00951770 від 13.07.2012 відповідачем положення статей ст.203, ст.215, ст.228, ст.662, ст.655, ст.656 ЦК України застосовано безпідставно.

Крім того, як встановлено судом позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ «Агро-право» було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до пп.14.1.156, 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.6, 201.10статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Пунктом 201.2 статті 201 ПК України визначено, що форму та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Відповідачу до перевірки надано перелік податкових накладних, які були виписані ТОВ «Агро-право» для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «Агро-право», які засвідчують отримання послуг, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у зазначений період.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Суд бере до уваги, що відповідачем не надано ні копію вказаного рішення щодо анулювання ТОВ «Агро-Право» свідоцтва платника ПДВ, ні відомостей щодо оскарження цього рішення чи видачі ТОВ «Агро-Право» нового свідоцтва платника ПДВ.

Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та які, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як було зазначено судом, під час судового розгляду справи суду були надані всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання усних договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Агро-право», крім того, висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів було спростовано наявними в матеріалах справи доказами, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.185.1 ст. 185, п.186.1 ст.186, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України є безпідставними.

При отриманні податкових накладних від ТОВ «Агро-право», які засвідчують придбання товарів, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ за вказаний період.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів на користь позивача у судовому засіданні було спростовано.

Отже, податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції не відбулися реально, є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В силу положень частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідачем не доведено суду належними та достатніми доказами фактів неправильного формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Агро-право» за вказаний період та не доведено суду належними та достатніми доказами фактів нікчемності договорів, укладених з ТОВ «Агро-право», фактів нереальності та безтоварності здійснених між ними господарських операцій, не спростовано твердження позивача щодо реальності вчинення та виконання господарських операцій, а відтак не доведено правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000982301 від 30.07.2012, видане Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" судовий збір у сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 вересня 2012 р.