Постанова № 29883607, 27.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2013 року № 2а-17042/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши позовну заяву в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техлабприбор"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 30.11.2012 №0000632210 та №0000622210

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Техлабприбор", звернувся до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення М0000632210 від 30.11.2012р про визнання податкового зобов'язання з податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення - рішення №0000622210 від 30.11.2012р про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій Державної податкової інспекції Оболонському районі м. Києва ДПС.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства та винесені вироки по посадовим особам контрагента позивача, наявні пояснення посадових осіб щодо фіктивності підприємств.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток на додану вартість ТОВ "Техлабприбор" при взаємовідносинах з ТОВ «Глобалспецсервіс» за період з 01.01.2012 р. по 31.07.2012 р.

За результатами перевірки складено Акт від 07.11.2012 року №905/22-10/36355931 (надалі – Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення пп, 134.1,1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст.138, п. 138.2 , п.138.8, ст. 138, п.п.139.1.9 п.19.1 ст.139, п. 149.1 ст. 149 Податкового Кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями, ч. 1 ст. 203, п.і. п.2. ст.207. ст. 215, п 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст.1, ст.9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХIV із змінами та доповненнями, п. 2.4, п.2.5, п.2.15. п.2.16 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 із змінами та доповненнями, в результаті чого, встановлено заниження суми податку на прибуток, що підлягає нарахуванню до сплати до бюджету на суму 799 112 грн., в т. ч.: за 2 квартал 2012 року на суму - 799 112 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, ті. 198.1. п.198.2, п.198.3. п. 198.6 ст. 198, ст. 200.1 та п.200.2 ст.200, п.201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 р. та ч. 1 ст. 203, п.1, п.2, ст.207, ст. 215, п 1 ст. 216. ст. 228 Цивільного кодексу України, ст.1, ст.9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV із змінами та доповненнями, п, 2.4, п.2.5, п.2.15, п.2.16 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 із змінами та доповненнями, в результаті чого, встановлено: заниження суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього на суму 1 303 244 грн., в тому числі: за травень 2012 року на суму 338 424 грн.; за червень 2012 року на 422 636 грн.; за липень 2012року на суму 542 184 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано заперечення до Податкового органу, за результатом розгляду справи Податковим органом Листом від 27.11.2012 р. №21060/10/22-123, яким висновки Акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акту перевірки, Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.11.2012 р. №0000632210, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 998 890,00 грн. (за основним платежем («+» - збільшення; «-» - зменшення) 799 112,00 грн. та штрафні (фінансовими) санкціями (штрафами) 199 778,00 грн.); податкове повідомлення-рішення від 30.11.2012 р. №0000622210 у зв’язку з чим збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1 629 550,00 грн. (за основним платежем («+» - збільшення; «-» - зменшення) 1 303 244,00 грн. та штрафні (фінансовими) санкціями (штрафами) 325 811,00 грн.).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

В Акті перевірки зазначено наступне: «В ході проведення перевірки ТОВ «Техлабприбор» відображення у податковому обліку взаємовідносин із ТОВ «Глобалспецсервіс» було встановлено: відсутність документів, які засвідчують перевезення товару до складу ТОВ «Техлабприбор»; до перевірки ТОВ «Техлабприбор» не було надано документального підтвердження щодо транспортування товару від постачальника до покупця (маршрутні листи, документи що свідчать про списання ПММ, товарно-транспортні накладні, укладені договори із перевізником, акти про надання послуг (із вказаним маршрутом), інші документи що свідчать про транспортування товару); у видаткових накладних наданих ТОВ «Глобалспецсервіс» на адресу ТОВ «Техлабприбор» які зазначені в акті №905/22-10/36355931 від 07.11.2012р. в таблиці №12 та таблиці №13 не вказане прізвище особи яка виписала видаткові накладні; у податкових накладних №53 від 17.05.2012р. на суму - 21708,00 грн. з ПДВ, №2 від 03.05.2012р. на суму - 20585.12 грн. з ПДВ, №101 від 01.06.2012р. на суму - 40646,64 грн. з ПДВ. №201 від 02.07.2012р. на суму 53 769,14 грн. з ПДВ, наданих ТОВ «Глобалспецсервіс» на адресу ТОВ «Техлабприбор» не вказане прізвище особи яка виписала податкові накладні; відсутність первинного документу, який фіксує господарську операцію, що першою подією для виписки податкової накладної; наявність документів (які оформлені з порушеннями вимог нормативних актів), що фіксують господарську операцію яка с першою події то для виписки податкової накладної.

Згідно п. 4.5 договору №17/04 від 17.04.2012р. та договору №5011 від 17.04.2012р. сторони домовились, що належним чином оформлені оригінали документів підлягають передачі іншій стороні, проте у видаткових накладних які зазначені в акті №905/22- 10/36355931 від 07.11.2012р. таблиці №12 та таблиці №13 не вказане прізвище особи яка виписала видаткові накладні, що порушує умови договорів №17/04 від 17.04.2012р. та договору №501 і від 17.04.2012р.

Відповідно п. 5.3 договору №17/04 від 17.04.2012р. та договору №5011 від 17.04.2012р. постачальник зобов'язаний за власний рахунок забезпечити необхідне для перевезення товару, проте згідно Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.09.2012р. за №3695/22-9/37143900 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Глобалспецсервіс» (код ЄДРПОУ 37316341) за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. та Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.09.2012р. за №3764/22-9/37143900 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Глобалспецсервіс» (код ЄДРПОУ 37316341) за період березень, липень 2012 року встановлено відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності.».

Для з’ясування всіх обставин справи, Судом витребовувалися у Позивача наявні докази виконання робіт та отримання послуг.

Представником Позивача було надано копії реєстр видаткових та отриманих податкових накладних та виписки по рахункам.

В матеріалах справи відсутні договори, докази транспортування отриманої продукції (товару), доказів отримання та обліку товару.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку – особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Крім того, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду доказів того, що ним взагалі отримувалися, якісь послуги від контрагента.

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано (придбано) його контрагентом, та послуги, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагент позивача був позбавлений можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом є нікчемними правочинами.

Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов’язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 25.10.10 р. по справі К-45472/09, Ухвалі від 15.07.10 р. по справі К-24085/07, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук