Ухвала суду № 29877595, 14.02.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1806/12196/12 Головуючий у суді у 1 інстанції - Князєв Віктор БорисовичНомер провадження 22-ц/788/418/13 Суддя-доповідач - Семеній Л. І. Категорія - 26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Шевченка В. А., Кононенко О. Ю.,

за участю секретаря - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 грудня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе», третя особа - відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми

про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 грудня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (далі - ПАТ «СМНВО ім. Фрунзе») на користь ОСОБА_3 6000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «СМНВО ім. Фрунзе» ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що судом не враховано солідарну ступінь вини сторін, порушено вимоги процесуального закону в частині доведення заподіяння моральної шкоди та її розміру, позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці та знав про можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Крім того, судом безпідставно не застосовано строк позовної давності.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_4, який підтримав скаргу з мотивів в ній викладених, позивача ОСОБА_3, яка заперечила проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 01.09.1976 року по 12.09.1978 року та з 14.04.1981 року по 29.05.2009 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «СМНВО ім. Фрунзе» та працювала травильницею, зайнятою на травленні металу в розчинах, які містять шкідливі речовини 1-2 класу небезпеки третього розряду (а.с.3-4).

Під час обстеження в період з 10.03.2009 року по 06.04.2009 року в клініці Науково-дослідного інституту гігієни праці та професійних захворювань Харківського національного медичного інституту ОСОБА_3 встановлено у виді основного діагнозу: хронічне обструктивне захворювання легенів II-ІІІ стадії токсико-пилової етиології у фазі загострення. Емфізема легенів ІІ стадії. Легенева недостатність II-ІІІ стадії. Хронічне легеневе серце, субкомпенсоване. НК ІІ стадії. Захворювання професійне. Хронічна попереково-крижова радікулопатія з двостороннім кореневим синдромом L5-S1; деформуючий спондилоартроз, стеноз латеральних рецесусів L5-S1, функціональна нестабільність на рівні L5-S1, виражений м'язево-тонічний і алогічний синдроми, зі значними порушеннями опорно-кінетичної функції хребта та нижніх кінцівок. Захворювання професійне від тривалого впливу фізичного перенапруження, вимушеної робочої пози, частих нахилів тулубу. Нейросенсорна туговухість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ступінь) професійного характеру (а.с.5).

На підставі вказаного обстеження та складеного за його наслідками повідомлення про професійне захворювання форми П-3, комісією проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання позивачки, за результатами якого складено акт розслідування за формою П-4 від 16.04.2009 року №29 і встановлено професійне захворювання у виді основного діагнозу: хронічне обструктивне захворювання легенів II-ІІІ стадії токсико-пилової етиології у фазі загострення. Емфізема легенів ІІ стадії. Легенева недостатність II-ІІІ стадії. Хронічне легеневе серце, субкомпенсоване. НК ІІ стадії. Захворювання професійне. Хронічна попереково-крижова радікулопатія з двостороннім кореневим синдромом L5-S1; деформуючий спондилоартроз, стеноз латеральних рецесусів L5-S1, функціональна нестабільність на рівні L5-S1, виражений м'язево-тонічний і алогічний синдроми, зі значними порушеннями опорно-кінетичної функції хребта та нижніх кінцівок. Захворювання професійне від тривалого впливу фізичного перенапруження, вимушеної робочої пози, частих нахилів тулубу. Нейросенсорна туговухість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ступінь) професійного характеру. Супутній діагноз: ІБС. Атеросклеротичний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба другої стадії. НК другої стадії. Цукровий діабет, ІІ тип, середній субкомпенсаційний. ДЕП другої стадії змішаного ґенеза (діабетична+гіпертонічна+атеросклеротична) з лік вороно-венозною антено-цефалгічним синдромом. Розповсюджений остеохондроз хребта з сенсорними порушеннями. Деформуючий остеоартроз суглобів з больовим синдромом. Хронічний субатрофічний ринофаринго-ларингит. Гіперметропія середнього ступеня обох очей. Гіперметропічний астигматизм правого ока, пресбиопія.

09.06.2009 року позивачка пройшла первинний огляд спеціалізованою фтізіатричною МСЕК, за насідками якого їй встановлено 60% стійкої втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та 3 групу інвалідності (а.с.8).

08.06.2010 року позивачка пройшла повторний огляд спеціалізованою фтізіатричною МСЕК і за повторним актом огляду МСЕК їй встановлено 60% втрати працездатності безтерміново та 3 групу інвалідності (а.с.10).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди з роботодавця та стягуючи з нього на користь позивача 6000 грн. на її відшкодування, суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та вимог матеріального і процесуального права.

Зокрема, суд правильно прийшов до висновку про те, що у зв'язку із отриманням за час роботи на підприємстві професійного захворювання, позивачка втратила професійну працездатність на 60%, стала інвалідом третьої групи, в результаті чого переносить моральні страждання, тому обґрунтовано стягнув з роботодавця кошти на відшкодування моральної шкоди, що відповідає вимогам ст.ст.153, 237-1 КЗпП України. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом з урахуванням всіх обставин та вимог закону, з дотриманням вимог розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка була ознайомлена із шкідливими мовами праці та знала про можливі шкідливі наслідки для свого здоров'я висновків суду не спростовують, оскільки не спростовують факту наявності вини роботодавця в неналежному забезпеченні безпечних та нешкідливих умов праці та не є підставою для позбавлення позивачки права на отримання відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Ст.237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Проте Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.22 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз.4 ст.1, п.п."е" п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності" у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам та членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключена ч.3 ст.34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року №717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Рішенням Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року, яким внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року.

Крім того, у рішенні зазначено, що саме право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що суд помилково застосував норми ст.268 ЦК України та не врахував, що позивач пропустив строк позовної давності, передбачений ст.233 КЗпП України є безпідставними.

До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст.233 КЗпП України), а не строк позовної давності. Однак, у цій справі позивачка звернулася до суду за захистом її порушеного немайнового права - порушення права на життя та на охорону здоров'я у процесі її трудової діяльності.

Відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -

З оригіналом згідно: суддя Л.І.Семеній