Постанова № 29870209, 05.03.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 04» березня 2013 р. Справа №5023/3730/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П.,суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участі представників сторін:

прокурора - Здор Т. О., посвідчення №013776 від 06.12.2012 року,

позивача - Трофімов О.В. директор,

відповідача - не з'явився,

3-ї особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради (вх. №01 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 03.10.2012 року у справі №5023/3730/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланет Україна», м. Київ,

до Харківської міської ради, м. Харків,

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області,

про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року ТОВ «Ланет Україна» звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про визнання права власності за позивачем на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1-:-4-10, загальною площею 63,5 м2 в житловому будинку літ. «А-9» за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-б.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.10.2012 року у справі №5023/3730/12 (суддя Шатерніков М.І.) позов задоволено повністю. Визнано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланет Україна» на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення першого поверху №4-1-:-4-10, загальною площею 63,5 м2 в житловому будинку літ. «А-9» за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-б.

Прокурор із рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.10.2012 року у справі №5023/3730/12 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 120,5 м2, яка знаходиться за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160 -б.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

Зокрема, апелянт зазначає, що ТОВ «Ланет Україна» провело реконструкцію нежитлових приміщень без відповідного дозволу на реконструкцію.

До того ж, скаржник вказує на те, що позивачем не дотримано вимоги Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

До судового засідання, яке відбулося 04.03.2013 року, з'явилися прокурор та позивач. Відповідач та 3тя особа до судового засідання не з'явились.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач та 3тя особа не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності відповідача та 3-ї особи, за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

29.08.2011 року укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №8311, відповідно до умов якого Фізична особа - підприємець Прокоф'єва Світлана Станіславівна передала у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланет Україна», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланет Україна» прийняло у власність нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1-:-4-10 в літ. «А-9» загальною площею 63,5 м2, що знаходяться за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-Б.

Як свідчать матеріали справи, на протязі 2011 року позивачем належне на праві приватної власності приміщення самовільно за власні кошти були реконструйовані, а саме - демонтована несуча перегородка між приміщеннями 4-3 та 4-2, розібрані коморні приміщення 4-9 та 4-10, на місці раніше існуючого балкону влаштовано окремий вхід (ґанок зі сходами). Окремий вхід з нежитлових приміщень здійснюється через існуючі раніше двері без зміни розмірів дверного прорізу, тобто без зміни розміру стіни житлового будинку. Загальна площа приміщення становить 63,5 м2.

Вказану реконструкцію позивач здійснив без отримання належних дозвільних документів.

Також в матеріалах справи відсутні докази погодження будівництва з відповідними службами містобудування та архітектури, санепідемнагляду і пожежного нагляду, та доказів того, що спірний об'єкт не порушує прав інших осіб.

02.11.2011 року КП «Харківське міське БТІ» проведено технічну інвентаризацію нежитлових приміщень першого поверху № 4-1:-4-10 в літ. «А-9», розташованих по пр. Тракторобудівників, 160-Б в м. Харкові та виготовлено технічний паспорт.

Приватним підприємством «Модулор-Сервіс» (держ. ліцензія АБ №358726 від 19.10.07 р.) виготовлено технічний висновок про стан будівельних конструкцій нежитлового приміщення першого поверху літ. «А-9» розташованого за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобудівників, буд. 160-Б та визначення можливості їх майбутньої експлуатації, в якому встановлено, що будівельні конструкції нежитлових приміщень 1-го поверху №4-1-:-4-10 після перепланування й пристрою окремого входу - не мають дефектів і пошкоджень, що вказують на зниження несучої здатності. Будівельні конструкції відповідають вимогам БДН України (СНіП) та можуть експлуатуватись за призначенням. Виконані ТОВ «Ланет Україна» перепланування і пристрій окремого входу, не вплинули на міцність і деформативні характеристики житлового будинку №60Б в цілому. Технічні рішення відповідають вимогам діючих норм і правил державних стандартів, санітарних і протипожежних норм і забезпечують безпечне для життя і здоров'я людей подальшу експлуатацію. Обстежувані нежитлові приміщення придатні для подальшої експлуатації за призначенням.

У зв'язку з тим, що реконструкцію виконано без отримання дозвільних документів, позивач не має можливості оформити права на нерухомість належним чином.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов повністю, керувався ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 328, 331, 332, 392 Цивільного кодексу України, з огляду на законність, доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується із висновками господарського суду першої інстанції. Така позиція ґрунтується на наступному.

Виходячи з того, що будівництво спірного приміщення виконано без розробки проекту та отримання дозволу на початок будівельних робіт та даний об'єкт не був прийнятий в експлуатацію в установленому порядку, він вважається самочинно збудованим, відповідно до пункту 1 статті 376 Цивільного кодексу України. Тобто, предметом спору у даній справі є визнання права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 5 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №157/6445 (зі змінами і доповненнями) передбачено, що державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи містобудування».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 22 вересня 2004 року №1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.

Відповідно до пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами. Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Згідно з п.13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461, зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Дане самочинно реконструйоване нерухоме майно до експлуатації не приймалось. ТОВ «Ланет Україна» не звертався до відповідних органів з проханням щодо введення в експлуатацію самовільної будівлі.

Також в матеріалах справи відсутні докази погодження самочинного будівництва з відповідними службами містобудування та архітектури, санепідемнагляду і пожежного нагляду, та доказів того, що спірний об'єкт не порушує прав інших осіб. Представник позивача у своїх поясненнях в судовому засіданні також підтвердив факт відсутності погодження самочинного будівництва з відповідними службами містобудування та архітектури, санепідемнагляду і пожежного нагляду, та доказів того, що спірний об'єкт не порушує прав інших осіб.

Наданий ТОВ «Ланет Україна» технічний висновок Приватного підприємства «Модулор-Сервіс» про стан будівельних конструкцій нежитлового приміщення першого поверху літ. «А-9» розташованого за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобудівників, буд. 160-Б та визначення можливості їх майбутньої експлуатації не є належним доказом придатності спірної будівлі та експлуатації та не дає права експлуатувати реконструйоване приміщення. Необхідним є отримання дозвільних документів у встановленому законом порядку, а саме - сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставами для державної реєстрації прав та їх обтяжень є, зокрема, рішення судів, що набрали законної сили.

Тобто, право власності на самочинно побудовані об'єкти набувається не в загальному порядку, а в спеціальному - на підставі рішення суду, прийнятого у відповідності до вимог ст. 376 Цивільного кодексу України.

Оскільки у ТОВ «Ланет Україна» відсутні докази погодження будівництва з відповідними службами містобудування та архітектури, санепідемнагляду і пожежного нагляду, та доказів того, що спірний об'єкт не порушує прав інших осіб, а також в порушення Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим Кабінетом Міністрів України спірне нерухоме майно не було введено в експлуатацію, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності за позивачем на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1-:-4-10, загальною площею 63,5 м2 в житловому будинку літ. «А-9» за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-б.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково застосовано положення частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України і задоволено позов ТОВ «Ланет України» про визнання права власності. Оскільки в даному випадку правомірним є застосування частини 1 пункту 2 статті 376 Цивільного кодексу України, з урахуванням Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій».

Крім того, прокурор в апеляційній скарзі заявив клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 120,5 м2, яка знаходиться за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160 -б.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні цього клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43-1 Господарського процесуального кодексу України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття, передбачених статтею 43-2 цього Кодексу, запобіжних заходів до подання позову.

Слід зазначити, що якщо в заяві йдеться про накладення арешту на майно, необхідно вказати, яке саме майно слід піддати арешту, кому воно належить, у кого воно знаходиться і на яких правових підставах. Вказуючи на обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів, заявник повинен зазначити підстави вжиття запобіжних заходів, тобто обставини, які підтверджують порушення прав заявника, або його уявлення про загрозу порушення цих прав і реальність такої загрози. Такі обставини повинні підтверджуватися відповідними доказами.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У п. 3 наведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України вказано, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Прокурор всупереч зазначеному та положенням ст. 43-1 Господарського процесуального кодексу України у заяві не навів жодних обґрунтувань необхідності вжиття запобіжних заходів, та не надав копії заяви про вжиття запобіжних заходів які подаються відповідно до кількості осіб щодо яких просять вжити запобіжних заходів.

Частиною 6 статті 43-4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі відсутності підстав, встановлених статтею 43-1 цього Кодексу, а також невиконання вимог, передбачених частиною третьою цієї статті, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Таким чином, не вбачається підстав для задоволення такого клопотання та накладення арешту на нерухоме майно.

Отже, рішення господарського суду Харківської області від 03.10.2012 року у справі №5023/3730/12 підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні клопотання про забезпечення позову - відмовити.

Апеляційну скаргу задовольнити повністю.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.10.2012 року у справі №5023/3730/12 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст постанови складено 05.03.2013 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В