Ухвала суду № 29867054, 26.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 р.Справа № 2а-1670/7898/12

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2013р. по справі № 2а-1670/7898/12

за позовом Селянського фермерського господарства «Україна»

до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Селянське фермерське господарство «Україна», звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Лубенської ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби № 0000332301 від 06.12.12 р. про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 653424,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 154663,25 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.13 р. по справі № 2а-1670/7898/12 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.13 р. по справі № 2а-1670/7898/12 та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 2027/22-21061081 від 23.11.12 р. (а.с. 7-34) планової виїзної документальної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.10 р. по 30.06.12 р., в якому зафіксовані порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. l88, п. 209.1, п. 209.2, п. 209.6 ст. 209 ПК України, які призвели до заниження ПДВ за вересень 2011 р. в сумі 437197,0 грн., за жовтень 2011 р. в сумі 125447,0 грн., за листопад 2011 р. в сумі 123967,0 грн., за грудень 2011 р. в сумі 5927,0 грн. та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий 2012 р. в сумі 39114,0 грн., завищення суми ПДВ, що залишається у розпорядженні платника податку для цільового використання, за вересень 2011 р. в сумі 437197,0 грн., за жовтень 2011 р. в сумі 125447,0 грн., за листопад 2011 р. в сумі 123967,0 грн., за грудень 2011 р. в сумі 5927,0 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по скороченій декларації за лютий 2012 р. в сумі 39114,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з неправомірним використанням позивачем у господарській діяльності земельні ділянки, договори оренди на які не були зареєстровані, посилаючись при цьому на ст. 125 Земельного кодексу України, де зазначено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації. Оскільки факт оренди земельних ділянок (в тому числі і сільськогосподарських угідь) може бути підтвердженим виключно даними про реєстрацію договору оренди, а не фактом укладення договорів оренди, сплати орендної плати чи подання договорів на реєстрацію, відповідачем був зроблений висновок про порушення платником податків вимог ст. 18 та ст. 20 Закону України «Про оренду землі» та ст. 125 і ст. 126 Земельного кодексу України.

Зважаючи на те, що СФГ «Україна» проводило свою діяльність на орендованих виробничих потужностях без правовстановлюючих документів (без державної реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), перевіряючі зазначили, що підприємство не мало законних підстав відносити зобов'язання по ПДВ до скороченої декларації по сільськогосподарській продукції, яка була вирощена на цих землях, а тому ці зобов'язання повинні відноситися до загальних податкових декларацій (а.с. 17). Таким чином при використанні у господарській діяльності земельних ділянок за договорами оренди, які не пройшли державної реєстрації, позивач втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з ПДВ в частині таких не зареєстрованих договорів. Тобто при визначенні суми податкового зобов'язання з ПДВ по скороченій декларації позивач до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди, що не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись позивачем до складу податкового зобов'язання з ПДВ у загальній декларації, по якій відбуваються розрахунки до бюджету. За даними перевірки сума податкового зобов'язання від реалізації продукції рослинництва, яка вирощена на орендованій землі, яка не пройшла державну реєстрацію, становить 918026,0 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що для здійснення господарської діяльності, зокрема, для виготовлення власної сільськогосподарської та її подальшої реалізації позивач використовує земельні ділянки, які орендує у сільських рад (Слободо-Петрівської та Сербинівської сільських рад), районних державних адміністрацій та фізичних осіб (пайовиків). Всього протягом періоду, що перевірявся, орендувалися земельні ділянки у 2010 р. - 2444,0985 га, у 2011 р. - 2526,4688 га, у 2012 р. - 2689,8292 га. Оренда зазначених земельних ділянок здійснюється на підставі договорів оренди, укладених з відповідними орендодавцями згідно переліку (а.с. 134-161).

При цьому позивач використовував земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшла державної реєстрації, а саме: у 2010 р. були укладені договори, які пройшли державну реєстрацію, на площу 2489,1288 га ріллі, що становить 100% від усієї орендованої землі (ріллі), у 2011 р. - на площу 962,6446 га ріллі, що становить 38,1% від усієї орендованої землі (ріллі); укладені договори, які не пройшли державну реєстрацію, на площу 1563,1242 га ріллі, що становить 61,89% від усієї орендованої землі (ріллі), та в 2012 р. укладені договори, що пройшли державну реєстрацію, на площу 809,7841 га ріллі, що становить 32,52% від усієї орендованої землі (ріллі); укладені договори, які не пройшли державну реєстрацію, на площу 1680,0447 га ріллі, що становить 67,48% від усієї орендованої землі (ріллі).

В постанові суду першої інстанції визнані безпідставними посилання відповідача на порушення позивачем вимог законодавства щодо реєстрації договорів оренди та використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів, оскільки органом, який здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, не було виявлено та зафіксовано жодного порушення вимог ст. 125 та ст. 126 Земельного кодексу України при використанні СФГ «Україна» земельних ділянок без правовстановлюючих документів. Всі договори оренди землі були укладені у відповідності до чинного законодавства. Крім того, тривалий час перебувають у процесі державної реєстрації відповідними землевпорядними органами, що підтверджується довідкою відділу Держкомзему у Гребінківському районі Полтавської області № 07/800 від 10.01.12 р. (а.с. 187).

Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що листом № 22231/7/15-0717 від 12.10.09 р. ДПА України дозволила у випадках, коли правовстановлюючі документи проходять процедуру оформлення і ще не зареєстровані в базі даних структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру, використовувати в якості підтвердження наявності в користуванні земельних ділянок довідки відділів Держкомзему у районах (а.с. 185-186).

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції послався на положення п. 209.6 ст. 209 ПК України, де зазначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75% вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, і вказав на те, що за правилами п. 307.2 ст. 307 ПК України ПДВ підлягає сплаті за загальними правилами цього Кодексу, через що різниця в об'єкті оподаткування ПДВ за ст. 185 ПК України та фіксованого сільськогосподарського податку за ст. 302 ПК України полягає в тому, що площа сільськогосподарських угідь, належних платнику податку на відповідній правовій підставі, юридичного значення для застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ не має.

В постанові суду першої інстанції зазначено, що відповідачем не надані вмотивовані пояснення яким чином перевіряючі встановили конкретну вартість сільськогосподарської продукції, вирощену на земельних ділянках, договори оренди щодо яких не були зареєстровані, оскільки відсутні дані про дослідження середніх показників врожайності, якість ґрунту на зазначених земельних ділянках, кількість вирощеної та реалізованої продукції тощо. Крім того відповідач не заперечує того, що саме позивач обробляв земельні ділянки, вирощував і збирав на них врожай, що складає виробництво позивачем сільськогосподарської продукції з використанням власних основних фондів.

Пославшись також на положення ст. 125 та ст. 126 Земельного кодексу України та ст. 6 Законі України «Про оренду землі», суд першої інстанції при ухваленні судового рішення врахував те, що позивач сплачує земельний податок за всі земельні ділянки, які ним використовуються, незалежно від того, зареєстровані договори оренди землі, чи ні.

Спеціальний режим оподаткування передбачає, що сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (п. 209.2 ст. 209 ПК України).

Для визначення об'єкта оподаткування під сільськогосподарськими товарами положення відповідно п. 209.7 ст. 209 ПК України розуміють товари, зазначені у групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку-суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку їх виробником. Так само, до сільськогосподарської продукції (товарів) для цілей визначення платника фіксованого сільськогосподарського податку за правилами глави 2 розділу XIV ПК України відповідно п. 14.1.234 ст. 14 цього Кодексу віднесені продукти обробки та переробки зазначених вище товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Таким чином, сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача. Зібраний позивачем врожай визнається згідно зі ст. 189 ЦК України продукцією та плодами, які виробляються і добуваються з земельної ділянки та приносяться посівами (насадженнями), а з огляду на дозвіл власників земельних ділянок на їх обробку позивачем власними основними фондами, позивач набуває у власність врожай після його збирання відповідно до правил ч. 2 ст. 189, ст. 331 та ст. 333 ЦК України.

За таких підстав податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників ПДВ не з фактом укладання договорів оренди землі (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції щодо вироблення та постачання сільськогосподарських товарів.

Вищий адміністративний суд України у інформаційному листі № 2614/12/13-12 від 28.12.12 р. звернув увагу на те, що враховуючи пріоритетність застосування норм ПК України перед нормам інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку (слід розуміти і ПДВ). Дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва. Водночас, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

За таких обставин, продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку у юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу ХІV ПК України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Таким чином, для здійснення донарахування податкових зобов'язань відповідач мав би під час перевірки встановити, що позивач поставляв несільськогосподарські товари або сільськогосподарські товари не власного виробництва, питома вага вартості яких перевищувала б 25%, тоді як акт обмежується посиланнями на площу сільськогосподарських угідь, які використовуються позивачем на відповідній правовій підставі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач не врахував всіх обставин, що мають істотне значення, внаслідок чого таке повідомлення-рішення не відповідає п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.13 р. по справі № 2а-1670/7898/12 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2013р. по справі № 2а-1670/7898/12 - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2013р. по справі № 2а-1670/7898/12 за позовом Селянського фермерського господарства «Україна» до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська