Ухвала суду № 29866008, 05.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2013 р.Справа № 2а-1870/8735/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2012р. по справі № 2а-1870/8735/12

за позовом Державного підприємства "Наумівський спиртовий завод"

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство "Наумівський спиртовий завод", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 15.08.2012р. №0000011530.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 р. позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 000001530 від 15 серпня 2012 року, яким збільшено зобов'язання державного підприємства «Наумівський спиртовий завод» по податку на додану вартість на суму 97082 грн. 45 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 17014 грн. 28 коп.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Наумівський спиртовий завод» судовий збір, сплачений при зверненні до суду, в сумі 1140 грн. 97 коп.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України та ст.ст.7, 9, 69, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту по відносинах з ТОВ «Лобос-Трейд» за червень, липень, серпень та вересень 2011 року.

За наслідками вказаної перевірки складений акт від 23.07.2012 року № 2/153/00375208, яким встановлені порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 203, ст. 215 , п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 15.08.2012 року №0000011530, яким визначена сума грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 114096, 73 грн., у тому числі за основним платежем -97082,45 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -17014,28 грн. (а.с.5).

Не погодившись з вказаним повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не подано доказів на підтвердження правомірності податкового повідомлення-рішення від 15 серпня 2012 року № 0000011530, а тому воно підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 вказаного Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2011 року між позивачем та ТОВ «Лобос-Трейд» укладено договір поставки № 60, відповідно до якого позивач придбав у ТОВ «Лобос-Трейд» бензин в кількості:

- червень 2011 року - 9670 л., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000328 від 19.05.11р.), 9644 л. (видаткова накладна №РН-0000453 від 24.06.11р.), 9670 л. (видаткова накладна №РН-0000406 від 09.06.11р.);

- липень 2011 року - 9670 л. (видаткова накладна №РН-0000492 від 12.07.11р.), 4835 л. ( видаткова накладна №РН-0000556 від 28.07.11р.), 4835 л. ( видаткова накладна №РН-0000561 від 29.07.11р.);

- серпень 2011 року - 4835 л. ( видаткова накладна №РН- 0000752 від 31.08.2011), 2455л. ( видаткова накладна №РН-0000620 від 11.08.11р.), 4835л. ( видаткова накладна №РН-0000649 від 16.08.11р.), 4835 л. ( видаткова накладна №РН - 0000652 від 16.08.2011р.), 4835 л. (видаткова накладна №РН-0000744 від 31.08.11р.);

- вересень 2011 року - 2455л. ( видаткова накладна №РН-0000833 від 12.09.11р.)

Також, факт виконання умов зазначеного договору підтверджується податковими накладними, а саме: за червень №41 від 09.06.2011 р. на суму ПДВ 14466,32 грн., №87 від 24.06.2011 р. на суму ПДВ 14523,86 грн., №90 від 24.06.2011 р. на суму ПДВ 39,16 грн.; за липень №24 від 12.07.2011 р. на суму ПДВ 15007, 36 грн., № 97 від 28.07.2011 р. на суму ПДВ 7518, 43 грн., № 102 від 29.07.2011 р. на суму ПДВ 7619, 96 грн.; за серпень №37 від 11.08.2011 р. на суму ПДВ 3829, 80 грн., № 69 від 16.08.2011р. на суму ПДВ 7561, 94 грн., №65 від 16.08.2011р. на суму ПДВ 7561, 94 грн., №150 від 31.08.2011р. на суму ПДВ 7561, 94 грн., №165 від 31.08.2011р. на суму ПДВ 7561, 94 грн.; за вересень №60 від 12.09.2011р. на суму ПДВ 3829.80 грн.

Крім того, фактичне отримання товару підтверджується виданими довіреностями на отримання бензину, а саме: №35 від 19.05.2011р., №75 від 10.06.2011р., №97 від 24.06.2011 р., №117 від 12.07.2011 р., №154 від 29.07.2011 р., №165 від 11.08.2011р., про що свідчать записи в журналі реєстрації довіреностей за 2008-2011 роки з відміткою про отримання цінностей і їх оприбуткування.

Оплата за отриманий товар позивачем здійснена в повному обсязі шляхом перерахування безготівкових коштів, що підтверджується платіжними дорученнями: № 643 від 9.06.2011р. на загальну суму 86797, 92 грн., № 704 від 22.06.2011р. на загальну суму 87378, 12 грн., №828 від 12.07.2011р. на загальну суму 50000 грн., №834 від 14.07.2011 р. на загальну суму 40279.12 грн., №932 від 29.07.2011 р. на загальну суму 90279.12 грн., №989 від 10.08.2011 р. на загальну суму 22978. 80 грн., №1020 від 16.08.2011 р. на загальну суму 90743.28 грн., №1032 від 17.08.2011 р. на загальну суму 316.26 грн., № 1102 від 31.08.2011 р. на загальну суму 90743.28 грн., №1161 від 12.09.2011 р. на загальну суму 22978.80 грн.

Оприбуткування отриманого товару також підтверджується записами в розділі II Облік товарно-матеріальних цінностей, які ввозяться, Книги обліку транспортованих товарно-матеріальних цінностей ДП «Наумівський спиртзавод» з зазначенням дати і часу ввезення на територію заводу, відправника, номера товарно-транспортної накладної, марки автомобіля, прізвища водія, найменування товарно-матеріальних цінностей, їх кількість і ПІБ контролера, який здійснив пропуск, та карткою № 349 складського обліку матеріалів, в якій зазначено кількість отриманого та оприбуткованого бензину і його використання, з зазначенням від кого отримано і кому (на які цілі) відпущено.

Більшість отриманого і оприбуткованого бензину підприємством позивача використано на денатурацію біоетанолу, що підтверджується журналом обліку витрат бензину на денатурацію, в якому зазначений щоденний рух бензину (надходження, використання на денатурацію біоетанолу та його залишок), підтверджений підписами змінного технолога та представника податкового посту на підприємстві.

На всі партії поставленого бензину підприємству позивача є копії паспортів якості та сертифікатів відповідності. Крім того, враховуючи, що підприємством в період з червня по жовтень 2011 року від інших постачальників бензин не отримувався, а отримувався лише від ТОВ «Лобос-Трейд», тому підтвердженням його фактичного надходження і використання для денатурації біоетанолу є протоколи дослідження показників якості біоетанолу, якими підтверджено наявність в біоетанолі бензину.

Також, в акті перевірки відповідачем зазначено, що для підтвердження виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лобос-Трейд» надані товарно-транспортні накладні: РН-0000328 від 19.05.2011 р., № РН- 0000406 від 10.06.2011, № РН- 0000453 від 24.06.2011, № РН- 0000492 від 12.07.2011, № РН- 0000556 від 28.07.2011, № РН- 0000561 від 29.07.2011.

До суду апеляційної інстанції представником позивача також надані товарно-транспортні накладні: РН-0000328 від 18.05.2011 р., б/н від 31.08.2011 р., б/н від 16.08.2011 р., б/н від 01.09.2011 р.

Необхідно зауважити на той факт, що вказані товарно-транспортні накладні є доказом транспортування отриманого від ТОВ «Лобос-Трейд» бензину.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ДП "Наумівський спиртовий завод". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ДП "Наумівський спиртовий завод" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ «Лобос-Трейд», взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Лобос-Трейд», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в апеляційній скарзі щодо нікчемності правочину колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Лобос-Трейд» мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З 1 січня 2011 р. набули чинності зміни до ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), відповідно до яких нікчемним став лише правочин, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також суд зазначає, що правочин, який не має за мету створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України), та визнається судом недійсним.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Лобос-Трейд» і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Жодних судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Лобос-Трейд».

Щодо обґрунтування відповідачем нереальності правочину ТОВ «Лобос-Трейд» з позивачем висновками Акту ДПІ у м. Сумах від 28.03.2012 р. № 353/2260/34592727/1 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лобос-Трейд» (а.с. 104-113), колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

В ст. 83 Податкового кодексу України наведено матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, серед яких: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами. За приписами п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, що полягає в співставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів, за результатами якого складається довідка.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства позивачем.

Крім того, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 203, ст. 215 , п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а тому підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2012р. по справі № 2а-1870/8735/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.