Ухвала суду № 29864575, 20.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2013 р.Справа № 1570/4017/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Гончарук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІТІЕС-ГРУП» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

27 червня 2012 року ТОВ «БІТІЕС-ГРУП» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Суворовському районі м.Одеси, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.06.2012 року:

- №0000882201 - про збільшення товариству суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 446456 грн. - за основним платежем та на 17123 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000892201 - про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 389870 грн. - за основним платежем та на 58177 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту планової виїзної перевірки №1179/22-3/36343856 від 30.05.2012 року, висновки якого про порушення ним п.5.1, пп.5.2.1 ст.5 Закону України №334/94 від 28.12.1994р. «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.1,пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1,7.5.1 ст.7 Закону України №168/98-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість» та п.138.2,п.138.4 ст.138,п.198.2,п.198.3 ст.198,п.201.1,п.201.4 ст.201 ПК України, не відповідають дійсності, оскільки жодного порушення вимог зазначеного законодавства підприємством допущено не було.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2012 року адміністративний позов ТОВ «БІТІЕС-ГРУП» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 14.06.2012 року №0000882201 про збільшення ТОВ «БІТІЕС-ГРУП» суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 446456 грн. - за основним платежем, 17123 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000892201 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 389870 грн. за основним платежем, 58177 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Суворовському районі м.Одеси 11.10.2012 року подав апеляційну скаргу (на 1 арк.), в якій зазначав, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 року, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТОВ «БІТІЕС-ГРУП» відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «БІТІЕС-ГРУП» зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 05.02.2009 року та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Суворовському районі м.Одеси з 06.02.2009 року, а з 25.02.2009 року зареєстрований платником ПДВ (т.1 а.с.87-132).

На підставі наказу ДПІ №233 від 10.04.2012 року «Про проведення планової виїзної документальної перевірки», посадовими особами ДПІ в період з 28.04.2012р. по 23.05.2012р. було проведено перевірку позивача, за результатами якої складений акт №1179/22-3/36343856 від 30.05.2012 року «Про результатами планової виїзної перевірки ТОВ «БІТІЕС-ГРУП» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 06.02.2009 по 31.12.2011 року» (т.1 а.с.17-75, т.3 а.с.38-84).

На підставі вказаного акту перевірки №1179/22-3/36343856 від 30.05.2012 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення від 14.06.2012 року:

- №0000882201 - про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 446456 грн. за основним платежем та 17123 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями - за встановлені перевіркою порушення вимог п.5.1, пп.5.2.1 ст.5 Закону України №334/94, п.138.2,п.138.4 ст.138 ПК України;

- №0000892201 - про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 389870 грн. - за основним платежем, 58177 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями - за встановлені перевіркою порушення пп.7.2.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1,7.5.1 ст.7 Закону України №168/98-ВР, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 ПК України (т.1 а.с.76-77).

Не погодившись з зазначеними вище рішеннями податкового органу позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та приймаючи рішення про задоволення позову, суд 1-ї інстанції виходив з неправомірності та безпідставності рішень відповідача про застосування до підприємства фінансових санкцій та відповідно, обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, повністю погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94, якій діяв до 01.04.2011 року, визначав поняття «валових витрат» виробництва та обігу, а саме, що це - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності».

Згідно з п. 5.2.1 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва,продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Разом з тим, з 01.04.2011 року набрав чинності розділ ІІІ ПК України, яким встановлені відповідні норми щодо податку на прибуток підприємств.

Так, у відповідності з п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.4 ПК України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Проте, слід вказати, що в п.3.2.2 «Валові витрати» дослідженого судом спірного акту, перевіряючими не зазначено жодного конкретного порушення вказаних норм законодавства, відсутність будь-яких первинних документів, на підставі яких позивач формував валові витрати, їх віднесення не в відповідний податковий період або віднесення до валових витрат - витрат не пов'язаних з господарською діяльністю. Навпаки, в даному випадку, у спірному акті перевірки фактично не заперечується наявність у позивача всіх первинних документів щодо формування валових витрат. Висновки перевіряючих про завищення валових витрат фактично викладені у п.3.1 акту перевірки «Дослідження документообігу та грошового потоку у фінансово - господарських взаємовідносинах ТОВ «БІТІЕС-ГРУП» із контрагентами, які залучені до схеми мінімізації податкового навантаження».

У вищезазначеному п.3.1 акту перевірки вказані 9 (дев'ять) суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, та у яких згідно бази даних державної податкової служби на час перевірки були анульовані свідоцтва платників ПДВ, а також відносно яких складені акти перевірок органами державної податкової служби. При цьому, перевіряючи зазначили, що під час перевірки було використано матеріали перевірок, за якими зазначених суб'єктів віднесено до певних «груп» та угоди з контрагентами, укладені ними, визнані нікчемними (недійсними) (т.1 а.с.21).

Однак, такі твердження перевіряючих, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає неспроможним, оскільки жодним законом не передбачено право органів державної податкової служби актами перевірок встановлювати недійсність правочинів. Такі правочини недійсними можуть визнаватися лише у судовому порядку. Крім того, судом, відповідно до вимог цивільного та господарського законодавства, при визнанні правочинів недійсними у зв'язку з невідповідністю інтересам держави і суспільства застосовуються передбачені цим законодавством наслідки.

Так, як видно з акту перевірки №1179/22-3/36343856 від 30.05.2012 року, відносно позивача відсутні жодні посилання щодо визнання будь-якого договору з зазначеними контрагентами недійсним в судовому порядку.

Саме з посиланням на нікчемність (недійсність) правочинів позивача з зазначеними в акті перевірки суб'єктами господарювання перевіряючи зробили висновок про неправомірність формування по цим господарським відносинам валових витрат та податкового кредиту.

При цьому, щодо завищення валового кредиту перевіряючі стверджують про порушення позивачем пп.7.2.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1,7.5.1 ст.7 Закону України №168/98-ВР, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 ПК України. Але, зазначені норми законодавства встановлюють: - дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, якою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною; - вимоги до складання податкової накладної, її реквізити; - дату виписки податкової накладної (у день виникнення податкових зобов'язань продавця); - визначення податкового кредиту з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях в межах господарської діяльності платника податку.

Разом з тим, спірний акт перевірки не містить жодного належного доказу такого твердження перевіряючих про порушення вказаних вище норм законодавства щодо формування податкового кредиту позивачем.

Так, Законом України №168/98-ВР (п.7.4.5 ст.7), ПК України (п.198.6 ст.198) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог закону.

Однак, в даному випадку, в акті перевірки податківцями фактично підтверджена наявність у позивача податкових накладних, які складені відповідно до вимог законодавства щодо наявності в них всіх реквізитів, та на підставі яких сформований податковий кредит. При цьому, ці всі податкові накладні занесені у відповідний реєстр та враховані при подачі податкових декларацій.

В той же час, відповідач, стверджуючи, що позивач уклав договори, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, конкретно не зазначив акті перевірки жоден такий договір, його реквізити, зокрема дату складання, сторони, предмет договору, умови виконання, що, в свою чергу, суд вважає порушенням вимог «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (затв. наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984), згідно п.6 розділу І якого, факти виявлених порушень податкового валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Судами обох інстанцій досліджені усі договори та первинні документи щодо їх виконання з зазначеними в акті перевірки контрагентами ПП "Река", ПП "Інтенція", ПП "ОТГ-Груп", ПП "Дана-Даблъю", ПП "Восторг Строй", TOB "Гражданпромспецпроект", TOB "ВСТК", TOB "АМГ Групп", ПП "Віайпі Груп".

Вказані вище договори (угоди), укладені позивачем із зазначеними контрагентами, на думку судів обох інстанцій, відповідали та відповідають вимогам ст.180 ГК України. Твердження ж відповідача, що дані спірні договори є «нікчемними», оскільки не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, апеляційний суд оцінює критично та не приймає до уваги, оскільки жодного належного доказу того, що усі ці господарські операції мали безтоварний характер (крім посилання на акти перевірок контрагентів про наявність ознак нікчемності укладених ними договорів, та відомостей з бази даних про анулювання свідоцтв платників ПДВ цих контрагентів), в акті перевірки не зазначено.

При цьому, слід зазначити та звернути увагу на той факт, що стосовно угод, укладених між позивачем та TOB «Гражданпромспецпроект» існує судове рішення по справі №1570\2657/2012, яке, згідно з ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 року, набрало законної сили та яким, в свою чергу, було скасовано чергове аналогічне податкове повідомлення-рішення ДПІ та встановлено товарність господарських операцій між даними контрагентами (ч.1 ст.72 КАС України), при чому, в тому числі і за перевіряємий по даній справі період.

Також, судом 2-ї інстанції встановлено, що між позивачем та ПП «Река» був укладений договір №275 від 20.10.2010 року на поставку запасних частин на склад позивача по вул.Чорноморського козацтва,115. Як вбачається з матеріалів справи, позивач реально сплатив поставлений йому 08.04.2011 року та 25.04.2011 року товар, а вказаний контрагент, в свою чергу, видав позивачу належним чином оформлені податкові накладні (т.1 а.с.150-161).

Посилання ж в акті перевірки, як на підтвердження висновків акту про порушення позивачем податкового законодавства на те, що ПП «Река» має стан - 22.06.2011 року прийняте рішення про припинення (т.б. розпочато ліквідаційну процедуру) та свідоцтво платника ПДВ анульовано 20.09.2011 року, є не спроможним, оскільки на час здійснення господарських операцій з позивачем, дане підприємство було діючим і свідоцтво платника ПДВ у нього було в наявності та воно було в переліку платників ПДВ на офіційному сайті, а також підприємство значилось в ЄДР. Внесення ж в ЄДР запису щодо прийняття рішення засновників щодо припинення юридичної особи було здійснено аж 22.06.2011 року, тобто після здійснення господарських відносин з позивачем. Крім того, згідно довідки з ЄДР, дане підприємство ще досі фактично не припинило свою діяльність, оскільки 30.11.2011 року здійснений запис щодо підтвердження відомостей про юридичну особу (т.1 а.с.162-165).

Також, з матеріалів справи встановлено, що між позивачем та ПП «Інтенція» 22.04.2011 року був укладений договір №53-11 на поставку запасних частин (т.1 а.с.166-168). Слід вказати, що і даний договір, на думку суду, теж повністю відповідає вимогам законодавства та до того ж, повністю виконаний обома сторонами у квітні-липні 2011 року, що підтверджується первинними документами (т.1 а.с.169-176). Судова колегія звертає увагу на те, що у ПП «Інтенція» свідоцтво платника ПДВ від 15.09.2010 року (т.1 а.с.177) на час здійснення спірних господарських операцій з позивачем було діючим та наявне в переліку платників ПДВ на офіційному сайті. Запис в ЄДР про прийняття рішення засновників щодо припинення даної юридичної особи було здійснено 12.11.2011 року, а свідоцтво платника ПДВ анульовано згідно акту перевірки 22.09.2011 року, тобто вже після здійснення господарських відносин з позивачем. Однак, разом з тим, відповідно до довідки з ЄДР, вказане підприємство не припинило свою діяльність, підтвердило відомості про юридичну особу (т.1 а.с.179-181).

15.12.2010 року позивачем з ПП «Дана-Даблъю» був укладений договір купівлі-продажу №455 і, згідно первинної документації, виконувався сторонами в грудні 2010 року - березні 2011 року під час дії свідоцтва платника ПДВ та знаходження даного підприємства в ЄДР (т.1 а.с. 182-224).

Відповідно до договору №051/10 від 08.09.2010 року з ТОВ «АМГ ГРУПП», позивач 08.02.2011 року придбав системи контролю точки роси осушувача, фільтри осушувача на суму 23 тис.грн., що підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Станом на час укладення договору та його виконання обома сторонами ТОВ «АМГ ГРУПП» також було зареєстровано платником ПДВ та знаходилося в ЄДР (т.1 а.с.225-235).

Судами обох інстанцій також були досліджені і інші договори позивача, а саме - укладені з ПП "Восторг Строй" №0508 від 01.07.2011 року, №01/07 від 01.07.2011 року (т.2 а.с.181-183,т.3 а.с.88-90), з TOB "Гражданпромспецпроект" №377 від 11.05.2011 року, №2111 від 10.02.2011 року (т.2 а.с.27-31), з TOB "ВСТК" №257 від 12.05.2011 року (т.2 а.с.84-86), з ПП "Віайпі Груп" №354 від 01.10.2010 року (т.2 а.с.3-4), ПП "ОТГ-Груп" про надання послуг (т.2 а.с.106-108, 113-115, 121-123, 128-130, 134-136), а також вся первинна бухгалтерська документація щодо виконання умов цих договорів, яка беззаперечно свідчить про те, що на час здійснення всіх цих господарських операцій позивача з вказаними контрагентами вони усі були зареєстровані як платники податків та знаходилися в ЄДР.

Також, в акті перевірки зазначено і про завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Партнер-буд і К», ПП «Фатіон», ПП «Дім С», ТОВ «Вострог строй», ТОВ «НВП-Фортуна», ТОВ «Латіфа» з посиланням лише на те, що згідно бази даних «Система автоматичного співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» існують відхилення між сумами податкового кредиту позивача та податкових зобов'язань по ПДВ вказаних контрагентів. Проте, в самому акті перевірки не спростовується, що на час здійснення господарських операцій та формування податкового кредиту вказані контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість та в ЄДР (т.1 а.с.40).

Окрім того, слід зазначити, що судом 2-ї інстанції були досліджені всі первинні документи щодо взаємовідносин з вказаними контрагентами, які, в свою чергу, відповідають вимогам чинного законодавства (т.2 а.с.163-202,209-243, т.7 а.с.147-160) та повністю підтверджують здійснення господарських операцій і правомірність формування податкового кредиту позивачем.

Разом з тим, судова колегія приймає до уваги доводи позивача в обґрунтування своїх вимог щодо фактичної можливості та реальності здійснених господарських операцій наявність орендованого складу для розміщення придбаних та реалізованих ТМЦ (договір оренди нерухомого майна №92072/010 від 01.02.2011р.), трудових ресурсів, факт належного і своєчасного оформлення первинної документації за даними операціями, а також факт настання змін в структурі активів позивача внаслідок виконання договорів з контрагентами, частина ТМЦ була оприбуткована як основні засоби на субрахунок 106 «Основні засоби. Інструменти, прилади, інвентар» і амортизуються позивачем. Крім того, підприємство має дозвільні документи, що необхідні для виконання робіт підвищеної небезпеки (т.7 а.с.185).

При цьому, слід зазначити та звернути увагу ще й на той факт, що ні в спірному акті перевірки, ні в наданих до суду письмових запереченнях відповідача не доведено та не надано жодних належних доказів про можливу обізнаність позивача щодо будь-яких дефектів у правовому статусі його контрагентів.

До того ж, суд 2-ї інстанції вважає, що факт реєстрації контрагентів позивача на дату оформлення податкових накладних органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників ПДВ та знаходження їх в ЄДР лише підтверджують доводи позивача щодо відсутності у нього на момент укладення договорів та їх виконання, які могли б вказувати на будь-які потенційні порушення законодавства з боку контрагентів, а він сам діяв добросовісно і його вина в недотриманні норм закону третіми особами відсутня.

Але, одночасно, апеляційний суд не приймає до уваги твердження перевіряючих в акті перевірки щодо підстав висновку про завищення позивачем податкового кредиту, через те що ДПІ не знаходить підтвердження податковими зобов'язаннями контрагентів, оскільки невиконання податкових зобов'язань контрагентами позивача не може бути підставою для застосування відповідальності до позивача, так як саме ним податкове законодавство не порушувалось.

Також, слід зауважити, що жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Таким чином, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає недостатнім для висновків Акту перевірки відносно позивача посилання в ньому лише на дані інформаційних баз податкової служби та акти перевірок відносно контрагентів, оскільки без визначення в Акті перевірки і дослідження договорів позивача з контрагентами, які на думку перевіряючих не відповідають закону, умов цих договорів, їх виконання з посиланням на первинні документи, такі висновки не ґрунтуються на законодавстві і не можуть бути підставою для прийняття правомірних рішень щодо застосування відповідальності відносно позивача.

При цьому, суди обох інстанцій також вважають, що дані актів перевірок відносно контрагентів TOB «БІТІЕС-ГРУП» без притягнення до відповідальності цих контрагентів за порушення податкового законодавства не можуть бути безумовною підставою для встановлення факту порушень з боку позивача, оскільки акт - не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а є проміжним документом. В актах перевірки відносно позивача податковим органом не наведено жодного документу про притягнення до будь-якої відповідальності за порушення податкового законодавства його контрагентів на підставі складених відносно них актів. Таких доказів не наведено відповідачем і в наданих до суду запереченнях на позов, не має таких даних і в матеріалах справи.

Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Також, при прийнятті остаточного рішення суд апеляційної інстанції враховує і положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та Постанову Верховного Суду України від 11.01.2011 року по справі ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ, в якому зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Слід зазначити, що така позиція узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, в рішенні від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" Європейський суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. Такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, судова колегія дійшла до аналогічного, що і окружний суд, висновку про те, що висновки акту перевірки відносно позивача щодо порушення ним податкового законодавства є безпідставними, а податкові повідомлення - рішення відповідно, є протиправними, а тому, підлягають безумовному скасуванню.

До того ж, ще слід зазначити, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При цьому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку не було зроблено відповідачем при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко