Ухвала суду № 29864496, 27.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2013 р.Справа № 2-а-5613/10/1470

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Шеметенко Л.П.за участю секретаря Левицької З.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року по справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»- «Мостобудівельний загін №73» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання протиправним та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»- Мостобудівельний загін № 73» звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та просило визнати протиправними та скасувати рішення про визначення податкових зобов'язань від 26.04.2010 року № 0000190037, від 26.04.2010 року № 0000200037.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року позов був задоволений у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скаргу, вважає, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

ТОВ«Мостобуд»- Мостобудівельний загін № 73» є правонаступником Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»- Мостобудівельний загін № 73».

Відповідно до частини 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого . самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України .

Судом першої інстанції встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві було проведено виїзну планову перевірку Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд»Мостобудівельний загін № 73 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки було складено Акт від 13.04.2010 року за № 368/37/30126124 , яким встановлено наступні порушення:

- п. 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 3343/94 «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 906000,00 грн., визначена розрахунково у зв'язку із незастосуванням (невірним застосуванням) платником податків у податковому обліку звичайних цін;

- п.п. 7.4.1. п. 7.4. статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у зв'язку із незастосуванням (невірним застосуванням) платником податків у податковому обліку звичайних цін на загальну суму 725000,00 грн..

На підставі Акту перевірки були прийняти рішення від 26.04.2010 року № 0000190037 яким визначено Позивачеві суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) на загальну суму 1087 500 грн. 00 коп., з яких 725000,00 грн. основний платіж та 362500,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, та рішення від 26.04.2010 року № 0000200037 яким визначено Позивачеві суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій ) на загальну суму 1268 400 грн. 00 коп., з яких 906 000,00 грн. основний платіж та 362400,00 грн. штрафні (фінансові) санкції .

Пунктом 1.18. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 1.20.4. п. 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору поставки товару № 805 від 30.06.2009 року ДП ВАТ «Мостобуд»Мостобудівельний загін № 73» було придбано у ТОВ «Грін-Агро» насіння гірчиці продовольче українського походження на Українській універсальній біржі , що підтверджується Протоколом № 8 від 30.06.2009 року про проведення біржових торгів та біржовим контрактом № СГ-27/181/01-F від 30 червня 2009 року за ціною 12300 грн. за 1 мт.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що ціна товару встановлена при проведені біржових торгів, а від так відповідно до приписів п.п. 1.20.4. п. 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є звичайною.

Згідно п.5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР( в редакції Закону на момент виникнення правовідносин) Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» ( в редакції діючої на момент виникнення правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а пунктом 1.8 ст.1 визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від

звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: { Абзац перший

підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 в редакції Закону N 398-V від 30.11.2006 } придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного

податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди

переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).{ Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 977-XIV від 15.07.99; в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 }

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи

митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). { Абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 }

У разі коли на момент перевірки платника податку органом

державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених

законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього

правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек,

інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до

складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання

податкової накладної також є:

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними

стандартами; { Абзац п'ятий підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2642-IV від 03.06.2005 }

касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг),

загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість). { Підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 644/97-ВР від 19.11.97; в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 }

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом. При проведенні документальної (планової або позапланової виїзної) перевірки платник податку зобов'язаний забезпечити доступ податковому інспектору до реєстру податкових накладних та у разі ведення його в електронному вигляді - надати носій електронної інформації за власний рахунок. При цьому носій електронної інформації повинен зберігатися платником податку протягом строку давності, встановленого законом. Платник податку повинен використовувати будь-яку з найбільш поширених операційних комп'ютерних систем в Україні за власним вибором, які будуть запропоновані центральним податковим органом.

Пунктом 1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року №244 (далі за текстом - Порядок) визначено, що реєстр є формою для запису (реєстрації) отриманих та виданих податкових накладних.

Наказом Державної податкової адміністрації України № 244 від 30.06.2005 року (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2009 року № 582) встановлено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, якою передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Відповідно із підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР ( в редакції на момент виникнення правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно із підпунктом 7.7.2 Закону України № 168/97-ВР,якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 1.4 Порядку складання декларації про прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПАУ від 08.07.97 р. № 214, дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватися первинними документами, даними бухгалтерського обліку і відповідати податковому обліку. Отже, за відсутності відповідних первинних документів підприємство не може включити до валових витрат понесені при виконанні угоди витрати.

Згідно ст.9 Закону України від 16.07.99 №996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, повинні бути складені під час здійснення господарської операції.

Відповідно до п.п 4.3.5 п.4.3 ст.4 Закону України « Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу. Якщо непрямий метод було застосовано у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його структурного підрозділу, місцезнаходження фізичної особи - платника податків, обов'язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні заходи для встановлення місцезнаходження такого платника податків, покладається на податковий орган.

Підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 вищезазначеного Закону передбачено якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до п.1.20.1 ст.1 Закону України, від 28.12.1994, № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції від 22.05.97)" (надалі, Закон № 334/94-ВР) Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п.1.20.2 ст.1 Закону № 334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 1.20.51 ст.1 Закону № 334/94-ВР якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідно до п. 1.20.6ст.1 Закону № 334/94-ВР у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Відповідно до п. 1.20.8ст.1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до п. 1.20.9ст.1 Закону № 334/94-ВР додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил:

а) у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

б) у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс" (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Відповідно до п. 1.20.10ст.1 Закону № 334/94-ВР донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції , щодо наявності підстав для задоволення позову , так як підстав для застосування непрямого методу визначення звичайної ціни товару - не було та відсутнє відповідне рішення податкового органу , а рішення від 26.04.2010 року № 0000190037 яким визначено Позивачеві суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) на загальну суму 1087 500 грн. 00 коп., та рішення від 26.04.2010 року № 0000200037 яким визначено Позивачеві суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій ) на загальну суму 1268 400 грн. 00 коп., є неправомірними

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та в цілому вірно дана правова оцінка, постановлені судові рішення суду першої інстанції викладені достатньо повно, та є вірними по-суті.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Згідно з ч.2 ст.200 КАС України (в редакції на момент вчинення процесуальної дії) не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку, що немає підстави для скасування постанови суду 1-ої інстанції та прийняття нового судового рішення, необхідно залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210,211,212, ч. 5 ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві- залишити без задоволення , а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя

Судді: