Ухвала суду № 29863784, 25.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/60308/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Лосєва А.М.

Пилипчук Н.Г.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представників позивача Тєрєховської Н.Є., Колосовського Ю.О.

відповідача Шляхової О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011

у справі №2а-2697/11/1270

за позовом Публічного акціонерного товариства «Стахановський завод феросплавів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24.06.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську від 21.03.2011 №0001018013/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 168176668,00 грн. стягнуто з держбюджету на користь позивача судові витрати в розмірі 3,40 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем 21.03.2011 на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.12 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, листа ДПА у Луганській області від 17.03.2011 № 5076/08-205 та наказу СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську про проведення службового розслідування від 18.03.2011 №103 та згідно наказу СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську №110 від 18.03.2011 здійснено невиїзну документальну перевірку з питань достовірності нарахування позивачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за період з 01.11.2007 по 31.12.2007, 01.03.2008 по 30.04.2008, з 01.06.2008 по 30.09.2008, з 01.11.2007 по 31.12.2007, з 01.03.2008 по 30.04.2008, з 01.06.2008 по 30.09.2008, з 01.12.2008 по 30.01.2009, з 01.03.2009 по 31.01.2010, з 01.03.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт №185/08-3/00186513 від 21.03.2011.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення абзацу «а»пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим завищено заявлену суму бюджетного відшкодування у зазначених періодах у розмірі 168176676,00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0001018013/0 від 21.03.2011 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 168176668,00 грн.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, обґрунтував своє рішення дотриманням позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідному звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів, віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентами позивача з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону. Проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено, та не спростовано відповідачем.

З аналізу норм пп.7.7.1 -7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).

Правомірність визначення позивачем розміру бюджетного відшкодування за грудень 2007 року, квітень 2008 року, липень 2008 року, серпень 2008 року, вересень 2008 року, січень 2009 року, квітень 2009 року, травень 2009 року, червень 2009 року, липень 2009 року, серпень 2009 року, жовтень 2009 року, листопад 2009 року, грудень 2009 року та січень 2010 року підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягає доказуванню.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування за період з квітня по грудень 2010 року, з огляду на не підтвердження даних зустрічними перевірками контрагентів позивача по надісланим запитам та за даними програмного продукту «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», то судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для їх скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011 -без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

1

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді А.М.Лосєв

Н.Г.Пилипчук