Постанова № 29857700, 14.02.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/46/13-а

14 лютого 2013 року 15год. 25хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Тимошицької Т.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Давидюк М.С.,

відповідача: представник Столярець І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного малого підприємства-фірми "Спецрембуд" до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Приватне мале підприємство-фірма «Спецрембуд» з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- від 05.11.2012 №0005062342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у сумі 9055, 50 грн., з яких: 6037,00 грн. - за основним платежем та 3018,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- від 05.11.2012 №0005072342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість по вітчизняних товарах» у сумі 8625,00 грн., з яких: 5750,00 грн. - за основним платежем та 2875,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки від 22.10.2012 №538/22-200/21097550 про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат по безтоварним операціям з контрагентами, в результаті чого занижено податок на прибуток, а також віднесення сум податку на додану вартість сплачених у ціні отриманих послуг по таких операціях до податкового кредиту, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся. На думку посадових осіб податного органу, правочини по придбанню товарно-матеріальних цінностей, вчинені позивачем з контрагентами, не спрямовані на настання реальних правових наслідків. Підставами для таких висновків податкового органу був акт перевірки податковим органом контрагента позивача - ТОВ «Медея», за результатами якого зроблено висновок про неможливість здійснення господарської діяльності контрагентом. Оскільки, у контрагента відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонд, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби, що свідчить про правочини без мети настання реальних наслідків.

Таким чином, укладені правочини позивача з ТОВ «Медея», на думку податкового органу, є нікчемним, оскільки не спрямовані на настання реальних наслідків, а формування операційних витрат та податкового кредиту, здійснено позивачем неправомірно, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки операції з отримання послуг мали реальний характер, що підтверджується належними документами, які було надано посадовим особам органу державної податкової служби під час перевірки, належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, тому податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість визначені правильно. На підставі викладеного позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

22.10.2012 на підставі наказу №754 від 02.10.2012, направлення від 02.10.2012 №802/22-200, виданих Державною податковою інспекцією в м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби проведена позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності Приватного підприємства фірми «Спецрембуд» з питань обчислення достовірності задекларованих та повноти сплачених обов'язкових платежів за період з 01.01.2009 по 30.06.2012. (акт перевірки №538/22-200/21097570 від 22.10.2012).

За результатами перевірки, посадові особи податкового органу дійшли висновку, що в порушення:

- п.44.1 ст.44 розділу І, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) позивачем завищено валові витрати на загальну суму 28748 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6037 грн., у тому числі за ІІ квартал 2012 на суму 6037 грн.;

- п.44.1 ст.44 розділу І, п.185.1 ст. 185, п.198.1, п.198.3,п.198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 5750грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5750 грн., в тому числі за квітень 2012 - 5750 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства ґрунтуються на припущенні, що правочини, укладені, між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Медея», є нікчемними, здійснені без мети настання реальних наслідків.

Такий висновок посадових осіб податкового органу базується на результатах акту перевірки Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 18.07.2012 №23/22-24/30718769 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея» (код ЄДРПОУ 30718769) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період квітень 2012». Відповідно до якого встановлено, що господарські операції ТОВ «Медея» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. З вищенаведеного вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Медея» здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Медея» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

За результатами перевірки позивача, Державною податковою інспекцією у м. Рівному Рівненської області Державної податковою служби прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 05.11.2012 №0005062342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у сумі 9055, 50 грн., з яких: 6037,00 грн. - за основним платежем та 3018,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

від 05.11.2012 №0005072342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість по вітчизняних товарах» у сумі 8625,00 грн., з яких: 5750,00 грн. - за основним платежем та 2875,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

З приводу господарських операцій з отримання послуг від ТОВ «Медея» судом встановлено наступне.

02.04.2012 позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Медея» договір №1/04 відповідно до якого сторони домовилися, що виконавець зобов'язується надати своїми силами та засобами послуги легкового автомобіля (а.с.55-56).

Взаєморозрахунки між ПМПФ «Спецрембуд» та ТОВ «Медея» в бухгалтерському обліку супроводжувалися складанням таких первинних бухгалтерських і податкових документів, а саме: акт приймання виконаних робіт (надання послуг) (а.с.59). Даний акт підписано директором ПМПФ «Спецрембуд» Кучеруком О.А., та директором ТОВ «Медея» Коломійцем В.Б.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни наданих послуг за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ «Медея» податкову накладну від 30.04.2012 №11 на загальну суму 34498,02 грн., в тому числі ПДВ 5749,67 грн. (а.с.57).

Загальна вартість отриманих ПМПФ «Спецрембуд» послуг по наданню послуг легкового автомобіля в сумі 28748,35 грн. в повному обсязі віднесена позивачем до складу валових витрат в ІІ кварталі 2012, про що свідчать кореспонденція розрахунків бухгалтерського обліку, та включено до складу податкового кредиту в квітні 2012 суму ПДВ - 5750,00 грн., про що свідчать реєстри отриманих податкових накладних та кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку з віднесенням до складу операційних витрат коштів, сплачених контрагентам в оплату за надані послуги та формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагентам позивача у складі ціни наданих послуг, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки за висновком податкового органу угоди з придбання послуг є нікчемними, то і формування операційних витрат та податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, що покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятих податкових повідомлень-рішень, які оспорюються в даній справі.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

У відповідності до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Відповідно до вимог п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Згідно абзацу 2 п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Наявні в матеріалах справи договір, податкова накладна, акт здачі-приймання виконаних робіт, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що зазначені первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пункт 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік витрат платника податку, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Серед таких обмежень витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, які були виключені відповідачем зі складу витрат позивача, відсутні. Крім того, відповідно до п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, суд вважає протиправним виключення відповідачем зі складу витрат позивача сум, сплачених ним на користь ТОВ «Медея» в оплату отриманих послуг.

Відповідно до пп.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пп.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

-дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З приводу заявленої позиції податкового органу щодо нереальності здійснення господарських операції з ТОВ «Медея» суд вважає за необхідне також зазначити наступне, що нереальність господарських операцій з придбання позивачем послуг має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, проте, жодних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав.

Відповідно до 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Натомість, акт перевірки позивача та акти перевірки його контрагентів не містять жодного посилання на будь-які первинні документи або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують або вказують на наявність факту безтоварності операцій позивача з обумовленими контрагентами.

Акти перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірні рішення, містить лише припущення щодо відсутності наміру у згаданих контрагентів позивача на створення правових наслідків та відсутності фактичних дій спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Покликання представника відповідача щодо відсутності у контрагента позивача власних технічних, трудових ресурсів та відсутності підприємств на дату проведення перевірки за їх зареєстрованим місцезнаходженням, виявлення розбіжностей у контрагентів щодо формування ними сум податкових зобов'язань за операціями з позивачем не спростовують обставин щодо фактичного надходження товарно-матеріальних цінностей позивачу за операціями з обумовленим контрагентом.

Крім того установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільного правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визнання контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсним ( у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останніми у такому ланцюгу платником податків.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань податком податків та його контрагентом.

Таким чином, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем операційних витрат, та податкового кредиту, та як наслідок заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, є безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, суд прийшов до висновку про безпідставність висновків податкового органу, викладених у акті позапланової виїзної перевірки від 22.10.2012 №538/22-200/21097570, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0005062342 та №0005072342 від 05.11.2012 слід скасувати та визнати протиправними.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби №0005062342 та №0005072342 від 05.11.2012.

Присудити на користь позивача Приватного малого підприємства-фірми "Спецрембуд" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 176,81 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.