Постанова № 29855447, 05.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а/2370/4629/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Жмудінського В.П.,

представника відповідача - Миронова Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перше Травня Комбікормовий Завод» до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Перше Травня Комбікормовий Завод» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Перше Травня Комбікормовий Завод» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області Державної податкової служби, в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001632301 від 19.11.2012 року, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на встановлену ним відсутність реального вчинення позивачем господарських операцій з ТОВ «Слобожанський виробничо-експериментальний завод» за березень 2011 року.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Перше Травня Комбікормовий Завод» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Слобожанський виробничо-експериментальний завод» за березень 2011 року, за підсумками якої складено акт від 05.11.2012 року №26/22-010/02779275 та виявлені порушення вимог ст. ст. 134, 138, 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за І квартал 2011 року в сумі 2087557,00 гривень. Також, перевіркою виявлено порушення вимог п. 181 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 зазначеного кодексу, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за березень 2011 року на суму 201563,00 грн., занижено залишок від'ємного значення за вказаний період у сумі 240266 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001632301 від 10 листопада 2012 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 504152,00 гривень, застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 грн.

Обговорюючи правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім товарів від ТОВ «Слобожанський виробничо-експериментальний завод» (далі - ТОВ «СВЕЗ» за договором поставки № 6 від 22.02.2011 року, який суперечить ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, тобто є недійсним правочином, і не створює юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що у зазначеного вище контрагента позивача, що підтверджується актом про неможливість проведення звірки ТОВ «СВЕЗ» Лівобережної міжрайонної податкової інспекції м. Дніпропетровськ від 20.06.2012 року № 2763/1501/37070309, відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, власні основні фонди, технічний персонал, активи, складські приміщення, транспортні засоби, з огляду на що зроблено висновок про наявність транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують власних податкових зобов'язань, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, і тому не мають реального характеру.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.2. ст. 138 ПК України закріплено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження реальності здійснення господарської діяльності, позивачем надано Договір поставки № 6 від 22.02.2011 року, за яким ТОВ «Слобожанський виробничо-експериментальний завод» (постачальник) зобов'язується передати у власність покупця (позивач) товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити даний товар. За п. 2.1 товар: монокальційфосфат кормовий виробництва Туреччини та метіонін виробництва Германії.

В обґрунтування дійсності руху активів за зазначеним договором, позивачем надано наступні видаткові накладні, що посвідчують факт прийому товару, визначеного п. 2.1 вищевказаного договору за № №: СВЕ3-0037- від 22.03.2011 року, СВЕЗ-0023 від 01.03.2011 року, СВЕЗ-0031 від 07.03.2011 року, СВЕЗ-0038 від 22.03.2011 року, СВЕЗ-0027 від 05.03.2011 року. Загальна сумарна вартість товарів, переданих за вказаними накладними разом з ПДВ становить 816500,00 грн.

Також, позивачем надано податкові накладні, виписані ТОВ «СВЕЗ» №18 від 18.03.2011 року, №6 від 04.03.2011 року, № 1 від 01.03.2011 року. Загальна сума, на яку виписані вказані накладні разом з ПДВ становить 1209380,00 грн.

Окрім того, позивачем надано товарно-транспортні накладні: № 07/2 від 07.03.2011 року, № 693386 від 22.03.2011 року, № 693393 від 22.03.2011 року.

На підтвердження факту розрахунків за Договором № 6, позивачем надано платіжні доручення на загальну суму в 1209380,00 грн.: № 1705 від 01.03.2011 року, № 2029 від 18.03.2011 року, № 1706 від 01.03.2011 року, № 2028 від 18.03.2011 року, № 1766 від 04.03.2011 року.

Судом першої інстанції встановлено, що вищенаведені документи містять невідповідності, зокрема, загальна вартість товарів переданих за видатковими накладними не співпадає із вартістю товарів, визначеною у виписаних ТОВ «СВЕЗ» податкових накладних. Крім того, в товарно-транспортних накладних не заповнено всіх обов'язкових реквізитів, що стало підставою для висновку суду першої інстанції про відсутність реального руху активів за договором поставки, укладеним між позивачем та ТОВ «СВЕЗ».

Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком з огляду на те, що фактично перераховані позивачем суми на користь зазначеного контрагента за платіжними дорученнями відповідають вартості товарів, визначених у податкових накладних, при цьому зазначаючи, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ТОВ «Слобожанський виробничо-експериментальний завод», колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу п. 201.4 ст. 201 названого кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкових накладних контрагентом позивача) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Слобожанський виробничо-експериментальний завод» за березень 2011 року.

Зі змісту акту, складеного на підставі перевірки позивача вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи, навіть, його контрагента.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перше Травня Комбікормовий Завод» - задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 року - скасувати.

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області Державної податкової служби від 19.11.2012 року № 0001632301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Романчук суддяС.Б. Шелест

(Повний текст постанови складено 11 березня 2013 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Шелест С.Б.