Рішення № 29853187, 06.03.2013, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/652/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Гармаш Т.І.

Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати Доповідач Авраменко Т. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

06.03.2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі: головуючої судді: Авраменко Т.М.,

суддів: Письменного О.А., Чельник О.І.

при секретарі: Крисановій Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» про стягнення середньої заробітної плати, індексації та відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» (далі - ДП) про стягнення середньої заробітної плати, індексації та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що працювала на заводі «Калькулятор» лаборантом хімічного аналізу з 25 липня 1977 року та була звільнена 27 квітня 1999 року по п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штатів. При звільненні відповідачем не виплачена заборгованість по заробітній платі в сумі 585 грн.89 коп., яка стягнута з відповідача на її користь рішенням Світловодського міського суду від 17 лютого 2000 року. Рішення суду до цього часу не виконано.

Просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, починаючи з 27 квітня 1999 року до ухвалення рішення судом, індексацію невиплаченої зарплати в сумі 711 грн.35 коп. та на відшкодування моральної шкоди 13000 грн.

Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача в невиплаті позивачці заробітної плати та недоведеність факту заподіяння моральної шкоди. Підстави для нарахування індексації заробітної плати відсутні, оскільки заборгованість по зарплаті ще не виплачена, відсутні докази на підтвердження розміру середнього заробітку.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В засідання апеляційного суду позивач та його представник, які під розписку повідомлені про час та місце розгляду справи (а.с.81,82), не прибули, подали клопотання про розгляд справи в їх відсутності (а.с.84).

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений під розписку (а.с.80,83), в судове засідання не прибув, причини неявки не повідомив, заперечення на апеляційну скаргу не подавав, також не подавав заперечень на позов.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Однак зазначеним вимогам ухвалене у справі судом першої інстанції рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності вини відповідача в затримці розрахунку при звільненні, проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Позивач працювала на заводі «Калькулятор» з 25 липня 1977 року та була звільнена з посади лаборанта хімічного аналізу 27 квітня 1999 року по п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штатів, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с.13-15). У день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено заборгованість із заробітної плати.

Рішенням Світловодського міського суду Кіровоградської області від 17 лютого 2000 року з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість із заробітної плати в сумі 585 грн.89 коп. (а.с.11). Як свідчать матеріали цивільної справи рішення суду про стягнення заборгованості не виконано і заборгованість по заробітній платі не виплачена.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Висновок суду про відмову в позові з тих підстав, що відсутня вина відповідача в затримці розрахунку при звільненні, не відповідає матеріалам справи та не ґрунтується на нормах матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1ст.233КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тобто, початок перебігу тримісячного строку за заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки починається з наступного дня після виплати всіх належних позивачці при звільненні сум, а не з дня набрання чинності рішення суду про їх стягнення з відповідача, яке є невиконаним.

В постанові №6-77 цс 11 від 26 грудня 2011 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що перебіг передбаченого ст.233 КЗпП України тримісячного строку на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні починається не з дня набрання чинності рішення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі, а з наступного дня після проведення фактичного розрахунку незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позов про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягає задоволенню за період з 28 квітня 1999 року по день ухвалення рішення апеляційним судом, тобто по 06 березня 2013 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Не можна погодитися з висновком суду про відсутність довідки про середню заробітну плату позивачки, оскільки на а.с.12 є довідка про наявність заборгованості по заробітній платі станом на 17.07.2006 року в сумі 585 грн.89 коп., також в довідці зазначено, що середньомісячна заробітна плата становить 196 грн.31 коп.

Звільнення позивачки відбулося 27 квітня 1999 року, кількість робочих днів у лютому- березні становить 42 дні, середньоденна заробітна становить 9 грн.35 коп.( 196.31:21).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

За період з 28 квітня 1999 року по 06 березня 2013 року кількість робочих днів згідно з щорічним розрахунком норм тривалості робочого часу становить 3478 днів.

Колегія суддів відмічає, що до 05 січня 2006 року була чинною ч.3 ст.117 КЗпП України, відповідно до якої, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Трудовою книжкою (а.с.13-15) позивачки підтверджується, що вона працювала з 01 липня 2002 року до 29 серпня 2002 року, тобто 43 робочих дні, та з 11 серпня 2003 року по 05 січня 2006 року, тобто 604 робочих дні, всього 647 днів, довідок про заробітну плату за вказаний період позивачка не надала. В зазначений період мінімальна заробітна плата перевищувала середньомісячний заробіток позивачки.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

В межах наданих доказів колегія суддів вважає, що позивачкою не доведено її право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в період її роботи з 01 липня 2002 року до 29 серпня 2002 року, з 11 серпня 2003 року по 05 січня 2006 року.

За таких обставин на користь позивачки необхідно стягнути середній заробіток за 2831 робочий день (3478-647), що становить 26469 грн.85 коп. (9.35 х 2831).

Позов про стягнення індексації заробітної плати підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

В п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст. 33 Закону в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення. Наприклад, коли воно мало бути виконано до січня 1998 р., то він і є місяцем, з якого обчислюється (береться за 100 відсотків) величина порога індексації. Спір із цього приводу розглядається судом за заявою стягувача в позовному провадженні.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації з згідно з чинним законодавством. Ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення (в редакції Закону від 25 квітня 1997 року) встановлено, що індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порогу індексації), а зазначеною статтею в редакції Закону від 07 лютого 2002 року передбачено, що з 01 липня 2002 року індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 101 відсоток. Оскільки присуджена судом 17 лютого 2000 року сума заробітної плати до цього часу не виплачена позивачці, то вона підлягає індексації.

Індекс споживчих цін за лютий 2000 року - червень 2002 року не перевищив 105 відсотків, а з 01 липня 2002 року по 30 листопада 2002 року та за 2012 рік не перевищив 101 відсоток, тому за вказаний період індексація не нараховується (а.с.85). Позивачем надано розрахунок суми індексації (а.с.3-5), відповідачем він не спростований, колегія суддів погоджується із зазначеним розрахунком, за винятком індексації за вищезазначений період, тому на користь позивача підлягає стягненню індексація в сумі 570 грн. 94коп. (5.11+29.93+47.57+46.66+71.75+87+130.29+72.06+53.32+27.25), всього на користь позивачки підлягає стягненню 27040 грн.79 коп. (26469.85 +570.94).

Позивачка також просила стягнути на відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням її трудових прав, 13000 грн. Право на відшкодування моральної шкоди передбачено ст.237-1 КЗпП України. Колегія суддів вважає, що ці позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Права позивачки на своєчасне отримання заробітної плати порушені, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням цих обставин, а також, враховуючи фінансовий стан відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне розмір відшкодування моральної шкоди визначити в сумі 500 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог необхідно стягнути судовий збір в сумі 385 грн.10 коп. (270.40+ 114.70).

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.3 і п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2012 року.

Позов ОСОБА_2 до державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» про стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільнення, індексації та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» (код 14315032 м.Світловодськ,вул.9 Січня,7) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 26469 грн. 85 коп., індексацію в сумі 570 грн.94 коп.та на відшкодування моральної шкоди 500 грн.

Стягнути з державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» в дохід держави судовий збір в сумі 385 грн.10 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя:

судді: