Постанова № 29849800, 04.03.2013, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/493/13-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2013 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі :головуючого-судді суддівБлонського В.К. Козачок І.С. Матущака В. В. при секретарі Дехтярук В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Апеляційного суду Хмельницької області , Державної судової адміністрації України , Міністерства фінансів України , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області , Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 24.11.2008 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Хмельницької області , Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області , Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року, позов ОСОБА_5 задоволено частково та стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов'язано Головне управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на його користь 286563,12 грн. із них 72749,86 грн. заборгованості по заробітній платі та 48822,81 грн. компенсації, 97952,57 грн. заборгованості по довічному грошовому утриманню та 66287,87 грн. компенсації.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.12.2012 року касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнив частково, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» від 30.06.2005р. №514 зазначеним особам підвищено посадові оклади з 01.06.2005р. Лише 03.09.2005р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про оплату праці суддів» № 865, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Ця постанова набрала чинності з 01.01.2006р. Внаслідок цього з 01.06.2005р. до 01.01.2006р. оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів». Тому просить задовольнити позов в повному обсязі з урахуванням уточнених позовних вимог.

Позивач в судове засідання не прибув, хоча був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в суді належним чином та надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник Апеляційного суду Хмельницької області в судове засідання не прибув, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник Державної судової адміністрації України у судове засідання також не прибув, надав суду письмове заперечення на позов, у якому вказує, що Державна судова адміністрація України діяла в межах повноважень та на підставі діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства України. Виплата заробітної плати та довічного грошового утримання суддям здійснювалось в межах передбачених в Державному бюджеті України на 2005-2013 роки асигнувань. У задоволенні позовних вимог просив відмовити, а справу слухати за його відсутності.

Указом Президента України «Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 р. № 335 зі змінами, внесеними згідно з Указами Президента від 27 січня 1999 р. № 70/99 та від 15 лютого 1999 р. № 173/99, з метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті України було створено Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. № 346 «Про ліквідацію урядових органів» Державне казначейство України було ліквідовано. Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011 «Про Положення про Державну казначейську службу України», було затверджено відповідне Положення та встановлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державного казначейства України - урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

Враховуючи вищезазначене, суд, на підставі ст. 55 КАС України допускає заміну відповідача - Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України на його правонаступника - Державну казначейську службу України.

Представники Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України в судове засідання по справі не прибули, хоча повідомлені про дату, час та місце розгляд справи. В письмових запереченнях, які містяться в матеріалах справи Міністерство фінансів України просить відмовити в задоволенні позовних вимог та залишити їх без розгляду.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в судове засідання не прибув, хоча Територіальне управління Державної судової адміністрації України було повідомлене про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Судом явка сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі наявних доказів.

Відповідно до ч.6 ст.12 та ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання по справі не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що позивач з 17.12.1984 року працює на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня-грудня 2005 року отримував заробітну плату.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII, який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII було передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

Кабінет Міністрів України 30 червня 2005 року в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01 червня 2005 року, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3611-3644 від 25 лютого 2009 року заборгованість перед позивачем по заробітній платі та грошовому утриманню становить 286563,12 грн. із них 72749,86 грн. заборгованості по заробітній платі та 48822,81 грн. компенсації, 97952,57 грн. заборгованості по довічному грошовому утриманню та 66287,87 грн. компенсації.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовну вимогу ОСОБА_5, про стягнення недорахованої заробітної плати в сумі 72749,86 грн., за період з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року необхідно задовольнити.

Крім цього, щодо позовних вимог позивача в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати суд зазначає наступне.

До вказаних спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000, № 2050-III, із змінами та доповненнями, оскільки за правилами, визначеними статтею 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Оскільки позивачем заявлена вимога про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми заробітної плати, а не нарахованої, то вона задоволенню не підлягає.

Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по грошовому утриманню, виходячи з наступного.

Представником відповідачів по справі - Державної судової адміністрації України надано суду лист Державної судової адміністрації України від 19.07.2007 року №17-4640/07 "Щодо надання інформації" адресований апеляційним і місцевим господарським та військовим судам. У вказаному листі відповідач посилаючись на постанову Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року просить терміново до 25.07.2007 року надати розрахунки заробітної плати суддів, щомісячного грошового утримання та щомісячного довічного грошового утримання за червень-грудень 2005 року, виходячи із посадових окладів передбачених постановою КМ України №865 від 03.09.2005 року.

Відповідно до ст. 99 КАС України (в редакції від 22.04.2008 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд встановив, що позивач з адміністративним позовом звернувся до суду про виплату довічного грошового утримання 24.11.2008 року, однак строк звернення до суду почався у нього з 25 липня 2007 року так як апеляційному суду Хмельницької області стало відомо про постанову Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року згідно отриманого від відповідача листа від 19.07.2007 року №17-4640/07, в тому числі і позивачу, тому суд вважає, що позивачем пропущений річний строк на звернення до суду в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по щомісячному довічному грошовому утриманню за червень-грудень 2005 року.

Згідно частин 1 та 2 статті 100 КАС України ( в редакції від 22.04.2008 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку встановленому цим Кодексом.

Відповідачі по справі - Міністерство фінансів України та Державна судова адміністрація України в своїх письмових запереченнях наполягають на застосуванні строків звернення до суду.

Суд вважає, що достатньо поважних причин пропуску строку звернення до суду у позивача не було та ним їх не наведено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в зв`язку із наполяганням відповідачів на застосуванні строків звернення до суду в частині позовних вимог ОСОБА_5, щодо стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню необхідно відмовити.

З врахуванням зазначеного вище, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5, необхідно задовольнити частково, лише в частині стягнення заробітної плати за період з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року в сумі 72749,86 грн. з Державної судової адміністрації України і зобов`язати Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України. Із сумою заборгованості по заробітній платі та вказаним способом захисту погодився також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 19 грудня 2012 року по справі №К-10262/10.

Керуючись ст.ст. 4-12, 17-21, 70-71, 94, 99-103, 158-163, 167,186,254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної судової адміністрації України і зобов`язати Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь ОСОБА_5 72749,86 грн., (сімдесят дві тисячі сімсот сорок дев'ять гривень вісімдесят шість копійок) заборгованості по заробітній платі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В повному обсязі постанова суду буде виготовлена 07.03.2013 року.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 07 березня 2013 року

Головуючий суддя судді/підпис/ /підпис/ /підпис/В.К. Блонський І. С. Козачок В. В. Матущак "Згідно з оригіналом" Суддя В.К. Блонський