Ухвала суду № 29846412, 06.03.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 122/8909/2012 Головуючий суду першої інстанції:Андрєєва О.М. № провадження: 22-ц/190/758/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Сокол В. С.

"06" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Сокола В.С. Суддів:Болотова Є.В., Пономаренко А.В., При секретарі:Урденко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АРК до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АРК на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 03 грудня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 р. Управління звернулось до суду із вище зазначеним позовом. Посилаючись на винні дії відповідачок при виконанні посадових обов'язків, які призвели до безпідставної переплати особі розміру пенсії, чим самим завдано шкоди, на підставі ч. 2 ст. 130, ч. 1 ст. 132 КЗпП України, просило стягнути з ОСОБА_7 2036, 79 грн., з ОСОБА_6 - 753, 46 грн.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує на неправильну оцінку судом наданих доказів, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

В засіданні апеляційного суду представники позивача Сергєєва І.В., Ісмаілова Е.Е. скаргу підтримала повністю за її доводами, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 просили скаргу відхилити за безпідставністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку.

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачені ст. 133 КЗпП, згідно якої у зв'язку із зайвими грошовими виплатами (саме за що і наявний спір по справі) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники несуть відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

За змістом ч. 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Встановлено, що ОСОБА_10 з 24 вересня 2001 р. одержує пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру».

24 травня 2006 р. дана особа звернулась до Управління із заявою про перерахунок пенсії.

Розпорядженням № 151913 від 24 травня 2006 р. (а.с. 10) за підписом трьох посадових осіб, у тому числі і відповідачок, ОСОБА_10 був перерахований розмір пенсії. Крім підпису відповідачок дане розпорядження містить підпис начальника Управління.

З обставиною переплати пенсіонеру ОСОБА_10 пенсії у розмірі 85077, 22 грн. за період з вересня 2001 р. сторони не спорять.

Заперечуючи проти позову, відповідачки посилались на неможливість застосування до правовідносин сторін норм КЗпП України (на час подання позову не перебували у трудових відносинах), просили застосувати передбачені ст. 257, ч. 3 ст. 267 ЦК України строки позовної давності, позивачем не доведено обставину винних дій відповідачок та кожна із них не являлась посадовою особою, саме до компетенції якої відноситься постановлення розпорядження про призначення розміру пенсії.

З урахуванням зазначених норм матеріального права та оцінюючи надані сторонами письмові докази: розпорядженням № 151913 від 24 травня 2006 р. (а.с. 10), акт виявлення переплати пенсії від 28 листопада 2011 р. (а.с. 15) колегія суддів вважає дані докази неналежними щодо встановлення правових підстав для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за наявності підпису даного розпорядження начальником Управління, саме після підпису якого дане розпорядження являється чинним, дії відповідачок не спричинили шкоди Управлінню, оскільки їх дії являлись виконанням ними посадових обов'язків.

Даний висновок також виходить із того, що раніше, розпорядженням № 151913 від 15 квітня 2004 р. (а.с. 9), за підписом інших працівників Управління та начальника Управління, був уже обрахований прокурорський стаж - 27 років, 9 місяців, 3 дні замість правильного, як вважає позивач, стажу - 11 років, 4 місяці, 9 днів, що і було встановлено при первинному зверненні ОСОБА_10 за призначенням пенсії.

Саме неправильне обрахування стажу відповідачками згідно розпорядження № 151913 від 24 травня 2006 р. та невірне зазначення розміру посадового окладу (замість правильного розміру 1822, 84 грн. вказано невірний розмір 3328, 04 грн.) позивач називає їх винними діями (хоча закон передбачає неправомірні дії) і пов'язує як правову підставу для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне. В засіданні апеляційного суду була досліджена пенсійна справа ОСОБА_10, на аркуші 68 якої міститься розпорядження № 151913 від 19 березня 2008 р.(а.с.82, 83), яким змінено розпорядження № 151913 від 24 травня 2006 р. у частині розміру посадового окладу (вказано правильний розмір 1822, 84 грн. замість невірного розміру 3328, 04 грн.).

Тобто про вказані недоліки у роботі відповідачок позивач знав ще у березні 2008 р., так як сам виявив даний факт, а в суд звернувся через 4 роки і 7 місяців із значним пропуском встановленого законом строку звернення до суду (ч. 3 ст. 233 КЗпП України).

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин, вірно оцінив надані сторонами докази і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

З огляду на вище зазначене, підстави для скасування оскаржуваного рішення в порядку ст. 309 ЦПК України відсутні за причиною ненадання апелянтом належних доказів.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АРК відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 03 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: