Ухвала суду № 29839899, 06.03.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/7349/2012 Провадження № 22-ц/795/732/2013 Головуючий у I інстанції -Супрун О. П. Доповідач - Шемець Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді: Шемець Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Позігуна М.І.,

при секретарі: Рудик І.І.,

з участю: позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, -

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 січня 2013 року в частині відмови у визнанні за нею права власності на 1/2 частину гаража АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного гаража.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 січня 2013 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину її та ОСОБА_3 спільного сумісного майна, а саме: автомобіля ВАЗ-2121, 1986 року випуску, д.н. НОМЕР_1, та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

Оскаржуваним рішенням суду позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину її та ОСОБА_3 спільного сумісного майна, а саме автомобіля ВАЗ-2121, 1986 року випуску, двигун НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 53 грн. 65 коп. судового збору; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 53 грн. 65 коп. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що основним документом, який підтверджує право її колишнього чоловіка на гараж, є паспорт гаража та протокол загальних зборів про прийняття в члени автокооперативу. Відповідно до п.4.8 Статуту автокооперативу №40 гаражі, побудовані/встановлені на земельній ділянці автокооперативу, є власністю членів автокооперативу і знаходяться в їх користуванні на весь період перебування їх членом автокооперативу. Також апелянт вважає неправомірним посилання суду на ч.2 ст.331 ЦК України, оскільки на день смерті ОСОБА_3 право власності на гараж не було зареєстровано в МБТІ і на сьогоднішній день не може бути зареєстровано на померлого ОСОБА_3

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_7 вказує, що для вимог про поділ майна подружжя строк позовної давності сплинув 06 червня 2012 року, позовну заяву ОСОБА_1 подала 12 червня 2012 року, при цьому поновити пропущений строк вона не просила та не подала жодного документу на підтвердження поважності причин його пропуску, у зв'язку з чим в задоволенні позову повинно бути відмовлено. Апелянт зазначає, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а в рішенні суду вказано, що він помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що призвело до неправильного висновку, що позивач звернулася до суду в межах трирічного строку позовної давності. Також ОСОБА_7 посилається, що з липня 1989 року спірним автомобілем володіли, користувались та розпоряджались вона разом з ОСОБА_3, витрачали спільні кошти на ремонт та утримання автомобіля, позивач участь у володінні, користуванні та розпорядженні, в утриманні спірного автомобіля не приймала, доказів про домовленість з ОСОБА_3 на спільне користування суду не надала. Апелянт зазначає, що суд не дав оцінки такому доказу, як розписка, що саме вона позичала грошові кошти на будівництво гаражу АДРЕСА_1 з ОСОБА_3 в серпні 1989 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, виходячи з наступного.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 з 19 травня 1973 року по 10 жовтня 1995 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 (а.с.27).

З 13 жовтня 2000 року ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_7 (а.с.93).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.28).

Згідно технічного паспорта автомобіля власником автомобіля ВАЗ-2121, 1986 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, є ОСОБА_3; технічний паспорт виданий 14 січня 1987 року на підставі довідки - рахунку 541497-АЕ від 13 січня 1987 року СТО м.Чернігова (а.с.105).

Відповідно до довідки №4 від 20 жовтня 2012 року на а.с.56 ОСОБА_3 був членом автокооперативу №40 згідно рішення загальних зборів від 01 вересня 1989 року, протокол №1 (а.с.56); за ним рахується гараж №133 (а.с.97); рік будівництва гаража -1989 (а.с.103-104).

Право власності на гараж АДРЕСА_1 не зареєстровано, що підтверджується довідкою КП „Чернігівське МБТІ" №26082 від 27 листопада 2009 року (а.с.10).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ-2121, 1986 року випуску, та 1/2 частину гаража АДРЕСА_1 Деснянського районної організації Всеукраїнської Спілки автомобілістів, оскільки спірне майно є їх з ОСОБА_3 спільною сумісною власністю.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний автомобіль, набутий в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3, є їх спільною сумісною власністю, будь-яких домовленостей після розлучення між ними встановлено не було, а тому частка на майно кожного з них складає по 1/2 частині; відмовляючи в задоволенні вимог про визнання права власності на 1/2 частину гаража суд виходив з того, що відсутність реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірний гараж, а відтак і відсутність самого права власності, унеможливлює вирішення питання про визнання права власності на його 1/2 частину як на об'єкт нерухомого майна.

Відповідно до ст.22, ч.1 ст.28 КпШС УРСР, чинного на час набуття спірного майна, та ст.ст. 60, 63 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Спірний автомобіль придбаний 13 січня 1987 року, тобто в період перебування в шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_1, і, відповідно, є їх спільною сумісною власністю; частки кожного з них є рівними.

Тобто, суд першої інстанції обгрунтовано визнав право власності позивача на 1/2 частину спірного автомобіля, що фактично не заперечується відповідачем.

Доводи апелянта ОСОБА_7 полягають у тому, що суд мав всі підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо цієї частини позовних вимог.

Проте ці доводи не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги з таких підстав.

Згідно ч.3 ст.29 КпШС УРСР для захисту порушеного права відносно спільного майна подружжя встановлюється трирічний строк позовної давності.

Такий же термін позовної давності визначений і ч.2 ст.72 СК України.

При цьому позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У даній справі правовстановлюючий документ на автомобіль, набутий в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1, оформлений на ОСОБА_3; право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину автомобіля є непорушним і у визначений законом спосіб вона цього права не позбавлялась; тому строк позовної давності у спорі про право на майно учасника спільної власності, не зазначеного у правовстановлюючому документі, обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися, що його право на це майно оспорюється.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснила, що про порушення своїх прав як співвласника майна вона дізналась на початку 2010 року, після звернення ОСОБА_7 до нотаріальної контори за оформленням спадщини після смерті ОСОБА_3 Зазначене належними доказами та матеріалами справи не спростовано, тому суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Посилання апелянта ОСОБА_7 на те, що відлік трирічного строку позовної давності належить вести від дати смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ґрунтується на невірному тлумаченні правових норм, що регламентують питання щодо застосування строку позовної давності.

Доводи ОСОБА_7 про те, що з липня 1989 року спірним автомобілем володіли, користувались та розпоряджались вони разом з ОСОБА_3, жодним чином не спростовує висновків суду про право позивача на 1/2 частину спірного автомобіля.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину гаража, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог, оскільки право власності ОСОБА_3 на гараж не підтверджено належними документами і не зареєстровано у належний спосіб, тому відсутність реєстрації права власності ОСОБА_3 на гараж як об"єкт нерухомого майна, а відтак і відсутність самого права власності на цей об"єкт, унеможливлює задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того, такий же висновок міститься у рішенні апеляційного суду Чернігівської області від 02 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Чернігівської міської ради, Деснянської районної у м.Чернігові ради, автокооперативу АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті його батька ОСОБА_3 (а.с.107-109).

Доводи апелянта ОСОБА_1, що основним документом, який підтверджує право її колишнього чоловіка на спірний гараж, є паспорт та протокол загальних зборів про прийняття в члени автокооперативу, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд враховує, що судом розглянутий спір виходячи із заявлених позивачем вимог щодо гаражу, інших вимог ОСОБА_1 по гаражу заявлено не було.

Посилання апелянта ОСОБА_7 на те, що саме вона позичала кошти на будівництво спірного гаража і це підтверджується розпискою на а.с.95, виходячи з того, що позов заявлений ОСОБА_1, а не ОСОБА_7, суті заявлених вимог, та того, що позивачу відмовлено в задоволенні вимог щодо гаражу, не впливають на правильність висновків суду в цій частині.

Враховуючи викладене, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: