Постанова № 29838736, 19.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 лютого 2013 року 10:26 № 826/429/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинський консервний завод»до відповідачаДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПСпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.12.2012 р. № 0001192260, № 0001202260 та № 0001212260за участю представників сторін:

від позивача: Ярмола А.Ю. (довіреність № б/н від 30.01.2013 р.)

від відповідача: Оксененко К.П. (довіреність № 742/9/10 від 18.02.2013 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 19.02.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніжинський консервний завод» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.12.2012 р. № 0001192260, № 0001202260 та № 0001212260.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 826/429/13-а, та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 19.02.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 24.12.2012 р. № 0001192260, № 0001202260 та № 0001212260;

- судові витрати стягнути з Державного бюджету на користь позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що при проведенні перевірки, відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-ІV, щодо заниження податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього у сумі 3 126,00 грн., завищення від'ємного значення податку на додану вартість ряд. 19 Декларації на 45 919,00 грн., та завищення від'ємного значення податку на додану вартість ряд. 24 Декларації на 44 911,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову та в судовому засіданні 19.02.2013 р. проти позову також заперечив і просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Так, відповідач зазначив, що при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ніжинський консервний завод» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість під час взаємовідносин з ТОВ «Новатор-Груп» (код ЄДРПОУ 37517244) за період з 01.09.2011 р. по 30.09 2011 р., контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-ІV, щодо заниження податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього у сумі 3 126,00 грн., завищення від'ємного значення податку на додану вартість ряд. 19 Декларації на 45 919,00 грн., та завищення від'ємного значення податку на додану вартість ряд. 24 Декларації на 44 911,00 грн.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Новатор-Груп», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, таке товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Новатор-Груп» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

В підтвердження зазначеного відповідач наголосив на тому, що такий контрагент позивача ТОВ «Новатор-Груп» на час здійснення перевірки позивача, за місцем його реєстрації не знаходився, чисельність працюючих на ТОВ «Новатор-Груп» на момент здійснення правовідносин із позивачем становила 4 (чотири) особи, що відповідно фактично унеможливлювало здійснення такої господарської діяльності як оптова торгівля товарами (овочами) у великих обсягах, відомості щодо наявності основних фондів (складських приміщень) та транспортних засобів у ТОВ «Новатор-Груп» - відсутні, а отже зазначене свідчить про те, що в порушення вимог Господарського кодексу України, ТОВ «Новатор-Груп» не було створене з метою тривалої господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку, а навпаки здійснювало свою діяльність шляхом укладення безтоварних договорів з метою надання податкової вигоди третім особам.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинський консервний завод» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість під час взаємовідносин з ТОВ «Новатор-Груп» (код ЄДРПОУ 37517244) за період з 01.09.2011 р. по 30.09 2011 р.

За результатами даної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 10.12.2012 р. № 5689/22-621/35013851, згідно висновків якого позивачем було порушено вимоги п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-ІV, щодо заниження податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього у сумі 3 126,00 грн., завищення від'ємного значення податку на додану вартість ряд. 19 Декларації на 45 919,00 грн., та завищення від'ємного значення податку на додану вартість ряд. 24 Декларації на 44 911,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки, 14.12.2012 року позивач подав до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС заперечення на зазначений Акт.

19.12.2012 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було відмовлено в задоволенні заперечень позивача на Акт перевірки, а висновки Акта перевірки - залишено без змін.

Таким чином, на підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 24.12.2012 р. № 0001192260, яким ТОВ «Ніжинський консервний завод» зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість в розмірі 44 911,00 грн.;

- від 24.12.2012 р. № 0001202260, яким ТОВ «Ніжинський консервний завод» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45 919,00 грн.;

- від 24.12.2012 р. № 0001212260, яким ТОВ «Ніжинський консервний завод» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 126,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 782,00 грн.

Однак, вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 24.12.2012 р. № 0001192260, № 0001202260 та № 0001212260 - протиправними, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не заявляв позовних вимог, які б стосувалися не дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової виїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

Як видно з наявних матеріалів справи, зазначеною документальною позаплановою виїзною перевіркою ТОВ «Ніжинський консервний завод» перевірялася правильність нарахування, повнота та своєчасність внесення позивачем до бюджету сум податку на додану вартість під час взаємовідносин з ТОВ «Новатор-Груп» (код ЄДРПОУ 37517244) за період з 01.09.2011 р. по 30.09 2011 р.

Так, з наявних матеріалів справи вбачається зокрема наступне.

В перевіряємому періоді (з 01.09.2011 р. по 30.09 2011 р.) позивач мав взаємовідносини із контрагентом ТОВ «Новатор-Груп» (код ЄДРПОУ 37517244).

Так, між позивачем (покупцем) та ТОВ «Новатор-Груп» (постачальником) було укладено Договір № 3008-3 від 30.08.2011 р., згідно умов якого, постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Із Специфікації № 1 від 01.09.2011 р. вбачається, що ТОВ «Новатор-Груп» зобов'язувалося поставити позивачу перець солодкий Білозерка та перець солодкий Атлант.

Згідно Специфікації № 2 від 29.09.2011 р. ТОВ «Новатор-Груп» зобов'язувалося поставити позивачу перець солодкий, кавуни, томат, томат бурий.

На виконання умов Договорів сторонами були підписані видаткові та податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як зазначає позивач в позовній заяві, товар доставлявся до міста Ніжин власним транспортом позивача, що підтверджується копіями подорожніх листів та товарно-транспортних накладних, проте як відповідно до умов зазначених Договорів поставки товару (пункту 3.1 розділу 3 «Умови поставки»), такий товар мав постачатися саме постачальником (ТОВ «Новатор-Груп»), а не самовивозом, здійсненим замовником (позивачем).

Жодних доказів того, що поставка такого товару в пункт призначення здійснювалася саме засобами та за рахунок постачальника (ТОВ «Новатор-Груп»), як того вимагали умови Договорів, позивачем до матеріалів справи надано не було, так само як і не було надано доказів укладення ТОВ «Новатор-Груп» субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних відносин із позивачем.

Таким чином, як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме формату та обсягу послуг (робіт), які повинні були бути надані контрагентом ТОВ «Новатор-Груп» на користь позивача за Договорами оптової поставки товару (овочів), такий контрагент (постачальник) повинен був мати відповідні основні засоби (великі складські приміщення, сховища), матеріальні та технічні можливості (вантажний автомобільний транспорт, навантажувачі), а також трудові ресурси, що необхідні для здійснення такої господарської діяльності (оптова торгівля товарами).

За наслідками зазначених правовідносин, та виписаних ТОВ «Новатор-Груп» на користь позивача податкових накладних, ТОВ «Ніжинський консервний завод» в перевіряємому періоді було задекларовано від'ємне значення з податку на додану вартість у вересні 2011 р. в розмірі 44 911,00 грн.

Однак, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами по справі заперечено позивачем, згідно довідки ВПМ Бориспільської ОДПІ про не встановлення місцезнаходження (місця приживання) платника податків від 13.01.2012 року № 86 зазначено, що платник податків ТОВ «Новатор-Груп» відсутній за юридичною адресою, а саме: Київська область, Переяслав-Хмельницький, вул. Шкільна, буд. 44-б. Згідно пояснення від 10.01.2012 року, відібраного завідувачем сектору ВПМ Бориспільської ДПІ Галановим О.П. у мешканця ОСОБА_6, що проживає за адресою АДРЕСА_1, встановлено, що ТОВ «Новатор Груп» за даною адресою не знаходиться, та відповідно ніколи не знаходився. Також, відповідно до висновку ВПМ Бориспільської ОДПІ від 16.01.2012 р. № 126/7/26-10 щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Новатор-Груп», засвідчено, що у період з 01.06.2011 року по 31.12.2011 року на підприємстві жодних господарських операцій не проводилось, діяльність відсутня. В додаткових матеріалах присутній висновок спеціаліста сектору з техніко-криміналістичного забезпечення роботи Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області від 10.01.2012 р. № 221 про проведення почеркознавчого дослідження, де зазначено, що встановити особу, що виконала підписи в податковій декларації з ПДВ за червень 2011 року та договорі № 211 про визнання електронних документів від 20 липня 2011 року не представилось можливим в зв'язку з тим, що при порівнянні досліджуваного підпису від імені ОСОБА_7 (директора ТОВ «Новатор-Груп») із вільними зразками підпису ОСОБА_7 була виявлена однакова кількість як співпадаючих, так і розбіжних загальних та окремих ознак. Беручи до уваги вищеописане, до сектору з техніко-криміналістичного забезпечення було надіслано запит від завідувача сектору ВПМ Бориспільської ОДПІ від 16.01.2012 р. 134/7/26-10 для проведення почеркознавчого дослідження первинних документів.

Крім того, в ході проведення перевірки контрагента позивача ТОВ «Новатор-Груп», контролюючим органом було встановлено, що у ТОВ «Новатор Груп» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно витягу з ЄДРПОУ.

Згідно з даними податкової звітності (форма 1-ДФ), наданої підприємством до Переяслав-Хмельницької ОДПІ, загальна чисельність працюючих у ТОВ «Новатор Груп» становить 4 особи.

Зазначене відповідно свідчить про відсутність у підприємства ТОВ «Новатор Груп» трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме в частині відвантаження та перевезення товарів (у великих обсягах).

За даними податкової звітності основні засоби у ТОВ «Новатор Груп» відсутні.

За результатами аналізу даних податкової звітності ТОВ «Новатор Груп» відповідно до автоматизованої інформаційної системи «Податки» та АІС «Бест Звіт» не встановлено наявність у ТОВ «Новатор Груп» власних, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Отже, господарські операції між ТОВ «Новатор-Груп» та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Враховуючи зазначене, та відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, вбачається, що такі угоди, укладені ТОВ «Новатор-Груп» з контрагентами мають ознаки нікчемності.

Суд погоджується із висновком відповідача, що товариство, яке не має жодних матеріальних ресурсів та в штаті якої працює 4 особи (дві з яких це директор та бухгалтер), - фактично не може виконувати роботи (надавати послуги) з оптової поставки товарів (овочів) у великих обсягах, без наявності буд-якого транспорту та складських приміщень для його зберігання до моменту продажу.

Зазначене, відповідно унеможливлювало здійснення ТОВ «Новатор-Груп» такої господарської діяльності як оптова поставка-продаж товарів (у великих обсягах та на значні суми), а отже це свідчить про те, що в порушення вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України, ТОВ «Новатор-Груп» не було створене з метою тривалої господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку, у відповідності до вимог чинного законодавства, а навпаки здійснювало свою діяльність шляхом укладення безтоварних договорів з метою надання податкової вигоди третім особам.

Доказів, щодо укладення ТОВ «Новатор-Груп» субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем, які відповідно передбачали необхідність наявності основних фондів (складських приміщень), устаткування (транспорту) та значних трудових ресурсів для здійснення такого роду діяльності - позивачем до суду надано також не було.

Отже, доказами по справі підтверджується, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини ТОВ «Новатор-Груп» з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 із змінами та доповненнями, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів, тощо.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Також, як було зазначено вище, та жодними доказами не було спростовано позивачем, зазначений контрагент ТОВ «Новатор-Груп» за місцем його реєстрації не знаходиться (та відповідно ніколи не знаходився), а отже є неможливим встановити, яким саме чином таке товариство (баз його фактичного розміщення за тією чи іншою адресою) мало змогу виконувати роботи (надавати послуги) щодо оптової торгівлі (постачання товарів).

Таким чином, як підтверджується наявними матеріалами справи, метою реєстрації зазначеного підприємства ТОВ «Новатор-Груп» (контрагента позивача), була його незаконна діяльність, що відповідно не може породжувати жодних правових наслідків.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, за місцем його реєстрації контрагент позивача ТОВ «Новатор-Груп» не знаходиться, а відповідно первинних документів на підтвердження фактичності господарської діяльності (зокрема із позивачем) від ТОВ «Новатор-Груп»отримати не можливо.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Новатор-Груп» носять характер недійсного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину (ч. 3 ст. 203 ЦКУ) та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ).

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст.7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні контрагентом ТОВ «Новатор-Груп» не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Також, згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Новатор-Груп» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Новатор-Груп» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність винесених ним податкових повідомлень-рішень від 24.12.2012 р. № 0001192260, № 0001202260 та № 0001212260.

Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 11.03.2013 р.