Постанова № 29836369, 21.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 лютого 2013 року 08:54 № 2а-17637/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт»до відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПСпроскасування податкового повідомлення-рішення від 09.10.2012 р. № 0008372230за участю представників сторін:

від позивача: Подолян Т.М. (довіреність № б/н від 05.02.2013 р.);

Пустовіт Ю.В. (довіреність № б/н від 05.02.2013 р.)

від відповідача: Адамчук К.С. (довіреність № 3519/9/10-114 від 11.12.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 21.02.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.10.2012 р. № 0008372230.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 2a-17637/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 21.02.2013 р. представники позивача позовні вимоги підтримали та в судових дебатах просили суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 09 жовтня 2012 р. № 0008372230, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 018 380,25 грн., в тому числі за основним платежем - 912 812,00 грн. та штрафною санкцією - 105 568, 25 грн.

- стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Трайгон-Експорт» судові витрати у розмірі 2 146,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представники позивача послалися на те, що при проведенні перевірки, відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 912 812 грн., в тому числі за 2-3 квартали 2011 року на суму 119 229 грн., за 2-4 квартали 2011 року на суму 490 539 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 312 665 грн., за півріччя 2012 року на суму 422 273 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення, винесене за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову та в судовому засіданні 21.02.2013 р. проти позову також заперечив і просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Так, представник відповідача зазначив, що при проведенні документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» з питань дотримання вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р., та валютного законодавства за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р., контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 912 812 грн., в тому числі за 2-3 квартали 2011 року на суму 119 229 грн., за 2-4 квартали 2011 року на суму 490 539 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 312 665 грн., за півріччя 2012 року на суму 422 273 грн.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача наголосив, що послуги елеваторів по зберіганню зерна позивача, згідно наявних у справі доказів, не були послугами по відповідальному зберіганню в розумінні п.п. 14.1.32 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а фактично були послугами по доведенню зерна до стану, в якому воно буде придатне до використання, а тому позивачем було протиправно включено вартість таких послуг елеваторів до витрат підприємства на збут, оскільки зазначені витрати мали бути враховані саме при визначені собівартості реалізованих товарів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» з питань дотримання вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р., та валютного законодавства за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 21.09.2012 р. № 1410/22-30/36469551, в якому контролюючим органом встановлені порушення позивачем вимог п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 912 812 грн., в тому числі за 2-3 квартали 2011 року на суму 119 229 грн., за 2-4 квартали 2011 року на суму 490 539 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 312 665 грн., за півріччя 2012 року на суму 422 273 грн.

Не погоджуючись із позицією відповідача, позивач у порядку, передбаченому п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, подав заперечення до Акта перевірки, за наслідками розгляду яких позивачем було отримано відповідь відповідача від 04.10.2012 р. № 7033/10/22-328, з якої вбачається, що висновки Акта перевірки залишені без змін.

Отже, на підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- від 09.10.2012 р. № 0008372230, яким ТОВ «Трайгон-Експорт» визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 018 380,25 грн., в тому числі за основним платежем - 912 812,00 грн., та штрафною санкцією - 105 568,25 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернувся до ДПС у м. Києві з первинною скаргою, за результатами розгляду якої ДПС у м. Києві було прийнято Рішення від 10.12.2012 р. № 8356/10/12-114, яким відмовлено позивачеві в задоволенні первинної скарги.

Однак, вважаючи таке податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 09.10.2012 р. № 0008372230 - протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, зокрема Ата перевірки, суть порушень, встановлена відповідачем, зводяться до того, що в даному випадку не може бути визнано витрати позивача, понесені у зв'язку із зберіганням (навантаженням) придбаного зерна до витрат звітного періоду, які позивач відобразив у бухгалтерському обліку на рахунку Д-т 93 «Витрати на збут». На думку контролюючого органу, оскільки в процесі зберігання зернових та технічних культур на елеваторах змінюються якісні характеристики товару, то зазначені послуги не є витратами підприємства на збут, а є витратами, які потрібно було враховувати при визначені собівартості реалізованих товарів. При цьому, на переконання відповідача, послуги елеваторів по зберіганню зерна в даному випадку - не є послугами по відповідальному зберіганню в розумінні п.п. 14.1.32 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а фактично є та мають кваліфікуватися як послуги по доведенню зерна до стану в якому воно буде придатне до використання, та мають враховуватися саме при визначені собівартості реалізованих товарів. Крім того, відповідач також не визнав витратами на збут, вартість отриманих послуг у зв'язку із відвантаженням продукції, оскільки навантаженням вважається процес переміщення продукції з ємкостей зберігача в ємкості, вказані поклажодавцем, і при навантаженні у зберігача не виникає прав та обов'язків вантажовідправника, а отже послуги по навантаженню та відвантаженню не можуть вважатися послугами, що пов'язані з транспортуванням товарів.

Отже, на думку відповідача, при віднесенні позивачем загальної вартості таких послуг по доведенню зерна до стану в якому воно буде придатне до використання, а також по навантаженню продукції до рахунку Д-т 93 «Витрати на збут» - було штучно завищено витрати звітного періоду та занижено податок на прибуток підприємств в загальному розмірі 912 812 грн.

Суд погоджується із такою правовою позицією відповідача, з огляду на наступне.

Перевіркою відображених у рядку 06.2 та 06.3 Декларацій «Витрати на збут» показників за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р. у загальній сумі 16 986 609 грн. встановлено, що до вказаного рядку позивачем віднесено витрати на оплату праці, внески на соціальні заходи, витрати на відрядження працівників, амортизацію основних засобів, витрати на транспортування, перевалку, транспортно-експедиційні послуги, послуги елеваторів, послуги брокерів, лабораторні дослідження зерна, інші витрати пов'язані зі збутом товарів.

Проведеною перевіркою відображеного показника з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р. в сумі 16 986 609 грн. на підставі таких документів: договори (угоди), Акти виконаних робіт, видаткові накладні, банківські виписки, журнали-ордери та відомості по бухгалтерським рахункам 93 «Витрати на збут», 20 «Виробничі запаси», 22 «МШП», 39 «Витрати майбутніх періодів», 471 «Забезпечення виплат відпусток», 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 66 «Розрахунки за виплатами працівникам», 65 «Розрахунки за страхуванням», 372 «Розрахунки з підзвітними особами», 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 13 «Знос основних засобів», встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядках 06.2 та 06.3 Декларацій «Витрати на збут» на загальну суму 4 143 600 грн., в тому числі за 2-3 квартали 2011 року на суму 518 387 грн., за 2-4 квартали 2011 року на суму 2 132 777 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 1 488 884 грн, за півріччя 2012 року на суму 2 010 823 грн.

Як свідчать матеріали справи, перевіркою ТОВ «Трайгон-Експорт» встановлено, що в перевіряємому періоді підприємство отримувало послуги по зберіганню зернових та технічних культур на підставі типових договорів зберігання укладених з ПАТ «Новомиргородський Елеватор», Філією «Білоколодязький елеватор», ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ЗАТ «Вовчанський ХПП», Філією «Кобеляцький ХПП», ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ТОВ «Ковягівське», ТОВ «Людмилівський елеватор», ПрАТ «Явкинський елеватор».

В Акті перевірки зазначено, що умовами наданих до перевірки типових договорів по зберіганню зерна встановлено, що зберігач, надає послуги по зберіганню зернових культур та проводить технологічні операції по доведенню якості продукції до рівня, що забезпечує оптимальний режим тривалого зберігання.

Згідно з наданими до перевірки документами встановлено, що при зберіганні зернових культур, зберігачі здійснюють з зерновими культурами технологічні операції, що змінюють якісні характеристики зерна шляхом проведення операцій по сушінню, очищенню, фумігації, газації, забезпечення відповідного температурного режиму на території елеватора.

Так, при зберіганні зернових та технічних культур на елеваторах, зберігачі доводять їх до стану, в якому вони придатні для використання.

Зазначене не було допустимими доказами по справі заперечено позивачем.

Більш того, в позовній заяві та в судовому засіданні позивач не заперечував того факту, що за вказаними договорами зберігання з елеваторами, зберігачі, крім послуг по зберіганню, за плату також зобов'язувалися надати додаткові послуги, а саме щодо приймання, доопрацювання, доробітку (сушіння, очищення фумігації, газації та інші технологічні операції по доведенню якості продукції до рівня, що забезпечує оптимальний режим тривалого зберігання), а також послуги по її навантаженню.

Таким чином, в Акті перевірки зазначено, що у зв'язку з тим, що у процесі зберігання зернових та технічних культур на елеваторах змінюються якісні характеристики товару, то зазначені послуги не є витратами підприємства на збут, а є витратами, які необхідно було враховувати підприємством при визначенні собівартості реалізованих товарів.

Згідно вимог ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Пункт 1.24 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає суміжний інститут відповідального зберігання як господарську операцію платника податку, що передбачає передання згідно з договорами схову (зберігання) матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їх використання у господарському обороті такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик.

Згідно ст. 942 ЦК України, зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», суб'єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Так, повний об'єм послуг від кожного елеватора отриманий позивачем за відповідним договором складського зберігання зерна.

Тобто на виході позивач отримує від зберігача технологічно доопрацьоване зерно для його подальшого продажу, та відповідно весь склад послуг за такими договорами є неподільним, оскільки в кінцевому результаті має на меті саме покращення якості продукції.

Аналізуючи наявні матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем було зроблено розподіл договорів зберігання на приймання, доробку, відвантаження та зберігання зерна.

Так, зазначені договори зберігання є цілісними та двосторонніми, які чітко передбачать, що зберігач надає послуги по зберіганню зернових культур та проводить технологічні операції по доведенню якості продукції до рівня, що забезпечує оптимальний режим тривалого зберігання.

Отже позивач, розділяючи дані договори з елеваторами, повинен був чітко розмежувати та визначити, які з витрат відносяться на збут та на зберігання зерна.

Крім того, договорами по зберіганню зернових та технічних культур передбачено послуги по навантаженню. При цьому навантаженням вважається процес переміщення продукції з ємкостей зберігача в ємкості, вказані поклажодавцем, і при навантаженні у зберігача не виникає прав та обов'язків вантажовідправника.

Також, за умовами наданих до перевірки договорів на зберігання у зберігача не виникає прав та обов'язків вантажовідправника, отже перевіркою зроблено висновки, що послуги по навантаженню та відвантаженню не можуть вважатися послугами, що пов'язані з транспортуванням товарів.

Таким чином, перевіркою було зроблено висновок, що послуги по навантаженню зернових та технічних культур, що надаються зберігачами в межах договорів зберігання не є витратами, що пов'язані зі збутом товарів, а є витратами, які повинні формувати собівартість реалізованих товарів та обліковуватися за Дт рахунку 28 «Товари», а після реалізації відповідної партії товару - за Дт рахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів».

Крім того, суд погоджується із висновком відповідача стосовно того, що в даному випадку послуги елеваторів по зберіганню зерна, не є послугами по відповідальному зберіганню в розумінні п.п. 14.1.32 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а фактично є послугами по доведенню зерна до стану, в якому воно буде придатне до використання.

Так, до складу інших витрат відповідно до п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України включаються:

- адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством;

- витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інші операційні витрати;

- фінансові витрати;

- інші витрати звичайної діяльності.

Відповідно до п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати на збут, це витрати які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

є) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Підпунктом 14.1.32 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що відповідальне зберігання - господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платникові податків без зміни якісних або кількісних характеристик.

Таким чином, послуги елеваторів по зберіганню зерна, що в даному випадку передбачали проведення технологічних операцій по доведенню якості продукції до рівня, що забезпечує оптимальний режим тривалого зберігання, - не є послугами по відповідальному зберіганню в розумінні пп. 14.1.32 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу.

Згідно п.п. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Отже наявними матеріалами справи підтверджується той факт, що основною метою укладення позивачем таких договорів зберігання із елеваторами було саме технологічне доопрацювання (покращення якості) зерна для його подальшого продажу, а не просто зберігання зерна без втручання в його якісні характеристики, та відповідно весь склад таких послуг за відповідними договорами не може ділитися на ті, вартість яких відноситься до витрат на збут (навантаження, вивантаження, зберігання), а частина враховуватися при визначені собівартості реалізованих товарів (доопрацювання зерна: сушіння, очищення фумігація, газація та інші технологічні операції).

З огляду на таке, суд також вважає безпідставними посилання позивача на те, що останнім було правомірно відображено витрати саме по зберіганню готового зерна у складі витрат на збут згідно з положеннями п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України, а витрати щодо приймання та доробки зерна включались до собівартості зерна і списувались в момент реалізації товару відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України.

Як, було встановлено судом вище, такі послуги, отримані позивачем від елеваторів, кінцевою метою яких було саме доопрацювання (покращення якості) зерна для його подальшого продажу, - були неподільними, оскільки в кінцевому результаті мали на меті саме покращення якості продукції (а не просто його зберігання), а відповідно вся вартість таких отриманих послуг повинна була враховуватися саме при визначені собівартості реалізованих товарів, однак не у складі витрат на збут.

Пунктом 138.8 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконаних робіт, наданням послуг, а саме:

- інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

Враховуючи вищезазначене, наявні у справі докази, та норми наведеного законодавства, суд вважає, що відповідач дійшов вірного висновку про порушення позивачем вимог п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 912 812 грн., в тому числі за 2-3 квартали 2011 року на суму 119 229 грн., за 2-4 квартали 2011 року на суму 490 539 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 312 665 грн., за півріччя 2012 року на суму 422 273 грн.

Згідно з п. 6 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому-четвертому календарних кварталах 2011 року.

Пунктом 123.1 ст.123 ПК України встановлено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3. ст. 54 Кодексу - зазначене тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 25% суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивач не надав суду допустимих доказів щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 11.03.2013 р.