Ухвала суду № 29834684, 28.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2013 р.Справа № 2-а-1891/11/2170

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко К.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Димерлія О.О. та Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні та приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року по справі за позовом приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні, Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання недійсними та скасування рішень, стягнення бюджетного відшкодування, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2011 року приватне підприємство "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (справа №2а-1891/11/2170), а також до Державної податкової інспекції у м. Херсоні та Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області (справа №2а-1428/11/2170). За кожним з позовів було відкрито провадження. Ухвалою суду від 21.06.2011р. адміністративні справи №2а-1891/11/2170 та №2а-1428/11/2170 були об'єднані в одне провадження для спільного розгляду та вирішення.

В обґрунтування позовних вимог приватним підприємством "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" зазначалося, що спірні повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій винесені безпідставно, порушень законодавства, які стали підставою для їх винесення, позивачем не допущено, і ДПІ неправомірно позбавляє позивача права отримати належну суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень-липень та вересень 2009 року.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року позов задоволено частково. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 16.08.2010р. №0000622200/0, №0003272301/0, №0003282301/0, №0003292301/0. Визнано недійсними та скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 16.08.2010р. №0000612200/0 в частині застосування штрафної санкції на суму 129753,97 грн. Визнано недійсними та скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 20.12.2010р. №004870700/0. Стягнуто з державного бюджету України на користь приватного підприємства «Виробничо-торгівельна фірма «Агростандарт»» бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за травень 2009 р. в сумі 260902 грн., за червень 2009р. в сумі 172711 грн., за липень 2009р. в сумі 267259 грн., за вересень 2009р. в сумі 247451 грн., а всього на суму 948323 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, приватне підприємство "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи в частині позову, в задоволенні якого відмовлено, державна податкова інспекція у м. Херсоні також оскаржила в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції, при цьому в апеляційній скарзі інспекція зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справив частині задоволених позовних вимог, при цьому апелянти вважають, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права , що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі позивача ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням тих позовних вимог, які не були задоволенні судом першої інстанції, а в апеляційній скарзі ДПІ ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, а Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області надало клопотання про розгляд справи без його участі , в судове засідання сторони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

19.02.2013 року до канцелярії Одеського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про заміну сторони у справі Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області на його правонаступника Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області.

Розглянувши заявлене клопотання та докази щодо правонаступництва , а саме постанову КМУ №651 від 15.06.2011р. «Про утворення територіальних органів Державної казначейської служби» та довідку АА №677697 з ЄДРПОУ, судова колегія дійшла до висновку щодо задоволення заявленого клопотання та здійснення, в порядку ст.55 КАС України заміни відповідача Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області на його правонаступника Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 30.07.2010 р. Державною податковою інспекцією у м. Херсоні була здійснена планової виїзної перевірка ПП ВТФ «Агростандарт» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 31.03.2010р., за наслідками якої було складено акт перевірки від. №3430/23-5/33277168 про результати перевірки, в якому відповідачем були встановлені порушення податкового законодавства з боку позивача, у зв?язку з чим державною податковою інспекцією у м. Херсоні були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що частина цих повідомлень-рішень прийнята неправомірно та скасував їх, а частину висновків акту ДПІ та прийнятих на його підставі рішень визнав правомірними. Судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з цими висновками суду першої інстанції та стосовно кожного повідомлення-рішення вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо правомірності прийняття рішень про застосування штрафних санкцій №0000612200/0 та №00006222/0 .

Згідно акту від 30.07.10р. №3430/23-5/33277168 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.07р. по 31.03.10р., який став підставою для винесення спірних рішень, позивачем порушені вимоги валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного контракту від 18.04.09 №ІТН-2 з нерезидентом «DOGA ORGANIK GIDA VE TARIM URUNL. URETRIM VE TIC. ITH.IHR. A.S.», за яким позивач здійснював поставку макухи соняшника за межі території України.

ДПІ вважає, що позивач порушив вимоги ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР (надалі - Закон №185/94-ВР) та ст..1 Указу Президента України від 18.06.94р. №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», в зв'язку з чим ДПІ було нараховано штрафні санкції рішенням №0000612200/0 на суму 130246,48 грн. та рішенням №0000622200/0 на суму 340 грн..

Як зазначено в акті перевірки та підтверджено позивачем, за товар, який вивезений позивачем за межі митної території України згідно ВМД від 19.05.09р. №5080400000/9/002248 позивач отримав від нерезидента оплати 22.05.09р. в сумі 99950 дол. США, 27.05.09р. в сумі 99970 дол. США, 2805.09р. в сумі 79960,50 дол. США та 03.02.10р. в сумі 120 дол. США, а всього 280000 дол. США, з яких лише 120 дол. США надійшли із порушенням визначено ст.1 Закону №185/94-ВР 180-денного терміну.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та як було зазначено судом першої інстанції, нарахування пені за несвоєчасне надходження валютної виручки в сумі 120 дол. США було законним та обґрунтованим, оскільки факт порушення ст. 4 Закону №185/94-ВР мало місце та було визнано в цій частині позивачем.

Однак, оскільки ДПІ не було надано суду доказів, які б свідчили про наявність у позивача дебіторської заборгованості на суму 39853,82 дол. США за зовнішньоекономічним контрактом від 18.04.09 №ІТН-2, коли в свою чергу позивач долучив до справи копію зовнішньоекономічного контракту від 18.04.09 №ІТН-2 та додаткової угоди №1 від 14.05.09р. про зменшення вартості товару до 280000 дол. США, суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо необґрунтованості нарахування ДПІ позивачу штрафних санкцій рішенням № 0000612200/0 в частині нарахування пені за ненадходження валютної виручки в сумі 39853,82 дол. США.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення №0000612200/0 є правомірним лише в частині 492,51 грн. (сума пені за несвоєчасне надходження валютної виручки в сумі 120 дол. США), а в частині 129753,97 грн. (сума пені за ненадходження валютної виручки в сумі 39853,82 дол. США) є неправомірним та підлягає скасуванню.

Відносно рішення №0000622200/0 щодо штрафної санкції на суму 340 грн. за не подачу Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходиться за її межами на суму 39853,32 дол. США, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що оскільки позивач відповідно до додаткової угоди №1 від 14.05.2009р. до зовнішньоекономічного контракту від 18.04.2009р. зменшив суму вартості товару до 280000 дол. США, у позивача не виникло обов'язку відображати цю суму в Декларації, оскільки вартість контракту від 18.04.09 №ІТН-2 в належний спосіб була зменшена на суму 39853,82 дол. США і дебіторська заборгованість у позивача по вказаному контракту була відсутня.

Наведені фактичні обставини виконання контракту від 18.04.09 №ІТН-2 свідчать і про безпідставність застосування до позивача рішенням №0000622200/0 штрафної санкції на суму 340 грн. за не подачу Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходиться за її межами на суму 39853,32 дол. США.

Так, статтею 1 Указу Президента України №319/94 передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності задекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Згідно з п. З наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами" від 25.12.95 № 207 обов'язкове декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наведеною формою щоквартально в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності, починаючи з підсумків за 1995 р., а спільними підприємствами з іноземними інвестиціями - щоквартально до 20 числа наступного місяця за звітним кварталом і у терміни, встановлені для подання річної звітності, починаючи з підсумків діяльності за 1995 р.

Згідно п.5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого Постановою КМУ від 28 лютого 2000 р. № 419, квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами органам, зазначеним у пункті 2, не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49, встановлено, що невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян за кожний звітний період;

-порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оскільки вартість контракту від 18.04.09 №ІТН-2 в належний спосіб була зменшена на суму 39853,82 дол. США і дебіторська заборгованості у. позивача по вказаному контракту відсутня, то у позивача не виникло обов'язку відображати цю суму в Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходиться за її межами.

Таким чином суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що оскаржуване повідомлення - рішення №0000622200/0 підлягає скасуванню, як незаконне в повному обсязі.

Що стосується рішенням №0000632200/0 , яким була нарахована штрафна санкція на суму 70919,48 грн. за здійснення позивачем в порушення п.13.5 ст.13, п.16.13 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР виплат доходу на користь нерезидентів без сплати до бюджету податку за ставкою 6% до або під час таки виплат судова колегія вважає зазначити наступне.

Так, позивачем здійснені наступні попередні оплати фрахту:

- 15.05.09р. в сумі 40950 дол. США (312182,33 грн.) на користь нерезидента «TAD Ship Transport Incorporation»;

- 15.05.09р. в сумі 1050 дол. США (8004,68 грн.) на користь нерезидента «Goodwater Enterprieses»;

- 09.04.09р. в сумі 7679 дол. США (59128,30 грн.) на користь нерезидента «Sila Shipping Company Nevis».

Податок на доходи нерезидентів від вказаних виплат був сплачений позивачем в сумі 37723 грн. платіжними дорученнями від 23.02.10р. №46 та 01.04.10р. №104.

Не заперечуючи проти викладених в акті перевірки обставин оплати нерезидентам фрахту та перерахувань до бюджету податку на доходи нерезидентів від вказаних виплат, апелянт вважає, що нарахування на підставі п.17.1.9 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-111 штрафної санкції на суму 70919,48 грн. здійснено неправомірно, оскільки в цьому випадку ДПІ ніяких податкових зобов'язань позивачу не визначало.

Судова колегія вважає таку позицію позивача з цього питання помилковою, а повідомлення-рішення №0000632200/0 цілком обґрунтованим та винесеним відповідно до діючого податкового законодавства виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.35.1 Закону №334/94-ВР фрахт це винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Пункт 13.5 статті 13 Закону №334/94-ВР визначає, що сума фрахту, яка сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником цього податку чи ні, а також чи є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Згідно п.16.13 ст. 16 Закону № 334/94-ВР відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у пункті 7.8, пункті 10.2 та статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати. Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат

Відповідно до п.17.1.9 ст. 17 Закону №2181-ІІІ у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Таким чином, сплативши до бюджету податок на доходи нерезидентів лише у 2010 році, позивачем було порушено приписи вищенаведених норм Закону №334/94-ВР, оскільки сплата такого податку повинна була бути здійснена позивачем до або під час оплати нерезидентам фрахту.

А тому суд першої інстанції вірно визначив, що спірне повідомлення-рішення №0000632200/0 є законним та обґрунтованим та обґрунтовано відмовив в цій частині позову.

Податковим повідомленням-рішенням №0003272301/0 позивачу нарахована сума податку на прибуток в розмірі 4127876 грн., а також сума штрафної санкції в розмірі 3685260,41грн.

В акті перевірки №3430/23-5/33277168 зазначено, що у перевіреному періоді позивачем занижений валовий дохід на суму 3207700 грн., завищені валові витрат на суму 16517920,67 грн. та занижені валові витрати на суму 3646476 грн..

Сума заниженого валового доходу в розмірі 3207700 грн. складається з наступних сум:

- 7700 грн. - кредиторська заборгованість по ПП «Сервіс-АПК», яка не була включена позивачем до валового доходу 1 кв. 2010 року у зв'язку із ліквідацією ПП «Сервіс-АПК» за рішенням суду 29.01.10р.;

- 3200000 грн. - сума реалізації товарів СГД згідно додатку №9 до акту перевірки, яка не була включена позивачем до валового доходу 1 кв. 2010 року.

Сума завищених валових витрат в розмірі 16517920,67 грн. складається з наступних сум:

- 16511504 грн. - витрати позивача на придбання продукції у ТОВ «Процион-7», у тому числі за 3 кв.2009р. - 15318383,32 грн., за 4 кв. 2009р. - 1193120,84;

- 6416,67 грн. - сума кредиторської заборгованості по ПП «Сервіс-АПК» (без ПДВ), яка не була виключена позивачем зі складу валових витрат у 1 кв. 2010 року.

Сума занижених валових витрат в розмірі 3646476 грн. грн. складається з наступних сум:

- 3027167 грн. - сума витрат згідно актів виконаних робіт, видаткових накладних, наведених у додатку №9 до акту перевірки;

- 619309 грн. - сума заниженого у 1 кв. 2010 року убутку балансової вартості товарів, наведених у додатку №9 до акту перевірки.

З викладеного у п.3.1.4 акту перевірки розрахунку донарахованої суми податку на прибуток (4127876 грн.), вбачається, що ця сума нарахована лише за однієї підстави -включення позивачем до складу валових витрат витрат на придбання продукції у ТОВ «Процион-7» в розмірі 16511504 грн. (16511504 х 25% = 4127876).

Нарахування позивачу на підставі ст.17 Закону №2181-111 штрафної санкції в розмірі 3685260,41 грн. також пов'язано виключно з цим фактом.

Крім того, аналіз акту перевірки в частині формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та бюджетного відшкодування з ПДВ свідчить про те, що викладені в цьому акті висновки про завищення позивачем податкового кредиту податку на додану вартість за липень-жовтень 2009 року на загальну суму 3302301 грн. і про завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за липень та вересень 2009р. на загальну суму 5147100 грн., також безпосередньо пов'язані із операціями позивача з ТОВ «Процион-7».

Саме ці операції позивача стали підставою для винесення ДПІ податкових повідомлень-рішень №0003282301/0 та №0003292301/0, якими позивачу нарахований податок на додану вартість в сумі 2787590,8 грн., штрафна санкція з цього податку в сумі 1393795,4 грн., а також зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ за липень 2009р. на суму 267259 грн. та за вересень 2009р. на суму 247451 грн..

Оскільки підставами для винесення спірних рішень №0003272301/0, №0003282301/0 та №0003292301/0 послугували одні й ті ж операції позивача з ТОВ «Процион-7», судова колегія вважає за необхідне надати правову оцінку їх правомірності разом.

В обґрунтування правомірності цих рішень ДШ в п.3.1 акту перевірки та в апеляційній скарзі зазначає, що укладені позивачем з ТОВ «Процион-7» договори на поставку зернових відповідно до ст.215, 203 Цивільного кодексу України є «нікчемними та недійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків» і не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, реального товару за ними не передавалось, а тому такі операції не підлягають врахуванню у складі валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Наведені відповідачем в акті перевірки доводи неправомірності формування позивачем валових витрат, податкового кредиту та бюджетного відшкодування з ПДВ судова колегія оцінює з точки зору відповідності викладених в цьому акті перевірки обставин постачання товару позивачу фактичним обставинам справи, які встановлені в ході судового розгляду даної справи, а також з точки зору узгодженості цих висновків з положеннями податкового законодавства.

На час проведення позивачем вищезазначених операцій порядок формування платником податку валових витрат був встановлений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, порядок формування платником податку податкового кредиту був встановлений пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97, а порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків - нормами пункту 7.7 статті 7 цього Закону.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пункту 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт /послуг/ - актом прийняття робіт /послуг/ чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт /послуг/ /підпункт 7.4.5 цього ж пункту/.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, Закон №168/97 передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності. При цьому за певних обставин може утворюватися ситуація, коли різниця між податковими зобов'язаннями (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) буде від'ємною. Ця різниця за певних умов підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Одним з видів діяльності позивача є експорт зернових культур за межі митної території України, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зовнішньоекономічних контрактів позивача із нерезидентами, копіями вантажно-митних декларацій та податкових декларацій позивача з ПДВ із зазначенням обсягу експортних операцій.

Враховуючи, що позивач здійснює експортні операції, які оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, то перевищення сплаченого позивачем ПДВ над отриманим, і як наслідок виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування у певних періодах, є цілком економічно виправданим та узгоджується з таким видом діяльності позивача.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Згідно із пл. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За змістом статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХГУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

ДПІ в акті перевірки не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит по операціям з ТОВ «Процион-7», не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій з ПДВ та розрахунків належних до бюджетного відшкодування сум ПДВ, а також не посилається на відсутність фактичної сплати позивачем у складі ціни товарів сум ПДВ, які увійшли до задекларованого позивачем бюджетного відшкодування за липень та вересень 2009 року.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як встановлено судом і підтверджено позивачем копіями видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, витягом з журналу проводок бухгалтерського обліку позивача («Розрахунки з вітчизняними постачальниками) на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту та валових витрат сум, сплачених позивачем в адрес ТОВ ««Процион-7».

Аналіз наданих позивачем податкових накладних, декларацій з ПДВ, а також первинних документів та договорів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат, податкового кредиту та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, сформованих позивачем по операціям із ТОВ «Процион-7».

Разом з тим, будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судова колегія зазначає, що наявність у позивача належно оформлених первинних документів по операціям з ТОВ ««Процион-7», які відповідно до Законів №168/97 та №334/94-ВР необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, а також сплата позивачем вартості товару з урахуванням ПДВ, є обов'язковими але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування позивачем податкового кредиту та валових витрат за цими операціями.

Для встановлення обґрунтованості декларування платником податку податкового кредиту та валових витрат суду необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту та валових витрат;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку;

В матеріалах справи , окрім видаткових та податкових накладних, договору поставки від 01.09.09р. №01/07 та специфікацій до цього договору із визначенням характеристик кожної поставленої партії зернових (найменування, вага, вартість), наявні копії документів, які підтверджують факт транспортування від ТОВ «Процион-7» до позивача придбаних зернових культур, а саме - товарно-транспортні накладні у кількості 174 шт., за якими перевезення кожної партії зернових здійснювалось вантажним автотранспортом на належний позивачу зерновий склад у м. Херсоні по Береславському шосе, 10. Накладні засвідчені підписами та печатками вантажовідправника - ТОВ «Процион-7», а також печатками вагової позивача про прийняття товару.

Позивач також долучив копію договору позички майнового комплексу від 06.05.2005р., який підтверджує знаходження в користуванні позивача зернового складу у м. Херсоні по Береславському шосе, 10.

З метою підтвердження реальності операцій позивача із ТОВ «Процион-7» судом першої інстанції був викликаний та допитаний в якості свідка директор цього постачальника громадянин ОСОБА_2, який пояснив суду, що він особисто є засновником та керівником ТОВ «Процион-7», створеним з метою проведення операцій з придбання та продажу зернових культур. Свідок зазначив, що він особисто здійснював підприємницьку діяльність від цього товариства, і на території різних областей здійснював закупівлю зернових культур, які перепродував іншим підприємствам, одним з яких був позивач. Позивачу з липня по грудень 2009 року були реалізовані різні зернові культури, а також був факт реалізації дизпалива. Свідок підтвердив той факт, що договори, специфікації, видаткові та податкові накладні, товарно-транспорті накладні по операціям із позивачем підписувались особисто ним. Поставки позивачу здійснювались найманим ним автотранспортом на склад позивача у м.Херсоні по Береславському шосе, 10. Всі факти реалізацій позивачу зернових були відображені ним у податковій звітності та з них сплачені відповідні податки. Порушена відносно нього кримінальна справа по факту ухилення від сплати податків не стосується операцій із позивачем.

Допитаний в якості свідка директор позивача ОСОБА_3 з питань проведених операцій із ТОВ «Процион-7» пояснив, що директора цього постачальника ОСОБА_2 він знає особисто, і саме з ним він домовлявся про поставки зернових, які здійснювались автотранспортом продавця на склад позивача у м.Херсоні по Береславському шосе, 10. Свідок також зазначив, що на момент укладання договору із ТОВ «Процион-7» була перевірена реальність цього підприємства та його реєстрація як платника ПДВ, і ніяких зауважень не виникло.

При цьому суд виходить з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для відмови у праві на валові витрати, податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, оскільки діючим податковим законодавством не передбачена колективна відповідальність контрагентів по ланцюгу постачання .

З огляду на викладене судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно недоведеності ДПІ належними доказами висновків акту перевірки щодо «фіктивності» ТОВ «Процион-7» та «безтоварності» господарських операцій позивача з цим постачальником, а посилання ДПІ в обґрунтування цих висновків лише на факт порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «Процион-7» - ОСОБА_2 за ч.З ст.212 КК України є неналежним доказом .

Судова колегія вважає,що наведені в акті перевірки обставини діяльності ТОВ «Процион-7» не можуть бути підставами для зменшення заявлених позивачем показників валових витрат, податкового кредиту, а також для зменшення задекларованого позивачем бюджетного відшкодування за липень та вересень 2009 року.

ДПІ не заперечує того факту, що за липень та вересень 2009 року відшкодування з бюджету позивачем заявлені суми ПДВ, які не перевищують суми цього податку, фактично сплачені позивачем у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), що підтверджує дотримання позивачем вимог пп. 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97.

З урахуванням встановлених фактичних обставини справи судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії позивача при формуванню валових витрат, податкового кредиту та бюджетного відшкодування з ПДВ з урахуванням сум, сплачених в адрес ТОВ «Процион-7», свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції з цими постачальниками не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім того слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч. І ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів із ТОВ «Процион-7» законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки №3430/23-5/33277168 висновки ДШ про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.08.2010р. №0003272301/0, №0003282301/0 та №0003292301/0.

Стосовно позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 20.12.2010р. №004870700/0 судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Дане рішення, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ за червень 2009р. на суму 32763 грн., винесено на підставі акту від 17.12.10р. №5425/07-0/33277168 про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування за червень 2009 року.

За висновками акту перевірки позивачем в порушення п.1.8 ст.1, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР завищено суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за червень 2009 року на суму 32763 грн..

Висновки про завищення позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ в акті перевірки обґрунтуються тим, що ДПІ не змогло підтвердити сплату ПДВ до бюджету по таким постачальникам у другому ланцюгу постачання як ТОВ «Виридиум» та ТОВ «Юста КВ».

Позивач проти таких висновків ДПІ заперечував посилаючись на те, що всі вимоги Закону №168/97-ВР для формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2009 року підприємством виконані, тому у відповідача відсутні правові підстави для зменшення цього відшкодування. Висновки відповідача про неможливість підтвердження сплати до бюджету сум ПДВ постачальниками по ланцюгам проходження товарів не можуть бути підставою для зменшення заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ, оскільки у платника податку відсутній механізм та не передбачений обов'язок по контролю за декларуванням та сплатою ПДВ до бюджету постачальниками товарів (робіт, послуг) по ланцюгу до виробника.

Оцінюючи наведені відповідачем доводи неправомірності формування позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2009 року на суму 32763 грн., задовольняючи позов,суд першої інстанції виходив з наступного.

В акті перевірки №5425/07-0/33277168 зазначено, що згідно поданої позивачем податкової декларації з ПДВ за червень 2009 року, останній заявив до відшкодування з державного бюджету ПДВ на розрахунковий рахунок у банку 172711 грн..

Дана сума бюджетного відшкодування за червень 2009 року підтверджується наданою позивачем податковою декларацією з ПДВ за цей місяць із відповідним розрахунком суми бюджетного відшкодування.

З наведеного вбачається, що відповідачем не заперечується право позивача на отримання бюджетного відшкодування за червень 2009 року взагалі, а спірним є факт підтвердження частини цього відшкодування на суму 32763 грн., і саме на цю суму спірним повідомленням-рішенням позивачу зменшено бюджетне відшкодування.

Неправомірність віднесення до бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 32763 грн. за червень 2009 року ДПІ в акті перевірки обґрунтовує неможливістю підтвердження факту сплати ПДВ по постачальникам позивача - ТОВ «Виридум» та ТОВ «Юста КВ».

Отже, висновок ДПІ про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні бюджетного відшкодування за червень 2009 року ґрунтується виключено на інформації від інших податкових інспекцій стосовно ТОВ «Виридум» та ТОВ «Юста КВ».

Як вже було зазначено вище, порядок визначення сум ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету, або відшкодуванню з бюджету, а також строки проведення розрахунків на час проведення вказаних операцій були визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону № 168/97.

ДПІ в акті перевірки №5425/07-0/33277168 не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит травня 2009р., не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій з ПДВ та розрахунків належних до бюджетного відшкодування сум ПДВ за травень-червень 2009 року, а також не посилається на відсутність фактичної сплати позивачем у складі ціни товарів сум ПДВ, які увійшли до задекларованого позивачем бюджетного відшкодування за червень 2009 року.

Більш того, правильність документального підтвердження позивачем задекларованих показників податкового кредиту та податкових зобов'язань травня 2009р., а також бюджетного відшкодування червня 2009 р., вже була підтверджена довідками ДПІ від 14.09.09р. №2688/23-2/33277168 та від 15.10.09р. №3077/23-2/33277168 про результати позапланових перевірок з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування за червень та липень 2009 року.

Ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду ДШ не посилалось на відсутність реальних господарських операцій, тобто на безтоварність операцій, між позивачем та підприємством, у якого позивач у травні 2009 року безпосередньо придбав товар на суму ПДВ 179431,09 грн. - ПП ГК «Діалог-Оптім». Навпаки, ДШ як в акті перевірки №5425/07-0/33277168, так і у вищезазначених довідках підтверджує факт придбання позивачем товар) у ПП ГК «Діалог-Оптім» на загальну суму ПДВ 179431,09 грн..

Також не встановлено і того факту, і на його наявність не посилається ДШ, що до складу податкового кредиту травня 2009р. позивачем були віднесені суми ПДВ, сплачені у зв'язку з придбанням товарів, що не підлягають використанню у його господарській діяльності.

Факт того, що податковий кредит по операціям з ПП ГК «Діалог-Оптім» формувався позивачем на підставі податкових накладних, які виписані платником ПДВ, який мав право на виписку таких накладних і був зареєстрований як платники податку на додану вартість, не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

Що стосується наведених в акті перевірки обставин діяльності контрагентів у другому ланцюгу поставок позивачу товару - ТОВ «Виридум» та ТОВ «Юста КВ», то їх вплив на право позивача на податковий кредит та бюджетне відшкодування слід оцінювати з урахуванням можливої обізнаність позивача щодо таких обставин.

Докази, які б встановлювали факти протиправної діяльності ТОВ «Виридум» та ТОВ

«Юста КВ», їх фіктивність, або які б свідчили про відсутність у них спеціальної податкової

правосуб'єктності, а також докази обізнаності позивача про такі факти, в матеріалах справи

відсутні.

Також ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість з'ясувати всі обставини діяльності цих постачальників на момент придбання товару у ПП ГК «Діалог-Оптім».

Судова колегія вважає, що наведені в акті перевірки №5425/07-0/33277168 обставини діяльності постачальників у другому ланцюгу поставок не можуть бути причинами для зменшення заявленого позивачем бюджетного відшкодування за червень 2009 року.

Що стосується встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, то відповідно до положень Закону №168/97 під цим фактом розуміється сплата податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Як в акті перевірки №5425/07-0/33277168, так і у вищезазначених довідках ДПІ підтверджує той факт, що за червень 2009 року до відшкодування з бюджету позивачем заявлені суми ПДВ, які не перевищують суми цього податку, фактично сплачені позивачем у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), що підтверджує дотримання позивачем вимог пп. 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97.

Твердження ДПІ про те, що позивач має право на віднесення до податкового кредиту та бюджетного відшкодування сум ПДВ лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету усіма постачальниками відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників до виробника, і несплата податку до бюджету бодай одним з учасників ланцюга виключає можливість бюджетного відшкодування, суд вважає такими, що не ґрунтується на Законі №168/97

З урахуванням встановлених фактичних обставини справи суд приходить до висновку, що дії позивача по формуванню бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2009 року з урахуванням ПДВ, сплаченого в адрес ПП ГК «Діалог-Оптім», відповідають вимогам Закону №168/97, а вчинені позивачем у травні 2009 року господарські операції з цими постачальником не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність зменшення відповідачем спірним рішенням №004870700/0 задекларованого позивачем бюджетного відшкодування за червень 2009 року та обґрунтованість позовних вимог щодо скасування цього рішення.

Стосовно позовних вимог про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість судова колегія вважає зазначити наступне.

Як вже зазначено вище, одним з видів діяльності позивача є експорт зернових культур та макухи соняшника за межі митної території України, поставка яких нерезидентам оподатковується за нульовою ставкою ПДВ, а тому перевищення у певних періодах сплаченого позивачем ПДВ над отриманим, і як наслідок виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування, є економічно виправданим та узгоджується з приписами законодавства з питань ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути суму бюджетного відшкодування в розмірі 948323 грн., яка складається з сум, що декларувались позивачем до відшкодування на розрахунковий рахунок по рядку 25.1 у деклараціях з ПДВ за травень 2009 року в сумі 260902 грн. (з урахуванням уточнюючого розрахунку декларації за квітень 2009р. за вх..№102585 від 03.06.09р.), за червень 2009р. в сумі 172711 грн., за липень 2009р. в сумі 267259 грн. та за вересень 2009р. в сумі 247451 грн..

Вказані суми були бюджетного відшкодування за липень та вересень 2009 р. були повністю зменшені спірним рішенням №0003292301/0, а бюджетне відшкодування за червень 2009 р. було частково зменшено на суму 32763 грн. спірним рішенням №004870700/0.

Заперечуючи проти стягнення вказаних сум бюджетного відшкодування, ДПІ посилається на факт зменшення цих сум за липень, вересень та червень 2009р. рішеннями №0003292301/0 та №004870700/0, а також зазначає, що по бюджетному відшкодуванню за травень 2009р. ще тривають перевірки; сума відшкодування за червень 2009р. в розмірі 110281 грн., яка залишилась не зменшеною рішенням №004870700/0, підтверджена ДПІ та включена до реєстру на відшкодування, а решта бюджетного відшкодування за червень 2009р. в сумі 29667 грн., яка не зменшена і не підтверджена, стягненню не підлягає, оскільки по ній ще тривають перевірки.

Відповідно до пп. 7.7.3, 7.7.4 п.7.7. ст.. 7 Закону №168/97 платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Факт належного декларування позивачем спірної суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок ДПІ не заперечує, і підтверджує це змістом вищенаведених актів перевірок та довідок, а також цей факт підтверджений позивачем відповідними податковими деклараціями з ПДВ, розрахунками сум бюджетного відшкодування та заявами про повернення сум бюджетного відшкодування.

Порядок перевірки податковим органом задекларованого платником податків бюджетного відшкодування передбачений підпунктами 7.7.5 та 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону.

Згідно пп.7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку(документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно пп.7.7.6. п.7.7 вказаної статті орган державного казначейства на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Підпунктом "в" підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 передбачені дії податкового органу, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

У визначений пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97 термін ДПІ відповідні висновки із зазначенням спірних сум, що підлягають відшкодуванню з бюджету, до органу державного казначейства не надала, і спірна сума бюджетного відшкодування позивачу на час розгляду ще не перерахована.

Виходячи з того, що зменшення позивачу бюджетного відшкодування за липень, вересень 2009р. на суму 514710 грн., за червень 2009р. на суму 32763 грн. рішеннями №0003292301/0 та №004870700/0 визнано судом неправомірним, а також враховуючи відсутність доказів неправомірного формування позивачем бюджетного відшкодування за травень 2009р. в сумі 260902 грн. та за червень 2009р. в сумі 139948 грн. (в частині, яка не зменшена рішенням №004870700/0), суд приходить до висновку, що ДПІ порушило право позивача на повне та своєчасне отримання бюджетного відшкодування ПДВ відповідно до приписів Закону № 168/97.

Посилання ДПІ на те, що по сумам відшкодування за травень та червень 2009 року ще тривають перевірки, а тому ці суми не можуть бути виплачені позивачу, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до пп.7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97 такі перевірки повинні були бути проведені протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації.

Таким чином, в ході судового розгляду судом не встановлено законних підстав для відмови позивачу в отримані бюджетного відшкодування з ПДВ за травень, червень, липень та вересень 2009 року в загальній сумі 948323 грн..

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянтів, оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні та приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Димерлій О.О.

суддя Єщенко О.В.