Ухвала суду № 29833937, 07.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2013 року м. Київ К/9991/7520/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Кошіль В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області (далі -ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010

у справі № 2а-10277/09/2570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс-ПАК" (далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 09.07.2009 № 0000442330/0, а також податкового повідомлення-рішення від 09.07.2009 № 0001091730/0 в частині донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 75370,50 грн. (у тому числі 25123,50 грн. за основним платежем та 50247 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.08.2009 позов задоволено частково; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 09.07.2009 № 0000442330/0 в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2637,81 грн. (у тому числі 2000,25 грн. за основним платежем та 637,56 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 09.07.2009 № 0001091730/0 в оскаржуваній частині; в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 09.07.2009 № 0001091730/0 в частині донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 75370,50 грн. (у тому числі 25123,50 грн. за основним платежем та 50247 грн. за штрафними санкціями); в решті позову відмовлено.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства, скасувавши оскаржувані судові рішення у відповідних частинах. При цьому скаржник зазначає про наявність у позивача обов'язків податкового агента при інвестуванні фізичною особою майна до статутного фонду Товариства в обмін на його корпоративні права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.04.2008 по 31.03.2009, оформлену актом від 02.07.2009 № 376/23-104/35846808.

За наслідками цієї перевірки позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 6002,90 грн. (у тому числі 4552 грн. за основним платежем та 1450,90 грн. за штрафними санкціями) з підстав невизнання податковим органом у складі валових витрат Товариства витрат на оплату маркетингових та юридично-консультаційних послуг, наданих позивачеві суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рамках виконання договорів від 24.04.2008 та від 01.09.2008 № 3, відповідно. Свою позицію податковий орган мотивує відсутністю у позивача належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту поставки цих послуг, що містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про їх зміст та обсяг та дозволяють встановити зв'язок цих послуг з господарською діяльністю позивача.

До того, за податковим повідомленням-рішенням від 09.07.2009 № 0001091730/0 Товариству було донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 75370,50 грн. (у тому числі 25123,50 грн. за основним платежем та 50247 грн. за штрафними санкціями). При цьому ДПІ виходила з того, що при передачі ОСОБА_3 корпоративних прав Товариства в обмін на внесене ним до статутного фонду позивача майно загальною вартістю 167 490 грн., Товариство не утримало та не перерахувало до бюджету необхідну суму цього податку з вартості отриманого фізичною особою інвестиційного активу.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, умовами реалізації права платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є, зокрема, фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою маркетингових та юридично-консультаційних послуг (які були предметом спірних договорів), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.

У справі, що розглядається, на підтвердження факту виконання операцій з поставки спірних послуг позивачем подано договори від 24.04.2008 та від 01.09.2008 № 3, а також акти прийняття наданих послуг. Однак ці акти не розкривають змісту наданих послуг, позаяк не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності Товариства.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів, що оформлення поданих позивачем документів не відповідає вимогам статті 9 Закону України «про бухгалтерський облік та фінансову звітність», позаяк у них не розкрито змісту господарської операції.

А відтак суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно погодився із законністю донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

За змістом підпункту «в»пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»дохід з джерелом його походження з України -це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій, з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.

Порядок оподаткування інвестиційного прибутку врегульовано пунктом 9.6 статті 9 названого Закону.

Так, відповідно до підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з:

обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив;

зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку;

повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Отже, для цілей оподаткування наведена норма Закону кваліфікує внесення фізичною особою майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права саме як придбання інвестиційного активу, що свідчить на користь висновку про виникнення у такої фізичної особи витрат, а не оподатковуваного доходу у розумінні пункту 1.2 статті 1 Закону. Наведене, в свою чергу, виключає наявність у Товариства обов'язку з нарахування, утримання та перерахування до бюджету відповідної суми податку з вартості майна, внесеного його учасниками до статутного фонду.

За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо незаконності донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 75370,50 грн.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано апеляційним судом, а його висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010 у справі № 2а-10277/09/2570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Маринчак В.В. Кошіль