Ухвала суду № 29832917, 12.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 р.Справа № 2а-9380/12/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2012р. по справі № 2а-9380/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервіс»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Енергосервіс», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 500 від 23.02.12 р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Енергосервіс», код ЄДРПОУ 30592278»; визнати протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Енергосервіс» відносно підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, ТОВ "4В" (код ЄДРПОУ 32051763), за період з 01.08.09 р. по 30.09.09 р., за результатами якої був складений акт перевірки № 81/18-010/30592278 від 19.03.12 р.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000081800 від 05.04.12 р. ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 7001,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1750,0 грн. (форма «Р»).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.12 р. по справі № 2а-9380/12/2070 позов був задоволений частково: скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000081800 від 05.04.12 р. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.12 р. по справі № 2а-9380/12/2070 в частині задоволення позову і в цій частині прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду в частині, що оскаржена апелянтом, дослідивши доводи апеляційної скарг та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 81/18-010/30592278 від 19.03.12 р. документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала відносини з платником податків - ТОВ « 4В», за період з 01.08.09 р. по 30.09.09 р., в якому відображені порушення позивачем вимог п. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про ПДВ", які призвели до заниження ПДВ до сплати в бюджет за серпень 2009 р. в сумі 2747,7 грн., за вересень 2009 р. в сумі 4253,5 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач безпідставно включив до податкового кредиту суму ПДВ по операціям з ТОВ « 4В», оскільки за інформацією, отриманою від ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова, дане підприємство за місцем реєстрації не знаходиться, середньсписочна численність працюючих становить 9 осіб, у нього відсутні основні фонди, необхідні для виконання будівельних робіт, відвантаження та перевезення товарів, а тому був зроблений висновок про нікчемність всіх правочинів за участю цього підприємства.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що позивачем з ТОВ « 4В» був укладений договір № 03-08/09 М від 03.08.09 р., предметом якого є роботи по реконструкції зовнішнього освітлення по вул. Пушкінській (монтаж та підключення світильників на тросових розтяжках), вартістю 42007,2 грн. Строк виконання робіт передбачений протягом 21 робочого дня після здійснення передоплати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що на виконання умов угоди на адресу ТОВ «Енергосервіс» були виписані податкові накладні № 55 від 04.08.09 р. на суму 3994,8 грн., № 58 від 04.08.09 р. на суму 7494,84 грн., № 61 від 17.08.09 р. на суму 4996,56 грн., № 120 від 30.09.09 р. на суму 25521,0 грн., які були включені до податкового кредиту за період з 01.08.09 р. по 30.09.09 р. та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за період з 01.08.09 р. по 30.09.09 р. Розрахунки між ТОВ «Енергосервіс» та ТОВ "4-В" по вищезазначеному договору проводились у безготівковій формі. Заборгованість ТОВ «Енергосервіс» перед ТОВ « 4-В» на теперішній час відсутня.

Процитувавши зміст п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», ст. 204, ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 ЦК України, п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», вказавши на те, що відповідач з позовами про визнання недійсними будь-яких договорів за участю позивача не звертався, будь-якого судового рішення з цього приводу не надав, суд першої інстанції зробив висновок про те, що висновок відповідача про нікчемність правочинів з вищевказаним контрагентом та, відповідно, порушення ТОВ «Енергосервіс» податкового законодавства й винесення у зв'язку з цим оскарженого податкового повідомлення-рішення є неправомірними, здійснено з перевищенням наданих повноважень.

За результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Погоджуючись з висновками судового рішення стосовно відсутності у відповідача права на свій розсуд самостійно визнавати нікчемними правочини, здійснені суб'єктами господарювання, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що роботи, передбачені договором № 03-08/09 М від 03.08.09 р., укладеним позивачем з ТОВ « 4-В», були предметом договору підряду № 06/07-09 від 21.07.09 р., який був укладений позивачем (підрядник) з ТОВ «Паркінг+». Строк виконання робіт за вказаним договором передбачався до 30.09.09 р.

Згідно акту виконаних робіт за вересень 2009 р. на виконання договору підряду № 06/07-09 від 21.07.09 р. замовником ТОВ «Паркінг+» були прийняті від підрядника - ТОВ «Енергосервіс», роботи, в т.ч. по навішуванню на тросі кабелю до 35 кВ, монтажу зажиму наборного без кожуху, відтяжки тросової до стіни будівлі із встановленням крюка, встановлення світильників з люмінесцентними або ртутними лампами. За таких підстав слід зробити висновок про те, що ці роботи були виконані і цей факт відповідач не спростував ні в акті перевірки, ні в подальших документах та поясненнях.

Оскільки для виконання вказаних монтажних робіт виконавцю не потрібні основні та транспортні засоби, складські приміщення, відсутність яких станом на 03.11.10 р. відповідач вважає достатньою підставою для висновків про неможливість ТОВ "4-В" виконати роботи за договором № 03-08/09 М від 03.08.09 р., дані висновки відповідача є безпідставними та надуманими. Також слід зауважити, що отримання товарів ТОВ « 4-В» та їх подальша реалізація, про що вказано в акті перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова, не має відношення до здійснення робіт, які виконувалися цим підприємством на користь позивача, а тому посилання перевіряючих на ці обставини є хибними.

Зважаючи на те, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недоліками в діяльності його контрагента, порушенням останнім порядку звітування по податкам та зборам, колегія суддів вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.12 р. по справі № 2а-9380/12/2070 в частині, що оскаржена в апеляційній скарзі, прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства і це не спростовано апелянтом, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.12 р. по справі № 2а-9380/12/2070 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.12 р. по справі № 2а-9380/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервіс» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська