Ухвала суду № 29832446, 06.03.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року Справа № 9104/77007/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Дяковича В.П., Носа С.П.,

з участю секретаря - Драбчук М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 року по справі № 2а-10700/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояр» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вояр» (далі - ТзОВ «Вояр») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Залізничному районі м. Львова), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 19.09.2011 року № 0002592302/30428 та № 0002582302/30426.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 року вказаний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 19.09.2011 року № 0002592302/30428 та № 0002582302/30426.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не надав належної оцінки виявленим під час перевірки ТзОВ «Вояр» фактам порушення вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.1.8 ст.1, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 34093.94 грн. та податку на додану вартість на суму 27275.15 грн.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній доводи, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що викладені в акті перевірки від 07.09.2011 року № 2369/23-2/30823037 висновки про порушення ТзОВ «Вояр» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операції позивача з ПП «Міоком», що в свою чергу свідчить про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Вояр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Міоком» за період з 01.09.2010 року по 30.11.2010 року.

Вказаний акт перевірки містить висновок про порушення ТзОВ «Вояр» вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.1.8 ст.1, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відповідно про заниження ТзОВ «Вояр» податку на прибуток на суму 34093.94 грн. та податку на додану вартість на суму 27275.15 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийнято два податкові повідомлення - рішення від 19.09.2011 року, а саме: № 0002582302/30426, яким ТзОВ «Вояр» збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 34093.94 грн., з яких на 27275.15 грн. за основним платежем та на 6818.79 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та № 0002592302/30428, яким ТзОВ «Вояр» збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 42617.43 грн., з яких 34093.94 грн. за основним платежем, 8523.49 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Аналіз норм п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.1.3, п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг, або в разі якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було надано суду копії укладених з контрагентом ПП «Міоком» договорів, видаткових накладних, податкових накладних, акту здачі-приймання робіт (надання послуг), актів приймання виконаних робіт та платіжних доручень на перерахування коштів.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

На момент здійснення господарських операції ТзОВ «Вояр» та ПП «Міоком» були зареєстровані у встановленому законом порядку як платники податку на додану вартість.

Окремо слід зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Вказана стаття Кодексу поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова не надано суду доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсними укладених між позивачем та ПП «Міоком» договорів, або фактів, які б свідчили про їх нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним оскаржуваних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог чинного законодавства.

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 року по справі № 2а-10700/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

ГОЛОВУЮЧИЙ: А.І. РИБАЧУК

СУДДІ В.П. ДЯКОВИЧ

С.П. НОС