Рішення № 29822470, 26.02.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р.Справа № 922/535/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Кододова М.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харпластмас" м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Декор Схід", м. Харків про стягнення 12916024,10 грн. за участю представників сторін:

позивача - Дубровська Г.В. (дов. від 27.09.2012 року)

відповідача - Мурзаєва Г.В. (дов. № 01/13 від 09.01.2013 року)

3-ї особи - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харпластмас" заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням 3-ю особою - ТОВ "Декор Схід" взятих на себе зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 року. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 12916024,10 грн. Свої позовні вимоги до відповідача позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була придбана нежитлова будівля, розташована за адресою м. Харків, вул. Залютинська, 4, яка була передана в іпотеку позивачу у забезпечення виконання зобов*язань за кредитним договором, та у подальшому відповідачем було здійснено реконструкцію цього майна, що привело до його втрати, у зв*язку з чим на підставі п. 5.5 іпотечного договору у відповідача виникло зобов*язання негайної сплати несплачені боргові зобов*язання за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

15.02.2013 р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу № 922/535/13-г було призначено для розгляду судді Шатернікову М.І.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.02.2013 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/535/13-г та розгляд справи призначено у судовому засіданні. Цією ж ухвалою до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено ТОВ"Декор Схід".

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов, наданому до суду та долученому до матеріалів справи. Обгрунтовуючи свої заперечення проти позовних вимог, відповідач зазначає, що відповідно до приписів ЗУ "Про іпотеку" іпотекодавкць за договором іпотеки не є боржником за договором про надання кредитної лінії та у разі невиконання боржником своїх зобов*язань за кредитним договором єдине, чим обмежується відповідальність іпотекодавця за договором іпотеки це виключно предметом іпотеки в натурі, проте позивачем вичерпано способи судового захисту своїх прав за договором іпотеки № РL-SR/2004-641 від 10.09.2004 р. оскільки рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2012 року у справі № 5023/089/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № РL-SR/2004-641 від 10.09.2004 р., яке набрало законної сили, у задоволенні вимог ПАТ "ОТП Банк" було відмовлено у повному обсязі у зверненні стягнення на нежитлові приміщення по вул. Залютинська, буд. 4. В свою чергу, відповідач не є стороною по договору про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 р., не є поручителем ані відповідно до положень договору іпотеки № РL-SR/2004-641 від 10.09.2004 р., ані по будь-якому іншому договору, а отже і немає правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості 3-ї особи за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 р.

Третя особа свого повноважного представника у судове засідання не направила, про час та місце судового засідання була повідомлена за адресою зазначеною у позовній заяві.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що 3-ю особу - ТОВ "Декор Схід", належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Присутній у судовому засіданні представники сторін пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

10 вересня 2004 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна" правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" (позивач) та ТОВ "Декор-Схід" (позичальник, третя особа) був укладений договір про надання кредитної лінії №19/1-249/2004 (кредитний договір), відповідно до умов якого позивач надає позичальнику мультивалютну кредитну лінію, у розмірі який не перевищує 500000,00 дол. США, а позичальник приймає, зобов*язується належним чином виконати та повернути банку отриманий кредит, а також сплатити відповідну плату за користування кредитною лінією та виконати інші зобов*язання, передбачені договором.

Як зазначає позивач, банк належним чином виконав свої зобов'язання за Кредитним договором і надав ТОВ "Декор-Схід" (3-я особа) кредитні кошти в сумі 500000,00 доларів США, проте 3-я особа в порушення своїх зобов'язань не повернула позивачу суму отриманих ним кредитних коштів та не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого у позичальника (3-ї особи) перед позивачем склалась заборгованість за договором про надання кредитної лінії від 10.09.2004 р. №19/1-249/2004 у розмірі 1615916,94 дол. США, що еквівалентно 12916024,10 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Декор-Схід" за договором про надання кредитної лінії від 10.09.2004р. №19/1-249/2004 між ПАТ "ОТП Банк" (АКБ Райффайзенбанк Україна") та ТОВ "Аргамак" був укладений договір іпотеки (майнової поруки) №PL-SR/2004-641, відповідно до умов якого іпотекодавець (ТОВ "Аргамак") надав в іпотеку іпотекодержателеві (позивач) на забезпечення зобов'язань боржника (ТОВ "Декор-Схід") за договором про надання кредитної лінії від 10.09.2004р. №19/1-249/2004 нежитлові приміщення 1-го поверху 129-138, 148-149, 151, 153, 160-163, 168-169, 171-176, 176а, 177-180; 2-го поверху 214а, 215-229, 231-260; 3-го поверху 276-279, 278а, 281-289, 291-319 загальною площею 1744,3 кв.м. та нежитлові приміщення 4-го поверху 320-326, 328-358; 5-го поверху 359-383, 362а; 6-го поверху 384-408; приміщення 409-410 загальною площею 3434,1 кв.м., будівлі літ. А-6, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, буд. 4.

У позовній заяві зазначено, що ЗАТ "Аргамак" здійснено відчуження майна, яке було предметом іпотеки за договором іпотеки (майнової поруки) № PL-SR/2004-641 на користь ТОВ "АСС" за Договором купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна від 14.03.2007, а 05.10.2007 між ТОВ "АСС" та Закритим акціонерним товариством "Харпластмас", правонаступником якого є відповідач - ТОВ "Харпластмас", було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень за реєстровим № 1339, згідно умов якого продавець - ТОВ "АСС" передав у власність покупця - ЗАТ "Харпластмас" ті ж самі спірні нежитлові приміщення, які є предметом іпотеки за Договором іпотеки № PL-SR/2004-641.

Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що відповідачем було проведено реконструкцію придбаних нежитлових приміщень по добудові сьомого поверху та за рішенням господарського суду Харківської області від 10.02.2010 у справі № 29/21-10 за ТОВ "Харпластмас" визнано право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 6492,70 кв. м, літ. "А-7" по вул. Залютинській, 4 у м. Харкові.

КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" зареєстровано право власності за ЗАТ "Харпластмас" на нежитлову будівлю загальною площею 6492,70 кв. м, літера "А-7", що розташована за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 4, за реєстраційними номерами 30119031, 30119370, 30119602, 30119996, 30120102, 30390261,30390407.

Позивач у 2012 році звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до ТОВ "Харпластмас" про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи позовні вимоги положеннями ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2012 у справі № 5023/089/12, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2012, у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на нежитлові приміщення в літері "А-7", які знаходяться за адресою: Харківська обл., вул. Залютинська, 4 та належать ТОВ "Харпластмас" було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2012 р. касаційна скарга АТ "ОТП Банк" була залишена без задоволення, а рішення господарського суду та постанова Харківського апеляційного господарського суду у справі № 5023/089/12 - без змін.

Позивач, вважаючи свої права передбачені у договорі іпотеки № РL-SR/2004-641 від 10.09.2004 р. порушеними, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Харпластмас" заборгованості за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 року, оскільки відповідач своїми діями щодо реконструкції, без згоди іпотекодержателя, нерухомого майна переданого в іпотеку позивачу порушив п. 5.2. іпотечного договору, що призвело до виникнення у позивача права на підставі п. 5.5 іпотечного договору вимагати у відповідача виконання зобов*язання негайної сплати несплачені боргові зобов*язання за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 року.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що факти викладені у позовній заяві свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку", встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Проте, суд вважає зауважити, що основними правовідносинами, які склались між сторонами та на підставі яких виникли їх права та обов'язки є договір про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 року, в забезпечення виконання зобов*язань за яким укладено договір іпотеки № РL-SR/2004-641 від 10.09.2004 р. А тому зазначений іпотечний договір має похідний характер від кредитної угоди.

Частина 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України зазначає, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 1 частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд вважає за необхідне зауважити на те, що при вирішенні спорів даної категорії, принциповим вважається встановлення судом факту виконання своїх зобов'язань кредитодавцем, тобто позивачем по справі та невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання позичальником, тобто 3-ю особою, лише за умови якого суд має право розглядати вимоги до майнового поручителя.

Лише саме по собі посилання позивача на укладення кредитного договору та додаткових угод до нього не може бути належним доказом виконання позивачем своїх зобов'язань за основним зобов'язанням та неналежного виконання цих зобов*язань позичальником, інших доказів на підтвердження цих фактів до суду не надано.

До матеріалів справи позивачем надано розрахунок заборгованості по договору про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 року, в якому відсутнє посилання на період утворення заборгованості та лише на підставі якого господарський суд не може встановити та підтвердити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, станом на час розгляду справи, оскільки, позивачем не надано на вимогу суду доказів виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором та доказів неналежного виконання 3-ю особою своїх зобов'язань.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) обов'язок по доведенню цього факту (доказів виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором та доказів неналежного виконання 3-ю особою своїх зобов'язань) покладений на позивача.

Отже, позивач, який звертається до суду з позовом має довести ті обставини на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, втім, суд приходить до висновку, що в даному разі цей тягар доказування позивачем не витриманий. Позивачем не надано доказів виконання основного зобов*язання та порушення кредитних зобов*язань з боку 3-ї особи, що унеможливлює застосування іпотечних правовідносин, які мають похідний характер від основного зобов'язання та встановлення реальних правовідносин, що склались між сторонами.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів на підтвердження факту порушення прав позивача з боку відповідача, суд приходить до висновку про відсутність у справі достатніх правових підстав для визнання позовних вимог законними та обґрунтованими. Відтак, позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України і покладає їх на позивача.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 82- 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 04.03.2013 р.

Суддя Шатерніков М.І.

справа № 922/535/13-г