Рішення № 29816505, 28.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/711/13 28.02.13

За позовом Прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі

Регіонального відділення Фонду державного майна України по

місту Києві

До Орендного підприємства «Науково-дослідного інституту будівельного

виробництва»

Про стягнення 3 230 668,31 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від прокуратури Скакун О.М. - посвідчення № 004684 від 20.09.2012

Від позивача Бондар М.В. - по дов. № 56 від 09.10.2012

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києві до Орендного підприємства «Науково-дослідного інституту будівельного виробництва» про стягнення 3 036 546,45 грн. основного боргу по орендній платі за період з січня по липень 2012 року, 187 765,80 грн. пені та 6 356,06 грн. збитків від зміни індексу інфляції за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору оренди № 89 від 17.06.1993.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2013 порушено провадження у справі № 910/711/13 та призначено справу до розгляду на 07.02.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/711/13 від 07.02.2013, в зв'язку з нез'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі від 16.01.2013, розгляд справи був відкладений на 28.02.2013.

Прокуратура в судовому засіданні 28.02.2013 позовні вимоги підтримала повністю.

Позивач в судовому засіданні 28.02.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 28.02.2013 не з'явився. Однак, відповідачем 28.02.2013 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю направити в судове засідання повноважного представника, який хворіє.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи суд відзначає, що хвороба представника відповідача не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку відповідач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України.

Прокуратурою в судовому засіданні 28.02.3013 подано заяву про забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на розрахункові рахунки або майно відповідача в межах суми позову. Заява мотивована тим, що оскільки сума боргу за договором є значною, відповідач може розпорядитися своїм майном, з метою уникнення виконання рішення суду, внаслідок чого законні права та інтереси Фонду не будуть захищенні, а виконання рішення суду за результатами розгляду даної справи стане неможливим. У зв'язку з цим, виникає необхідність з'ясування обсягу майна відповідача за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги прокурора та накладення арешту на це майно з метою забезпечення позову.

Розглянувши подану заяву прокуратури суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України визначено заходи забезпечення позову, зокрема позов забезпечується шляхом заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Заявниками не надано достатньо обґрунтованих даних про те, що грошові суми та майно відповідача може зникнути, погіршитись, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, заява прокуратури про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Прокуратура в судовому засіданні 28.02.2013 позовні вимоги підтримала повністю.

Позивач в судовому засіданні 28.02.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач у поданому 28.02.2013 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує з огляду на наступне. 10.07.2007 сторонами було укладено додатковий договір за № 6, згідно якого договір № 89 від 17.06.1993 викладено у новій редакції. Умовами додаткового договору № 6 строк дії договору оренди визначено з 10.07.2007 по 10.07.2012. в подальшому орендодавцем було надіслано відповідачу пропозицію № 30-18/12667 від 27.09.2011 про внесення змін та доповнень до договору оренди, в тому числі збільшення розміру орендної плати. таке збільшення було неприйнятним для відповідача, в зв'язку з чим відповідач 19.10.2011 направив пропозицію за № 1344/01-06 про розірвання договору оренди. Листом від 02.11.2011 № 30-18/14082 орендодавець прийняв пропозицію відповідача про розірвання договору оренди та в подальшому 17.11.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір про розірвання договору оренди. Згідно з наказом позивача № 1729 від 18.11.2011 було створено комісію з інвентаризації, розмежування та оцінки майна цілісного майнового комплексу та складено акт оцінки вартості майна та акт інвентаризації майна. Вказані акти були підписані відповідачем та погодженні Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та супровідним листом № 1655/01-06 від 26.12.2011 направлені позивачу для підписання. Тобто відповідачем були здійснені всі необхідні дії щодо повернення майна після розірвання договору. Проте, позивач листом № 30-07/806 від 24.01.2012 повідомив відповідача про наявність заборгованості, а тому питання підписання акту приймання-передачі майна відкладається. Зазначена відмова від підписання акта була безпідставною та незаконною, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2012 у справі № 5011-48/4260-2012, яким зобов'язано позивача вчинити дії, а саме підписати акт оцінки та акт інвентаризації майна та прийняти майно підписавши акт приймання-передачі станом на 30.11.2011. Проте, рішення суду тривалий час не виконувалось та акт приймання-передачі (повернення) майна був підписаний лише 31.07.2012, що призвело до заборгованості, яку позивач намагається стягнути в судовому порядку. Відповідач вважає, що його вини у тому що позивач не приймав майно не було, а тому в силу ст. 614 Цивільного кодексу України не має нести відповідальність у вигляді сплати суми у розмірі 2 230 668,31 грн. Враховуючи викладене, відповідач просить в позові відмовити повністю.

Оскільки, наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засідання 28.02.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону), орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо нерухомого майна, що є державною власністю (ст. 5 Закону).

10.07.2007 між Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Орендним підприємством Науково-дослідного інституту будівельного виробництва (орендар) було укладено додатковий договір № 6, відповідно до якого сторони дійшли згоди викласти договір оренди № 89 від 17.06.1993 в новій редакції (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Науково-дослідного інституту будівельного виробництва за адресами : м. Київ, пров. Червонозоряний, 51 та по вул. Максима Кривоноса, 2б (будівля фотодрукувальної лабораторії) (надалі - підприємство).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що орендодавець зобов'язаний передати орендарю в оренду цілісний майновий комплекс згідно з цим договором за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передачі майна.

Згідно акту приймання-передачі орендованого майна від 10.07.2007 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування необоротні активи цілісного майнового комплексу Науково-дослідного інституту будівельного виробництва за адресами : м. Київ, пров. Червонозоряний, 51 та по вул. Максима Кривоноса, 2б (будівля фотодрукувальної лабораторії).

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 10.1. договору сторонами встановлено, що договір укладено на 5 (п'ять) рік, що діє з 10.07.2007 до 10.07.2012.

17.11.2011 сторонами укладено договір про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу Науково-дослідного інституту будівельного виробництва № 89 від 17.06.1993, відповідно до якого договір вважається розірваним з 19.11.2011.

При цьому в п. 2 вищевказаного договору зазначено, що фактичною датою припинення користування орендарем об'єктом оренди є дата підписання акта приймання-передачі (повернення) цілісного майнового комплексу Науково-дослідного інституту будівельного виробництва від орендаря до іншого підприємства. яке визначає правонаступник органу, який до укладення договору оренди здійснював повноваження з управління відповідним майном, за згодою орендодавця.

До моменту підписання акта приймання-передачі майна, що було в оренді, його балансоутримувач (орендар) відповідає за належне утримання і збереження майна, а також продовжує сплачувати за користування плату та штрафні санкції, в розмірах передбачених договором оренди.

Відповідно до п. 5.12. договору в разі закінчення терміну дії договору (його розірвання) орендар зобов'язаний сплатити до державного бюджету орендну плату, заборгованість з орендної плати, пеню та штрафні санкції за весь період оренди, включаючи день фактичної передачі підприємства орендодавцю (або юридичній особі, яку вкаже орендодавець) на підставі акту передачі-приймання.

Отже, умовами договору передбачено, що зобов'язання орендаря по сплаті орендних платежів припиняються лише по поверненню орендованого приміщення.

За умовами договору підтвердженням повернення та відповідно звільнення відповідачем підприємства є підписаний сторонами акт приймання-передачі.

Згідно акту приймання-передачі (повернення) від 31.07.2012 орендар передав, а Державне підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» прийняв державну частку у своєму майні (цілісний майновий комплекс за адресами : м. Київ, пров. Червонозоряний, 51 та по вул. Максима Кривоноса, 2б (будівля фотодрукувальної лабораторії). Даний акт погоджено Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно п. 5.3. договору орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції - червень 2007 року) - 249 712,06 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за перший місяць оренди липень 2007 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за липень 2007 року.

Згідно п. 3.2. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що орендна плата перераховується орендарем до державного бюджету до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення умов договору не виконав основного обов'язку орендаря, орендну плату у період з січня по липень 2012 року повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача становить 3 036 546,45 грн.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3. ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 036 546,45 грн. боргу по орендній платі до Державного бюджету України обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за оренду майна повністю не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за невиконання зобов'язань за договором оренди, …, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати орендної плати.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити до бюджету, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 3.5. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача, становить 187 765,80 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 187 765,80 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендної плати, прокуратура на підставі т. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 6 356,06 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 6 356,06 грн. збитків від зміни індексу інфляції (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав. Посилання відповідача на те, що вини відповідача у тому, що позивач після розірвання договору тривалий час не приймав майно не було, а тому в силу ст. 614 Цивільного кодексу України не має нести відповідальність у вигляді сплати суми у розмірі 2 230 668,31 грн. не приймаються судом до уваги, оскільки належних доказів в підтвердження того, що відповідач не користувався орендованим майном не подано. Отже, відповідач фактично користувався у визначений період орендованим майном, а тому зобов'язаний згідно договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату.

Таким чином, позовні вимоги Прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києві обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Судовий збір, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Орендного підприємства «Науково-дослідного інституту будівельного виробництва» (03680, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, код ЄДРПОУ 02498197) на користь Державного бюджету України суму основного боргу по орендній платі в розмірі 3 036 546 (три мільйони тридцять шість тисяч п'ятсот сорок шість) грн. 45 коп., 187 765 (сто вісімдесят сім тисяч сімсот шістдесят п'ять) грн. 80 коп. пені, 6 356 (шість тисяч триста п'ятдесят шість) грн. 06 коп. збитків від зміни індексу інфляції, перерахувавши вказані суми за наступними реквізитами : одержувач УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача ГУДКСУ у м. Києві, р/р 31113092700011, МФО 820019, КЕКД 22080100, плата за оренду цілісних майнових комплексів.

Стягувач Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (м. Київ, бул. Т.Шевченка, 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825).

3. Стягнути з Орендного підприємства «Науково-дослідного інституту будівельного виробництва» (03680, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, код ЄДРПОУ 02498197) в доход Державного бюджету України 64 613 (шістдесят чотири тисячі шістсот тринадцять) грн. 36 коп. судового збору.

Повне рішення складено 07.03.2013.

Суддя В.В.Сівакова