Рішення № 29813732, 11.03.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 березня 2013 р. Справа № 903/148/13-г

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Череватий Богдан Любомирович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до державного підприємства "Ківерцівське лісове господарство" про стягнення 14 277,52 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Мисак В.О. - представник (дов. № НЮ-30 від 01.01.2013 р.)

від відповідача: Сидорук Р.В. - представник (дов. № 505 від 10.12.2012 р.)

В судовому засіданні 06.03.2013 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: державне територіальне-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулось в суд з позовом до державного підприємства "Ківерцівське лісове господарство" про стягнення 14 277,52 грн.

Ухвалою господарського суду від 12.02.2013 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено розгляд останньої в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позові. Подав акт звірки взаєморозрахунків, письмові пояснення з приводу методики нарахування штрафу та власне письмове підтвердження того, що у провадженні судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи з спору між цими сторонами, про цей предмет і з цих підстав та відсутнє рішення вище перелічених органів з даного спору.

Представник відповідача позов визнав в частині основної заборгованості. В решті просить суд відмовити.

ВСТАНОВИВ:

Державне територіальне-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулось в суд з позовом до державного підприємства "Ківерцівське лісове господарство" про стягнення 14 277,52 грн.

Позов мотивувало тим, що 12.10.2006 р. між сторонами був укладений договір № 3-003 про відпуск води із залізничного водопроводу.

Відповідно до умов договору постачальник взяв на себе зобов'язання забезпечувати споживача водою, а останній зобов'язаний здійснювати оплату за надані йому послуги.

Позивач зазначає, що у відповідності до умов договору, за надані послуги водопостачання, у серпні-грудні 2012 року відповідачу виставлено рахунки № 366/8 від 22.08.2012 р., № 366/9 від 20.09.2012 р., № 366/10 від 23.10.2012 р., № 366/11 від 22.11.2012 р., № 366/12 від 18.12.2012 р. на загальну суму 12 895,48 грн.

Відповідач за надані йому послуги водопостачання не розрахувався. На його адресу була надіслана претензія № БМГС-1667 від 19.11.2012 р., яку останній залишив без відповіді.

Крім того, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 435,02 грн., 3% річних в розмірі 89,39 грн. та 857,63 грн. штрафу, всього просить суд стягнути із відповідача 14 277,52 грн. заборгованості.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 12.10.2006 р. між державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" в особі начальника відокремленого підрозділу "Рівненська дистанція водопостачання" та державним підприємством "Ківерцівське лісове господарство" було укладено договір № 3-003 (а.с. 15-16).

Відповідно до р. 1 договору, постачальник (позивач) бере на себе зобов'язання забезпечувати споживача (відповідача) водою в межах встановленого ліміту (24 000,00 мі/рік 2 000,00 мі/місяць).

Відповідно до п. 2.3 договору за спожиту воду споживач щомісяця сплачує рахунки постачальника не пізніше 15 числа наступного місяця.

Як вбачається із матеріалів справи, за надані послуги водопостачання, у серпні-грудні 2012 року відповідачу виставлено рахунки № 366/8 від 22.08.2012 р., № 366/9 від 20.09.2012 р., № 366/10 від 23.10.2012 р., № 366/11 від 22.11.2012 р., № 366/12 від 18.12.2012 р. на загальну суму 12 895,48 грн. (а.с. 21-25).

Проте, відповідач взятих на себе зобов'язань згідно договору не виконав. Оплати не здійснив.

На адресу відповідача була надіслана претензія № БМГС-1667 від 19.11.2012 р., яку останній залишив без відповіді (а.с. 18-19).

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в розмірі 12 895,48 грн. підставні та підлягають до задоволення.

Пункт 4.2 договору передбачає, що у разі невчасної оплати рахунків постачальника споживач сплачує постачальнику пеню за перші три місяці прострочення - у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день затримки, за прострочення платежу понад три місяці 1 % від суми простроченого платежу за кожний день затримки. При ньому сума пені не повинна перевищувати розмірів, установлених чинним законодавством.

Позивач у відповідності до умов договору нарахував відповідачу пеню в розмірі 435,02 грн. та керуючись законодавством 3% річних в сумі 89,39 грн. (а.с. 9-11).

Розрахунок судом перевірено, встановлено, що нарахування пені та 3% річних здійснено вірно, відповідно до норм чинного законодавства та умов договору, тому позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 435,02 грн. та 3% річних в сумі 89,39 грн. підлягають до задоволення.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути 857,63 грн. штрафу за прострочення оплат наданих послуг водопостачання.

Щодо стягнення штрафу слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 ч. 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічної правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 28.02.2011 р. по справі № 23/225 та від 06.12.2010 року по справі № 42/562.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів тим, що правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату; завжди є діями фізичної або юридичної особи та є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин, а воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.

Отже, з моменту отримання води відповідачем між сторонами виникли цивільно-правові відносини, які регулюються як загальними положеннями про зобов'язання, так і окремими зобов'язаннями.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності із ст.ст. 610, 611, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, пеня як один із видів неустойки є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання, встановлена чинним законодавством або договором майнова відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань повинна застосовуватись до несправних платників тільки по відповідних зобов'язаннях за укладеними договорами.

Відповідно до ст. ст. 509, 526 ЦК України, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності із ст. 193 ГК та ст.ст. 526, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з положеннями статті 193 ГК України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

У відповідності до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів відповідачем, позовні вимоги підставні і підлягають до задоволення частково в розмірі 13 419,89 грн. з них: 12 895,48 грн. - основного боргу, 435,02 грн. пені та 89, 39 грн. - 3% річних.

В позові про стягнення 857,63 грн. штрафу слід відмовити.

Відповідно до ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п. 4 Листа Вищого господарського суду від 21.11.2011, № 01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Позивачем було сплачено 1 762,50 грн., отже 42,00 грн. сплаченого судового збору підлягають поверненню позивачу з держбюджету.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн. згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України та на підставі ст.ст. 144, 173, 193, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509, 526, 530, 546, 549, 610-612, 625 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства "Ківерцівське лісове господарство" (вул. Кузнєцова, 4, м. Ківерці, код ЄДРПОУ 00991551) на користь державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (одержувач: відокремлений підрозділ "Рівненська дистанція водопостачання" Держаного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" вул. Ніла Хасевича, 2-А, м. Рівне, код ЄДРПОУ 00267246) 13 419 (тринадцять тисяч чотириста дев'ятнадцять) грн. 89 коп. з них: 12 895,48 грн. основного боргу, 435,02 грн. пені та 89, 39 грн. - 3% річних і понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп.

В позові про стягнення 857,63 грн. штрафу відмовити.

Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути відокремленому підрозділу "Рівненська дистанція водопостачання" Держаного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" вул. Ніла Хасевича, 2-А, м. Рівне, код ЄДРПОУ 00267246 зайво сплачений судовий збір в розмірі 42 (сорок дві) грн. сплачених згідно платіжного доручення № 36 від 18.01.2013 р. (оригінал квитанції знаходиться в матеріалах справи).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено

11.03.13

Суддя І. О. Гарбар