Постанова № 29810151, 21.01.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2013 р. Справа № 2а-3573/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників сторін:

позивача - Горбунова О.О.,

відповідача - Гавадзина М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон»

до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2012 року за №№0001432330 та 0001422330,-

ВСТАНОВИВ:

20.11.2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон» (надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Тисменицька МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2012 року за №№0001432330 та 0001422330.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки Тисменицької МДПІ, викладені в акті перевірки від 24.10.2012 року за №733/2240/33004211 про порушення позивачем податкового законодавства та встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 120552,00 грн. та податку на прибуток в сумі 150690,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Угоди з контрагентом позивача ПП «Екоенергобуд» як субпідрядником були укладені відповідно до вимог закону. При цьому, позивачем були витребувані від вказаних контрагентів свідоцтва про їх державну реєстрацію, копії довідок про взяття на облік як платників податків та платників податку на додану вартість. Виконання ремонтно-будівельних робіт на об'єктах позивача оформлені належним чином, фактично виконані, прийняті і оплачені замовниками та підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Тому, висновки податкового органу щодо нікчемності угод з вказаним суб'єктом господарювання не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними. У зв'язку з цим, рішення податкового органу щодо встановлення позивачу зобов'язань зі сплати податку на додану вартість та податку на прибуток від 06.11.2012 року за №№0001432330 та 0001422330, відповідно, неправомірні і підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві. При цьому, пояснив суду, що господарські угоди, укладені з ПП «Екоенергобуд» відповідають нормам цивільного законодавства за формою та змістом. В судовому порядку не скасовувалися та не визнавалися нікчемними чи недійними. Виконання будівельних робіт підтверджено належними бухгалтерськими документами. Позивач не може нести відповідальності за можливі порушення вимог податкового законодавства його контрагентом, так як вжив усіх необхідних для цього заходів. Зокрема, при укладанні угод на виконання робіт з вказаним суб'єктом господарювання ним були витребувані копії свідоцтва про його державну реєстрацію, довідки про взяття на облік як платника податків та ліцензії на будівельні роботи. Господарські операції по виконанню ремонтно-будівельних робіт були реальними. Будівельні роботи вказані в акті перевірки підтверджуються договорами, фактично виконані, прийняті і оплачені замовником та підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Виконання цих робіт податковими органами чи будь-якими іншими особами не спростовувалися. Про відсутність первинних документів чи невідповідність їх даним обліку в акті перевірки не вказано. У зв'язку з цим, вважає податкові повідомлення-рішення Тисменицької МДПІ від 06.11.2012 року за №№0001432330 та 0001422330 щодо встановлення позивачу зобов'язань зі сплати податку на додану вартість та податку на прибуток на загальні суми 120552,00 грн. та 150690,00 грн., відповідно, неправомірними та такими, що підлягають скасуванню. У зв'язку з цим, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях. Крім того, пояснив суду, що позапланова невиїзна перевірка позивача проведена Тисменицькою МДПІ відповідно вимог закону в зв'язку з отриманням інформації від інших податкових органів про можливі порушення позивачем податкового законодавства за наслідками перевірки його контрагента ПП «Екоенергобуд». У ході перевірки позивача відповідно до акту від 24.10.2012 року за №733/2240/33004211 було встановлено, що господарські угоди з вказаними суб'єктами господарювання є нікчемними в силу закону. У зв'язку з цим позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 120552,00 грн. та податку на прибуток в сумі 150690,00 грн. Тому, враховуючи встановлені в ході перевірки порушення вимог податкового та цивільного законодавства, просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон» (надалі - ТОВ «Еталон») зареєстроване як юридична особа 19.05.2004 року Тисменицькою районною державною адміністрацією Івано-Франківської області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33004211 та взяте на облік як платник податків з 21.05.2004 року за №568 Тисменицькою міжрайонною державною податковою інспекцією Івано-Франківської області Державної податкової служби. Відповідно до свідоцтва від 13.02.2009 року за №100222042 є платником податку на додану вартість (а.с. 14 т.1, 61 т.2).

Згідно ліцензії серії АВ №459989 від 30.04.2009 року зі строком дії до 06.08.2012 року, ТОВ «Еталон» на момент виникнення спірних правовідносин мало право на зайняття господарською діяльністю, пов'язаною із створенням об'єктів архітектури (а.с. 12-14, т.2).

З 17.10.2012 року по 24.10.2012 року Тисменицькою МДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року та податку на прибуток за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року по взаємовідносинах із ПП «Екоенергобуд».

За результатами перевірки позивача податковим органом складений акт від 24.10.2012 року за №733/2240/33004211 (а.с. 13-23 т.1).

Перевіркою встановлені наступні порушення: підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97, із змінами та доповненнями, в результаті чого знижено податок на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Екоенергобуд» за жовтень 2010 року в сумі - 80368,00 грн.; пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 року за №283/97-ВР, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Екоенергобуд» за IV квартал 2010 року в сумі 100460,00 грн. (а.с. 23 т.1).

На підставі вказаного акту перевірки Тисменицькою МДПІ 06.11.2012 року винесені податкові повідомлення-рішення за №№0001432330 та 0001422330, якими позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та податку на прибуток (з урахуванням штрафних санкцій) на суми 120552,00 грн. та 150690,00 грн., відповідно (а.с. 11-12 т.1).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Еталон» від 24.10.2012 року за №733/2240/33004211 з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Екоенергобуд» не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-III (надалі - Закон №2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток протягом 2010 року були регламентовані діючим на той момент Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 року №283/97 (надалі - Закон №283/97).

Пунктом 4.1 статті 4 Закону №283/97 визначено, що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Цим же пунктом визначено перелік доходів, які включаються до складу валового доходу підприємства. Зокрема, серед іншого, доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону №283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача протягом 2010 року були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР), із змінами та доповненнями.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за

договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову

накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом установлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру приватне підприємство «Екоенергобуд» (надалі - ПП «Екоенергобуд») 23.03.2007 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Харківської міської ради (ідентифікаційний код 35009599) за адресою: вул. Ромена Ролана, буд. 7, кв. 22, Дзержинський район, м. Харків. Згідно ліцензії серії АВ за №369890 від 21.11.2007 року підприємство має право на зайняття будівельною діяльністю (а.с. 24-26 т.1).

01.10.2010 року позивачем як підрядником був укладений договір на виконання підрядних робіт за №01-01/10-10С з ПП «Екоенергобуд» як субпідрядником на загальну суму 545000,00 грн. (а.с. 27-28 т.1).

Аналогічні договори між вищевказаними суб'єктами були укладені 04.10.2010 року за №01-04-/10-10С, 07.10.2010 року за №02-07/10-10С, 05.10.2010 року за №01-05/10-10С, 07.10.2010 року за №01-07/10-10С, 08.10.2010 року за №02-08/10-10С та 08.10.2010 року за №01-08/10-10С на суми 40000,00 грн., 380000,00 грн., 10000,00 грн., 190000,00 грн., 320000,00 грн. та 195000,00 грн., відповідно (а.с. 49-50, 70-71, 107-108, 124-125, 158-159, 182-183 т.1).

01.10.2010 року між ТОВ «Еталон» та ПП «Екоенергобуд» був укладений договір оренди риштування №01-01/10-10Р на загальну суму 45003,00 грн. (а.с. 204-206 т.1).

Судом установлено, що вказані угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені гербовими печатками суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача, укладені з вказаним вище контрагентом в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків - виконання ремонтно-будівельних робіт на об'єктах позивача.

Цей висновок суду підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами щодо виконання зазначених угод: довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, актом здачі приймання робіт (а.с. 29-37, 51-57, 72-84, 109-113, 126-134, 160-165, 184-189, 206-207 т.1).

Крім того, реальність господарських операцій позивача з його контрагентом - ПП «Екоенергобуд» підтверджується дослідженими в судовому засіданні виписками з банківських рахунків позивача щодо оплати контрагенту виконання робіт та платіжними дорученнями про оплату виконаних робіт (а.с. 208-219 т.1, 2-11 т.2).

При цьому, щодо реального виконання будівельних робіт на об'єктах позивача не заперечував у судовому засіданні представник відповідача.

Тому, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що підприємством не доведена реальність господарських операцій, а також те, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215, статті 228 ЦК України їх слід вважати нікчемними.

Посилання відповідача на матеріали кримінальної справи, порушеної за фактом фіктивного підприємства щодо контрагента позивача - ПП «Екоенергобуд» суд не бере до уваги, оскільки вироку суду в цій справі немає та не доведені обставини щодо неможливості виконання робіт вказаним суб'єктом господарювання. Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт перевірки ПП «Екоенергобуд» від 11.06.2012 року за №508/2204/35009599 щодо його взаємовідносин з ПП «Фірма «Західпостачторг», оскільки вказана фірма не має відношення до господарських операцій позивача з його контрагентом (а.с. 231-237 т.1).

Крім того, юридична відповідальність відповідно до вимог законодавства України носить виключно індивідуальний характер. Тому, неправомірно притягати до відповідальності позивача за можливі порушення, допущені в ході господарської діяльності його контрагентом.

Окрім того, суд зазначає, що виконання робіт, які були предметом договорів, відносно яких податковим органом зроблено висновок щодо їх нікчемності, не заборонені законодавством, немає будь-яких обмежень стосовно їх виконання позивачем.

Також, суд вказує наступне. Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по право чинах, здійсненних з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними право чини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦКУ міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статусом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦКУ у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічна позиція щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 14.11.2012 року за №К/9991/50772/12.

Окрім вказаного, суд на переконання суду, право платника податку на податковий кредит та отримання бюджетного відшкодування сум надмірно сплаченого податку не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг), відповідає правовому регулюванню, встановленому статтею 7 Закону №168/97-ВР.

Доказів про обізнаність платника податку щодо будь-якої можливої протиправної діяльності його контрагента - ПП «Екоенергобуд» або про те, що він діяв без належної обачності, відповідачем суду не подано.

Вказаний контрагент позивача на момент виконання будівельних робіт за договорами субпідряду був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі та перебував на обліку як платник податків, в тому числі ПДВ, мав відповідну ліцензію на виконання будівельних робіт.

Суд звертає увагу на те, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, які є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не доведено контролюючим органом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що укладаючи вказані господарські договори субпідряду на виконання будівельних робіт, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено також наявності протиправного умислу при укладанні позивачем угод у ході його підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності Тисменицької МДПІ до суду також не надано.

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм, встановлених податковим законодавством та Цивільним кодексом України, що діяли на момент спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки Тисменицької МДПІ від 24.10.2012 року за №733/2240/33004211 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам податкового та іншого законодавства, Цивільного кодексу України. Тому, податкові повідомлення-рішення від 06.11.2012 року за №№0001432330 та 0001422330, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 120552,00 грн. та податку на прибуток в сумі 150690,00 грн. слід визнати протиправними та скасувати.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон» до Тисменицької МДПІ підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон» слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2146,00 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби від 06.11.2012 року за №№0001432330 та 0001422330.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Еталон» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33004211) судовий збір в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 25.01.2013 року.