Постанова № 29810095, 28.02.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2013 року № 2а-9914/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого-судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судових засідань Чернявської О.Д,

представника позивача Берестецького Т.Б.

представників відповідача Білецької О.О., Пришляк Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства закритого типу «Темпо» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000692200 та № 0000702200 від 30.11.2012 року, -

встановив:

Акціонерне товариство закритого типу «Темпо» (надалі - АТЗТ «Темпо») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (надалі - Городоцька МДПІ Львівської області ДПС), в якому, згідно уточнених позовних вимог від 10.12.2012 року просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000692200, №0000702200 від 30.11.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що господарські операції між АТЗТ «Темпо» та ТзОВ «Віктор і Ко» відбувалися реально, що підтверджується усіма первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. За таких обставин, вважає висновки відповідача викладені в акті перевірки, безпідставними та необгрунтованими.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, надав пояснення, суть яких аналогічна до викладеного у письмових запереченнях. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним та обґрунтованими, оскільки під час проведення перевірки не було встановлено фактичного здійснення господарської операції між АТЗТ «Темпо» та ТзОВ «Віктор і Ко». Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

АТЗТ «Темпо» зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради 24.11.1993 року.

Відповідач узятий на податковий облік в органах податкової служби 29.10.1998 року за № 1580, перебуває на обліку в Городоцькій міжрайонній податковій інспекції Львівської області ДПС.

У період з 08.11.2012 року по 12.11.2012 року Городоцькою МДПІ Львівської області ДПС проводилась документальна позапланова виїзна перевірка АТЗТ «Темпо» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та по податку на прибуток при взаєморозрахунках з ТзОВ «Віктор Ко» за липень-серпень 2010 року.

За наслідками перевірки складений Акт №535/22-00/20785813 від 19.11.2012 р., (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення АТЗТ «Темпо»:

- ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених АТЗТ «Темпо» в липні-серпні 2010 року при придбанні товарів в ТзОВ «Віктор Ко». Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст..662,655 та 656 ЦК України;

- 5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 93750 грн., в тому числі: за ІІІ кварталі 2010 року - 93750 грн.;

- п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 75000 грн. в т.ч. за липень 2010 року в сумі 45833,33 гр. за серпень 2010 року в сумі 29166,67 грн.

На підставі Акта перевірки Городоцькою МДПІ Львівської області ДПС винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0000702200 від 30.11.2012 року, відповідно до якого за порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму грошового зобов'язання АТЗТ «Темпо» за платежем податок на прибуток на загальну суму 117188,00 грн. (в тому числі: за основним зобов'язанням - 93750 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23438 грн.);

- № 0000692200 від 30.11.2012 року, відповідно до якого за порушення п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобов'язання АТЗТ «Темпо» за платежем податок на додану вартість на загальну суму 93750 грн. (в тому числі: за основним зобов'язанням - 75000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18750 грн.).

При вирішенні цього спору, суд виходи в з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між АТЗТ «Темпо» та ТОВ «Віктор КО» укладено договір №14/06 від 14.06.2010 року на поставку харчових складників.

Так, АТЗТ «Темпо» в липні-серпні 2010 року, згідно вищевказаного договору придбало у ТзОВ «Віктор Ко» харчові складники, а саме: ароматизатор селянське масло, барвник кармін натуральний 409129-0010, пектин SWEC-1, пектин SWEJ-5, альбумін egg albymin, HW, пектин SWEC-5В3, пектин SWEJ-2, пектин SWEJ-1, агар СК 900 D5, капол 236N, пектин NECJ-А2 на загальну суму 450000 грн.

Такі обставини підтверджуються: видатковою накладною від 20.08.2010р. № 0695, податковою накладною від 20.08.2010р. №1383 на загальну суму 175000,00 грн. в тому числі податок на додану вартість 29166,67грн.; видатковою накладною від 01.07.2010р. № 0497, та податковою накладною від 01.07.2010р. № 0918 на загальну суму 41454,99грн. в тому числі податок на додану вартість 6909,17грн., видатковою накладною від 14.07.2010р. №0500, та податковою накладною від 14.07.2010р. №0921 на загальну суму 40984,61грн. в тому числі податок на додану вартість 6830,76грн., видатковою накладною від 12.07.2010р. №0498, та податковою накладною від 12.07.2010р. №0919 на загальну суму 167152,8грн. в тому числі податок на додану вартість 27858,8грн., видатковою накладною від 26.07.2010р. №0499, та податковою накладною від 26.07.2010р. №0920 на загальну суму 25407,6грн. в тому числі податок на додану вартість 4234,6грн.

За придбаний у ТзОВ «Віктор Ко» товар АТЗТ «Темпо» перерахувало кошти в сумі 450000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 14.07.2010р. №1251 на загальну суму 275000грн. в тому числі ПДВ 45833,33грн.; від 27.08.2010р. №1522 на загальну суму 175000грн. в тому числі ПДВ 29166,67грн.

На підтвердження використання у господарській діяльності та подальшої реалізації придбаного у ТзОВ «Віктор Ко» товару, позивач надав наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні, специфікації, платіжні доручення, щодо реалізації вищезазначеного товару покупцям АТЗТ «Темпо», а саме, ЗАТ «Оболонь», ЗАТ «АВК», ПАТ «Волиньхолдинг», ТзОВ «Фактор», ТзОВ «Снек Експорт», ТзОВ «Вітмарк».

В ході проведеної перевірки податковим органом використано матеріали перевірки контрагента позивача ТОВ «Віктор КО», яким встановлено, що у підприємства-постачальника відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби як необхідні елементи провадження господарської діяльності щодо поставки товарів, або їх виготовлення. Тому ДПІ зроблено висновок, що наявність первинних документів за придбані матеріальні цінності та сплата коштів за такі матеріальні цінності не можуть вважатися безумовним підтвердженням здійснення таких господарських операцій, оскільки АТзЗТ «Темпо» здійснювало тільки документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку. Також в акті перевірки зроблено висновки, що укладені договори на поставку товарно-матеріальних цінностей з ТОВ «Віктор КО» є нікчемними.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: 1) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; 2) придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 2.4 пункту 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договорів, видаткових і податкових накладних свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування валових витрат є правомірними, подані позивачем банківські документи, за якими здійснювалася оплата товарів, містять інформацію щодо змісту виконаних робіт у рамках вказаних договорів, є достовірними доказами виконання контрагентами позивача вимог, обумовлених цими договорами.

Наявні в матеріалах справи документи підтверджують реальність та товарний характер проведених господарських операцій між АТЗТ «Темпо» та ТОВ «Віктор Ко». Внаслідок проведення вказаних вище операцій позивач як платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Суд зазначає, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

АТЗТ «Темпо» на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Щодо несплати платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, які виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, то така не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

Несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Таким чином, у платника податків виникає право на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язань щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Усі суб'єкти господарської діяльності, з якими позивач мав взаємовідносини, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також на час здійснення господарських операцій мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, а відповідачем не представлено доказів протилежного.

Таким чином, ТзОВ «Віктор Ко» мав право надавати покупцю (замовнику) відповідні податкові накладні.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Оскільки, між позивачем та його контрагентом були виконані вищевказані господарські операції, то дії учасників господарських операцій були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Крім цього, отримані позивачем товари на підставі вказаних договорів, безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, що відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» надає право на віднесення витрат з придбання таких товарів до складу валових витрат.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо визнання нікчемними господарських зобов'язань позивача з зазначеним контрагентом суд зазначає, що статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: 1) вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; 2) такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; 3) мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як встановлено обставинами справи, відповідачем не доведено, що на момент вчинення правочинів та їх виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочинів що суперечать інтересам держави або суспільства.

Щодо посилань представника відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на перевезення товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документи для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України.

Пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207 для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб обов'язковою є накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

З аналізу наведених вище правових положень та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 вбачається, що обов'язок ведення, зберігання товарно-транспортних накладних покладено на особу, яка здійснює діяльність по наданню послуг з перевезення, а тому виникнення у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту не ставиться в залежність від наявності чи відсутності у нього товарно-транспортних накладних при наявності у нього інших належним чином складених та оформлених первинних документів, як того вимагає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема стаття 9 цього Закону.

Окрім того, укладеним договором не передбачено здійснення перевезення транспортними засобами товару позивача, який був предметом договорів.

Частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000692200 та № 0000702200 від 30.11.2012 року винесені Городоцькою міжрайонною державною податковою інспекцією Львівської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету на користь Акціонерного товариства закритого типу «Темпо» сплачену суму судового збору в розмірі 2 262 (дві тисячі двісті шістдесят дві) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 05.03.2013 року.

Суддя Мричко Н.І.