Постанова № 29806495, 05.03.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 березня 2013 р. № 820/215/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.,

за участю представників сторін

позивача - Гребенюк М.В.

відповідача - Голован Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трубоснаб Україна" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги заявлені до Харківської ОДПІ Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2012 року №0000020226, № 0000030226.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі пославшись на те, що порушень законодавства позивач не допускав, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Крім того, позивач послався на безпідставність висновків відповідача про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентами, оскільки за даними операціями послуги поставлені у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, пояснивши суду, що при проведенні перевірки позивача були взяті до уваги висновок актів (довідок) перевірок ДПІ на обліку у якому знаходиться контрагенти позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, порушення ч.1,5 ст.203, 215, п.1. ст.216, ст.228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення ними по правочинах здійснених із постачальниками та покупцями, що стало підставою для донарахування податкових зобов'язань та визначення штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи, про що йому видане відповідне свідоцтво серії А 01 № 415065, перебуває на обліку в Харківській ОДПІ з 13.03.2009 року за № 19331, основними видами діяльності є виробництво будівельних металевих конструкцій (28.11.0), оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них (51.52.2), оптова торгівля будівельними матеріалами (51.53.2), оптова торгівля залізними виробами, водопровідними та опалювальним устаткуванням (51.54.0), інші види оптової торгівлі (51.9.0.0), діяльність автомобільного вантажного транспорту (60.04.0)- а.с.10-11,14, т.1)

У період з 01.08.2012 року по 03.08.2012 року фахівцями відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по операціям з ТОВ «Вікар-11» за квітень-червень, серпень 2011 року та ПП «Баварія Ф» за листопад - грудень 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 03.08.2012 року № 1084/220/36429241, яким встановлено порушення пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток до сплати на 84.944,00 грн.; порушення ст..ст.185-197, п.198.1,198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість до сплати у розмірі 73.864,00 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 17.08.2012 року:

№ 0000030226 , яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 81.109,00 грн.;

№ 0000020226, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 84944,00 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Вікар-11» укладено договір на надання транспотно - експедиційних послуг від 01.03.2011 року № 010311, предметом якого є супроводження, оформлення вантажів, що оформлюються або відправляються (п.1 Договору); ПП «Баварія Ф» укладено договір транспотно - експедиційних послуг від 01.11.2011 року № 011111, предметом якого є супроводження, оформлення вантажів, що оформлюються або відправляються (п.1 Договору).

Згідно статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність ".

На підтвердження виконання умов договорів контрагентами надані позивачеві податкові накладні ТОВ « Вікар-11»- а.с.45-58, т. 1, ПП «Баварія Ф»- а.с.73,75,77,79,81 т.1. Дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969, а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень (а.с.83-106, т.1) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Приписами ч. 1 ст.901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Тобто звіт про виконання робіт має свідчити про те, що виконавець у процесі надання послуг проводив певну роботу і одержав результат, котрий замовник може використати в діяльності, що приносить дохід. На підтвердження фактичного отримання послуг від зазначених вище контрагентів позивачем надано суду акти приймання - здачі робіт (а.с.59-71, т.1 по ТОВ «Вікар-11», а.с.74,76,78,80,82, т.1). В Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно ч. 2 ст. 3 Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. В ч. 1 та ч. 2 ст. 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704. Крім того в п. 2.16 цього Положення зроблене застереження стосовно того, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Дослідивши зміст актів виконання робіт суд зауважує, що в них відсутні відомості, які саме види послуг з перелічених у ч.3 ст.8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", надавалися контрагентами. Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що зі змісту акту вбачається, що він не містить чіткого, деталізованого переліку наданих послуг, що в свою чергу унеможливлює встановлення зв'язку витрат на послуги з господарською діяльністю підприємства.

Крім того суд зауважує, що із пояснень представника позивача та договорів № 010311 та №011111 встановлено, що контрагентами надавалися послуги з перевезення вантажів. На підтвердження факту перевезення товарів, тобто реальності господарської операцій, судом зобов'язано позивача надати докази транспортування придбаного товару, однак зазначені докази до суду не надані, як не надані вони позивачем під час проведення перевірки. Відповідно до ч. 3 ст. 909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.

Відповідно ч. 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз. 27 п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом Правила № 363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил № 363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів при придбанні та як вантажовідправника при продажу товару, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної.

Суд також зауважує, що відповідно до положень ч.ч.10-12 ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. В судове засідання вказані документи позивачем не надані.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки в судове засідання позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів відповідності закону спірних правочинів і реальності господарських операцій, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем помилковості висновків відповідача про порушення платником податків пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток до сплати на 84.944,00 грн.; порушення ст..ст.185-197, п.198.1,198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість до сплати у розмірі 73.864,00 грн., а тому позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати розподіляються в порядку, визначеному ст..94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трубоснаб Україна" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 07.03.2013 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.