Ухвала суду № 29804608, 06.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2013 р. м. Київ К/9991/46055/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Вільданової О.В., Міняйла Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 року

у справі № 2а-9044/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФ Кабель»(далі -позивач, ТОВ «ТФ Кабель»)

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі -відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ТФ Кабель»звернулось у червні 2011 до суду з позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000312306 від 11.04.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 року, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 0000312306 від 11.04.2011 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТФ «Кабель» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року, за результатами якої був складений акт від 30.03.2010 року № 135-23-6-31188527.

В акті перевірки відповідачем було зроблено висновки про порушення позивачем пп. 7.3.1, пп. 7.3.2, пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено завищення валових витрат на суму 19 651 849,00 грн., у тому числі за IІІ квартал 2009 року в розмірі 4 951 586,90 грн., за IV квартал 2009 року в розмірі 7 127 331,62 грн., за I квартал 2010 року в розмірі 3 428 676,82 грн., за IІ квартал 2010 року в розмірі 803 874,79 грн., IIІ квартал 2010 року в розмірі 3 340 379,73 грн. В Акті зазначено, що на вказані порушення вплинуло віднесення позивачем до складу валових витрат курсових різниць по заборгованості перед нерезидентом у перевіряємий період. Під терміном «курсові різниці» відповідач мав на увазі відображення різниці між вартістю валюти в момент оприбуткування товару та в момент його оплати нерезиденту.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від № 0000312306 від 11.04.2011 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 853 465,00 грн., у тому числі 682 772,00 грн. основного платежу та 170 693,00 грн. фінансової санкції.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги прийшли до висновку про помилковість висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 30.03.2010 року № 135-23-6-31188527, що призвело до винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та бачається з матеріалів справи, що в період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року ТОВ «ТФ Кабель» здійснювало зовнішньоекономічну діяльність по імпортних контрактах щодо поставки товарів. На момент ввезення товару на територію України позивач вказував його вартість у гривнях по офіційному курсу НБУ, а після придбання цієї валюти, для розрахунку за продукцію із іноземним постачальником, і визначення її балансової вартості позивач корегував гривневу масу вартості товару.

Відповідно до пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, яка визначена відповідно до пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї ж статті та не підлягає перерахунку у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Отже, аналізуючи зазначену норму суд апеляційної інстанції вірно зазначили, що ця норма зобов'язує підприємства відображати витрати, понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат, у сумі, що дорівнює балансовій вартості іноземної валюти.

Відповідно до пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що сума валових витрат за імпортними операціями визначається відповідно до вимог пп. 7.3.2 ст. 7 цього Закону по факту отримання імпортованого товару та його вартістю згідно із курсом встановленим Національним Банком України на дату отримання товару. Отже, зважаючи, що першою подією за вказаними операціями було перерахування валюти нерезиденту, то суди попередніх інстанцій правомірно встановили, що свої валові витрати у національній валюті (що утворилися від зміни курсів іноземної валюти щодо гривні) позивач правомірно визначав на дату фактичного оприбуткування імпортованого товару відображаючи витрати понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду яким придбано товар.

Також, судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що при застосуванні норм даного пункту позивач враховував ті обставини, що на момент оприбуткування товару валюта ще була відсутня і обчислити її балансову вартість було неможливо, тому суму (розмір) валових витрат згідно з правилами п. 7.3 вказаного Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» можна було визначити лише після оплати товару, коли вже відома балансова вартість валюти, витраченої на придбання цих товарів.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено декілька порядків визначення балансової вартості валюти: при використанні валюти, яка була отримана внаслідок експортної операції (валютна виручка). В такому випадку балансова вартість визначається за пп. 7.3.1 Закону -шляхом множення суми отриманої іноземної валюти на курс НБУ, що діяв на дату першої події експортної операції (відвантаження товарів чи отримання коштів від нерезидента в оплату цих товарів); при використанні валюти, придбаної на біржі, балансова вартість визначається за пп. 7.3.4 Закону про прибуток -в розмірі суми гривень, сплаченої платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку). Тобто, балансова вартість інвалюти в податковому обліку формується на підставі комерційного курсу купівлі такої валюти, за яким її було придбано уповноваженим банком на біржі. Відтак, такий курс може бути як нижче, так і вище офіційного курсу, встановленого НБУ для валюти, що придбавається, у день здійснення операції з її купівлі;

При використанні валюти, походження якої неможливо чітко визначити, балансова вартість останньої визначається за пп. 7.3.6 Закону. В такому випадку платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за средньозваженою або ідентифікованою вартістю.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач, в більшості випадків, придбавав валюту для оплати придбаних за імпортними контрактами товарів на біржі, в зв'язку з чим балансова вартість такої валюти підлягає обчисленню з використанням другого з методів за пп. 7.3.4 Закону про прибуток.

Відповідно до 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати -це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що купівлю іноземної валюти в оплату заборгованості перед нерезидентами позивачем зроблено за вже поставлені товари (заяви на купівлю валюти подані до АТ «ОТП Банк») та перерахування сум такої заборгованості (платіжні доручення).

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що збільшивши валові витрати на момент фактичного отримання товару по їх вартості за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату оприбуткування позивач діяв у відповідності до пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 та пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А наступне збільшення суми валових витрат з урахуванням фактичного визначення балансової вартості валюти при її купівлі на біржі, здійснене позивачем, відповідає вимогам пп. 7.3.2, 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 цього Закону.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 року у справі № 2а-9044/11/2670 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько