Постанова № 29799120, 05.03.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2013 р. Справа № 5023/5139/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників :

прокурора - Здор Т.А.

позивача - Зольнікова В.О.

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Харкова (вх. № 388 Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 4 грудня 2012 року по справі № 5023/5139/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Технологія", м. Харків

до Харківської міської ради, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області, м. Харків

про визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Технологія" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (далі - відповідач), в якій просило суд визнати за ним право приватної власності на нежитлову будівлю літ. "ГП-2", загальною площею 532,4 кв. м, яка розташована за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299.

Рішенням господарського суду Харківської області від 4 грудня 2012 року по справі № 5023/5139/12 (суддя Яризько В.О.) позовні вимоги задоволено повністю.

Перший заступник прокурора міста Харкова з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 4 грудня 2012 року по справі № 5023/5139/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити. Крім того, просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну нежитлову будівлю.

В обґрунтування апеляційної скарги заступник прокурора посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Крім того, зазначає, що позивачем не надано суду доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовано самочинно побудовану нежитлову будівлю, доказів отримання у встановленому порядку дозволу на будівництво цієї будівлі та доказів подання заяви про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката на збудовану нежитлову будівлю.

В апеляційній скарзі заступник прокурора також посилається на те, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції фактично дозволив позивачу використовувати об'єкт, який не було визнано готовим для введення в експлуатацію, чим порушив встановлений порядок державного управління в сфері містобудування та архітектури. А надані позивачем копія технічного паспорту та технічного висновку, на думку прокурора, не є підставою для виникнення права власності у позивача.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу заступника прокурора, в якому зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно досліджено матеріали справи і прийнято законне та обґрунтоване рішення, в зв'язку з чим апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Крім того, посилається на те, що заступник прокурора помилково посилається на норми Закону України «Про планування і забудову територій», який втратив чинність на підставі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. Позивач просить рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2012 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора - залишити без задоволення.

Відповідач та третя особа письмових відзивів на апеляційну скаргу заступника прокурора не надали, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку своїх представників в судове засідання.

Враховуючи те, що явка представників відповідача та третьої особи не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи заступника прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14 квітня 2006 року між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення від 06.03.2006 р. № 51/06 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об'єктів» надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,01740 га, яка знаходиться за адресою: м.Харків, пр. Московський, 299, для реконструкції та подальшої експлуатації нежитлової будівлі. Зазначений договір зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель 14.04.2006 р. за №740667100028 (а. с. 7-9).

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 14.04.2006 р. земельна ділянка передана орендарю (а. с. 12).

Строк дії договору сторони визначили у п. 8 договору - на період реконструкції - до 01.03.2008 р. (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації), на період експлуатації - до 01.03.2031 р. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

За приписами статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі мають право самостійно господарювати на землі, споруджувати житлові будинки, будівлі, споруди та інші права.

Згідно з п. 3 договору на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "А-3", яка належить позивачу на праві колективної власності.

Як зазначає позивач, у зв'язку з виробничою необхідністю підприємства на вищезазначеній земельній ділянці була самочинно збудована нежитлова будівля, яка є виробничим приміщенням, безпосередньо примикає до будівлі літ. "А-3" та не виходить за межі відведеної та наданої в оренду позивачу земельної ділянки.

Із технічного паспорту, виготовленого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" вбачається, що позивач здійснив будівництво нежитлової будівлі літ. "ГП-2" загальною площею 532,4 кв. м., яка розташована в м. Харкові по пр.Московському, 299 (а. с. 14-19).

Відповідно до технічного висновку про стан будівельних конструкцій та можливості експлуатації самовільно побудованої нежитлової будівлі літ. "ГП-2" по пр. Московському, 299 в м. Харкові, виконаного на замовлення позивача ТОВ "НТК Енерго-Тайм" (ліцензія АВ № 591993), технічний стан будівельних конструкцій самовільно побудованої нежитлової будівлі задовільний, зовнішній огляд приміщень і фасадів будівлі на момент обстеження не виявив наявності пошкоджень і деформацій несучих і огороджуючих конструкцій та відхилень від архітектурно-будівельних норм. Використані при будівництві матеріали та конструктивні елементи мають достатню міцність і відповідають вимогам будівельних норм по несучій здатності; ступінь зносу несучих і огороджуючих конструкцій не перевищує гранично допустимих параметрів; внутрішні інженерні мережі підключені до зовнішніх мереж, працюють та знаходяться в задовільному технічному стані, і відповідають вимогам надійності і безпечності в експлуатації; конструктивні елементи та планування обстеженої будівлі в цілому не суперечать будівельно-технічним, санітарно-гігієнічним та протипожежним вимогам (а. с. 20-29).

За приписами статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.

В силу частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб.

Листом від 21.11.2012 р. позивач звертався до відповідача з проханням збереження здійсненого будівництва та видачі позивачу правовстановлюючих документів на здійснене будівництво (а. с. 42). Проте, до теперішнього часу зазначене питання не вирішене, що змусило позивача звернутись до суду за захистом свого права.

За приписами статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво встановлений статтею 376 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання за ним його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач згідно договору оренди землі від 14.04.2006 р. є користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться спірне приміщення, що не позбавляє його права звернутись в судовому порядку з вимогою визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Зазначене спростовує твердження заступника прокурора в апеляційній скарзі про відсутність доказів правомірного користування позивачем земельною ділянкою, на якій розташовано самочинно побудовану нежитлову будівлю.

Доказів того, що вказане самочинне будівництво об'єкту літ. "ГП-2" по пр. Московському, 299 порушує права інших осіб, в матеріалах справи не міститься. Напроти, вбачається, що будівля придатна для експлуатації за призначенням, зведена на земельній ділянці, яка відведена позивачу для реконструкції нежитлової будівлі та подальшої її експлуатації.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач заперечує проти надання позивачу у власність спірного об'єкту. Зокрема, будь-яких заперечень проти позову або пояснень по апеляційній скарзі заступника прокурора відповідачем як до суду першої інстанції, так і апеляційного господарського суду не надавалось.

Твердження заступника прокурора в апеляційній скарзі про те, що рішенням про визнання права власності суд першої інстанції фактично дозволив позивачу використовувати об'єкт, який не було визнано готовим для введення в експлуатацію, чим порушив встановлений порядок державного управління в сфері містобудування та архітектури, є передчасними, оскільки ні в мотивувальній частині рішення, ні в резолютивній його частині, суд не вирішував питання введення об'єкту до експлуатації або інші технічні питання.

В даному випадку вирішується спір про право, а саме визнання за позивачем права на спірну будівлю в розумінні ст. 20 Господарського кодексу України, що не звільняє позивача від введення в експлуатацію зазначеного об'єкту та отримання правовстановлюючих документів на спірний об'єкт будівництва в установленому законом порядку.

Та обставина, що самочинне будівництво було здійснено позивачем за відсутності належного дозволу та проекту, не може бути підставою для відмови у визнанні за позивачем відповідного права на збудований об'єкт, оскільки в матеріалах справи містяться інші докази про відповідність збудованого об'єкту будівельним нормам і правилам.

Також колегія суддів враховує положення ст. 376 ЦК України, згідно з якими на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки спірне нежитлове приміщення побудовано позивачем з дотриманням будівельних норм, а із матеріалів справи не вбачається, що таке будівництво порушує права третіх осіб, то позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання заступника прокурора в апеляційній скарзі на порушення позивачем норм Закону України «Про планування і забудову територій», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначений Закон втратив чинність на підставі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011р.

Клопотання заступника прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нежитлову будівлю літ. "ГП-2", загальною площею 532,4 кв. м, яка розташована за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299, задоволенню не підлягає, оскільки зазначене клопотання не містить жодного обґрунтування до визначених заходів забезпечення позову, а також імовірності утруднення виконання рішення суду у разі невжиття таких заходів.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що твердження заступника прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні клопотання про застосування заходів до забезпечення позову.

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Харкова залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 4 грудня 2012 року по справі № 5023/5139/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 01 березня 2013 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Тихий П.В.