Постанова № 29786554, 25.02.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/461/13-а

25 лютого 2013 року 17год. 25хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Сисун Н.В., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Артемяк С.В.,

відповідача: представник Іщук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів"

до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області про визнання дій незаконними, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство "Рівненський завод тракторних агрегатів" (далі - ВАТ "РЗТА") звернулося з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області (далі - УДВС ГУЮ у Рівненській області) про визнання дій головного державного виконавця щодо арешту майна незаконними, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.01.2013 та зобов'язання вчинити дії щодо звільнення з-під арешту такого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приймаючи постанову про накладення арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, державний виконавець діяв неправомірно.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та суду пояснила, що державний виконавець УДВС ГУЮ у Рівненській області, приймаючи постанову від 02.01.2013 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП№5056407) в межах заборгованості по заробітній платі в сумі 724570,72грн., порушив норми чинного законодавства. Так, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.12.2003 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "РЗТА" та вжито заходи щодо забезпечення вимог кредиторів. Проте, ухвалою цього ж суду від 21.02.2012 введено процедуру санації та скасовано заходи забезпечення вимог кредиторів. Посилаючись на пріоритет Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 №2343-XII (далі - Закон №2343-XII) щодо інших законодавчих актів України, вказала, що оспорювана постанову про арешт майна боржника є протиправною та такою, що порушує процедуру санації, план якої затверджено судом, оскільки паралізує роботу підприємства та позбавляє можливості застосувати до нього заходи реабілітаційного характеру. Крім того, зазначила, що позивач постанову від 02.01.2013 не отримав. Просила позов задовольнити повністю.

УДВС ГУЮ у Рівненській області позовні вимоги не визнало повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Представник відповідача у судовому засіданні надала пояснення, які повністю співпадають з позицією, що викладена в запереченнях, а зокрема вказала, що державний виконавець діяв правомірно, згідно з вимогами чинного законодавства. Зазначила, що відповідно до ч.5 ст.19 Закону №2343-XII, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, а тому постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.01.2013 (ВП №5056407) є законною та скасуванню не підлягає. Просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 02.01.2013 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Рівненській області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП №5056407), якою накладено арешт на все майно боржника - ВАТ "РЗТА", в межах заборгованості за зведеним виконавчим провадженням про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 724570,72грн. (а.а.с.40-41).

Вказана постанова з супровідним листом від 09.01.2013 №5389 буда надіслана для виконання та відома Рівненському ВДАІ УМВСУ в Рівненській області, Реєстраційній службі Рівненського районного управління юстиції та ВАТ "РЗТА", що підтверджується журналом вихідної кореспонденції (а.а.с.37-38).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Законом України "Про державну виконавчу службу" від 24.03.1998 №202/98-ВР (далі - Закон №202/98-ВР) та Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) визначено, що примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладене на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Положення ст.4 Закону №202/98-ВР визначають, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч.2 ст.11 Закону №606-XIV).

Як встановлено судом, на виконанні у відділі примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Рівненській області перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з ВАТ "РЗТА" коштів у загальній сумі 21719991,70грн. (постанова про відкриття зведеного виконавчого провадження від 19.07.1999) (т.1 - а.с.86).

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону №606-XIV, у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, передбачені ст.37 Закону №606-XIV, пунктом 8 частини 1 якої передбачено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.12.2003 у справі №9/83 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "РЗТА" та вжито заходи забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на все майно боржника - ВАТ "РЗТА".

Постановою від 16.01.2004 у зв'язку з порушенням 12.12.2003 Господарським судом Рівненської області провадження у справі про банкрутство зведене виконавче провадження про стягнення з ВАТ "РЗТА" коштів на користь юридичних осіб зупинене (т.1 - а.с.87-88).

При цьому, державним виконавцем було дотримано вимоги п.8 ч.1 ст.37 Закону №606-XIV та ч.6 ст.12 Закону №2343-XII (у редакції, чинній на момент винесення вказаної постанови про зупинення виконавчого провадження) щодо непоширення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів на виплату заробітної плати.

Зведене виконавче провадження в незупиненій частині стосується стягнення на користь фізичних осіб заборгованості із заробітної плати в загальній сумі 724570,72грн. на підставі 52-х виконавчих листів (т.1 - а.а.с.55-250, т.2 - а.а.с.1-4).

Частина 4 статті 39 Закону №606-XIV зобов'язує державного виконавця не проводити виконавчих дій протягом строку, на який виконавче провадження зупинено. При цьому, накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається.

Проте, в незупиненій частині зведене виконавче підлягає до виконання із застосуванням заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом №606-XIV.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.32 Закону №606-XIV одним із заходів примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

При цьому, звернення стягнення на майно боржника полягає, згідно з ч.1 ст.52 Закону №606-XIV, в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч.1 ст.57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з ч.2 ст.57 Закону №606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.24 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Доказів сплати ВАТ "РЗТА" заборгованості із заробітної плати в сумі 724570,72грн. станом на 02.01.2013 (дата винесення державним виконавцем оспорюваної постанови) суду не надано.

За таких обставин, постанова від 02.01.2013 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП №5056407) винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Рівненській області на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством.

Вказана постанова є законною, спрямованою на здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання вимог працівників ВАТ "РЗТА", які підлягають сплаті не залежно від фінансового стану боржника.

Оскільки в частині вимог щодо виплати заробітної плати виконавче провадження не було зупинено, відповідачем прийнято правомірне рішення про здійснення заходів щодо його виконання.

Крім того, суд зазначає, що з метою досягнення компромісних рішень, частиною 2 статті 27 Закону №606-XIV передбачено, що у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця. Однак, позивач не скористався наданим йому правом.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.02.2012 у справі №9/83, якою введено процедуру санації боржника ВАТ "РЗТА" та скасовано заходи забезпечення вимог кредиторів, вжитих ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.12.2003 (т.1 - а.а.с.11-15), оскільки оспорювана постанова державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження є заходом примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати в незупиненій частині виконавчого провадження та не приймалася на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 12.12.2003 як захід забезпечення вимог кредиторів.

Відповідно до ст.1 Закону №2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Згідно з ч.4 ст.17 Закону №2343-XII з дня винесення ухвали суду про введення процедури санації арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

Відповідно до ч.6 ст.12 Закону №2343-XII дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Надаючи оцінку вищезазначеним нормам, суд зазначає, що, на відміну від процедури мораторію, введення процедури санації не встановлює жодних обмежень щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

Проте, частиною 2 ст.8 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. №475/97-ВР (із змінами та доповненнями), Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Аналіз справ Європейського суду з прав людини вказує на те, що 90 відсотків справ, які надходять на комунікацію із Урядом України з Європейського суду з прав людини, стосуються заявлених порушень статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції в частині тривалості виконання судових рішень національних судів, винесених на користь заявників, наявності ефективних засобів правового захисту при тривалому невиконанні судового рішення та втручання держави у право заявників на мирне володіння своїм майном.

Практика свідчить, що у більшості справ на тривалість виконання рішень національних судів впливає порушення провадження у справі про банкрутство підприємства-боржника. Тобто, державна виконавча служба практично позбавлена можливості виконати рішення суду, оскільки після порушення провадження в справі про банкрутство забезпечити виконання рішення суду поза межами процедури банкрутства фактично не можливо.

Зокрема, за чинним законодавством тривалість процедури банкрутства, враховуючи попередній розгляд справи, процедуру санації та ліквідації, може сягати 4 років, а на практиці цей термін може перевищувати 5-7 і більше років. Протягом цього строку діє мораторій на задоволення вимог кредиторів, а саме забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства. Тобто рішення судів України щодо стягнення заборгованості заробітної плати з підприємств-боржників не виконуються, що, у свою чергу, призводить до порушення конституційних прав громадян.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу тривалості виконання рішення в світлі заходів, вжитих державою для прискорення вирішення внутрішніх систематичних проблем (остаточна ухвала щодо прийнятності у справі "Сокур проти України"; рішення у справах "Півень проти України", "Жовнір проти України", "Войтенко проти України", "Шмалько проти України", "Ромашов проти України").

Суд зазначає, що рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, виконання яких здійснюється державною виконавчою службою, постановлені внаслідок розгляду спорів, пов'язаних саме з трудовими правовідносинами.

Трудові права та інші права є тісно пов'язаними між собою, але вони становлять одну із основ у посиленні правових можливостей захисту матеріально незабезпечених верств населення. Одним із важливих "джерел" розуміння стану із правами людини у державі є, безперечно, Рішення Європейського Суду з прав людини. У розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки "класичне" право власності, яке розглядається в Україні. Також Європейський Суд з прав людини включає до мирного володіння своїм майном, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати. Так як і в інших подібних справах, у справі "Баландіна проти України" (заява N16092/05, рішення від 06.12.2007) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу щодо мирного володіння своїм майном, коли справа стосувалася заборгованості щодо виплати заробітної плати. Дзержинський районний суд м.Харкова у рішенні від 05.052000 зобов'язав колишнього роботодавця заявниці - Державне комунальне ремонтно-будівельне підприємство з ремонту житлового фонду Фрунзенського району м. Харкова - виплатити їй 4489,02грн. заборгованості із заробітної плати та інших виплат, однак після ліквідації заборгованість залишилася у зв'язку з відсутністю коштів підприємства-боржника. Аналогічно у справі "Батрак проти України" (заява N50740/06, рішення від 18.06.2009) встановлено, що 09.04.2004 Автозаводський районний суд міста Кременчука присудив заявниці 8636,45грн. виплат, гарантованих статтею 57 Закону України "Про освіту". Зазначені виплати, передбачені для викладачів, не здійснювалися через відсутність видатків на такі цілі у державному бюджеті. У справі "Безуглий проти України" Європейським Судом з прав людини встановлено порушення статті 1 Протоколу №1 у зв'язку із тим, що заявнику не виплачено присуджені національним судом виплати щодо заборгованості із заробітної плати. У справі "Білецька проти України" (заява №25003/06, рішення від 10.12.2009) встановлено порушення права на мирне володіння своїм майном через невиконання рішення суду про виплату заробітної плати.

Таким чином, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що вимоги ч.6 ст.12 Закону №2343-XII, яка передбачає непоширення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів на виплату заробітної плати слід застосовувати і до процедури санації.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд вважає, що позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність оспорюваної постанови від 02.01.2013 (ВП№5056407) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження доказана повністю. Постанова винесена відповідно до вимог Закону №606-XIV, в межах компетенції суб'єкта владних повноважень, права і свободи позивача порушені не були, а тому позов до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження таких на його користь відсутні.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області про визнання дій головного державного виконавця щодо арешту майна незаконними, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.01.2013 та зобов'язання вчинити дії щодо звільнення з-під арешту майна відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дудар О.М.