Ухвала суду № 29781338, 19.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2013 р. м. Київ К-39772/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Горголь І.С.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіалінії Віз Ейр Україна"

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2010 року

по справі № 2а-6387/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіалінії Віз Ейр Україна"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіалінії Віз Ейр Україна" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 18.09.2009 року №0065991502/0, від 08.12.2009 року №0065991502/1, від 02.02.2010 року №0065991502/2 та від 22.04.2010 року №0065991502/3.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 року відмовлено у задоволенні позову з огляду на безпідставність заявлених вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та апеляційного адміністративних судів скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні 2009 року відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка податкової декларації з податку на додану вартість позивача за червень-липень 2009 року, про що був складений Акт перевірки №97\15-02/35895174 про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3., 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ та заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за період, що перевірявся в сумі 1 230 202,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки та в результаті процедури адміністративного оскарження відповідачем було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1487042,00 грн. в тому числі за основним платежем 1230202,00 грн. та штрафні санкції в сумі 247840,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди встановивши, що позивач відобразив в складі податкового кредиту суми ПДВ згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих із запізненням у тих звітних періодах, в яких вони були отримані, дійшли висновку, що позивач мав право включити суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту виключно в тому податковому періоді, в якому податкова накладна була виписана, навіть за відсутності у останнього оригіналу такої податкової накладної, що була отримана пізніше. При цьому судами наголошено на необхідності позивачем одночасно з декларацією подати до податкового органу і скаргу у порядку пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що зазначені висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених фактичних обставин справи при належному застосуванні норм чинного законодавства до спірних правовідносин.

Так, відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Встановлено, що позивач відобразив в складі податкового кредиту суми ПДВ згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих із запізненням у тих звітних періодах, в яких вони були отримані.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до офіційних роз'яснень, наданих ДПА України, у межах наданих Законом повноважень, у Листі № 6936/6/15-2415-9 від 11.08.2003 року "Щодо відновлення податкового кредиту по податковій накладній, яка на момент перевірки податковим органом не була оформлена постачальником належним чином" у разі коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого ст. 15 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду), не позбавляється права на включення вказаної в ній суми ПДВ до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Така ж позиція висвітлена у Листі ДПА України від 30.12.2005 року №26268/7/16-1117 "Про деякі питання справляння податку на додану вартість" де, зокрема, зазначено, що отримавши податкову накладну (у поточному податковому періоді), покупець товару (за умови виконання норм підпункту 7.4.1 зазначеного вище пункту 7.4) набув права на включення суми податку, вказаній у цій податковій накладній, до податкового кредиту. Вказана сума має бути відображена у рядку 10.1 податкової декларації з ПДВ за поточний звітний період. При цьому додаток 1 до податкової декларації з ПДВ "Розрахунок коригування сум ПДВ" не заповнюється, оскільки ніякого коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється.

Підпунктом г пп. 4.4.2 ст. 4 Закону № 2181-III передбачено, що податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз'ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз'яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз'ясненнями, виданими іншими контролюючими органами.

Підпунктом д пп. 4.4.2 ст. 4 цього ж Закону передбачено, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

За таких підстав, необхідно враховувати, що період виникнення права на податковий кредит та дата виписування податкової накладної можуть не збігатися, що в свою чергу спростовує позицію відповідача у даній справі про неправомірність формування податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна.

Також судами попередніх інстанцій необґрунтовано було прийнято до уваги посилання податкового органу на необхідність подання позивачем скарг на постачальників щодо відмови виписування податкових накладних, оскільки за змістом пп.7.2.6 .п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР звернення з такими скаргами є правом платника, а не обов'язком. Крім того, подання таких скарг передбачено у випадках відмови контрагента виписувати податкову накладну. В даному випадку податкові накладні були виписані контрагентами позивача, але отримані останнім із запізненням, що не зумовлює необхідність звернення платника до податкового органу з відповідними скаргами.

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Приймаючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій не врахували виклеєне, що призвело до помилкового трактування прав та обов'язків платника податків у межах спірних правовідносин.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Як зазначено у частині першій статті 220 того самого Кодексу, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, вимоги цієї норми включають у себе й обов'язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин. (практика Верховного Суду України, згідно постанови від 20 травня 2008 року)

Так, в процесі розгляду даної справи, суди обмежились доводами щодо необґрунтованості включення до складу податкового кредиту сум ПДВ згідно податкових накладних, отриманих із запізненням, однак при цьому судами не було досліджено, з посиланням на відповідні первинні документи, правомірність формування позивачем податкового кредиту у відповідних сумах за результатами окремих господарських операцій, з урахуванням вимог чинного податкового законодавства, що має важливе значення для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 -232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіалінії Віз Ейр Україна" задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2010 року по справі № 2а-6387/10/2670 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.Судді (підпис)Карась О.В. (підпис)Рибченко А.О.

Ухвала складена у повному обсязі 22.02.2013р.