Ухвала суду № 29780640, 04.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2013 р. м. Київ К-15739/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В., Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сніжне Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2009

у справі № 2-а-14736/08

за позовом Державного підприємства «Сніжнеантрацит»

до Державної податкової інспекції у м. Сніжне Донецької області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Сніжнеантрацит»звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) до Державної податкової інспекції у м. Сніжне Донецької області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 07.07.2008 № 0002531540/0 та № 0002541540/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2009, позов задоволено.

Державна податкова інспекція у м. Сніжне Донецької області подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2009 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- податковою декларацією за лютий 2008, позивач визначив власне податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1 176 351 грн.;

- податковою декларацією за березень 2008, позивач визначив власне податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1 406 300 грн.;

- Державною податковою інспекцією у м. Сніжне Донецької області проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності сплати податків і зборів, за результатами якої складено Акт № 502/15-31906124 від 01.07.2008;

- на підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Сніжне Донецької області були прийняті:

а) податкове повідомлення-рішення від 07.07.2008 № 0002541540/0, яким до позивача на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосована фінансова санкція у розмірі 20% у сумі 58 524,40 грн. за порушення на 57 календарних днів строків сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2008 у сумі 292 622,11 грн.;

б) податкове повідомлення-рішення від 07.07.2008 № 0002531540, яким до позивача на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосована фінансова санкція у розмірі 10% у сумі 5 679,79 грн. за порушення на 30 календарних днів строків сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2008 у сумі 56 797,99 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, причиною виникнення даного спору було те, що Державною податковою інспекцією у м. Сніжне Донецької області при зарахуванні платежів, сплачених позивачем у рахунок погашення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий та березень 2008, було змінено призначення платежів, яке було визначено платником податку у платіжних документах.

Колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії податкового органу щодо зміни призначення платежів, визначених платником податку у платіжних документах, є неправомірними, а отже, застосування до позивача фінансових санкцій за порушення строків сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість є безпідставним, з огляду на наступне.

Право визначати призначення платежу відповідно до законодавства України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, належало виключно платнику. Встановлена п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»рівність бюджетних інтересів (яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях) не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п.7.1 ст.7 цього Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього Закону.

Тому суми податкових зобов'язань (або податкового боргу), з урахуванням положень пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Названим Законом серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, не визначено зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, попередні судові інстанції дійшли правильного та не спростованого доводами касаційної скарги висновку стосовно того, що Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(зокрема, п.7.7 ст.7 цього Закону) не надає податковому органу право змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податків, та обґрунтовано визнали нечинною спірну податкову вимогу, у зв'язку з чим передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до п.3 ст.2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сніжне Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний