Рішення № 29777127, 27.02.2013, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/132/13- ц

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"27" лютого 2013 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Кривенка Д. Т.

за участю секретаря Марчук Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина -ОСОБА_2 до Іллінецької філії ВАТ "Державний ощадний банк України" про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Іллінецької філії ВАТ "Державний ощадний банк України" про відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що 28 травня 2012 року Липовецьким районним судом Вінницької області було постановлено обвинувальний вирок, відповідно до якого було визнано винним ОСОБА_3 у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України та призначено покарання у виді штрафу в сумі 5950 гривень без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Вказаним вироком суду також було частково задоволено цивільний позов, в силу якого із ОСОБА_3 було стягнуто на його користь 20 000 гривень моральної шкоди, 1753,39 гривень матеріальної шкоди та 650 гривень за надання правової допомоги, а разом 22 403, 39 гривень. Вирок суду був предметом перегляду апеляційною та касаційною інстанцією. За наслідками розгляду касаційної скарги засудженого ОСОБА_3, ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 13 грудня 2012 року, вирок Липовецького районного суду від 28 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного Суду Вінницької області від 29 серпня 2012 року змінено, відповідно до якої, судові рішення в даній кримінальній справі в частині цивільного позову було скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. Позивач в позовній заяві також вказує, що відразу після дорожньо транспортної пригоди його малолітній син ОСОБА_2 був доставлений до Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні, де перебував на лікуванні до 18 жовтня 2011 року. На лікування сина, сім'єю було витрачено кошти на придбання медикаментів, харчування, пальне для автомобіля аби їздити до дитини в лікарню. Вважає, що протиправними діями відповідача малолітньому ОСОБА_2 було заподіяно матеріальної шкоди на суму 1753,93 гривень, а саме: на придбання медикаментів та медпрепаратів - 205,30 гривень; добровільне пожертвування до Вінницького відділення міжнародного фонду допомоги хворим в сумі 400 гривень; придбання бензину на суму 1248,63 гривень. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що злочином було завдано і моральної шкоди, яку він оцінює в 100 000 гривень, та яка на його думку, полягає в тому, що внаслідок протиправних дій відповідача його дванадцятилітній син зазнав фізичного болю та страждань, які невідомо яким чином можуть відобразитись в майбутньому, оскільки дитина ще не усвідомлює в повній мірі, що ОСОБА_3 назавжди позбавив його права в майбутньому повноцінно, а можливо і професійно займатись спортом, бути призваним до лав Збройних Сил України, працювати в інших військових формуваннях. Крім того, на думку позивача, все це негативно відбилось на психічному та фізичному стані дитини, а саме: при ходьбі дитина наче присідає, а коли біжить, скаржиться на біль в місці перелому. Як батькам, їм з дружиною, важко усвідомлювати, що дитина в ранньому віці зазнала тілесних ушкоджень, моральних та фізичних страждань. В зв'язку з лікуванням дитини він втратив роботу, дружина втратила грудне молоко при годуванні молодшої дитини. Наразі після проголошення вироку він також неодноразово звертався з дитиною до лікарів на консультації з приводу травми та подальшої реабілітації та лікування сина. Вважає, що все це негативно впливає на здоров'я як його, так і дружини та сина, тому просив суд стягнути з відповідача моральну та матеріальну шкоду заподіяну злочином.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зіславшись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від 14.06.2012 року, позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що позовні вимоги не обґрунтовані, оскільки на лікування сина позивачем не витрачались кошти, так як лікування здійснював медичний заклад за державні кошти, які мають бути стягнуті із ОСОБА_3, так як в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом прокурора в інтересах цього медичного закладу з даного приводу. Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що позивач не має транспортного засобу, на який міг би витрачати пальне на поїздки до сина в лікарню, а моральна шкода яку просить стягнути позивач є недоведеною належними доказами. Просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити. Свої покази аргументував аналогічно показам представника відповідача.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

28.05.2012 року Липовецьким районним судом Вінницької області було постановлено обвинувальний вирок, відповідно до якого ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України та призначено покарання у виді штрафу в сумі 5950 грн. без позбавлення права керування транспортними засобами (а.с.6-8). Вказаний вирок суду був предметом перегляду апеляційною та касаційною інстанцією. 29.08.2012 року ухвалою Апеляційного суду Вінницької області апеляцію засудженого ОСОБА_3 на вирок Липовецького районного суду від 28.05.2012 року відхилено, а вирок залишено в силі. 13.12.2012 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касацію засудженого ОСОБА_3 частково задоволено, вирок Липовецького районного суду від 28.05.2012 року змінено - скасовано рішення в частині вирішення цивільного позову. Згідно вироку суду, 29.09.2011 року ОСОБА_3, керуючи технічно-справним службовим автомобілем ВАЗ 21043 д.н.з. НОМЕР_1, який належить ВАТ «Ощадбанк», рухаючись по вул. Лесі Українки в с. Приборівка Липовецького району Вінницької області по правій смузі проїжджої частини в напрямку м. Вінниці, застосувавши маневр відвороту ліворуч, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому верхньої третини стегнової кістки зі зміщенням, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 212 від 21.11.2011 року відносяться до категорії середніх тілесних ушкоджень, які потягнули тривалий розлад здоров'я. Таким чином, водій ОСОБА_3 порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху. Відповідно до висновку авто-технічної експертизи № 242а від 31.01.2011 року, водій автомобіля ВАЗ 21043 ОСОБА_3 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом виконання вимог п.12.3 Правил дорожнього руху. В зв'язку з одержаними тілесними ушкодженнями ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні у Вінницькій обласній дитячій клінічній лікарні з 29.09.2011 по 18.10.2011 року, що підтверджується випискою з медичної картки стаціонарного хворого №10798. Як слідує із Виписки з амбулаторної картки ОСОБА_1 виданої 16.01.2013 року КЗ "Центр первинної медико - санітарної допомоги", ОСОБА_1 захворів гостро ввечері 29.09.2011 року після того як його син ОСОБА_2 потрапив у ДТП, поставлено діагноз: гіпертонічний криз; гіпертонічна хвороба ІІ ст., стабільна стенокардія напруги, атеросилеротичний кардіосклероз, хворий знаходився на денному стаціонарі в Турбівській АЗПСМ з 30.09.2011 року по 10.10.2011 року. Згідно довідки виданої КЗ "Центр первинної медико - санітарної допомоги", ОСОБА_6 з 10.10.2011 року була переведена на штучне вигодовування в зв'язку із відсутністю лактації у матері, внаслідок пережитого зриву пов'язаного з ДТП, в яке потрапив старший син ОСОБА_2 Відповідно до квитанцій №984658, №659888, ОСОБА_1 до Вінницького відділення міжнародного фонду допомоги хворим пожертвувано 400 гривень. Згідно фіскальних чеків доданих до матеріалів справи, на пальне ОСОБА_1 витрачено 1243, 66 гривень.

Частиною 7 статті 128 КПК України передбачено, що особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

Відносини про відшкодування шкоди завданої злочином є деліктними, а тому регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Кодексу особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є реальні збитки та упущена вигода.

За положеннями ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з цим, статтею 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В силу ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

В п.5 Постанови від 27.03.1992, № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" Пленум Верховного Суду України, висловив наступну правову позицію, при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

За положеннями ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, із здобутих у справі доказів судом встановлено, що ОСОБА_3 перебував із ПАТ "Державний ощадний банк України" у трудових відносинах, під час виконання яких, своїми незаконними діями вчинив злочин, потерпілим від якого визнано малолітнього ОСОБА_2, а тому, у відповідності до положень визначених ст.1172 ЦК України, відповідальність має нести ПАТ "Державний ощадний банк України".

Судом встановлено, що до суду із даним позовом про відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином звернувся законний представник ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2

Частина 2 ст. 154 СК закріплює один з видів представництва, а саме законне (обов'язкове) представництво батьків їх дітей.

Регулюванню відносин представництва присвячена ст.242 ЦК "Представництво за законом", відповідно до цієї статті батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Отже, батьки є законними представниками їх дітей без спеціальних на те повноважень. При чому таке представництво можливо після порушення прав дитини.

Враховуючи те, що малолітній ОСОБА_2 не має заробітку, а отже не міг нести матеріальні збитки, які виразились у вигляді витрат на медикаменти, пальне та благодійну допомогу, суд вважає, що в цій частині позову слід відмовити.

Що ж стосується іншої позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди малолітньому ОСОБА_2, то слід вказати на наступне.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст.1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Із вказаної норми слідує, що компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Судова практика при цьому виходить із положення, що "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору" (п. п.3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Як було встановлено судом факт заподіяння моральних та фізичних страждань, а також витрат немайнового характеру малолітньому ОСОБА_2 доведено вироком суду від 28.05.2012 року, який набрав законної сили. А у відповідності до норм визначених ч.4 ст.61 ЦПК України, такий вирок є підставою для звільнення від доказування з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Із здобутих у справі доказів судом було встановлено, що в результаті злочинних дій відповідача, а саме Дорожньо - транспортної пригоди, яка сталась за його участі 29.09.2011 року, малолітній ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому в/з лівого стегна зі зміщенням, в зв'язку із чим перебував на лікуванні з 29.09.2011 року по 18.10.2011 року, що доведено випискою з медичної картки стаціонарного хворого за №10798. Як слідує із вказаної виписки дитині було проведено курс лікування, а саме: 29.09.2011 року о 20:00 було проведено скелетне розтягування на контрольній рентгенограмі, від 04.11.2011 року стан відломків незадовільний. 11.10.2011 року о 12:25 годині було проведено операцію, відкрита репозиція лівого стегна, ОМС, гіпсова імобілізація, яку слід було продовжувати шість тижнів з часу операції.

В обґрунтування моральної шкоди позивачем було доведено належними та допустимими доказами, що в результаті злочинних дій відповідача, його син отримав тілесні ушкодження, які потягнули за собою тривале лікування в медичному закладі та больові відчуття для дитини, а як наслідок непередбачувані наслідки у майбутньому, а саме: обмеження у зайняттях спортом, служби в Збройних силах, працювати в інших військових формуваннях. Крім того, після отриманої важкої травми дитина змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки потрібно було надолужувати навчальний матеріал, який він в результаті лікування пропустив у школі, були втрачені зв'язки з однолітками, а також можливість нормально фізично та культурно розвиватись дитині в його віці. Разом з цим, встановлено, що протягом усього цього часу після ДТП, дитина відчувала психологічний дискомфорт, який проявлявся у вигляді знервованого стану та пригніченості, оскільки він не міг повноцінно жити як до ДТП, що в свою чергу призвели до порушення звичного для нього порядку організації життя та вимагали додаткових зусиль для відновлення стану дитини.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що моральна шкода дійсно була завдана малолітньому ОСОБА_2 неправомірними діями ОСОБА_3 в результаті вчинення ним кримінального злочину, тобто шкода є наявною, протиправність діянь її заподіювача доведена вироком суду, а отже встановлено й наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Крім того, позивачем наведено з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, а тому, з урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних дитині моральних страждань, їх негативних наслідків, враховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за можливе задовольнити позов частково в сумі 50 000 гривень, які, на думку суду, зможуть в необхідній мірі компенсувати завдану дитині моральну шкоду, а тому позов в цій частині слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання судових витрат, суд керується нормами ст.ст.79, 88 ЦПК України, а тому вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним та документально підтвердженні судові витрати пропорційно до задоволеної та відхиленої суми позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 23, 242, 1166, 1167, 1187 ЦК України,ст.154 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992, № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", ст.ст.10, 11, 58-60, 61, 208, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина -ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про відшкодування шкоди, заподіяної злочином задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (ідентифікаційний код 00032129) на користь ОСОБА_2 в відшкодування моральної шкоди 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. та судові витрати по справі 128 (сто двадцять вісім) гривень 91 (дев'яносто одна) коп.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Д. Т. Кривенко