Ухвала суду № 29768393, 20.02.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2516/1048/2012 Провадження № 22-ц/795/301/2013 Головуючий у I інстанції -Киреєв О.В. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Шитченко Н.В., Смаглюк Р.І.

при секретарі - Зіньковець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 15 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» про розірвання договорів оренди землі, стягнення орендної плати,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ТОВ «Колорит-Агро» просить скасувати рішення Носівського районного суду від 15.11.2012 року, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договори оренди землі від 31.03.2008 року, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Колорит-Агро», зареєстровані у Носівському районному відділі Чернігівської регіональної філії ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.09.2008 року за № 0408856000333 та за № 0408856000334. В задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати відмовлено.

Незаконність рішення суду апелянт обгрунтовує порушенням норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Згідно з доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції розглянув справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за відсутності позивача, його представника та представника відповідача. Апелянт зазначає, що в порушення вимог ч. 4 ст. 169 ЦПК України суд постановив не заочне рішення, а судове рішення, чим позбавив відповідача права на перегляд заочного рішення.

Посилається, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності несплати орендної плати, отже оскаржуване рішення суду ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України. Судом при постановлені рішення не враховані положення ст.ст. 612, 613, 614 ЦК України та ст. 141 ЗК України.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що орендар порушив істотні умови договорів стосовно своєчасної орендної плати, що є підставою для їх розірвання. В задоволенні вимог про стягнення орендної плати відмовлено у зв'язку з тим, що на час розгляду справи позивач одержала орендну плату.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відносини, пов»язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», а також договором оренди землі.

По справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до державного акту на земельну ділянку є власником земельної ділянки площею 3,34 га., яка розташована на території Носівської міської ради (а.с. 11).

31.03.2008 року між позивачем та ТОВ «Колорит-Агро» було укладено договори оренди землі, за якими орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,36 га. та земельну ділянку загальною площею 1,98 га. строком на 15 років (а.с. 7-10). Зазначені договори зареєстровано в Носівському відділі Чернігівської регіональної філії ДЗК, про що 08.09.2008 року вчинено записи за № 0408856000333 та за № 0408856000334.

Умовами вищевказаних договорів оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у натуральній формі продукцією власного виробництва за ринковими цінами, у грошовому виразі, 4% від грошової вартості землі з 01 січня по 31 грудня кожного року.

Згідно з пунктом 38 укладених договорів, їх дія припиняється шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договорами.

Згідно зі ст. 96 ЗК України, землекористувач зобов'язаний своєчасно сплачувати орендну плату.

Статтею 24 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно положень ст. 526 ЦК України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» та ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з письмових пояснень позивача (а.с. 37), після подання позовної заяви, відповідач виплатив заборгованість з орендної плати за 2011 рік, тобто у 2012 році, що свідчить про невиконання умов договору оренди.

Зважаючи на наведені норми закону та оцінивши обставини справи в сукупності, суд першої інстанції правильно визначив наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині розірвання договорів оренди, вказавши, що відповідачем не було виконано обов'язку, встановленого договором оренди щодо своєчасної сплати позивачеві орендної плати за землю за 2011 рік. З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідач не надав судам першої та апеляційної інстанції доказів своєчасної сплати ним позивачу орендної плати за 2011 рік, а доводи його апеляційної скарги навіть не містять посилань на такі обставини.

Положеннями земельного законодавства не визначено обов'язок орендодавця повідомляти орендаря про форму розрахунків за умовами укладеного між сторонами договору, а отже доводи апеляційної скарги про те, що кошти позивачу не були виплачені саме з її вини і мають місце ознаки прострочення кредитора, є хибним тлумаченням законодавства з боку відповідача.

Посилання апелянта на порушення судом положень ст. 141 ЗК України не заслуговують на увагу, оскільки наведена норма матеріального права спірні правовідносини не регулює, так як вона регламентує підстави припинення права користування земельною ділянкою, а не розірвання договору з підстав, передбачених ст. 32 ЗУ «Про оренду землі», який для спірних правовідносин є спеціальним.

Крім того, ОСОБА_1 є власником спірних земельних ділянок, а відповідно до статті 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка 17 липня 1997р. ратифікована Україною і стала частиною національного законодавства, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Визначаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності, оскільки право розпоряджатися своїм майном - загальний та правовий аспект права власності (Marckx v Belgium judgment of 13 June 1979, Series A,No.31).

Відсутність технічного запису судового засідання у суді першої інстанції не є порушенням вимог процесуального закону, оскільки відповідно до приписів ч.2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Посилання в апеляційній скарзі, щодо прийняття судом рішення на припущеннях та не на підставі чинного законодавства є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд при прийнятті заочного рішення хибно прийняв та витлумачив зміст ст. 224 ЦПК України не знаходить свого підтвердження та не приймаються апеляційним судом до уваги.

Враховуючи, що заочне рішення прийнято з дотриманням норм ст. 212, 213 ЦПК України, вказані доводи не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке судом ухвалено з дотримання норм матеріального і процесуального права, підставою для скасування якого не можуть бути і інші доводи апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення прийнято з дотриманням норм ст. 212, 213 ЦПК України, вказані доводи не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке судом ухвалено з дотримання норм матеріального і процесуального права, підставою для скасування якого не можуть бути і інші доводи апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» відхилити.

Рішення Носівського районного суду від 15 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: