Постанова № 29767580, 26.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 лютого 2013 р. № 820/621/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Волкова Л.М.

при секретарі судового засідання - Сковира Л.Ю.

за участю:

представника позивача - Войтенко В.В., що діє за довіреністю від 01.11.2012 року

представника позивача - Рогозін С.Л., що діє за довіреністю від 01.11.2012 року

представника відповідача - Іщук Л.М., що діє за довіреністю від 05.03.2012 року № 48/10/10-019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ті-М-Сі" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій після уточнення позовних вимог, просив суд скасувати податкові повідомлення рішення: форма "Р" від 23.11.2012 року № 002582311 на суму 75550,75грн., форма "Р" від 23.11.2012 року № 002592311 на суму 54713,25грн., форма "Р" від 12.03.2013 року № 0000192311 на суму 11714,75грн., форма "П" від 23.11.2012 року № 0002602311.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог зазначили, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, були винесені на підставі помилково встановленого порушення податкового законодавства, у зв'язку з чим оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень підлягають скасуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам діючого законодавства.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фахівцями Чугуївської ОДПІ Харківської області ДПС була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ Фірма «Ті-М-Сі» з питань дотримання податкового законодавства України під час здійснення фінансово-господарських відносин з платником податків ПП «Елітград» за період з 01.08.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої був складений Акт перевірки № 787/2211/22679386 від 07.11.2012 року (а.с. 11-149 т. 1).

Відповідно до висновків Акту перевірки № 787/2211/22679386 від 07.11.2012 року, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 45005грн., у т.ч. за вересень 2010 року у сумі 3839грн., за листопад 2010 року у сумі 8189грн., за січень 2011 року у сумі 4188грн., за лютий 2011 року у сумі 1988грн., за липень 2011 року у сумі 924грн., за вересень 2011 року у сумі 3247грн., за жовтень 2011 року у сумі 22630грн.; п. 138.1, ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 66826грн., у т.ч. за 3 квартали 2010 року в сумі 9598грн., за 4 квартали 2010 року у сумі 25297грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 26232грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 5699грн.; п. 135.5.4 п. ст. 135, п. 138.1, ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року у сумі 180774,0грн.

На підставі висновків Акту перевірки № 787/2211/22679386 від 07.11.2012 року з посиланням на встановлені перевіркою порушення, були винесені податкові повідомлення-рішення № 0002602311 від 23.11.2012 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 180774,00грн, з яких: 180774,00 грн. за основним платежем та 0,0 грн. за штрафними санкціями, № 0002582311 від 23.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 75550,75грн, з яких: 66826,00 грн. за основним платежем та 8724,75 грн. за штрафними санкціями; № 0002592311 від 23.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 54713,25грн, з яких: 45005,00 грн. за основним платежем та 9708,25 грн. за штрафними санкціями; № 0000192311 від 12.02.2013 року яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 11784,75грн, з яких: 10842,00 грн. за основним платежем та 872,75 грн. за штрафними санкціями.

З дослідженого судом Акту перевірки № 787/2211/22679386 від 07.11.2012 року судом встановлено, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували викладені в акті перевірки висновки відповідача про відсутність фактів реального вчинення господарських операцій за угодами, укладеними між позивачем та ПП «Елітград».

Суд, перевіряючи висновок вказаного вище акту перевірки на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, приходить до наступного.

Судом було встановлено, що між позивачем ТОВ Фірма «Ті-М-Сі» (покупець) та ПП ««Елітград» (постачальник) було укладено Договір поставки № 48 від 17.07.2010 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність товар, а покупець прийняти та оплатити його (а.с. 244-246 т. 3).

Товарно-матеріальні цінності, обсяг, склад та вартість були узгоджені сторонами Договору шляхом направлення позивачем на адресі ПП «Елітград» заявок на поставку товару.

ТОВ Фірма «Ті-М-Сі» було придбано у ПП ««Елітград» товар, що підтверджується видатковими накладними № рн-0000720 від 19.08.2010 року, № рн-0000903 від 01.09.2010 року, № рн-0001083 від 15.09.2010 року, № рн-0001462 від 20.10.2010 року, № рн-0001387 від 13.10.2010 року, № рн-0001835 від 26.11.2010 року, № рн-0001805 від 24.11.2010 року, № рн-0001745 від 17.11.2010 року, № рн-0001746 від 17.11.2010 року, № рн-0001608 від 04.11.2010 року, № рн-0002063 від 21.12.2010 року, № рн-0002022 від 15.12.2010 року, № рн-0001980 від 13.12.2010 року, № рн-0001911 від 03.12.2010 року, № рн-0000058 від 27.01.2011 року, № рн-0043 від 24.01.2011 року, № рн-000035 від 20.01.2011 року, № рн-0000090 від 18.01.2011 року, № рн-0000303 від 25.02.2011 року, № рн-000020123 від 22.02.2011 року, № рн-0000175 від 18.02.2011 року, № рн-0000199 від 15.02.2011 року, № рн-0000147 від 10.02.2011 року, № рн-0000281 від 08.02.2011року, № рн-0000109 від 29.03.2011 року, № рн-0000076 від 23.03.2011 року, № рн-0000086 від 23.03.2011 року, № рн-0000056 від 17.03.2011 року, № рн-0000049 від 16.03.2011 року, № рн-0000050від 16.03.2011 року, № рн-0000033 від 14.03.2011 року, № рн-0000021 від 10.03.2011 року, № рн-0000022 від 10.03.2011 року, № рн-0000016 від 09.03.2011 року, № рн-0000012 від 03.03.2011 року, № рн-0000001 від 01.04.2011 року, № рн-0000015 від 04.04.2011 року, № рн-0000033 від 04.04.2011 року, № рн-0000097 від 14.04.2011 року, № рн-0000134 від 20.04.2011 року, № рн-0000136 від 20.04.2011 року, № рн-0000185 від 27.04.2011 року.

Придбані товари фактично переміщено силами позивача, що підтверджується копіями подорожніх листів та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 95, 103-124 т. 4 ).

Судом встановлено, що придбані товари у ПП ««Елітград» були доставлені на склад позивача, який перебуває в користуванні останнього на підставі договору купівля-продажу майна (а.с. 139-140,145-146,152-157 т. 3).

Вартість придбаного товару у ПП ««Елітград» була оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПП ««Елітград», що підтверджується виписками з розрахункового рахунку, відкритого в установі банку.

ПП «Елітград» були виписані на адресу позивача податкові накладні № 1 від 01.04.2011 року, № 10 від 04.04.2011 року, № 19 від 06.04.2011 року, № 53 від 14.04.2011 року, № 75 від 10.04.2011 року, № 79 від 20.04.2011 року, № 94 від 26.04.2011 року, № 12 від 03.03.2011 року, № 21 від 09.03.2011 року, № 25 від 10.03.2011 року, № 24 від 10.03.2011 року, № 31 від 14.03.2011 року, № 47 від 16.03.2011 року, № 48 від 16.03.2011 року, № 52 від 17.03.2011 року, № 73 від 23.03.2011 року, № 72 від 23.03.2011 року, № 97 від 29.03.2011 року, № 26 від 08.02.2011 року, № 37 від 10.02.2011 року, № 51 від 15.02.2011 року, № 60 від 18.02.2011 року, № 69 від 22.02.2011 року, № 85 від 25.02.2011 року, № 31 від 16.01.2011 року, № 36 від 20.01.2011 року, № 43 від 24.01.2011 року, № 58 від 27.01.2011 року, № 59 від 27.01.2011 року, № 1911 від 03.12.2010 року, № 1980 від 13.12.2010 року, № 2022 від 15.12.2010 року, № 2083 від 21.12.2010 року, № 1608 від 04.11.2010 року, № 1746 від 17.11.2010 року, № 1745 від 17.11.2010 року, № 1805 від 24.11.2010 року, № 1835 від 26.11.2010 року, № 1387 від 13.10.2010 року, № 1462 від 20.10.2010 року, № 1083 від 15.09.2010 року, № 903 від 01.09.2010 року, № 720 від 19.08.2010 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем та його контрагентом ПП «Елітград» було виконано договір поставки № 48 від 17.07.2010 року, придбані товарно-матеріальні цінності використані позивачем у власній господарській діяльності-будівельно-монтажні роботи. Вказане підтверджується актами виконаних робіт за договорами, укладеними позивачем з ТОВ «Астеліт», ТОВ «Криммаркет Центр», ТОВ «Інтерстар-Ресурс-Сервіс», ТОВ «Дельта Моторс Крим», ВАТ «Джанкойський будівник», ТОВ «Серчан», АТ «Укрексімбанк» Філіал АТ «Укрексімбанк» у АР Крим, Фірма «ТЕС», ТОВ «Мед-сервіс Груп», ТОВ «Комфі Трейд», ДП Міністерства України Сакський центральний клінічний санаторій ім. Н.І. Пирогова, ТОВ «Кримська девелопська компанія».

Також, суд зазначає, що придбаний товар у ПП «Елітград», а саме: кран шаровий 3-х ходовий, кран шаровий Ѕ баб. 6Д, ус., тройник латун. 1/2Н-1,/2В-1/2В, воздухоотводчик Маев. автомат., Сгон-американка Ѕ ник. в подальшому було реалізовано позивачем, що підтверджується податковими накладними (а.с. 127,129 т. 3)

Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість, податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, платника податку на прибуток, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Судом встановлено та відображено в актах перевірки, що ПП «Елітграф» на момент здійснення господарських операцій, висновок про нереальність яких став підставою для винесення ДПІ оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, перебув зареєстрованим у встановленому порядку як юридична особа.

Разом з тим, податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договорів.

З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ суми витрат, сплачені у складі вартості товарів, отриманих від ПП «Елітграф».

Крім того, суд зазначає, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недоліками, які на його думку мають місце в діяльності підприємства-контрагента, але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень форма "Р" від 23.11.2012 року № 002582311 на суму 75550,75грн., форма "Р" від 23.11.2012 року № 002592311 на суму 54713,25грн., форма "Р" від 12.03.2013 року № 0000192311 на суму 11714,75грн., форма "П" від 23.11.2012 року № 0002602311 дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Податковим кодексом України, ст.ст. 11, 12, 51, 71, 72, 94 ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ст. 162, ст. 163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ті-М-Сі" до Чугуївської об'єднаної державної податкової служби Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-решень - задовольнити в повному обсязі

2. Скасувати податкові повідомлення рішення: форма "Р" від 23.11.2012 року № 002582311 на суму 75550,75грн., форма "Р" від 23.11.2012 року № 002592311 на суму 54713,25грн., форма "Р" від 12.03.2013 року № 0000192311 на суму 11714,75грн., форма "П" від 23.11.2012 року № 0002602311.

3. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 01 березня 2013 року.

Суддя Волкова Л.М.