Постанова № 29767408, 05.02.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2013 р. (11:47) Справа №2а-13104/11/0170/5

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Сидоренка Д.В., при секретарі Леоновій В.В.,

за участю представника позивача - Пархоменко Р.В., довіреність № б/н від 16.02.2011 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Обставини справи: До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан України» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000814002 від 16.06.2011 року про донарахування податку на додану вартість на суму 22585,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 5054,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «Титан України» виконано всі вимоги законодавства, які дають право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Що стосується виконання податкових зобов'язань контрагентом, то позивачем було зазначено про те, що Законом України «Про податок на додану вартість» не ставиться право платника податку на податковий кредит у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів. Також, в обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що висновки перевірки всупереч вимогам податкового законодавства базуються не на дослідженні первинних документів, а на даних автоматизованих комп'ютерних систем.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.10.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.01.2012 року провадження по справі зупинено до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду АР Крим в адміністративній справі № 2а-4654/11/0170/7 за позовом Приватного підприємства «Севелітстрой» до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання незаконними дій та скасування податкових повідомлень - рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.01.2013 року провадження по справі поновлено з 22.01.2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.01.2013 року первинного відповідача по справі замінено на правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Представник позивача, присутній у судовому засіданні 05.02.2013 року, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у адміністративному позові.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 05.02.2013 року не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином - шляхом направлення на його електронну адресу тексту судової повістки. Раніше позивачем суду були надані письмові заперечення на позовну заяву, в яких він з позовними вимогами не погодився та просив відмовити у їх задоволенні. Позиція відповідача обґрунтована тим, що в ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення податкового законодавства в частині формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой», яким, в свою чергу, були укладені фіктивні угоди з постачальниками ПП «Фрегат ХХІ», ПП «Родіна ХХІ» та ПП «Юлдуз». Порушення вимог податкового законодавства спричинило донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість як за основним платежем, так і за штрафними санкціями. Враховуючи вищевикладене, відповідач вказав на відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Підпунктом 41.1.1 п.41. ст. 41 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, Виконавчим комітетом Армянської міської ради АР Крим 09.09.2003 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан України», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію А00 №652367 від 25.01.2008 року (а.с.98).

Позивач з 17.09.2003 року перебуває на податковому обліку за № 62462, про що свідчить довідка № 63/29-0 від 25.11.2010 року (а.с.101).

Позивачем 24.09.2003 року отримано свідоцтво платника податку на додану вартість за №100264346 (а.с.100).

Посадовими особами СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Титан України» (ЄДРПОУ 32611323, м. Армянськ) з питань дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ПП «Севелітстрой» (ЄДРПОУ 35096833, м. Сімферополь) за період з 01.10.2010 року по 01.01.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано податку на додану вартість у сумі 22585,00 грн., у тому числі за жовтень 2010 року у сумі 11645,00 грн., за листопад 2010 року у сумі 8567,00 грн. та за січень 2011 року у сумі 2373,00 грн.

Висновки перевірки щодо порушення вимог податкового законодавства засновані на тому, що позивачем необґрунтовано було оподатковано господарську операцію по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой».

Актами проведених перевірок ПП «Севелітстрой» встановлено, що постачальниками відвантаженої продукції контрагента були підприємства ПП «Фрегат ХХІ», ПП «Родіна ХХІ» та ПП «Юлдуз», діяльність яких була визнана нікчемною, такою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Перевіркою встановлено, що у ПП «Фрегат ХХІ», ПП «Родіна ХХІ» та ПП «Юлдуз» відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами та унеможливлює продаж товарів (надання, робіт, послуг) ПП «Севелітстрой» по ланцюгу постачання. У зв'язку з цим, податкові зобов'язання ПП «Севелітстрой» по відповідному ланцюгу постачання, у тому числі з контрагентом ТОВ «Титан України», є нікчемними.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 209/40-02/32611323 від 27.05.2011 року (а.с.14-24).

На акт перевірки позивачем були подані заперечення до СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим.

За наслідками розгляду заперечень позивача, висновки акту перевірки підтверджено (а.с.27-32).

На підставі акту № 209/40-02/32611323 від 27.05.2011 року, враховуючи виявлені під час перевірки порушення з боку позивача, податковим органом 16.06.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000814002 (а.с.25), в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 27639,00,00 грн., у тому числі 22585,00 грн. за основним платежем та 5054,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Назване податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем до Державної податкової адміністрації в АР Крим та Державної податкової служби України. Проте, за наслідками розгляду скарг позивача податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим №0000814002 від 16.06.2011 року залишено без змін.

У зв'язку з цим, податкове повідомлення-рішення №0000814002 від 16.06.2011 року було оскаржено позивачем в судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Під час розгляду справи судом перевірено прийняте відповідачем рішення на відповідність вимогам законодавства та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було виявлено порушення в частині оподаткування податком на додану вартість у наступних періодах: жовтень 2010 року, листопад 2010 року та січень 2011 року.

Порядок оподаткування податком на додану вартість у період до 01.01.2011 року було визначено нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168).

Вказаним Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст. 7 Закону № 168.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.2.3 Закону № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення встановлені розділу V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно із ст. 198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

Під час розгляду справи встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарської операції з ПП «Севелітсрой».

Так, 27.12.2006 року між ЗАТ «Кримський Титан» (Замовник) та ТОВ «Партнер-Строй» (Генеральний підрядник) укладено договір генерального підряду за № 36/з (а.с.116-121), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Генеральний підрядник зобов'язується на свій ризик, власними силами та з залученням субпідрядних організацій, провести роботи, пов'язані з капітальним та поточним ремонтом виробничих об'єктів ЗАТ «Кримський Титан», здати об'єкти в експлуатацію, у випадку необхідності власними силами та за рахунок власних коштів усунути дефекти в межах гарантійного строку, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані Генеральним підрядником роботи.

Додатковою угодою № 3 (а.с.123) до Договору № 36/з від 27.12.2006 року внесені зміни в частині найменування Генерального підрядника (на підставі рішення засновників ТОВ «Партнер-Строй» перейменовано у ТОВ «Титан України», яке є правонаступником прав та обов'язків ТОВ «Партнер-Строй»).

З метою виконання умов договору № 36/з від 27.12.2006 року позивачем як Генеральним підрядником були укладені з ПП «Севелістрой» (Субпідрядник) договір субпідряду № 1/50 від 24.02.2010 року та договір підряду № 27/09/634 від 27.09.2010 року (а.с.71-75).

За наслідками виконання умов договору № 1/50 від 24.02.2010 року підписані акти приймання виконаних робіт за жовтень 2010 року (а.с.47-52), за листопад 2010 року (а.с.55-60), за січень 2011 року (а.с.62-63).

При цьому, суд зазначає, що акти виконаних робіт підписані не тільки сторонами договору субпідряду (ПП «Севелістрой» та ТОВ «Титан України»), а й безпосереднім замовником будівних робіт - ЗАТ «Кримський Титан».

Крім того, до договору № 1/50 від 24.02.2010 року складені довідки про вартість виконаних робіт за жовтень 2010 року на суму 42909,65 грн., у тому числі ПДВ - 7151,62 грн. (а.с.46), за листопад 2010 року на суму 51400,62 грн., у тому числі ПДВ - 8566,77 грн. (а.с.54), за січень 2011 року на суму 14239,49 грн., у тому числі ПДВ - 2373,25 грн. (а.с.64).

Під час виконання робіт за договором № 1/50 від 24.02.2010 року були складені вимоги-накладні (кошторис 5-44) та акти на списання ТМЦ.

Також, матеріалами справи підтверджується виконання ПП «Севелістрой» підрядних робіт за договором № 27/09/634 від 27.09.2010 року, про що свідчить акт приймання виконаних підрядних робіт (а.с.209). Згідно з довідкою від 29.10.2010 року вартість виконаних робіт за жовтень 2010 року у відповідності до умов договору №27/09/634 від 27.09.2010 року становить 26962,56 грн., у тому числі ПДВ - 4493,76 грн. (а.с.208).

Що стосується висновків акту перевірки про те, що у контрагента відсутні трудові ресурси, то вказані докази спростовуються наявними у справі дозволами на виготовлення пропусків працівникам субпідрядної організації ПП «Севелістрой» на територію ЗАТ «Кримський Титан», а також дозволів на перевезення працівників ПП «Севелістрой» (а.с.84-97).

Оплата позивачем за виконані ПП «Севелістрой» роботи підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.65-70).

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, підтверджується дійсність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Севелістрой», та їх спрямованість на настання реальних правових наслідків.

За результатами проведеної господарської операції відповідно до договору № 1/50 від 24.02.2010 року ПП «Севелістрой» були складені податкові накладні № 1690 від 29.10.2010 року на суму 42909,65 грн., у тому числі ПДВ 7151,61 грн. (а.с.53); №1970 від 30.11.2010 року на суму 51400,62 грн., у тому числі ПДВ - 8566,77 грн. (а.с.60); № 109 від 30.01.2011 року на суму 14239,49 грн., у тому числі ПДВ - 2373,25 грн. (а.с.64).

За результатами проведеної господарської операції відповідно до договору №27/09/634 від 27.09.2010 року ПП «Севелістрой» була складена податкова накладна №1683 від 29.10.2010 року на суму 26962,56 грн., у тому числі ПДВ - 4493,76 грн. (а.с.177).

Дослідивши перелічені вище податкові накладні, суд дійшов висновку про їх відповідність вимогам податкового законодавства, чинним на момент їх складення.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що контрагент позивача є зареєстрованим платником податку на додану вартість згідно із свідоцтвом №100164137 від 11.05.2007 року.

Відповідачем в порядку ст. 71 КАС України не надано суду доказів щодо анулювання реєстрації ПП «Севелістрой» в якості платника податку на додану вартість.

А отже, ПП «Севелістрой» у відповідності до вимог податкового законодавств має право на складення податкових накладних.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку про те, що позивач мав право на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «Севелістрой».

Як зазначалось вище, висновок податкового органу про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на додану вартість заснований на тому, що правочин, укладений між позивачем та ПП «Севелістрой», має ознаки «нікчемності».

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» також було зауважено про те, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та застосовувати наслідки їх нікчемності, зокрема шляхом донарахування податкового зобов'язання та застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Севелітсрой», зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

При прийнятті рішення у справі суд також не приймає до уваги висновки перевірки з наступних підстав.

Згідно акту № 209/40-02/32611323 від 27.05.2011 року перевірку позивача проведено на підставі даних комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем та даних актів перевірок інших суб'єктів господарювання.

Однак, суд зазначає, що у відповідності до положень ст. 75 Податкового кодексу України документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

В той час, як відповідачем при проведенні перевірки були використані тільки відомості комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем.

В акті перевірки відсутні посилання, а також аналіз первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, які мали бути досліджені під час проведення перевірки та саме на них мали бути засновані висновки документальної перевірки в силу положень ст. 75 ПК України.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Севелістрой».

Враховуючи відсутність з боку позивача порушення вимог податкового законодавства, необґрунтованим є застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно з п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

Позивач просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000814002 від 16.06.2011 року.

В свою чергу, ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000814002 від 16.06.2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне присудити всі здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 276,39 грн., з державного бюджету.

У судовому засіданні, яке відбулось 05.02.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 11.02.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим №0000814002 від 16.06.2011 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан України» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 276,39 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.