Постанова № 29759389, 26.02.2013, Луганський окружний адміністративний суд

8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2013 року Справа № 2а/1270/7241/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Балябі В.С,

за участю

представників позивача: Бублєйнікова О.Л. довіреність від 01.01.2013,

Міщенка М.В. довіреність від 03.01.2013.

представників відповідача: Косової Н.Г. довіреність від 09.10.2012,

Кіпи В.В. довіреність від 03.10.2012,

Некрасенко Т.Є. довіреність від 09.01.2013.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.07.2012 № 0000198022, -

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2012 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.07.2012 № 0000198022 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 9 841 914,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем за результатами документальної планової перевірки з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011., якою відповідач встановив завищення суми податкового кредиту за операціями, які не підлягали обліку у відповідному податковому періоді. Тому відповідачем такі операції зняті з обліку, а у позивача автоматично зменшується розмір податкового кредиту і, як наслідок, і розмір від'ємного значення. За висновками акта перевірки за рахунок прийнятих до обліку податкових накладних, отриманих від здійснення операцій у попередні податкові періоди (надані з запізненням), за операціями. що віднесені до нікчемних угод, позивач сформував у листопаді 2010, січні, серпні, вересні та листопаді 2011 року завищену суму податкового кредиту.

Зменшення від'ємного значення вмотивоване відповідачем ствердженням про недотримання позивачем вимог щодо формування податкового кредиту за податковими накладними, отриманими за надані послуги та виконані роботи у попередні періоди (надані із запізненням), а також за операціями, що віднесені до нікчемних угод. Так, відповідачем безпідставно зроблено висновок, що право на податковий кредит по таким податковим накладним виникло у періоді їх складання. При цьому відповідачем безпідставно не враховано вимоги п. 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість», (що діяв у періоді, який перевірявся), які встановлюють обов'язковість підтвердження податкового кредиту отриманою податковою накладною. Тому в акті перевірки відповідач безпідставно прирівнює дату складання податкової накладної до дати її отримання.

Наводячи вимоги пп. 7.4.1 , 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач зазначає, що законодавчо установлений порядок формування податкового кредиту не передбачає його автоматичне виникнення за наслідками першої із подій (або дата списання коштів з рахунку або дата отримання податкової накладної) у розумінні пп. 7.5.1 Закону. Така перша подія, на думку позивача, лише визначає виникнення об'єктивного права платника на формування податкового кредиту, реалізація якого є можливою у разі наявності податкової накладної.

Позивач вважає також безпідставними твердження відповідача про необхідність через несвоєчасне отримання податкової накладної складання звітності у зв'язку із самостійно виявленою помилкою, оскільки відсутність податкової накладної на момент складання звітності не є самостійно виявленою помилкою.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод з контрагентами позивач вказує, що відповідач стверджує про допущення позивачем порушення вимог п.п. 198.6, 200.1, 200.3, 200.4 Податкового кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, тому правочини з названими контрагентами спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок. Підставами для висновків відповідача про нікчемність угод стали відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, основних фондів, які б забезпечували виконання відповідних господарських зобов'язань. При цьому зазначені обставини податковим органом належним чином не встановлювались, а є виключно припущенням відповідача.

Позивач також вказує на наявність всіх первинних документів бухгалтерського та податкового обліку на підтвердження здійснення господарських операцій з цими контрагентами, що податковим органом під час перевірки також враховано не було.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені вимоги, надали аналогічні пояснення, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, в яких, серед іншого, зазначено, що з метою визначення реального характеру господарських операцій та їх відображення у бухгалтерському та податковому обліку, позивачу було запропоновано надати до перевірки відповідні документи, у зв'язку з чим позивачу було спрямовано запити. Проте, позивачем до перевірки так і не було надано документи, що підтверджують транспортування та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей (журнали в'їзду (виїзду) транспорту на територію позивача, журнал обліку вантажів, що надійшли, товарно-транспортні накладні, дорожні листи, табелі робочого часу осіб. які оприбутковували ТМЦ), не надано дозволи на залучення до виконання робіт субпідрядників, інформацію про субпідрядників, інформацію про наявність у підрядників спеціальних дозволів та ліцензій на виконання певних робіт, інформацію про наявність у генерального підрядника кваліфікованих працівників та відповідних приладів, машин, механізмів, що дозволяє виконувати роботи, не надано журнали про проведення інструктажу з техніки безпеки, журналів виданих дозволів та перепусток на територію підприємства для здійснення робіт, відомості щодо розміщення певних осіб для проживання на період виконання робіт, та інше, що підтверджує фактичне виконання робіт зазначеними контрагентами.

Крім того, за результатами перевірок підприємств - контрагентів позивача було встановлено відсутність у них необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі-продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність можливостей для виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій. спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Як наслідок, бухгалтерські документи по операціям за цими договорами не відповідають дійсності, оскільки не містять правдивої інформації про результати діяльності і рух грошових коштів.

Будь-які документи мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Відтак, посилання позивача на підтвердження господарських операцій відповідними первинними документами є необґрунтованими, оскільки відсутній реальний характер виконання угод.

Щодо включення до складу податкового кредиту податкових накладних попередніх податкових періодів відповідачем зазначено, що таким чином позивачем не дотримано вимоги пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 4.4. Порядку заповнення податкової декларації з податку на додану вартість. Виходячи з цих норм, та враховуючи, що позивачем не підтверджено посилання на отримання податкової накладної із запізненням, позивач мав включати суми за такими податковими накладними у той податковий період в якому їх складено, шляхом подання уточнюючих розрахунків у зв'язку із самостійно виявленими помилками. Щодо несвоєчасного отримання податкових накладних, в судовому засіданні представниками відповідача додатково було зазначено, що позивач не повідомляв податковий орган про ненадання контрагентом податкової накладної у передбачений законом строк.

За таких підстав представники відповідача просили суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

За клопотанням позивача у справі було призначено проведення судово-економічної експертизи. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2012 провадження у справі було зупинено до отримання результатів судово-економічної експертизи. Провадження у справі поновлено ухвалою суду від 11.02.2013.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія»(ПРАТ «ЛИНІК»), код ЄДРПОУ 32292929, зареєстроване виконавчим комітетом лисичанської міської ради Луганської області 16.12.2002, перебуває на податковому обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, зареєстрований платником ПДВ (т. 1 а.с. 50-56).

Відповідачем - Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби у період з 20.02.2012 по 04.04.2012 проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 20.06.2012 за № 47/23-01/32292929 (т.1 а.с. 236 - 250 - т. 3 а.с. 1-54).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

Висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем, серед іншого, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі 9 841 914,00 грн.:

- у жовтні 2010 - в сумі 5 291 370,00 грн.;

- у грудні 2010 - в сумі 138 394,00 грн.;

- березень 2011 - в сумі 1 045 302,00 грн.;

- у травні 2011 - в сумі 1 137 543,00 грн.;

- у липні 2011 - в сумі 1 076 357,00 грн.;

- у серпні 2011 - в сумі 655 882,00 грн.;

- у грудні 2011 - в сумі 497 066,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки у зв'язку із виявленням вказаних порушень

відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 липня 2012 року форми «В4» № 0000198022 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 9 841 914,00 грн. (т. 1 а.с.64-65).

Зазначені обставини сторонами не заперечуються. Безпосередньо розмір суми, на яку зменшено від"ємне значення, позивачем не оскаржується.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

За приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема,: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

До 01.01.2011 (період, в тому числі за який проводилась перевірка позивача) платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету (у період, за який в тому числі податковим органом здійснювалась перевірка позивача) визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168).

В силу норм п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону 168 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону 168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.7.7.2. п. 7.7 ст. 7 Закону 168 якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Отже, за змістом цих норм попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за той період, що передує звітному.

Аналогічні норми містить Податковий кодекс України.

Відповідно до п.198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За нормами п.198.3. цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

В силу п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2. ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п. 200.3. ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами п. 200.4. ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з акта перевірки, та не заперечувалось сторонами, відповідач вважав порушенням з боку позивача включення до податкового кредиту звітних податкових періодів суми за податковими накладними, виписаними у попередніх податкових періодах. Так, перевіркою встановлено, що до складу податкового кредиту жовтня 2010 року позивачем включено суми по податковим накладним, складеним у червні, серпні, вересні 2010 року ; до податкового кредиту листопада 2010 року - суми за податковими накладними, складеними у серпні, вересні, жовтні 2010 року. (Перелік таких податкових накладних викладено на стор.217-224 акта перевірки). При цьому позивачем не надано до перевірки документального підтвердження (поштові конверти, журнали реєстрації вхідної кореспонденції, тощо) отримання саме у звітному періоді податкових накладних, складених у попередніх податкових періодах. Зазначені обставини призвели до завищення суми податкового кредиту, та як наслідок, завищення суми від'ємного значення у вищевказаних розмірах.

З посиланням на вимоги п.п. 7.2, 7.5 ст. 7 Закону 168, відповідачем в акті викладено твердження, що право на податковий кредит та підстава для нарахування податкового кредиту у ПРАТ «ЛИНІК» по зазначеним податковим накладним виникли у період їх складання. Тому, виходячи з вказаних норм ст. 7 Закону 168 та відповідно до п. 4.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ позивач мав право на податковий кредит за податковими накладними, виписаними та отриманими у періодах, які передують звітному податковому періоду за умови, якщо б позивачем (з урахуванням строків давності, передбачених ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок.

Суд не погоджується з наведеними висновками податкового органу враховуючи наступне.

Виходячи з вимог п. 7.1, п. 7.2 ст. 7 Закону 168 поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Пп. 7.2.3. п. 7.2 цієї статті передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

В силу норм пп.7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону 168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Пп.7.2.8. п. 7.2 ст. 7 Закону 168 встановлено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. Платники податку подають органу державної податкової служби на безоплатній основі разом з податковою декларацією за відповідний звітний період копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

В силу пп.7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З аналізу наведених норм ст. 7 Закону 168 вбачається, що підставою для нарахування сум податкового кредиту є податкова накладна, та, відповідно, суми не підтверджені податковими накладними, не підлягають включенню до складу податкового кредиту. Тобто підставою для нарахування податкового кредиту є фактичне отримання податкової накладної.

Норми п. 7.5 ст. 7 Закону 168, на які посилається відповідач, та які пов'язують виникнення права на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту з настанням першої з подій (або дата списання коштів або дата отримання податкової накладної), на думку суду, слід застосовувати у сукупності із іншими нормами цієї статті. Так, перша із вказаних подій визначає момент виникнення права на формування податкового кредиту. При цьому здійснення цього права можливе лише за наявності певної умови, а саме - наявності у платника податкової накладної.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що Закон 168 не містив обмежень щодо формування податкового кредиту, пов'язаних зі строками отримання податкових накладних та їх відображенням у податкових деклараціях, окрім строку давності - 1095 днів з моменту складання податкової накладної.

З огляду на таке, суд не приймає тверджень відповідача про наявність обов'язку позивача щодо включення сум ПДВ до податкового кредиту того звітного періоду, в якому складено податкову накладну.

Посилання відповідача на відсутність у позивача відповідних доказів дати отримання податкових накладних в іншому періоді ніж той, у якому їх складено, на думку суду також не доводять правомірності висновків податкового органу, враховуючи наступне.

Вищенаведені норми п. 7.2 ст. 7 Закону 168 передбачають обов'язок платника щодо ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, який також є документом податкової звітності, та Порядок ведення якого затверджено наказом ДПА України від 30.06.2005 № 244. Встановлена форма реєстру отриманих та виданих податкових накладних містить, серед іншого, і відповідні графи, в яких відображаються як дата складення податкової накладної так і дата її отримання. Тобто підтвердженням дати отримання податкової накладної є Реєстр. Інших вимог щодо підтвердження дати отримання податкових накладних (як то, журнал вхідної кореспонденції, поштових повідомлень та іншого), вказані нормативні акти не містять.

Крім того, доказів, які спростовують вказану в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних дату отримання податкової накладної відповідачем в судовому засіданні не надано. Відтак, суд погоджується з доводами позивача, що непогодження відповідача із датою отримання податкової накладної за відсутності у СДПІ підтверджених належним чином інших відомостей щодо фактичної дати отримання податкових накладних позивачем, є припущенням податкового органу, яке не підлягає врахуванню.

Висновки акта перевірки містять також твердження відповідача про завищення позивачем від'ємного значення через включення до податкового кредиту сум за нікчемними угодами з ТОВ «ДС Електрик Інжинірінг», ТОВ «ТНК-ВР Коммерс», ТОВ «Укренергонафтогазбуд», ТОВ «Дніпромтех 97», ТОВ «Електропроектпроммонтаж», ПП «Лігохім», ПП «Торговий Дім Фрегат», ТОВ «Есме» , ТОВ «Укрпромсервіс» у період жовтня, грудня 2010 року, та березня, травня, липня, серпня та грудня 2011 року.

Зазначені твердження в акті перевірки викладено відповідачем з урахуванням вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України та висновків перевірок зазначених контрагентів, які здійснювались іншими податковими органами. Так, в акт перевірки включено посилання на результати перевірок:

- ТОВ «ДС Електрик Інжинірінг» - з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 04.11.09. по 31.12.11, яку було проведено ДПІ у Печерському районі м. Києва та оформлено актом від 16.02.11. № 65/23-3/35851522 ( т. 3 а.с. 156-158 );

ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» - з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.10. по 31.03.2011, яку проведено СДПІ по роботі з ВПП у м. Києві та про результати якої відповідача повідомлено листом від 17.01.2012 № 1160/7/41-253 (т. 3 а.с 208-209); а також перевірки, проведеної співробітниками Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС за березень - вересень 2011 року, про що відповідача повідомлено листом від 14.06.2012 № 2187/7/41-241 (т.3 а.с. 215-224);

ТОВ «Укренергонафтогазбуд»- з питань дотримання податкового законодавства в частині повноти обчислення та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.10 по 30.04.11., яку проведено Рубіжанською ОДПІ Луганської області та оформлено актом від 30.03.2012 № 64/2200/32772147 (т.3 а.с. 159-172);

ТОВ «Електропроектпроммонтаж» - з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при декларуванні податкового кредиту за період з 01.12.10 по 30.09.11, яку проведено ДПІ в м. Лисичанську Луганської області та оформлено актом від 20.12.2011 № 114/23-35389376 (т.3 а.с.179-196);

ПП «Лігохім» - з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.09.2011. яку проведено ДПІ у м. Сєвєродонецьку Луганської області та оформлено актом від 19.12.2011 № 2227/23-31023122 (т.3 а.с. 210-214);

ПП «Торговий Дім Фрегат» - щодо правомірності формування податкового кредиту по ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Ново-ком» за лютий 2011 та ПП «Егеста» за квітень 2011, яку проведено ДПІ у м. Лисичанську Луганської області та оформлено актом від 26.03.2012 № 2/16-34403813 (т.3 а.с. 199-207);

ТОВ «Есме» - з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2011, яку проведено ДПІ у Київському районі м. Донецька та оформлено актом від 30.05.2011 № 3198/15-213/34384911 (копія вказаного акта перевірки надана відповідачем до матеріалів справи не у повному обсязі) (т.3 а.с. 173-175);

ТОВ «Укрпромсервіс» - з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2011, яку проведено ДПІ у Київському районі м. Донецька та оформлено актом від 30.05.2011 № 3199/15-213/31615615 (т.3 а.с. 176-178).

Зазначені матеріали перевірок контрагентів позивача, в свою чергу, обґрунтовані тим, що за результатами перевірок було встановлено, що постачання товарно-матеріальних цінностей на адресу позивача не було можливим через відсутність у підприємств - постачальників необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі-продажу, реалізації. Зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та метраільних ресурсів, що свідчить про відсутність у підприємств адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій. спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Як наслідок, складені первинні бухгалтерські документи по операціям за цими договорами не відповідають дійсності та суперечать вимогам ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять правдивої та неупередженої інформації про результати діяльності та рух грошових коштів підприємств.

Матеріали перевірок контрагентів позивача містять також висновки, що підприємства штучно формували податковий кредит з ПДВ з метою мінімізації податкових зобов'язань по ланцюгу постачання товарів.

В акті перевірки твердження відповідача про завищення позивачем від'ємного значення через включення до податкового кредиту сум за нікчемними угодами з ТОВ «Дніпромтех 97» ґрунтуються на тому, що постановою слідчого управління Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про порушення кримінальної справи від17.09.2012, встановлено, що засновник та керівник ТОВ «Дніпромтех 97» до фінансово-господарської діяльності підприємства відношення не мав, та зареєстрував підприємство на своє ім'я за грошову винагороду. Здійснюючи злочинні наміри, направлені на ухилення від сплати податків керівник позивача за змовою з невстановленими особами протягом 2010 року склали завідомо неправдиві документи, а саме, акти приймання-передавання товарно-матеріальних цінностей (т.3 а.с. 225-226).

Як зазначалось, вказані обставини викладено відповідачем в акті виключно з урахуванням актів перевірок, проведених іншими податковими органами. При цьому як в акті перевірки так і в судовому засіданні відповідачем не заперечувалось документальне підтвердження правомірності формування податкового кредиту позивачем. Проте, відповідач вважав, що таке документальне підтвердження первинними документами бухгалтерського та податкового обліку має силу лише в разі фактичного виконання господарської операції.

Посилань на відсутність документів, які передбачені вищенаведеними нормами Закону 168 та ПК України, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту з ПДВ акт перевірки не містить. В акті відповідач вказує лише на ненадання до перевірки документів, про транспортування та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей (журнали в'їзду (виїзду) транспорту на територію позивача, журнал обліку вантажів, що надійшли, товарно-транспортні накладні, дорожні листи, табелі робочого часу осіб. які оприбутковували ТМЦ), не надано дозволи на залучення до виконання робіт субпідрядників, інформацію про субпідрядників, інформацію про наявність у підрядників спеціальних дозволів та ліцензій на виконання певних робіт, інформацію про наявність у генерального підрядника кваліфікованих працівників та відповідних приладів, машин, механізмів, що дозволяє виконувати роботи, не надано журнали про проведення інструктажу з техніки безпеки, журналів виданих дозволів та перепусток на територію підприємства для здійснення робіт, відомості щодо розміщення певних осіб для проживання на період виконання робіт, та інше, що підтверджує фактичне виконання робіт зазначеними контрагентами.

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину та факту відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Як було вказано, висновки акта перевірки позивача ґрунтуються лише на матеріалах перевірок його контрагентів. При цьому вказані матеріали не містять відповідних та належних доказів викладених у них тверджень (вироків чи рішень суду, висновків відповідних уповноважених органів тощо). А тому суд погоджується з доводами позивача щодо того, що такі висновки є лише припущеннями відповідача.

Посилання відповідача на відсутність документів, що підтверджують транспортування та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей (журнали в'їзду (виїзду) транспорту на територію позивача, журнал обліку вантажів, що надійшли, товарно-транспортні накладні, дорожні листи, табелі робочого часу осіб, які оприбутковували ТМЦ), не надано дозволи на залучення до виконання робіт субпідрядників, інформацію про субпідрядників, інформацію про наявність у підрядників спеціальних дозволів та ліцензій на виконання певних робіт, інформацію про наявність у генерального підрядника кваліфікованих працівників та відповідних приладів, машин, механізмів, що дозволяє виконувати роботи, не надано журнали про проведення інструктажу з техніки безпеки, журналів виданих дозволів та перепусток на територію підприємства для здійснення робіт, відомості щодо розміщення певних осіб для проживання на період виконання робіт може свідчити лише про наявність чи відсутність порушень позивачем правил ведення бухгалтерського обліку, правил перевезення товарно-матеріальних цінностей, правил внутрішнього розпорядку позивача, тощо, та, відповідно не може слугувати беззаперечним доводом щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту чи визначення від'ємного значення суми ПДВ.

Висновки, викладені у постанові слідчого органу про порушення кримінальної справи також не є належним доказом відсутності реального характеру господарських операцій, оскільки відповідачем не надано відомостей щодо закінчення провадження у відповідній кримінальній справі з ухваленням відповідного вироку суду, який в силу норм ст. 72 КАС України має підтверджувати чи мало місце діяння та чи вчинене воно певною особою.

Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконного заволодіння ним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.

В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з його контрагентами недійсними відсутні.

Як зазначалось, представники відповідача в судовому засіданні не заперечували факт документального підтвердження первинними документами бухгалтерського та податкового обліку правомірності формування позивачем податкового кредиту за перевірений період.

Факт документального підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту та правильності визначення суми від'ємного значення знайшов підтвердження також у висновку судово-економічної експертизи № 2343/24 від 30.01.2013, яку було призначено судом за клопотанням позивача ухвалою від 01.11.2012, (т.12 а.с. 49-115).

З урахуванням визнання відповідачем факту документального підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту та правильності визначення суми від'ємного значення, підстав для неприйняття до уваги експертних висновків судом не встановлено.

Таким чином, суд вважає, що фактичне виконання угод позивача з вказаними контрагентами є підтвердженим матеріалами справи.

Суд вважає, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

З урахуванням таких обставин висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийнято в результаті безпідставних висновків перевірки, - протиправним. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення з урахуванням його протиправності підлягає скасуванню. Тобто, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби від 06 липня 2012 року форми «В4» № 0000198022 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 9 841 914,00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 04 березня 2013 року.

Суддя О.В. Солоніченко