Ухвала суду № 29755206, 19.06.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2012 р. справа № 2а-0470/15617/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Олефіренко Н.А. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року у справі №2а/0470/15617/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд»до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд»звернулось до суду з адміністративним позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська уточнив який просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0101422301 від 25.05.2011 року та №0103232301 від 9.01.2012 року (з урахуванням рішення ДПА у Дніпропетровській обл. №21964/10/25-008 від 26.07.2011 року) про донарахування позивачу податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що обставини, наведені відповідачем у акті перевірки, є недостатніми для прийняття висновку про наявність підстав вважати договори, укладені позивачем з ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат»нікчемними на підставі статті 228 ЦК України і відповідно для нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статей 11,69,70,79 КАС України та матеріального права, а саме п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та пояснення представника позивача, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги посилаючись на необґрунтованість доводів відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що повноважними особами податкового органу було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських правовідносин з ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат» за січень 2011 року.

По результатам вказаної перевірки податковою інспекцією було складено Акт № 1649/03/13472597 від 12 квітня 2011 року, у якому зазначено, що виходячи з листів, отриманих Лівобережною МДПІ від державних податкових інспекцій, на обліку в яких знаходяться постачальники позивача, а саме: ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД»,. ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТС «НПІІ «Брат» ці підприємства здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Перевіркою встановлено, відсутність поставки товарів та укладення угод не з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочини, що виконувалися між позивачем та зазначеними юридичними особами у січні 2011 року, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Таким чином позивачем у порушення статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено податковий кредит на додану вартість у січні 2011 року за господарськими операціями з: ТОВ «Символ 5000»на суму ПДВ 1598,33 грн., ПП «Альянс-СД»на суму ПДВ 48 755,60 грн.; ТОВ НВО «МСК-Інвест»на суму ПДВ 1516,76 грн.; ТОВ «НПП «Брат»на суму ПДВ 334 974,89 грн., в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 386 846,00 грн. за січень 2011 року.

На підставі вказаного акту 25.05.2011 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 0101422301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 483 557,50 грн. (основний платіж - 386 846,00 грн.. штрафні санкції - 96 711,50 грн.).

За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення - рішення:

26.07.2011 року Державною податковою адміністрацією у Дніпропетровській області було винесено рішення № 21964/10/25-008, яким: скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.05.2011 року № 0101422301, та нараховано позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 386 847,00 грн. (за основним платежем - 386 846,00 грн., за штрафними санкціями - 1,00 грн.).

13.10.2011 року Державною податковою службою України було винесено рішення № 3358/6/10-2115, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 25.05.2011 року № 0101422301 з урахуванням рішення ДПА у Дніпропетровській області про результати розгляду первинної скарги, а скарга позивача залишена без задоволення.

9.01.2012 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0103232301, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 386 847,00 грн. (основний платіж - 386 846,00 грн., штрафні санкції 1,00 грн.).

Таким чином, позивачу з одних і тих же підстав були визначені податкові зобов'язання податковими повідомленнями-рішеннями від 25.05.2011 року № 0101422301 та податковим повідомленням-рішенням від 9.01.2012 року № 0103232301.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що 20.12.2010 року між позивачем (Покупець) та ПІІ «Альянс-СД»(Постачальник) було укладено договір поставки № 47, у відповідності з яким Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця молоко у кількості та за цінами у відповідності зі специфікаціями, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його. На підтвердження виконання умов договору ПП «Альянс-СД»виписано податкову накладну від 31.01.2011 № 200 на суму 292 533,55 грн. (в т.ч. 1ІДВ - 48 755,59 грн.), а також видаткову накладну 31.01.2011 року № 200 на суму 292 533.60 грн. (в т.ч. ПДВ - 48 755,60 грн.). Факт транспортування та отримання продукції також підтверджується подорожними листами.

1.01.2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «НПП Брат»(Постачальник) було укладено договір поставки № 110113, у відповідності з яким Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця молоко у кількості та за цінами у відповідності зі специфікаціями, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його. На підтвердження виконання умов договору ТОВ «НПП Брат»виписано податкову накладну від 31.01.2011 року № 28 на суму 2 009 849,40 грн. (в т.ч. ПДВ 334 974,90 грн.), а також видаткову накладну від 02.01.2011 року № БТ-0000008 на сум 2 009 849.40 грн. (в т.ч. ПДВ - 334 974.90 грн.). Факт транспортування та отримання продукції також підтверджується подорожними листами.

4.01.2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Символ 5000»(Постачальник) укладено договір поставки № 110113. у відповідності з яким Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця товарно-матеріальні цінності в асортименті, кількості та за цінами відповідно до накладних, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити їх. На підтвердження виконання умов договору ТОВ «Символ 5000»виписано податкову накладну від 4.01.2011 року № 22289 на товар глазур у кількості 500 кг на суму 9 590,00 грн. в т.ч. ПДВ 1 598,33 грн., а також видаткову накладну від 4.01.2011 року № 22289 на суму 9 590,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 598,33 грн.).

20.01.2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ НВО «МСК-Інвест»(Постачальник) укладено договір поставки № 01-13, у відповідності з яким Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві, а Покупець прийняти та оплатити поставлений товар. Асортимент, ціна, кількість товару, що поставляється, визначається сторонами згідно накладних на товар. На підтвердження виконання умов договору ТОВ НВО «МСК-Інвест»виписано податкову накладну від 24.01.2011 року № 10 на товар термоплівка до принтера у кількості 70 шт. на суму 9 100,56 грн.. в т.ч. ПДВ 1 516,76 грн.. а також видаткову накладну від 24.01.2011 року №000074 на суму 9 100,56 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 516,76 грн.).

Визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача №0101422301 від 25.05.2011 року та №0103232301 від 9.01.2012 року (з урахуванням рішення ДПА у Дніпропетровській обл. №21964/10/25-008 від 26.07.2011 року) про донарахування позивачу податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у повному обсязі було предметом судового позову.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно позиції відповідача, з якою не погодився суд першої інстанції, позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 386 846,00 грн., які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями за правочинами укладеними позивачем з ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат»відносно поставки молока, глазурі та термоплівки до принтера. Відповідач вважає вказані правочини нікчемними на підставі статті 228 ЦК України, оскільки вони не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, та суперечать моральним засадам суспільства.

За позицією позивача, з якою погодився суд першої інстанції, висновки акту перевірки є необґрунтованими оскільки протягом січня 2011 року позивач фактично отримав від постачальників ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат»відповідний товар, а саме молоко, глазур, термоплівку для принтера, який у подальшому було використано у господарській діяльності позивача.

Вказана позиція податкового органу видається колегії суддів помилковою в силу наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 3.04.1997 року (далі -Закон № 168/97 - ВР), в редакції на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 - ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п.7.4 цієї ж статті Закону № 168/97 - ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97 - ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97 - ВР визначені вимоги до заповнення податкової накладної, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Так, податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Дослідженням наявних в матеріалах справи податкових накладених судом першої інстанції вірно встановлена їх відповідність наведеним вимогам заповнення.

Крім того в ході дослідження судом першої інстанції первинних документів позивача, а саме видаткових накладних, подорожних листів їх невідповідність вимогам чинного законодавства не встановлена, з їх змісту вбачається, що ТОВ «НПП «Брат», ПП «Альянс-СД», здійснили поставку позивачу молока, ТОВ НВО «МСК-Інвест»термоплівки, ТОВ «Символ 5000»глазурі - тобто товарно-матеріальних цінностей, необхідних для господарської діяльності позивача, що підтверджується даними акту перевірки, згідно яких основним видом діяльності позивача є переробка молока та виробництво молочних продуктів. При цьому поставка товару, а саме молока, що потребує спеціальної техніки підтверджується відповідними подорожними листами.

Факт отримання позивачем від постачальників ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат»відповідного товару, який у подальшому було використано у господарській діяльності позивача також підтверджується і актом перевірки (т.1 а.с.84).

Таким чином колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат».

З приводу посилання податкового органу на нікчемності правочинів укладених між позивачем та його контрагентами ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат»через недоодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та з метою що суперечить моральним засадам суспільства колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент укладення спірних договорів ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат»перебували в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво платника податку на додану вартість.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України (в редакції на час укладення позивачем договору з ПП «Альянс-СД») зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно статті 228 ЦК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 1 статті 208 ГК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) санкції встановлені вказаною статтею застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та водночас суперечить моральним засадам суспільства, зазначені санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів вважає, що саме по собі відсутність контрагентів позивача за юридичною адресою, придбання позивачем товару у контрагентів, які не виконують свої податкових зобов'язань не є підставою для визнання спірних договорів таким, що укладені з метою що суперечить моральним засадам суспільства (т.1 а.с.88).

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності податковою інспекцією обставин наявності умислу у сторін вказаного договору щодо укладання його з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України (в редакції на час укладення позивачем договорів з ТОВ «Символ 5000», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат») зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України нікчемним правочином визнається правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, згідно зі статтею 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом частини 3 статті 228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом. З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.2011 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.

Фактів спрямованості правочинів, укладених позивачем із ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат», на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначеного правочину недійсним через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено.

Законом України «Про податок на додану вартість»та Податковим Кодексом України визначено, що для одержання бюджетного відшкодування платник податків повинен заплатити податок на додану вартість постачальниками продукції, виконавцям робіт, що позивачем і було зроблено.

Податковим законодавством не передбачено підтвердження сплати ПДВ по ланцюгу поставок. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку це особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Відтак відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції (виконаних робіт).

Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 13.01.2009 року по аналогічному спору, несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 9.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Суб'єктом владних повноважень не доказано наявність порушень, безпосередньо допущених позивачем при придбанні товару.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав вірну правову оцінку доказам у справі, а саме: договорам укладеним між позивачам та ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат», податковим накладним та іншим первинним документам які містяться в матеріалах справи, та вірно встановив обставини використання позивачем у своїй господарській діяльності придбаних у ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат»товарів.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковою інспекцією не доказано відсутність господарських операцій та нікчемності правочинів у взаємовідносинах безпосередньо між позивачем та ТОВ «Символ 5000», ПП «Альянс-СД», ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «НПП «Брат».

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.

Керуючись пункту 1 частини 1 статті 198, статей 200,206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року у справі №2а/0470/15617/12 -без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 зазначеного кодексу -з дня складання рішення в повному обсязі.

Рішення суду складено у повному обсязі - 22 червня 2012 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: Н.А. Олефіренко

Суддя: А.В. Суховаров