Рішення № 29754249, 28.02.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 лютого 2013 р. Справа № 7/93/2012/5003

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м.Київ

до: Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", м.Київ

за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду державного майна України, м.Київ та Державного підприємства "Адміністрація річкових портів", м.Київ

про визнання права власності, ціна позову 131 000 грн.

при секретарі судового засідання Павловій Т.С.

за участю:

прокурора: Собчук В.В., сл. посвідчення № 007080 від 01.10.2012 року.

представників:

позивача: Сербулов О.В., довіреність № 5763/15/14-12 від 09.11.2012 року, паспорт НОМЕР_1 виданий Артемівським РВЛМУУМВС України в Луганській області 16.07.1997 року.

відповідача: Гаврилова І.А., довіреність № 01-29-1241 від 12.11.2012 року, паспорт НОМЕР_2 виданий Дніпровським РУ ГУМВС України в м. Києві 25.11.1999 року.

третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду державного майна України: Коваленко О.С., довіреність № 483 від 27.12.2012 року, паспорт НОМЕР_3 Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 10.06.1999 року.

Державного підприємства "Адміністрація річкових портів": Сербулов О.В., довіреність № 01/05-168-Д від 10.09.2012 року, паспорт НОМЕР_1 виданий Артемівським РВЛМУУМВС України в Луганській області 16.07.1997 року.

В С Т А Н О В И В:

Заступником прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м. Київ заявлено позов до Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", м. Київ за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду державного майна України, м. Київ про визнання права власності, ціна позову 131 000 грн..

Ухвалою від 14.12.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/93/2012/5003 з призначенням до розгляду на 16.01.2013 року.

16.01.2013 року через канцелярію суду представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с.99-100, т.1).

16.01.2013 року до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з мотивів наведених у відзиві (а.с.101-105, т.1).

16.01.2013 року до участі в розгляді справи залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Адміністрація річкових портів".

Одночасно розгляд справи відкладено до 30.01.2013 року.

21.01.2013 року на адресу суду від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення в яких зазначено, що останній підтримує заявлені позовні вимоги (а.с.25-27, т.2).

Ухвалою від 30.01.2013 року розгляд справи відкладено до 11.02.2013 року.

В подальшому розгляд справи відкладався з підстав неподання витребуваних доказів, востаннє ухвалою суду від 18.02.2013 року на 28.02.2013 року.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб судом встановлено наступне.

У період 1992-1993 років було проведено приватизацію майна Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту хронологія якої наступна.

20.03.1992 року на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.12.1991 року № 399-р, в зв'язку з надходженням від Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту заяви на приватизацію, протоколу конференції трудового колективу та інформації про основні показники виробничо-господарської діяльності підприємства Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва спільно з Фондом державного майна України було видано наказ про створення приватизаційної комісії, якій доручено провести підготовчу роботу по приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту.

З метою визначення об'єктів приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва (07.05.1992 року) спільно з Фондом державного майна України (08.05.1992 року) було затверджено "Протокол погодження концепції перетворення міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в процесі приватизації".

Відповідно до п.2 вказаного Протоколу вирішено, що на основі майна суднобудівних-судноремонтних заводів та ремонтно-експлуатаційних баз флоту (в частині промислової діяльності), річкових портів та інших підприємств, за виключенням підприємств шляхового господарства, Держфлотнагляду України та охорони здоров'я, Фондом державного майна України утворюються акціонерні товариства.

Наказом Фонду державного майна України № 477 від 10.11.1992 року "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" вирішено створити на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20 підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" (згідно додатку №1) Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот" шляхом випуску акцій на повну вартість її майна, а на базі інших підприємств МДО "Укррічфлот", що не увійшли до складу судноплавної компанії (згідно додатку №2, в т.ч. Київський річковий порт) створити окремі акціонерні товариства. Затверджено Статут "Державної акціонерної компанії "Укррічфлот".

Комісією складено акт оцінки вартості цілісного майна комплексу на підставі інвентаризаційної відомості переліку майна, складеної станом на 01.09.1992 року.

15.01.1993 року наказом Фонду державного майна України № 25 затверджено Статут акціонерного товариства "Київський річковий порт".

Державна реєстрація акціонерного товариства "Київський річковий порт" та його статуту проведена Подільською районною державною адміністрацією м.Києва 29.04.1993 року.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 Статуту акціонерне товариство "Київський річковий порт" засноване Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства в відкрите акціонерне товариство та з моменту його реєстрації є правонаступником державного підприємства Київський річковий порт з переходом до нього усіх майнових прав і зобов'язань останнього.

Відповідно до п. 1.5 Статуту Товариство засноване на базі державного майна "Київський річковий порт" шляхом випуску акцій на повну вартість цього майна.

Пунктом 4.2 Статуту встановлено, що з метою виконання основних завдань акціонерне товариство "Київський річковий порт" на час реєстрації Статуту включає до свого складу зазначені підрозділи, без права юридичної особи, зокрема: пристані "Вінниця" та "Могилів-Подільська".

01.03.1993 року Київським річковим портом видано наказ № 49 згідно з яким Вінницьке районне управління річкового транспорту Київського річкового порту з 01.05.1993 ліквідовано, а на його базі створено два самостійних підрозділи Київського річкового порту, а саме: пристань "Вінниця" та пристань "Могилів-Подільський".

Із матеріалів інвентаризаційної справи № 472, а також інших доказів наявних у справі № 7/93/2012/5003 вбачається, що Комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 03.08.2006 року проведено реєстрацію за відповідачем права приватної власності на об'єкт № 64 по вулиці Козицького, що складається з адміністративного будинку літ."А" площею 891,4 кв.м., складу літ. "В" площею 31,5 кв.м. на підставі рішення постійно діючого Вінницького Третейського суду при ТБ "Всеукраїнська" від 02.08.2006 року (а.с.73-77, інвентаризаційної справи № 472, а.с.14-17, т.1).

Відповідно до вказаного рішення третейського суду від 02.08.2006 року по справі № 0026/06 у задоволенні первісного позову ТзОВ "Твел Україна" до ВАТ "Київський річковий порт" відмовлено повністю. Зустрічний позов ВАТ "Київський річковий порт" задоволено. Визнано за ВАТ "Київський річковий порт" право власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Козицького, 64 і складаються з адміністративного будинку літ "А" загальною площею 891,4 кв.м., складу літ. "В" загальною площею 31,5 кв.м..

У липні 2010 року перший заступник прокурора Вінницької області звернувся до суду з заявою поданою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ВАТ "Київський річковий порт" про скасування рішення постійно діючого Вінницького Третейського суду при "ТБ Всеукраїнська" від 02.08.2006 року у справі за № 0026/06.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.09.2010 року у справі № 11/118-10 в позові відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності, встановленого ст.51 Закону України "Про третейські суди".

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 року залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2011 року рішення місцевого господарського суду від 30.09.2010 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Рішення постійно діючого Вінницького Третейського суду при "ТБ Всеукраїнська" від 02.08.2006 року у справі за № 0026/06 скасовано в частині визнання за ВАТ "Київський річковий порт" права власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м.Вінниця, вул.Козицького, 64 і складаються з адміністративного будинку "літ.А" площею 891,4 кв.м. та складу "літ.В" площею 31,5 кв.м. (а.с.56-60, т.1).

Як вбачається із позовної заяви та письмових пояснень підставою позовних вимог є посилання прокурора та позивача на наступні обставини:

- оспорюване майно під час приватизації не передавалось Фондом державного майна України до статутного фонду відповідача, а його включення останнім до статутного фонду відбулось незаконно;

- рішення постійно діючого Вінницького Третейського суду при ТБ "Всеукраїнська" від 02.08.2006 року скасовано в судовому порядку.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити посилаючись в якості підстави своїх заперечень, крім застосування строку позовної давності, на наступне:

- оспорюване майно правомірно набуте ПАТ "Київський річковий порт" з огляду на положення ст.ст.5, 18 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст.ст.20, 21, 25 Закону України "Про власність", ст.ст.12, 13 Закону України "Про господарські товариства", ст.10 Закону України "Про підприємства в Україні";

- визнання права власності при наявності відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за іншою особою суперечить ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В письмовому поясненні від 16.01.2013 року № 10-25-526 Фонд державного майна України просить позовні вимоги задовольнити вказуючи на наступне:

- відомостей щодо оспорюваного майна не містить ні інвентаризаційна відомість, ні зведений акт вартості будівель, ні переліки нерухомого майна, що свідчить про те, що вказане майно не передавалось Фондом до статутного фонду відповідача;

- інформація щодо належності відповідачу оспорюваного майна міститься лише в п.4.2 Статуту, однак останній не являється правовстановлюючим документом.

В письмовому поясненні від 18.02.2013 року позивач повністю підтримує позов заступника прокурора Вінницької області посилаючись на нормативні акти Кабінету Міністрів України відповідно до яких Міністерство транспорту та зв'язку України визначено органом управління об'єктами державної власності, що не увійшли до статутного фонду ВАТ "Київський річковий порт".

Із наведеного вище вбачається, що спір стосується визначення власника на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м.Вінниця, вул.Козицького, 64.

Як вказує прокурор, після прийняття рішення у господарській справі № 11/118-10 відповідач продовжує незаконно використовувати вказане вище майно і такими діями власне оспорює та не визнає право держави на таке майно, що стало причиною звернення до суду з даним позовом.

Розглянувши доводи сторін та норми законодавства, які покладені в основу позову та заперечень на нього суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст.41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вказувалось вище відповідач вказує на правомірність набуття права власності на спірне нерухоме майно під час приватизації державного майна та проведення корпоратизації АТ "Київський річковий порт".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна) приватизація майна державних підприємств - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент приватизації АТ "Київський річковий порт") встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Статтею 7 цього Закону України визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць.

Частинами 1, 2, 6 ст.18 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент приватизації АТ "Київський річковий порт") встановлено, що продаж часток (акцій, паїв), що належать державі в майні господарських товариств, здійснюється шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні товариства. При перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство його засновником виступає відповідний орган приватизації, який діє в межах повноважень, передбачених для засновників акціонерного товариства законодавством. Створене акціонерне товариство є правонаступником приватизованого підприємства.

У статті 20 вказаного Закону України (в редакції, чинній на момент приватизації АТ "Київський річковий порт") зазначено, що визначення початкової ціни об'єкта приватизації або розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється на основі державного підприємства, здійснюється виходячи з оцінки у відновній вартості основних фондів за вирахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних фондів та врахування дебіторської та кредиторської заборгованості відповідно до методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, передбачених Державною та місцевими програмами приватизації, початкову ціну майна державного підприємства може бути змінено з урахуванням потенційної прибутковості.

Чинною на момент приватизації АТ "Київський річковий порт" була Методика оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 року № 522 відповідно до п.2 якої остання встановлює порядок і спосіб оцінки майна, що приватизується або передається в оренду, за відновною вартістю з урахуванням зносу та складу цього майна. Вона використовується для визначення початкової (аукціонної) ціни державного підприємства, розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється у процесі приватизації, а також для визначення ціни майна державного підприємства або окремих інвентарних об'єктів при викупі та передачі його в оренду.

Пунктами 9-11 названої Методики встановлено, що оцінка майна цілісних майнових комплексів здійснюється у такій послідовності: проведення повної інвентаризації майна; розробка передаточного балансу; вивчення вартості об'єкта приватизації згідно з даними балансу; складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу. До переліку майна об'єктів приватизації або оренди як цілісного майнового комплексу включаються: основні засоби і вкладення (в тому числі незавершене будівництво); оборотні засоби - запаси і витрати; кошти, розрахунки та інші фінансові активи з урахуванням заборгованості. До основних засобів і вкладень належать: основні засоби - будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини, обладнання, транспортні засоби, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, обчислювальна техніка, програмні засоби, інструменти, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар, сільськогосподарські машини і засоби, доросла робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження та інші основні засоби, а також капітальні вкладення на поліпшення земель та в орендовані будинки і споруди, обладнання та інші об'єкти, що є основними засобами тощо.

Наказом Фонду державного майна України від 11.07.1996 року № 788 "Про затвердження додатка про перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства" (чинного з 11.07.1996 року по 22.07.1998 року) визначено, що в рішеннях про створення відкритих акціонерних товариств в процесі приватизації слід передбачати перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, згідно додатку (додається), який є невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства. На вимогу відкритих акціонерних товариств, які були створені в процесі приватизації та корпоратизації до набрання чинності цього наказу, відповідним органам приватизації видавати витяг з відомості результатів інвентаризації щодо нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду, та є власністю товариства.

В наказі Фонду державного майна України від 22.07.1998 року № 1450 "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно" (чинного з 22.07.1998 року по 24.05.2002 року) визначено, що на вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству. При цьому підставою для включення нерухомого майна до зазначеного переліку є такі документи: інвентаризаційні описи основних засобів; відомості щодо введення об'єкту нерухомості в експлуатацію (у разі наявності); акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу; акт оцінки окремої будівлі, споруди або нежилого приміщення (при підтвердженні права власності на будівлю, споруду або нежиле приміщення); перелік нерухомого майна, що є власністю орендаря (на вимогу державного органу приватизації); державний акт про право власності на землю або про право постійного користування землею (довідка місцевої податкової адміністрації про сплату податку за володіння або користування землею) (у разі наявності); довідку з органу місцевого самоврядування про місце знаходження (адресу) об'єкта приватизації. Довідка надається окремо по кожному інвентарному об'єкту.

Аналогічні положення містяться також в Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно затверджених наказом Фонду державного майна України від 24.05.2002 року № 906, Положенні про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства затверджених наказом Фонду державного майна України від 25.11.2003 року № 2097 тощо.

Під час оцінки усього майна Київського річкового порту під час приватизації, за винятком майна, що не увійшло до статутного фонду (перелік затверджений заступником голови Фонду державного майна України) було прийнято за основу вартість за консолідованим балансом підприємства станом на 1992 рік, за виключенням об'єктів, що не увійшли до статутного фонду згідно вказаного переліку.

Актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу визначено оціночну вартість майна станом на 01.09.1992 року.

Відповідно до вказаного акту балансова вартість основних засобів становить 776 717,00 тис.крб., яка дорівнює вартості основних засобів вказаних у відповідній розшифровці (а.с.138-139, т.2).

Із витягу з інвентаризаційної відомості переліку майна, що передано у власність відповідача станом на 01.09.1992 року, відомості розрахункової вартості будівель та споруд вбачається, що при формуванні статутного фонду акціонерного товариства "Київський річковий порт" останні не містять інформації стосовно нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: м.Вінниця, вул.Козицького,64 і складаються з адміністративного будинку літ."А" площею 891,4 кв.м. та складу літ."В" площею 31,5 кв.м., що переконливо свідчить про те, що спірне майно не передавалося до статутного фонду акціонерного товариства "Київський річковий порт", а відтак і не було приватизовано останнім (а.с.147-149, 156-175, т.2).

З огляду на те, що спірне нерухоме майно не було внесено Фондом державного майна України до статутного капіталу АТ "Київський річковий порт" його власником залишилася держава.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою,

Встановлені судом обставини, якими в тому числі є реєстрація права власності відповідачем, фактичне володіння і користування спірним майном, свідчать про невизнання відповідачем власності держави України на спірне майно, а тому вимога про визнання права власності на спірне майно є правомірною.

Суд зауважує, що аналогічні висновки (про те, що спірне майно до статутного фонду відповідача не передавалось) було отримано судами при розгляді справи № 11/118-10 за позовом першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ВАТ "Київський річковий порт" про скасування рішення постійно діючого Вінницького Третейського суду при "ТБ Всеукраїнська" від 02.08.2006 року у справі за № 0026/06 та справи № 46/434-48/292 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ПАТ "Київський річковий порт", Інспекції Головного державного реєстратора флоту та Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: державного підприємства "Адміністрація річкових портів", Фонду державного майна України про визнання права власності держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на майно, річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський"; про зобов'язання ВАТ "Київський річковий порт" повернути державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський" шляхом їх передачі державному підприємству "Адміністрація річкових портів" та про визнання недійсними свідоцтв про право власності на річкові судна, видані ВАТ "Київський річковий порт" (а.с.56-60, т.1, а.с.2-16, т.2).

З огляду на суб'єктний склад сторін у справі № 46/434-48/292 факти встановлені при розгляді вказаної справи щодо хронології та порядку проведення приватизації відповідача про які вказано вище із врахуванням приписів ч.2 ст.35 ГПК України не потребують доведення при розгляді даної справи.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві щодо правомірності набуття права власності на спірне майно оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними позаяк грунтуються на хибному тлумаченні норм законодавства тощо.

Зокрема в якості своїх доводів відповідач посилається на приписи ст.25 Закону України "Про власність" відповідно до якої об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Разом з тим набуття у власність майна державного підприємства здійснюється за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу шляхом перетворення в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства (ч.3 ст.25 Закону України "Про власність").

При цьому в разі перетворення державного підприємства в акціонерне товариство застосуванню підлягають норми Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" які вказувались вище і які являються для даного виду правовідносин спеціальними.

Як вказувалось вище, згідно норм Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" акціонерне товариство стає власником майна, яке виявлено під час проведення інвентаризації, включено до відповідних інвентаризаційних відомостей та акту оцінки майна і відповідно до статутного фонду акціонерного товариства Фондом державного майна України.

В даному випадку в матеріалах справи відсутні докази того, що спірне майно було включено до статутного фонду відповідача про що вже зазначалось судом.

Посилання відповідача на те, що він є правонаступником прав та обов'язків державного підприємства згідно чинного на момент проведення приватизації законодавства та положень статуту підприємства на думку суду не підтверджує набуття відповідачем права власності на спірне майно виходячи з наступного.

Відповідно до ст.37 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент проведення приватизації АТ "Київський річковий порт") юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Згідно ч.ч.1-3 ст.19 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Аналогічні вказаним вище приписи містяться також в ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні".

Слід вказати, що в абз.6 п.10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 року № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" зазначено, що вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Пунктом 6.1.1 Статуту ВАТ "Київський річковий порт" визначено, що майно товариства створюється за рахунок в т.ч. внеску засновника.

Засновником акціонерного товариства "Київський річковий порт" є Фонд державного майна України (п.1.5 Статуту), а передання останнім у власність акціонерному товариству "Київський річковий порт" майна здійснювалося згідно акту оцінки вартості цілісного майна комплексу на підставі інвентаризаційної відомості переліку майна, складеної станом на 01.09.1992 року відповідно до якої у переліку майна відсутнє спірне майно.

Посилання відповідача на те, що п.4.2 Статуту визначає, що відокремленими підрозділами товариства є пристань "Вінниця" та пристань "Могилів-Подільська" не спростовує висновку суду про приналежність спірного майна державі, адже визначення відокремленого підрозділу новоствореної в процесі корпоратизації юридичної особи не свідчить про набуття у власність майна, яке було закріплене за аналогічним відокремленим підрозділом державного підприємства.

Крім того, визначення АТ "Київський річковий порт" правонаступником всіх прав та обов'язків державного підприємства не означає автоматичного набуття товариством всього державного майна, закріпленого державою за відповідним державним підприємством.

Передача державного майна можлива за відповідним актом за умови включення його державою до статутного капіталу акціонерного товариства, доказів існування чого відносно спірного майна матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що спірне майно перебуває на його балансі також не свідчить про наявність у нього права власності на вказане майно.

При цьому суд виходив з п.9 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 року № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" в якому, з поміж іншого вказано, що арбітражним судам слід також виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Таким чином включення державного майна на баланс відповідача не змінює власника цього майна.

Доказів існування обставин, з якими чинне законодавство України передбачало набуття відповідачем у власність спірного майна, матеріали справи не містять.

При цьому слід зазначити, що підставою для реєстрації права власності за відповідачем є не перелік чи підтвердження права власності виданий Фондом державного майна України згідно його нормативних актів про які вказувалось вище, а рішення третейського суду від 02.08.2006 року, яке на момент подачі даного позову до суду втратило своє юридичне значення в зв'язку із його скасуванням в судовому порядку під час розгляду справи № 11/118-10.

При цьому суд зазначає, що Фондом державного майна України листом від 19.04.1997 року № 10-21-3959 відповідачу надавались витяги з відомості результатів інвентаризації щодо нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду згідно наказу Фонду державного майна України від 11.07.1996 року № 788, однак у них відсутнє спірне майно (а.с.146-149, 176, т.2).

Суд зазначає, що реєстрація відповідачем права власності на підставі рішення третейського суду від 02.08.2006 року не змінює правового режиму державного майна, не є підставою для припинення права власності держави на майно.

Твердження відповідача про те, що до внесення запису про припинення права власності на спірне майно за відповідачем в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень є неможливим прийняття рішення про визнання права власності за іншим суб'єктом виходячи із приписів ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" судом також не приймається виходячи з наступного.

В п.9 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 року № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" вказано, що у вирішенні спорів, пов'язаних з оцінкою правомірності передачі або продажу державного майна, арбітражним судам слід виходити з вимог законодавства, яке діяло на момент вчинення зазначених дій.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач провів реєстрацію права власності на спірне приміщення 03.08.2006 року з огляду на що підлягає застосуванню редакція названого Закону станом на момент такої реєстрації права власності.

Згідно ст.1 названого Закону (в редакції на момент реєстрації) останній регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

При цьому відповідно до ст.2 Закону (в редакції на момент реєстрації) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Виходячи з наведеного наявність за особою запису в реєстрі про реєстрацію власності на нерухоме майно право власності на яке оспорюється іншою особою не може обмежувати право зацікавленої особи на судовий захист і відповідно слугувати підставою для відмови в позові, оскільки при вирішенні судового спору усувається юридична невизначеність щодо правовідносин власності відносно спірного майна, а внесення запису до Реєстру є похідним від результатів вирішення судового спору пов'язаного із оцінкою правомірності фактів виникнення чи переходу права власності за особою яка згідно запису в Реєстрі є власником спірного майна.

При розгляді даного спору суд прийшов до висновку, що при заявленні позову прокурором не допущено пропуску строку позовної давності на чому наголошував у своїй заяві б/н від 15.01.2013 року та письмовому поясненні б/н від 27.02.2013 року відповідач.

Такий висновок суд обґрунтовує наступним.

За приписами статті 256 ЦК України позовна давність -це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 цього Кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для правильного обчислення позовної давності важливим є визначення її початкового моменту, оскільки від нього залежить правильне обчислення строку позовної давності і в кінцевому результаті - захист порушеного права.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

Статтею 267 Цивільного кодексу України, який діє на день ухвалення рішення у справі, також встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Разом з цим, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Як вбачається із заяви та письмового пояснення ПАТ "Київський річковий порт" останнє обґрунтовуючи пропуск прокурором строку позовної давності посилається на те, що в серпні-жовтні 2009 року органами прокуратури м.Києва проводилась перевірка щодо законності заволодіння державним майном службовими особами ПАТ "Київський річковий порт" і саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності з огляду на приписи ст.6 Закону "Про прокуратуру" відповідно до якої органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

В свою чергу прокурор та позивач в письмових поясненнях поданих в судовому засіданні 28.02.2013 року вказують на те, що ними не пропущено строк позовної давності, оскільки про незаконність набуття відповідачем спірного майна у власність їм стало відомо лише після прийняття 14.04.2011 року постанови Рівненським апеляційним господарським судом у справі № 11/118-10.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому суд зазначає, що стаття 261 ЦК України пов'язує початок перебігу з виникненням права на позов саме у особи, права якої порушено, тобто в даному разі - у Міністерства інфраструктури України, а не у першого заступника прокурора Вінницької області, який статусу позивача не має, а є самостійним учасником судового процесу.

Суд зазначає, що заява відповідача про застосування строку позовної давності базується виключно на твердженні про проведення прокуратурою м.Києва відповідної перевірки та наданні прокуратурі під час її проведення відповідних доказів, які свідчать про обізнаність останньої з серпня 2009 року щодо обставин отримання у власність спірного майна.

Виходячи з наведених вище приписів норм матеріального та процесуального закону, а також встановлених обставин в частині, що стосується застосування строку позовної давності суд приходить до висновку про те, що ПАТ "Київський річковий порт" не надало доказів, які б переконливо та беззаперечно свідчили про день в який саме позивач, а не прокурор дізнався, або повинен був дізнатись про порушення свого права.

При цьому твердження відповідача про пропуск прокурором позовної давності оцінюється судом критично виходячи з наступного.

Із матеріалів наглядового провадження № 9748 слідує, що дійсно прокуратурою м.Києва за дорученням Генеральної прокуратури України проводилась перевірка законності заволодіння державним майном службовими особами ВАТ "Київський річковий порт".

Листом від 28.08.2009 року № 08/1-9748-09 заступника Генерального прокурора України повідомлено про результати перевірки із зазначенням того, що під час її проведення порушень чинного законодавства не виявлено, підстав для внесення документів прокурорського реагування не встановлено (а.94-95 наглядового провадження № 9748).

Листом від 18.09.2009 року № 08/1-18186-03 Генеральна прокуратура України витребувала для вивчення матеріали перевірки проведеної прокуратурою м.Києва (а.99 наглядового провадження № 9748).

01.04.2010 року Генеральна прокуратура України повернула прокуратурі м.Києва матеріали для проведення додаткової перевірки (а.102 наглядового провадження № 9748).

Листом від 29.04.2010 року прокуратура м.Києва повідомила Генеральну прокуратуру м.Києва про результати додаткової перевірки та виділення частини матеріалів перевірки за територіальністю до прокуратури Вінницької області для вжиття заходів реагування щодо повернення державного майна (а. 108 наглядового провадження № 9748).

Листом від 30.04.2010 року прокуратура м.Києва повідомила прокуратуру Вінницької області про проведення перевірки та необхідність застосування представницьких повноважень щодо оскарження рішення третейського суду (а.109-111 наглядового провадження № 9748).

Як вказувалось вище заступником прокурора Вінницької області в липні 2010 року подано позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ВАТ "Київський річковий порт" про скасування рішення постійно діючого Вінницького Третейського суду при "ТБ Всеукраїнська" від 02.08.2006 року у справі за № 0026/06 в задоволенні якого відмовлено рішенням господарського суду Вінницької області від 30.09.2010 року, яке в подальшому скасовано постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 року з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Виходячи з наведеного вище вбачається, що про порушення при приватизації майна ВАТ "Київський річковий порт" прокуратура м.Києва дізналась лише під час проведення додаткової перевірки, яка здійснювалась в квітні 2010 року.

Окрім того суд зазначає, що подання прокурором позовної заяви про скасування рішення третейського суду, яке було підставою для реєстрації права власності за відповідачем оспорюваного в даній справі майна слід розцінювати як обставину, що перериває перебіг позовної давності в розумінні приписів ч.2 ст.264 ЦК України відповідно до якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, а також те, що заперечення відповідача не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову про визнання права власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на нежитлові об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м.Вінниця, вул.Козицького, 64 і складаються з адміністративного будинку літ. "А" площею 891,4 кв.м. та складу літ. "В" площею 31,5 кв.м. суд приходить до висновку про наявність підстав для захисту порушеного права держави та задоволення позову в повному обсязі.

При прийняті рішення судом також враховано наступні приписи законодавства.

25.01.2006 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 29-р "Про передачу державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів та акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" до сфери управління Мінтрансзв'язку" відповідно до якого прийнято пропозицію Мінтрансзв'язку щодо передачі державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (згідно з додатком), до сфери управління зазначеного Міністерства.

Мінтрансзв'язку своїм наказом № 86 від 26.01.2006 року "Про впорядкування управління державним майном", майно, яке передавалось до сфери управління Мінтрансзв'язку, відповідно до вищезазначеного розпорядження, закріпив на праві господарського відання за державним підприємством "Адміністрація річкових портів".

23.05.2007 року Кабінетом міністрів України було прийнято розпорядження № 306-р "Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку" відповідно до якої погоджено пропозицію Мінтрансзв'язку щодо передачі державного майна, яке не увійшло до статутних фондів відкритих акціонерних товариств "Київський річковий порт" і "Кременчуцький річковий порт" згідно з додатком, до сфери управління цього Міністерства, а також передачу Фондом державного майна в установленому порядку зазначеного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку.

В подальшому Фондом державного майна України та Мінтрансзв'язку, за погодженням з Мінфіном та Мінекономіки, було прийнято спільний наказ № 1211/614 від 19.07.2007 року "Про передачу державного майна".

На виконання цього спільного наказу Мінтрансзв'язку видало наказ № 721 від 17.08.07 року "Про впорядкування управління державним майном", відповідно до якого останній закріпив державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт" за державним підприємством "Адміністрація річкових портів" на праві господарського відання.

19.09.2007 року в сферу управління Мінтрансзв'язку та на баланс підприємства було прийнято державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт".

25.11.2009 року було прийнято розпорядження КМУ № 1485-р "Про визначення органу управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт", яким визначено Міністерство транспорту та зв'язку органом управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт", а також у разі потреби провести в установленому порядку інвентаризацію зазначених у пункті 1 цього розпорядження об'єктів державної власності та вирішити питання щодо їх подальшого використання.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 789 від 06.06.2006 року, Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства.

Згідно з п.4 цього Положення Міністерство транспорту та зв'язку України забезпечує ефективне використання державного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління, приймає рішення щодо їх утворення, реорганізації, ліквідації, виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Тотожні положення закріплені в Положенні про Міністерство інфраструктури України, затверджене Указом Президента України від 12.05.2011 року № 581/2011.

Отже, відповідно до наведених приписів законодавства, органом державної влади, уповноваженим здійснювати управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" є Міністерство транспорту і зв'язку України правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України, а відтак, вказане саме вказане міністерство може бути належним позивачем в спірних правовідносинах, а звернення прокурора з даним позовом в інтересах Міністерства інфраструктури України являється правомірним.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд враховує припис, який міститься в п.6.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках, коли позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд повинен виходити з такого. Якщо позов залишено без задоволення, державне мито не стягується. У разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

28.02.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати право власності за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України, пр-тПеремоги, 14, м.Київ, 01135 (ідентифікаційний код-37471967) на нежитлові об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м.Вінниця, вул.Козицького, 64 і складаються з адміністративного будинку літ."А" площею 891,4 кв.м. та складу літ. "В" площею 31,5 кв.м..

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт", вул.Верхній Вал, 70, м.Київ, 0407 (ідентифікаційний код - 03150071) в доход Державного бюджету України - 2 620 грн. 00 коп. - судового збору.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05 березня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.