Постанова № 29736901, 25.02.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 року Справа № 803/139/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Кравчик В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представників відповідача Новосада Ю.М., Решетника О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

24 січня 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) звернувся з адміністративним позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Нововолинська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003651701 від 04.12.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Нововолинською ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_6 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки був складений акт № 569/348/17-2118630055 від 19.10.2012 року. На підставі акта перевірки Нововолинською ОДПІ було винесене податкове повідомлення - рішення від 02.11.2012 року № 0002611701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 138 837 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 69 418,50 грн., всього 208 255,50 грн. за порушення ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.

За результатом адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, рішенням ДПС у Волинській області скасовано зайво застосовану штрафну санкцію в розмірі 65 513 грн., та на підставі даного рішення Нововолинською ОДПІ прийнято нове податкове повідомлення-рішення на зменшену суму грошового зобов'язання № 0003651701 від 04.12.2012 року, яким встановлено штрафні (фінансові санкції) на суму 3 906,50 грн., всього 142 743,50 грн. Вказане рішення також було оскаржено, однак рішенням ДПС України від 08.01.2013 року скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення рішення залишено без змін.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу про встановлення нікчемності правочинів, укладених з його контрагентами, оскільки реальність здійснення господарських операцій по даних правочинах підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, які надавались під час проведення перевірки.

Вважає, що вищевказане податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням норм законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, додатково суду пояснив, що не заслуговує на увагу твердження відповідача про нікчемність угод, укладених з контрагентами позивача ТзОВ «ЛФ Шахін», ПП «Кірс», ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів», ПП «Руфусів», ФОП ОСОБА_8, оскільки під час проведення перевірки перевіряючим були надані всі необхідні первинні документи, а саме: договори купівлі-продажу, податкові та видаткові накладні, що підтверджують факт здійснення господарських операцій. Визнав збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах позивача з ТзОВ «НІМБ» та ТзОВ «Фаба Сервіс» в сумі 9 942,18 грн. та вказав, що бухгалтером двічі помилково відображено в податковій декларації з ПДВ суми податкового кредиту по вказаних постачальниках. В зв'язку з наведеним просить позов задовольнити, визнавши протиправним і скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Представники відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях позов не визнали. Суду пояснили, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 138 837 грн. та вказують, що Нововолинською ОДПІ під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_6 порушень, які б ставили під сумнів правильність визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосованої штрафної санкції не допущено, а тому підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відсутні. З врахуванням цього вважають, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення сформоване у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та Законами України.

Відповідно до оглянутого судом Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_1 позивач ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа підприємець 30.05.2006 року.

Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 25.09.2012 року № 621/17, виданого Нововолинською ОДПІ працівниками даного податкового органу з 25.09.2012 року по 05.09.2012 року та з 08.10.2012 року по 12.10.2012 року проведена перевірка ФОПОСОБА_6. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складено акт № 569/348/17-2118630055 від 19.10.2012 року. Перевіркою встановлені порушення ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України - ФОП ОСОБА_6 занижено податок на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету на загальну суму 138 837 грн., в тому числі за січень 2011 року - 20 625 грн., за лютий 2011 року - 7 906 грн., за березень 2011 року - 22 001 грн., за квітень 2011 року - 2 853 грн., за травень 2011 року - 71 915 грн., за червень 2011 року - 5 726 грн., за серпень 2011 року - 5 363 грн., за грудень 2011 року - 2 448 грн.

На підставі вищезгаданого акту перевірки Нововолинською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0002611701 від 02.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 208 255,50 грн., з них: 138 837 грн. - за основним платежем, 69 418 грн. - штрафна (фінансова) санкція. На вищевказане податкове повідомлення-рішення позивачем була подана скарга до Державної податкової служби у Волинській області, та рішенням про результати розгляду первинної скарги № 5099/10/10-206 від 30.11.2012 року скасовано зайво та незаконно застосовану штрафну санкцію в розмірі 65 513 грн., в решті залишено без змін.

За результатом адміністративного оскарження Нововолинською ОДПІ прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 003651701 від 04.12.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 142 743,50 грн., з них: 138 837 грн. - за основним платежем, 3 906,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція. ФОП ОСОБА_6 було подано повторну скаргу у Державну податкову службу України, проте рішенням про результати розгляду повторної скарги № 33/К/10-2315 від 08.01.2013 року оскаржуване податкове повідомлення-рішення Нововолинської ОДПІ та рішення ДПС у Волинській області залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, приходить до висновку, що не заслуговує на увагу суду висновок відповідача про порушення позивачем ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість 128 894 грн. - за основним платежем, 3 905,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та спростовується наступним.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

З аналізу положень вищенаведених нормативно-правових законодавчих актів вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством. Також з проаналізованих норм випливає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо правовідносин позивача з ТзОВ «Німб» та ТзОВ «Фаба Сервіс» суд зазначає наступне.

З дослідженого в судовому засіданні акта перевірки № 569/348/17-2118630055 від 19.10.2012 року, по системі співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань між позивачем та ТзОВ «Німб» встановлено розбіжність на суму ПДВ 1760,10 грн. за квітень 2011 року, а саме сума податкового кредиту ФОП ОСОБА_4 за квітень 2011 року складає 27 000,90 грн. по взаємовідносинах із ТзОВ «Німб» при цьому до податкових зобов'язань вищезазначеним постачальником віднесено суму ПДВ 25 240,80 грн. Позивачем надано податкові накладні на придбання товаро-матеріальних цінностей на суму ПДВ 25 240,80 грн. Таким чином підприємцем завищено податковий кредит на суму ПДВ 1760,10 грн. за квітень 2011 р.

Аналогічно, встановлено розбіжність по системі співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань між ФОП ОСОБА_4 та ТзОВ «Фаба Сервіс» на суму ПДВ 8182,08 грн. за грудень 2011 року, а саме сума податкового кредиту позивача відповідно до податкової декларації з ПДВ за грудень 2011 р. складає 20 125,89 грн. по взаємовідносинах із ТзОВ «Фаба Сервіс», при цьому до податкових зобов'язань вказаним постачальником віднесено суму ПДВ 11 943,81 грн. Позивачем надано податкові накладні на придбання ТМЦ на суму ПДВ 11 953,81 грн. Таким чином зроблено висновок про завищення підприємцем податкового кредиту на суму ПДВ 8 182,08 грн. за грудень 2011 р.

Представником позивача в судовому засіданні було визнано порушення податкового законодавства по взаємовідносинах позивача з ТзОВ «НІМБ» та ТзОВ «Фаба Сервіс» в сумі 9 942,18 грн., оскільки бухгалтером двічі помилково відображено в податковій декларації з ПДВ суми податкового кредиту по вказаних постачальниках.

Суд вважає, що податковим органом правомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинах позивача з ТзОВ «НІМБ» та ТзОВ «Фаба Сервіс» в сумі 9 942,18 грн., що й не заперечується представником позивача, а тому податкове повідомлення-рішення № 0003651701 від 04.12.2012 року в частині нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 9 942,18 грн. та штрафних санкцій в сумі 1 грн. підлягає залишенню без змін.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, висновок податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та ТзОВ «ЛФ Шахін», ПП «Кірс», ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів», ПП «Руфусів», ФОП ОСОБА_8 договорів вважає неправомірним з наступних підстав.

Щодо правовідносин позивача з ТзОВ «ЛФ Шахін» та ПП «Кірс» суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_4 (покупець) та ТзОВ «ЛФ Шахін» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №22/08-11 від 22.08.2011 року, згідно умов якого продавець передає покупцю товар, вугільну продукцію в асортименті, по цінах та кількості вказаних в Специфікаціях оформлених у вигляді пропозицій до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти товар, вугільну продукцію та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції позивач підтверджує наданими копіями видаткових накладних № 100904 від 10.09.2011 року, № 120921 від 12.09.2011 року та копіями податкових накладних № 070920 від 07.09.2011 року та № 060921 від 06.09.2011 року.

Факт оплати позивачем за вугільну продукцію підтверджується банківськими виписками № 287 від 06.09.2011 р., № 292 від 06.09.2011 р.

Також був укладений договір купівлі-продажу № 33 від01.08.2011 року між ФОП ОСОБА_4 (продавець) та ПП «Кірс» (покупець), згідно умов якого продавець передає покупцю товар, вугільну продукцію в асортименті, по цінах та кількості вказаних в Специфікаціях оформлених у вигляді пропозицій до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти товар, вугільну продукцію та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції по продажу ПП «Кірс» вугільної продукції позивач підтверджує видатковими накладними № РН0000165 від 12.09.2011 р., № РН0000144 від 10.09.2011 р.,

Нововолинською ОДПІ до Ленінської МДПІ у м. Луганську, був направлений запит щодо проведення зустрічної звірки ТзОВ «ЛФ Шахін» із ФОП ОСОБА_4 На час розгляду справи не була отримана відповідь про проведення зустрічної звірки.

Факт реалізації вказаного товару та виконання умов даного договору підтверджується поясненнями в судовому засіданні представника позивача та актом перевірки, в якому вказано, що дане вугілля, яке було куплене у ТзОВ «ЛФ Шахін» було відразу продане на ПП «Кірс» в повному об'ємі з націнкою, на що пред'явлено наступні документи: податкова накладна № 121 від 02.09.2011 року, банківська виписка № 625 від 02.09.2011 року, банківська виписка № 365 від 14.10.2011 року про повернення ПП «Кірс» зайво перерахованих коштів, видаткові накладні: РН-0000144 від 10.09.2011 року, РН-0000165 від 12.09.2011 року.

Тобто позивачем було реалізовано вугільну продукцію за вищими цінами, та досягнено економічного ефекту у власній господарській діяльності.

Посилання податкового органу на те, що відвантажували товар і перевозили інші, як на підставу нікчемності суд до уваги не приймає, оскільки на підставі письмового договору, банківських виписок, актів прийому - передачі, перехід права власності на вугілля до ФОП ОСОБА_4 відбулось в момент завантаження у вагони і це вугілля було відправлено на ПП «Кірс», яке позивачу перерахувало кошти за отриманий товар.

Щодо правовідносин позивача з ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів», ПП «Руфусів» суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_4 (покупець) та ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів» (продавець) укладено договори купівлі-продажу №16 та № 23 від 01.03.2011 року, згідно умов яких продавець передає покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та умовах, визначених у цих договорах, прийняти а оплатити товарно-матеріальні цінності, а саме вироби бетонні, бетон товарний марок М50 та М350 у кількостях та асортименті, зазначених у супровідних документах.

Реальність проведення зазначених вище господарських операцій позивач підтверджує наданими копіями:

- видаткових накладних: № ЮФ0000245 від 13.05.2011 р.; № ЮФ0000266 від 18.05.2011 р.; № ЮФ0000309 від 23.05.2011 р.; № ЮФ0000325 від 25.05.2011 р.; № ЮФ0000339 від 26.05.2011 р.; № ЮФ0000352 від 27.05.2011 р.; № ЮФ0000369 від 31.05.2011 р.; № ЮФ0000202 від 05.05.2011 р.; № ЮФ0000199 від 04.05.2011 р.; № ЮФ0000332 від 25.05.2011 р.; № ЮФ0000228 від 11.05.2011 р.; №ЮФ0000260 від 17.05.2011 р.; № ЮФ0000347 від 27.05.2011 р.; № ЮФ0000607 від 30.06.2011 р.; № ЮФ0000602 від 30.06.2011 р.; № ЮФ0000597 від 29.06.2011 р.; № ЮФ0000630 від 30.06.2011 р.; № ЮФ0000545 від 23.06.2011 р.; № ЮФ0000528 від 21.06.2011 р.; № ЮФ0000434 від 08.06.2011 р.; № ЮФ 0000439 від 08.06.2011 р.; № юф0000432 ВІД 08.06.2011 р.; № ЮФ0000423 від 07.06.2011 р.; № ЮФ0000390 від 01ю06ю2011 р.; № ЮФ0000418 від 07.06.2011 р.; № ЮФ0000388 від 01.06.2011 р.; № ЮФ0000381 від 01.06.2011 р.; № ЮФ0000375 від 01.06.2011 р.; № ЮФ0000376 від 01.06.2011 р.; № ЮФ0001009 від 31.08.2011 р.; № ЮФ0000837 від 02.08.2011 р.; № ЮФ0000836 від 01.08.2011 р.; № ЮФ0000896 від 11.08.2011 р.; № ЮФ0000857 від 05.08.2011 р.; № ЮФ0000940 від 18.08.2011 р.; № ЮФ0000924 від 16.08.2011 р.; № ЮФ0000955 від 18.08.2011 р.; № ЮФ0000953 від 18.08.2011 р.; № ЮФ0000985 від 23.08.2011 р.; № ЮФ0000969 від 22.08.2011 р.; № ЮФ0000998 від 26.08.2011 р.; № ЮФ0000987 від 25.08.2011 р.; № ЮФ0001002 від 29.08.2011 р.; № ЮФ0001000 від 29.08.2011 р.; № ЮФ0001007 від 30.08.2011 р.; № ЮФ0001003 від 29.08.2011 р.; № ЮФ0001011 від 30.08.2011 р.; № ЮФ0001008 від 30.08.2011 р.; № ЮФ0001016 від 31.08.2011 р.; № ЮФ0001015 від 30.08.2011 р.; № ЮФ0000993 від 30.08.2011 р.; № ЮФ0000446 від 09.06.2011 р.; № ЮФ0001011 від 30.08.2011 р.; № ЮФ0000144 від 31.03.2011 р.; № ЮФ0000197 від 29.04.2011 р.; № ЮФ0000163 від21.04.2011 р.; № ЮФ0000146 від 11.04.2011 р.; № ЮФ0000145 від 11.04.2011 р.; № ЮФ 0000140 від 08.04.2011 р.; № ЮФ0000142 від 08.04.2011 р.; № ЮФ 0000155 від 18.05.2011 р.; № ЮФ0000158 від 19.04.2011 р.; № ЮФ0001221 від 06.10.2011 р.; № ЮФ0001211 від 05.10.2011 р.; № ЮФ0001222 від 06.10.2011 р.; № ЮФ0001219 від 06.10.2011 р.; № ЮФ0001225 від 07.10.2011 р.; № ЮФ0001223 від 07.10.2011 р.; № ЮФ0001232 від 07.10.2011 р.; № ЮФ0001230 від 07.10.2011 р.; № ЮФ0001241 від 11.10.2011 р.; № ЮФ0001238 від 11.10.2011 р.; № ЮФ0001255 від 12.10.2011 р.; № ЮФ00001248 від 11.10.2011 р.; № ЮФ0001259 від 13.10.2011 р.; № ЮФ0001258 від 12.10.2011 р.; № ЮФ0001268 від 14.10.2011 р.; № ЮФ0001265 від 14.10.2011 р.; № ЮФ0001280 ід18.10.2011 р.; № ЮФ0001272 від 14.10.2011 р.; № ЮФ0001284 від 18.10.2011 р.; № ЮФ0001283 від18.10.2011 р.; № ЮФ0001314 від 28.10.2011 р.; № ЮФ0001285 від 18.10.2011 р.; № ЮФ0001320 від 31.10.2011 р.; № ЮФ0001315 від 28.10.2011 р.; № ЮФ0001323 від 31.10.2011 р.; № ЮФ0001321 від 31.10.2011 р.; № ЮФ0001273 від 17.10.2011 р.; № ЮФ0001244 від 11.10.2011 р.; № ЮФ0001278 від 17.10.2011 р.; № ЮФ0001277 від 17.10.2011 р.; № ЮФ0001345 від 02.11.2011 р.; № ЮФ0001336 від 01.11.2011 р.; № ЮФ0001390 від 08.11.2011 р.; № ЮФ0001346 від 02.11.2011 р.; № ЮФ0001395 від 09.11.2011 р.; № ЮФ0001391 від 08.11.2011 р.; № ЮФ0001413 від 14.11.2011 р.; № ЮФ0001412 від 14.11.2011 р; № ЮФ0001312 від 15.11.2011 р.; № ЮФ0001421 від 15.11.2011 р.; № ЮФ0001437 від 16.11.2011 р.; № ЮФ0001435 від 16.11.2011 р.; № ЮФ0001443 від 17.11.2011 р.; № ЮФ0001442 від 17.11.2011 р.; № ЮФ0001462 від 24.11.2011 р.; № ЮФ0001461 від 24.11.2011 р.; № ЮФ0001464 від 25.11.2011 р.; № ЮФ0001474 від 29.11.2011 р.;

- податкових накладних: № 406 від 30.11.2011 р.; № 357 від 31.10.2011 р.; № 117 від 29.04.2011 р.; № 116 від 29.04.2011 р.; № 120 від 31.03.2011 р.; № 121 від 30.04.2011 р.; № 262 від31.08.2011 р.; № 261 від 31.08.2011 р.; № 260 від 31.08.2011 р.; № 260 від 30.08.2011 р.; № 181 від 30.06.2011 р.; № 179 від 30.06.2011 р.; № 146 від 31.05.2011 р., а також квитанціями до прибуткового касового ордера.

Також з матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_4 (продавець) та ПП «Руфусів» (покупець) укладено договір поставки товару № 32 від 01.05.2011 року, згідно умов якого продавець зобов'язується в порядку та умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, а саме: вироби бетонні у кількостях і асортименті, зазначених у супровідних документах.

В підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано видаткові накладні № РН-0000043 від 31.05.2011 р. та №РН-0000120 від 30.06.2011 р., податкові накладні 50 від 04.05.2011 р., № 51 від 06.05.2011 р., № 102 від 30.06.2011 р.

В судовому засіданні встановлено, що ПП «Руфусів» по виконанню умов договору № 32 від 01.05.2011 р. повністю здійснило розрахунок з ФОП ОСОБА_4

Тобто підтверджено реалізацію бетонних виробів за вищими цінами та досягнуто економічного ефекту у власній господарській діяльності.

Також представник позивача вказав, що позивачем частину виробів бетонних використано позивачем у власній господарській діяльності, тому в акті інвентаризації станом на 31.12.2011 р. вже бетон відсутній. Також є калькуляції на його списання.

Крім того, в підтвердження реальності здійснення даних господарських операцій представником позивача надано договори оренди техніки № 4 від 01.01.2010 року та № 11 від 04.01.2011 року, укладених між ПП ОСОБА_10 та ПП ОСОБА_4, відповідно до яких позивач орендує два вантажних автомобіля: КАМАЗ 55102 з причепом та КАМАЗ 5511 з причепом. З листа позивача Нововолинській ДПІ від 05.10.2012 р. № 10/10 вбачається, що у позивача є наявною власна та орендована основні фонди: вантажний автомобіль ГАЗ 52, автомобіль ЗІЛ 131 з кран-маніпулятором, навантажувач Тойота, автомобіль КАМАЗ65116-020 з напівпричепом, автомобіль КАМАЗ 5511 з причепом, складські та виробничі приміщення.

Твердження податкового органу щодо відсутності кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів, спростовується тим, що відповідно до п 2.4 договорів № 16 і № 23 від 01.03.2011 р. завантаження в автомобільний транспорт здійснювалося за рахунок продавця, тобто ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів», а перевезення здійснював ФОП ОСОБА_4, оскільки в нього є в наявності необхідна для цього техніка. Щодо перевезення бетонних виробів до ПП «Руфусів», то воно здійснювалось ФОП ОСОБА_4 на підставі п. 2.3 договору поставки № 32 від 01.05.2011 р. за рахунок ПП «Руфусів». Щодо транспортування бетонних виробів, які були перепродані ПП «Руфусів», то воно здійснювалось ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів» за рахунок ПП «Руфусів» і всі товаро-транспортні накладні знаходяться на заводі.

В судовому засіданні встановлено, Нововолинською ОДПІ надсилався запит до ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів» щодо підтвердження операцій з ФОП ОСОБА_4, однак на дату завершення перевірки та на дату розгляду даної адміністративної справи відповідь податковій не надана.

За таких обставин посилання податкової інспекції на нікчемність вищевказаних угод є надуманим.

Щодо правовідносин позивача з ПП ОСОБА_8 суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_4 (покупець) та ПП ОСОБА_8 (продавець) укладено договір купівлі-продажу №75/НВ від 04.05.2011 року, згідно умов якого продавець зобов'язується передавати у власність покупцю товар згідно накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Факт виконання умов даного договору, щодо купівлі морозива підтверджується накладними: № МИ00002002, № МИ00002003, №МИ00002005, №МИ00002004, № МИ00002006, № МИ00002007, № МИ00002008, від 30.05.2011 р., № МИ00002056 № МИ00002055 від 31.05.2011 р., № МИ00001380, № МИ00001381 від 05.05.2011 р., № МИ00001416 від 06.05.2011 р., № МИ00001484, № МИ00001485, № МИ00001486, № МИ00001487 від 10.05.2011 р., № МИ00001504, № МИ00001506, № МИ00001505 від 11.05.2011 р., № МИ00001952, № МИ00001949, № МИ00001946, № МИ00001947, № МИ00001943, № МИ00001945, № МИ00001941, № МИ00001942, № МИ00001951 від 27.05.2011 р., № МИ00001834, № МИ00001835, № МИ00001837, № МИ00001836, № МИ00001839, № МИ00001840, № МИ00001843 від 23.05.2011 р., № МИ00001861 від 24.05.2011 р., № МИ00001890, № МИ00001889, № МИ00001891, № МИ00001898, № МИ00001901 від 25.05.2011 р., № МИ00002431, № МИ00002432, № МИ00002429 від 16.06.2011 р., № МИ00002414, № МИ00002413, № МИ00002412, № МИ00002411 від 15.06.2011 р., № МИ00002271, № МИ00002270, № МИ00002269, № МИ00002268 від 08.06.2011 р., № МИ00002698 від 29.06.2011 р., № МИ00002639 від 24.06.2011 р., № МИ00002543, № МИ00002542, № МИ00002541, № МИ00002540, № МИ00002539 від 21.06.2011 р., № МИ00002507, № МИ00002506, № МИ00002504, № МИ00002505, № МИ00002503 від 20.06.2011 р., № МИ00002433 від 16.06.2011 р., податковими накладними: № 353 від 30.06.2011 р., № 598 від 31.05.2011 р., № 599 від 31.05.2011 р., № 597 від 31.05.2011 р., № 600 від 31.05.2011 р.

Представником відповідача вказано, що Нововолинською ОДПІ надсилався запит до ПП ОСОБА_8 щодо підтвердження операцій з ФОП ОСОБА_4, однак на дату завершення перевірки та на дату розгляду даної адміністративної справи відповідь податковій інспекції не надана.

Також між ФОП ОСОБА_4 (замовник) та ПП ОСОБА_8 (виконавець) укладено договір про відповідальне зберігання від 04.05.2011 року, згідно умов якого замовник передає, а виконавець приймає на тимчасове відповідальне зберігання морозиво у асортимент відповідно до переліку придбаного згідно договору № 75 від 04.05.2011 р., з подальшим поверненням об'єкту зберігання замовнику без зміни його якісних або кількісних характеристик.

Твердження податкового органу щодо відсутності документів на переміщення та зберігання морозива, а також щодо відсутності холодильного обладнання для зберігання даного товару, не відповідає дійсності, оскільки з дослідженого договору про відповідальне зберігання від 04.05.2011 року, встановлено, що товар після продажу його ФОП ОСОБА_4 залишався у продавця ПП ОСОБА_8 на зберігання. Щодо відсутності морозива в актах інвентаризації цінностей, судом встановлено, що дана інвентаризація податковою інспекцією проводилась за адресою вул. Колгоспна, 12, с. Литовеж Іваничівського району, а морозиво знаходилось на зберіганні на складі за адресою вул. Сокальська, м. Нововолинськ, що й підтверджується договором про відповідальне зберігання від 04.05.2011 р.

В судовому засіданні встановлено, що позивач мав брати участь у тендері щодо реалізації морозива, тому і закупив у ПП ОСОБА_8 партію морозива. Оскільки тендер не виграв, тому уклав з останнім договір про відповідальне зберігання від 04.05.2011 р. і на момент проведення перевірки морозиво знаходилось на зберіганні у ПП ОСОБА_8

За таких обставин висновки податкової інспекції про нікчемність вищевказаних договорів не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Судом встановлено та підтверджено поданими позивачем доказами, що внаслідок укладення ним договорів з ТзОВ «ЛФ Шахін», ПП «Кірс», ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів», ПП «Руфусів», ФОП ОСОБА_8 позивачем досягнено економічного ефекту у власній господарській діяльності - реалізовано товар покупцям та отримано прибуток від реалізації товару. Факт того, що позивачем реалізовано придбаний товар підтверджується вказаними вище та приєднаними до матеріалів справи належним чином оформленими договорами купівлі-продажу, видатковими накладними, податковими накладними та квитанціями до прибуткового касового ордера.

Оглянуті копії перелічених вище первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості та не призвели до зміни в структурі активів платника податків.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що включений позивачем в податкові декларації податковий кредит з ПДВ підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства, які були надані працівникам податкового органу під час проведення перевірки.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки факт поставки товарів та надання послуг підтверджується відповідними бухгалтерськими документами про одержання цього товару, а також сплату коштів продавцю товару, тому підстави для визнання укладених правочинів нікчемними, відсутні.

Крім того, ні відповідачем в акті перевірки чи в письмових запереченнях, ні представником відповідача в судовому засіданні не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «ЛФ Шахін», ПП «Кірс», ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів», ПП «Руфусів», ФОП ОСОБА_8 суперечили чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, або порушували публічний порядок.

Щодо неправомірності твердження відповідача про нікчемність договорів суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «ЛФ Шахін», ПП «Кірс», ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів», ПП «Руфусів», ФОП ОСОБА_8, вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Як встановлено судом, умови вищезгаданих договорів поставки витратних матеріалів та надання послуг сторонами були виконані, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у даній справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству та дотримання постачальників товару вимог податкового законодавства, навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку.

Діюче податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, на момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагенти були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із суб'єктами господарювання носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, товари були поставлені та оплачені.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

В ході розгляду справи відповідачем не подано суду жодних доказів порушення адміністративного чи кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в актах фактами діяльності контрагентів платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представниками в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами та не доведений факт порушення позивачем ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України по взаємовідносинах позивача з ТзОВ «ЛФ Шахін», ПП «Кірс», ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів», ПП «Руфусів», ФОП ОСОБА_8, а лише доведений факт того, що позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 9 942,18 грн. по взаємовідносинах з ТзОВ «НІМБ» та ТзОВ «Фаба Сервіс», що і не заперечується позивачем.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Нововолинською ОДПІ в ході перевірки не доведено нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТзОВ «ЛФ Шахін», ПП «Кірс», ТзОВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів», ПП «Руфусів», ФОП ОСОБА_8, за таких обставин нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 128 894,92 грн. та штрафних фінансових санкцій в сумі 3 905,50 грн. не ґрунтується на вимогах законодавства.

Щодо нарахування штрафних санкцій по ТзОВ «НІМБ» та ТзОВ «Фаба Сервіс» слід зазначити наступне.

Пунктом 7 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України передбачено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення, тому суд вважає правомірним застосування штрафної санкції в розмірі 1 грн.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення - № 0003651701 від 04.12.2012 року підлягає скасуванню в частині на суму нарахувань грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 128 894,82 грн. та штрафних санкцій в сумі 3 905,50 грн.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність встановлених Нововолинською ОДПІ в акті позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 обставин, з огляду на що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 04.12.2012 року № 0003651701 в частині, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 128 894,82 грн. за основним платежем та 3 905,50 грн. за штрафними фінансовими санкціями слід визнати протиправними та скасувати, в задоволенні іншої частини позовної вимоги слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки представник позивача в судовому засіданні відмовився від стягнення сплаченого судового збору, а тому судові збір не стягується.

Керуючись статтями 11, 17, 94, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, статтей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статтей 185, 193, 198, 201 Податкового кодексу України, статтей 203, 215, 216, 228, 638, 639 Цивільного кодексу, статті 207 Господарського кодексу, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції рішення Волинської області Державної податкової служби № 0003651701 від 04.12.2012 року в частині за основним платежем 128 894,82 грн. та 3 905,50 грн. за штрафними санкціями, в решті - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 02 березня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий С.Ф. Костюкевич