Постанова № 29728463, 25.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25 лютого 2013 року 14 год. 46 хв. № 826/677/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішення відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) у судовому засіданні 25 лютого 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 18 січня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі за текстом - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 11 січня 2013 року № 0000372202 (також далі за текстом - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуваним рішенням відповідач протиправно збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 751250,00 грн.

Ухвалою суду від 31 січня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Представник позивача позов підтримала та просила задовольнити його повністю.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 11 лютого 2013 року. Пояснили, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки складене відповідачем у зв'язку із встановленням у ході перевірки позивача порушень ним чинного податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 17 по 21 грудня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 24 грудня 2012 року № 1225/22-2/31406764 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правильності обчислення податкового кредиту по ПДВ при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із приватним підприємством "Міра Ко" (також далі за текстом - ПП "Міра Ко") за період діяльності із 01 по 29 лютого 2012 року (також далі за текстом - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем завищено податковий кредит з ПДВ, у зв'язку з чим за лютий 2012 року занижено ПДВ у розмірі 500833,00 грн., чим порушено п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України).

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 11 січня 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 500833,00 грн. за основним платежем та у розмірі 250417,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, підпунктом 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З викладених положень вбачається, що податковий орган має право проводити перевірки платників податків, зокрема, документальну позапланову перевірку на підставі однієї з двох обставин, передбачених підпунктом 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, а саме: 1) за наслідками перевірок інших платників податків; 2) отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, твердження представників позивача, що орган державної податкової служби має право провести перевірку лише у разі ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит протягом 10 робочих днів із дня отримання запиту є помилковими.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про порушення позивачем чинного податкового законодавства ґрунтуються виключно на обставинах, зазначених в акті від 02 липня 2012 року № 2869/22-4/37449321 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Міра Ко" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за лютий 2012 року (також далі за текстом - акт звірки ПП "Міра Ко").

Зокрема, відповідно до висновків акту звірки ПП "Міра Ко", у вказаного підприємства відсутні об'єкти оподаткування по операціях із придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників та по операціях із продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям, не виявлено факту реального здійснення ПП "Міра Ко" господарських операцій у лютому 2012 року, а також не підтверджено задекларований вказаним підприємством податковий кредит.

Як з'ясовано у ході судового розгляду справи та не заперечувалось представниками відповідача, на підставі викладених обставин відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України (також далі за текстом - ЦК України), а також про те, що укладений 01 березня 2011 року між позивачем та ПП "Міра Ко" договір на надання рекламних послуг № 23 (також далі за текстом - договір № 23) не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

За переконанням суду, такий висновок відповідача є безпідставним та необґрунтованим, виходячи з наступних положень та обставин.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11 зазначено, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про невідповідність договору № 23 ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень.

Стосовно підтвердження фактичного здійснення позивачем господарських операцій суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2012 року у справі № К/9991/68389/11 зазначено, що підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо декларування податкових зобов'язань з ПДВ.

Недійсність чи неподання звітності з ПДВ контрагентами позивача не позбавляє права на податковий кредит, оскільки саме контрагенти несуть відповідальність за своєчасність сплати ПДВ до Державного бюджету України та складення податкової звітності.

З викладених положень вбачається два випадки невключення до складу податкового кредиту сплаченої суми ПДВ, якими є відсутність податкової накладної або оформлення такої накладної з порушенням ст. 201 ПК України. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту сум ПДВ положеннями ПК України не передбачено.

Відповідно до п. 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201, п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно п. 201.1 ст. 201 та/або п. 192.1 ст. 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Реєстрація податкових накладних платниками ПДВ - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Податкова накладна, в якій сума ПДВ не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців 8 і 9 п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи з'ясований у ході судового розгляду справи факт того, що у податкових накладних, виписаних ПП "Міра Ко" на підставі договору № 23, сума ПДВ не перевищує 10 тис. грн. по кожній, висновки відповідача про порушення позивачем ст.ст. 198, 201 ПК України, за переконанням суду, є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представник позивача надала достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов.

Представники відповідача у ході судового розгляду справи, за переконанням суду, не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішення відповідача.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 11 січня 2013 року № 0000372202, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К" (ідентифікаційний код 31406764) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (код платежу 14010100) (з урахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 751250,00 грн. (Сімсот п'ятдесят одна тисяча двісті п'ятдесят гривень 00 копійок).

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К" (ідентифікаційний код 31406764) здійснений ним судовий збір у розмірі 2254,00 грн. (Дві тисячі двісті п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 28 лютого 2013 року