Рішення № 29724560, 11.02.2013, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Справа №2-612/11

п/с 2/174/32/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2013р. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

у складі головуючого судді Болоніної М.Б.

при секретарі Шараповій О.О.

за участю представника позивача та третьої особи адвоката ОСОБА_1

представників відповідача Шишкіна В.М., Стребіжа М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (третя особа - ОСОБА_5) про визнання недійсними нарахувань платежів за кредитним договором та спонукання до виконання умов договору,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулась ОСОБА_4 з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними нарахувань платежів за кредитним договором та спонукання до виконання умов договору (ар.с.2-5), де зазначає наступне.

Між позивачем та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р. для купівлі житла, третя особа - її чоловік ОСОБА_5 є її поручителем за зазначеним договором. Згідно умов кредитного договору вона зобов'язана в строк до 28.04.2021р. сплачувати банку щомісячно по 2172,86грн. в рахунок погашення кредиту, відсотків за його користування, комісії.

В період з моменту укладення договорів і на протязі всього 2008р. нею умови кредитного договору виконувались у повному обсязі і ніяких спірних питань з банком з цього приводу не виникало. В подальшому, починаючи з 2009р., банк почав проводити нарахування платежів за кредитним договором за іншою невідомою їй схемою, внаслідок чого по розрахункам банку у неї виникла заборгованість за кредитом, і як наслідок нарахування штрафних санкцій. Вона з чоловіком намагались з'ясувати причину такого нарахування, і тільки в липні 2011р. у центральному офісі банку їм повідомили, що банк в односторонньому порядку з лютого 2009р. підвищив відсоткову ставку за користування кредитом у зв'язку зі зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, яка сталася внаслідок світової економічної кризи. Розмір визначеної банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом с лютого 2009р. становить вже 22,5%. При цьому працівники банку повідомили їй, що про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором її було повідомлено належним чином. На їхні з чоловіком заперечення стосовно того, що ніяких повідомлень і пропозицій про підвищення відсоткової ставки вони не отримували і не давали згоду на зміну умов договору, відповідач не реагує і вимагає від неї сплачувати кредит на його змінених в односторонньому порядку умовах.

Позивач вважає дії банку неправомірними з наступних підстав.

Вищевказаний кредитний договір укладено між сторонами у національній валюті - гривня України. З моменту надання банком кредиту і до теперішнього часу умови договору, які були ними узгоджені в момент їх укладення, нею виконуються повністю. Посилання відповідача на зміну умов договору в зв'язку зі зміною кон'юнктури ринку - грошових ресурсів в Україні є безпідставним і не передбаченим діючим законодавством України.

Так, згідно з положеннями ч.1 ст.651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін. Однак, позивач такої згоди, зважаючи на те, що виконує умови договору у повному обсязі, відповідачу не давала.

Таким чином відповідач, згідно з ч.2 ст.651 ЦК України, може змінити умови договору, але тільки на підставі судового рішення, і за обставин, вказаних у ст.652 ЦК України, які в їхніх правовідносинах відсутні. Посилання відповідача на зміну кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, як підставу для збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, суперечить вимогам ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», яка забороняє застосування в договорах таких умов, які обмежують права споживача.

Також відповідно до п.2.3.1 зазначеного кредитного договору збільшення відсоткової ставки можливо тільки за згодою позичальника, тобто за згодою позивача, яку вона не давала.

Крім того, у самому кредитному договорі не зазначено розмір відсоткової ставки за користування кредитом, а зазначено тільки обов'язок позичальника в строк до 28.04.2021р. сплачувати банку щомісячно по 2172,86грн. в рахунок погашення кредиту, відсотків за його користування, комісії.

Позивач зверталась за роз'ясненням ситуації, що склалась, до НБУ, де їй було підтверджено про неможливість підвищення відсоткової ставки за кредитним договором за одноособовим рішенням банку, оскільки розмір нових, нині встановлених відсоткових ставок за кредитом розповсюджується тільки на тих осіб, які в цей час укладають кредитні договори.

Згідно загального принципу закон, який погіршує становище людини, зворотної сили не має, а підвищення відсоткової ставки погіршує її матеріальне становище.

Таким чином, усі нарахування, які проводить відповідач за кредитними договором за підвищеними розмірами відсоткової ставки, є незаконними.

Згідно ст.ст.16,526,610 ЦК України способами захисту цивільних прав зазначено в тому числі, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі; зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства України; порушенням зобов'язання є виконання його з порушенням умов зазначених змістом зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст.651 ЦК України зміна договору допускається тільки за згодою сторін. Договір може бути змінено без згоди другої сторони лише за рішенням суду.

Крім зазначених підстав позивач вважає дії банка неправомірними також з наступних підстав.

Приватбанк допустив кілька суттєвих порушень вимог законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України у ході спроби реалізації рішення про зміну відсоткової ставки:

по-перше, надсилання текстів Додаткових угод без супроводження інформацією щодо реальної вартості кредиту є порушенням вимог Правил надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту (затверджені Постановою правління НБУ №168 від 10.05.2007р. та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. №541/13808). Зокрема, пункт 1.3 Правил встановлює що «Банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил: ... під час укладання кредитних договорів зі споживачами; ...» Пропозиція укласти додаткову угоду про зміну значення процентної ставки із наданням позичальнику можливості достроково припинити дію угоди у разі непогодження рівнозначно переукладанню кредитної угоди, тому Приватбанк зобов'язаний був разом із текстом Додаткової угоди надати їй всю необхідну інформацію згідно вимог зазначених Правил, чого не відбулося;

по-друге, зміна відсоткової ставки за договором неможлива без зазначення обґрунтованих підстав для цього. Пункт 3.5 згаданих Правил встановлює, що «Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку)». В якості аргументації рішення банку в листах наводяться два фактори: зміна облікової ставки Національним банком України відповідно до Постанови правління НБУ №107 від 21.04.2008р. та зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському ринку України. Ці аргументи не можуть вважатися такими, що мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку щодо кредитів, які надані в користування особисто їй, оскільки посилання на зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському ринку України наведене без зазначення джерел даних та періоду часу. Приватбанк входить до переліку банків України, за орієнтовними даними яких розраховується основний індекс вартості міжбанківських ресурсів в Україні - KievPrime, тому банк не має жодного права використовувати вартість міжбанку в якості аргументу зміни ставки для споживачів, оскільки сам приймає участь в її формуванні. З юридичної точки зору така аргументація може вважатися ознакою недобросовісної конкуренції і відповідними правовими наслідками. Якщо ж Приватбанк користувався якимись іншими даними щодо вартості ресурсів на міжбанківському ринку, повинен був повідомити позивача про це, із зазначенням публічного джерела інформації та періоду спостережень. У разі ненадання такої інформації аргументація в цій частині є необґрунтованою;

по-третє, зі змісту частини п'ятої пункту 3.4 згаданих Правил виходить, що Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. У кредитній угоді позивача таке правило не наведене ані у вигляді математичної формули, ані навіть у вигляді текстового опису впливу можливих факторів. Приватбанк повинен був розкрити їй математичну залежність (кореляцію) між наведеними аргументами (зміна облікової ставки НБУ та зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському ринку України) та запропонованими значеннями номінальної ставки. Ненадання такої інформації є прямим порушенням вимог зазначених Правил із відповідними правовими наслідками. Приватбанк входить до переліку тих банків України, на які поширюється дія Постанови правління НБУ №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від 11.10.2008р. (зі змінами, внесеними Постановою правління НБУ №328 від 16.10.2008р.), та листа НБУ №18-311/3496-14715 від 28.10.2008р. Зокрема, пункт 2.2 Постанови вказує, що банки: «Повинні враховувати, що рефінансування простроченої заборгованості шляхом видачі нових кредитів, необґрунтована пролонгація кредитів, ненадання позичальникам інформації про сукупну вартість кредиту, внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України, кваліфікуватиметься як порушення вимог ст.49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» із неухильним застосуванням адекватних заходів впливу». Ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. №2121-3 передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки по своїх операціях, але ця норма регулює питання встановлення процентної ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі.

Оскільки облікова ставка НБУ після введення в дію Постанови правління НБУ №319 не змінювалась, Приватбанк не мав права ініціювати збільшення процентної ставки за кредитом. Крім того, у листі НБУ від 28.10.2008р. №18-311/3496-14715 говориться про те, що «при розгляді питання стосовно можливості внесення змін до діючого кредитного договору в частині вартості кредиту, банки повинні брати до уваги лише ті зміни облікової ставки, які можуть відбутися після 13.10.2008р. Зміни облікової ставки, які відбулися до ухвалення Постанови №319, з моменту набуття нею чинності не можуть розглядатися як підстава для зміни вартості кредиту за діючими кредитними договорами». Таким чином, наведена в цьому листі інформація в своїй сукупності робить неможливим для позивача погодитися на дії Приватбанку щодо підвищення процентної ставки.

Виходячи із ситуації, що склалася, позивач вважає дії Приватбанка безпідставними та такими що суперечать вимогам Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про захист прав споживачів», а також Правил надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту та Постанови правління НБУ №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків».

Крім того, діями ПриватБанка були грубо порушені:

- ч.1 ст.638 ЦК України, де зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору;

- ч.1 ст.640 ЦК України, в якій передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції;

- ч.1 ст.642 ЦК України яка визначає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття повинна бути повною та безумовною.

Позивач вважає, що пункт діючого договору кредиту між нею та відділенням ПриватБанка порушує її права та законі інтереси - містить дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки та є несправедливою умовою договору (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника).

Ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України. Ст.203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Діючий договір кредиту між позивачем та відділенням ПриватБанка є договором приєднання, так як його зміст складений на основі стандартної форми, запропонованої Кредитором для будь яких клієнтів-позичальників. Згідно ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору. Ч.2 ст.634 ЦК України визначає, що договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналась, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також, якщо договір виключає або обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.

Ч.2 ст.651ЦК України передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору, при якому друга сторона позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору. Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості(ст.627 ЦК України). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України ).

Крім того, 12.12.2008р. за №661/6,3343 був прийнятий Закон України, який забороняє банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтом договорів, зокрема збільшувати розмір відсоткової ставки за кредитними договорами. До ст.1056-1 ЦК України було внесене доповнення, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Позивач у своєму позові просить визнати неправомірним нарахування їй відповідачем поточних платежів та штрафних санкцій з розрахунку підвищеної відсоткової ставки за користування кредитом за кредитним договором №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р., укладеним між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» з моменту нарахування - лютого 2009р. і до теперішнього часу; зобов'язати відповідача виконувати укладений з нею кредитний договір на умовах щодо розміру відсоткової ставки за користування кредитом та порядку розрахунку за користування кредитом, які мали місце в момент його укладення, тобто у розмірі щомісячного платежу до 28.04.2021р. - по 2172,86грн.; зобов'язати відповідача провести перерахунок за кредитним договором №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р. по нарахуванням за користування кредитом в період з лютого 2009 року на умовах розміру відсоткової ставки за користування кредитом та порядку розрахунку за користування кредитом, які мали місце в момент його укладення, тобто в розмірі щомісячного платежу 2172,86грн., зарахувавши надлишково сплачені нею кошти в період з лютого 2009р. в рахунок погашення кредиту; усі витрати по справі стягнути з відповідача на її користь.

Під час розгляду справи відповідач надав письмові заперечення проти позову (ар.с.37-39), де зазначає наступне.

Між сторонами існують кредитні відносини відповідно до укладеного між ними договору №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р. У позовній заяві позивач посилається на п.2.3.1 договору, де прописано право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні за згодою позичальника. Відповідно до п.2.3.1 кредитного договору та ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» банк змінив умови договору і підвищив відсоткову ставку 08.01.2009р. Механізм і терміни впровадження такої зміни для конкретних клієнтів викладено у листі-повідомленні. З огляду на зміст повідомлення, розмір відсоткової ставки для позичальника встановлюється з 01.02.2009р. в залежності від обставин, наведених відповідно до умов кредитного договору. У випадку незгоди позичальника з підвищенням ставки, він має право надати письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування та погасила до 01.02.2009р. заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (за попередньою ставкою). Так як позичальник ОСОБА_4 не надала письмового повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування і не погасив до 01.02.2009р. заборгованість за кредитом, що фактично є «мовчазною згодою» із змінами умов договору, то банк збільшив відсоткову ставку за кредитним договором.

Позивач звертає увагу на зміни до відповідних статей ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (ст.55), ЦК України (ст.1056-1), що внесені Законом України від 12.12.2008р. №661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Посилання позивача на акти законодавства щодо заборони банкам змінювати умови договору в односторонньому порядку с безпідставними, тому що Закон України від 12.12.2008р. №661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» і всі наступні акти законодавства України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором, вступили в дію з 09.01.2009р. До набрання чинності цими законами банк мав право піднімати відсоткову ставку за кредитним договором відповідно до діючого на той час (до 09.01.2009р.) законодавства, а саме: ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів, п.3.5 Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до діючого на час укладання договору законодавства пункт 2.3.1 з самого початку зафіксував домовленість сторін про можливість збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом у разі настання певної обставини - зміни кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні. Зміна кон'юнктури ринку грошових ресурсів загальновідома, не потребує доказів, є наслідком економічної кризи в Україні, що підтверджується підвищенням рівня облікової ставки НБУ з 8,5% до 12% річних відповідно до Постанови НБУ №107 від 21.04.2008р., а також низкою законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України у жовтні - грудні 2008р. (закони за №№ 639-VI від 31.10.2008р., 694-VI від 18.12.2008р., 799-УІ від 25.12.2008р. та інші). Цей же пункт містить посилання на те, що банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки, тобто датою фактичного моменту домовленості про зміну розміру відсоткової ставки є дата направлення повідомлення позичальнику. До вступу в дію Закону України від 12.12.2008р. №661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», а саме 08.11.2008р. банк направив позивачу лист-повідомлення про зміну розміру відсоткової ставки за кредитом, керуючись ч.2 ст.255 ЦК України, що підтверджується відбитком датованого штемпелю пошти на реєстрі №201ір відправлених банком рекомендованих листів.

Ч.1 ст.212 ЦК України передбачає, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо настане вона чи ні (відкладальна обставина). Властивістю відкладальної обставини є її об'єктивність. Закон прямо вказує щодо неї невідомо настане вона чи ні. Відкладальна обставина, що прописана у п.2.3.1. кредитного договору, настала 08.11.2008р. Відправкою позичальнику письмового повідомлення про зміну процентної ставки відповідно до умов договору банк лише вчинив дію, за якою при наявності відкладальної обставини у сторін за договором виникають права і обов'язки щодо зміни процентної ставки.

Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з абз.3 ч.3 ст.202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Такий правочин, як підвищення відсоткової ставки по кредитним договорам був здійснений Банком ще тоді, коли це було дозволено чинним на той час законодавством. Це відповідає правовій позиції, яка сформульована у листі Вищого спеціалізованого суду України від 16.01.2012р., адресованому апеляційним судам областей, міст Києва та Севастополя, Автономної Республіки Крим. Так, у п.3 розділу «Зобов'язання, що виникають із договорів та інших правочинів» листа Вищого спеціалізованого суду України від 16.01.2012р. звертається увага судів на те, що збільшення процентної ставки за договором про іпотечний кредит в односторонньому порядку було правомірним, оскільки договір укладено сторонами на власний розсуд із дотриманням вимог чинного на той час законодавства та з повідомленням позичальника в порядку, встановленому кредитним договором. Рішення банку про підвищення процентної ставки з 01.02.2009р. прийнято до набрання чинності Законом України від 12.12.2008р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким ЦК України доповнено ст..1056-1, а тому зазначені норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Позивач звертає увагу на ст.ст.651,652,654 ЦК України, за якими зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін.

По-перше, ч.1 ст.651 ЦК України містить застереження: «зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом».

По-друге, ч.1 ст.652 ЦК України теж містить застереження: «у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.»

Отже, законодавством не встановлено заборони відносно зміни умов договору, ЦК України передбачає можливість односторонньої зміни умов договору у разі встановлення відповідної норми законом або договором. Діючим до 09.01.2009р. законодавством пов'язувалась можливість зміни процентної ставки за кредитом у разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку (п.3.5 Правил затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р.).

Окрім того, ст.654 ЦК України також містить застереження: «зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі зміни відсоткової ставки, передбачено письмове повідомлення споживача кредитодавцем. Зазначена умова зміни процентної ставки міститься у пункті 2.3.1 кредитного договору. Договір укладений письмово, підписаний сторонами, отже досягнута домовленість про форму зміни умов договору у разі підвищення процентної ставки за кредитом.

У судове засідання позивач та третя особа не з'явились, своїми заявами (ар.с.20,23) просили проводити та закінчувати розгляд справи у їх відсутність за участю їх представника - адвоката ОСОБА_1, який діє на підставі договорів про надання правової допомоги, укладених 28.09.2011р. з позивачем та третьою особою (ар.с.21,24).

У судовому засіданні представник позивача та третьої особи позовні вимоги та їх обґрунтування підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача підтримав заперечення та просив відмовити ОСОБА_4 у позові.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши в сукупності надані по справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст.ст.57-60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів тощо; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У підтвердження своїх позовних вимог позивач надала кредитний договір №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р., укладений між нею та відповідачем (ар.с.11-14), повідомлення відповідача №30.1.0.0/2-110722/1046 від 24.07.2011р. на звернення позивача щодо роз'яснення з приводу утворення заборгованості (ар.с.15).

Відповідач заперечення проти позову обґрунтував листом-повідомленням на ім'я ОСОБА_4 №20.1.3.2/6-36018 від 31.12.2008р. про зміни розміру нарахувань за кредитним договором №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р. (ар.с.40), реєстр відправлень рекомендованих листів №201ір від 09.01.2009р. (ар.с.41), правовими позиціями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2012р. (ар.с.42-47).

Аналізуючи обставини справи, підтверджені відповідними доказами, та надаючи їм юридичну оцінку, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача та їх обґрунтування знайшли своє повне підтвердження під час розгляду справи.

Так, судом встановлено, що між сторонами склались правовідносини, що виникли в результаті укладення між ними кредитного договору, які регулюються ст.ст.1048-1050,1054 ЦК України. Згідно з нормами цивільного законодавства зобов'язання, підставою виникнення яких є договір, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності і справедливості. Відповідно до ст.ст.526,629ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Під час розгляду справи було з'ясовано, що з боку позивача ОСОБА_4 умови укладеного договору виконувались у повному обсязі, тобто добросовісно та належним чином.

Проте, відповідач в порушення діючого законодавства та умов укладеного з позивачем договору в односторонньому порядку, безпідставно підвищив відсоткову ставку за користування кредитом в зв'язку зі зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, яка сталася внаслідок світової економічної кризи. Розмір визначеної банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом с лютого 2009р. становив 22,88%.

Як вбачається з п.2.3.1 укладеного між сторонами договору, кон'юнктура ринку грошових ресурсів включає в собі декілька чинників, які перелічені у зазначеному пункті договору, однак відповідач, встановлюючи зміни до умов договору, не навів економічного обґрунтування збільшення ним розміру відсоткової ставки саме до розміру у 22,88%, а не до будь-якого іншого, тобто абстрактно обмежився фразою «кон'юнктура ринку грошових ресурсів».

Посилання відповідача, як на підставу для збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, на зміну кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні суперечить вимогам ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка забороняє застосовування в договорах таких умов, які обмежують права споживача. Наявність в договорі п.2.3.1 умови про можливість збільшення відсоткової ставки у зв'язку із зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні є незаконною, оскільки суперечить вимогам вказаного Закону.

Згідно загального принципу закон, який погіршує становище особи, зворотної сили не має, а підвищення відсоткової ставки погіршує матеріальне становище позивача. До того ж, відсоткова ставка підвищена не законом, а в односторонньому порядку відповідачем. Слід замітити, що це здійснено відповідачем в той час, коли 12.12.2008р. вступив в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», у зв'язку з чим Цивільний кодекс України було доповнено статтею 1056-1, відповідно до якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Ст.651 ЦК України також передбачена заборона в односторонньому порядку змінювати умови договору, оскільки це можливо лише за рішенням суду (ч.2 ст.651 ЦК України), зміна договору допускається тільки за згодою сторін.

Крім того, у відповідності до п.1.1 договору, укладеного між сторонами, позивач ОСОБА_4 зобов'язалась в строк до 28.04.2021р. сплачувати банку щомісячно по 2172,86грн. в рахунок погашення кредиту, відсотків за його користування, комісії, що її влаштовувало з урахуванням матеріального статку сім'ї і з чим вона погодилась при укладенні договору. Проте відповідачем було фактично змінено умови договору без згоди позивача і встановлено відсоткову ставку у розмірі 22,88% на рік. При цьому відповідач посилається на те, що ним 08.11.2008р. направлено позивачу лист-повідомлення про зміну розміру відсоткової ставки за кредитом, що підтверджується відбитком датованого штемпелю пошти на реєстрі №201ір відправлених банком рекомендованих листів, позивач письмового повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування не надала, заборгованість за кредитом до 01.02.2009р. не погасила, що фактично є її «мовчазною згодою» зі змінами умов договору.

На думку суду, з такими твердженнями погодитись не можна.

Відповідачем до письмових заперечень було додано лист №20.1.3.2/6-36018 від 31.12.2008р., а не від 08.11.2008р., як на це дається послання у запереченнях, у листі зазначається про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором до 22,88%, при цьому розмір нового щомісячного платежу, який передбачався п.1.1. кредитного договору, не зазначається, а рекомендується звернутись у відділення банку після 03.02.009р.

Також суду не додано жодного доказу того, що позивач ОСОБА_4 отримала зазначений лист банку. У реєстрі поштових відправлень, наданих відповідачем, адресою позивача ОСОБА_4 вказано АДРЕСА_3, при цьому не зазначено населений пункт та не вказана квартира (слід прийняти до уваги, що у АДРЕСА_3 відсутні приватні будинки). До того ж у кредитному договорі місцем проживання та паспортної реєстрації ОСОБА_4 зазначено АДРЕСА_1.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що позивач отримала повідомлення відповідача і між ними як сторонами кредитного договору відбулась домовленість про зміну розміру відсоткової ставки, тобто у порушення діючого законодавства і умов кредитного договору №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р. відповідач в односторонньому порядку неправомірно проводив нарахування позивачу поточних платежів та штрафних санкцій з розрахунку підвищеної відсоткової ставки за користування кредитом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд приймає до уваги наступне.

Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.

Судові витрати позивача, які складаються з оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37грн. і витрат на правову допомогу у сумі 200грн., підтверджені документально (ар.с.1,6) і підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Враховуючи те, що позивач при подачі позову була звільнена від оплати судового збору за даною категорією справ, судовий збір у сумі 51грн. (у розмірі, що був встановлений на час подачі позову до суду), підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.10,11,60,88,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.16,526,610,638,651,652,6541055 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними нарахувань платежів за кредитним договором та спонукання до виконання умов договору задовольнити.

Визнати неправомірним нарахування з лютого 2009р. поточних платежів та штрафних санкцій з розрахунку підвищеної відсоткової ставки за користування кредитом за кредитним договором №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р., укладеним між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» виконувати укладений з ОСОБА_4 кредитний договір №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р. на умовах розміру відсоткової ставки за користування кредитом та порядку розрахунку за користування кредитом, які мали місце в момент його укладення, тобто у розмірі щомісячного платежу у сумі 2172,86грн. до 28.04.2021р., та провести перерахунок за кредитним договором №DNV1GK00000756 від 28.04.2006р. по нарахуванням за користування кредитом у період з лютого 2009р., зарахувавши надлишково сплачені кошти в період з лютого 2009р. в рахунок погашення кредиту.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м.Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає у АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 237грн. у відшкодування судових витрат.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м.Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави судовий збір у сумі 51грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Копію повного рішення в порядку ст.222 ЦПК України направити особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення.

СУДДЯ М.Б.БОЛОНІНА