Ухвала суду № 29717542, 26.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 р.Справа № 2-а-4161/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Милосердного М.М.,

суддів - Бітова А.І. та Ступакової І.Г.,

при секретарі - Дубчак Ю.В.,

за участю: представника апелянта - Швець Артема Анатолійовича та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРІ" - Баришникова Андрія Олеговича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРІ" до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва про скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "ЕВЕРІ" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції (далі ДПІ) в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі ПДВ) від 20 травня 2011 року за №0000172302 на суму 667693, 00 грн., №0000212302 на суму 171954, 00 грн., №0000182302 на суму 216667, 00 грн., №0000202302 на суму 175394, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначалось, що не декларування підприємствами до сплати ПДВ не може свідчити про те, що контрагенти позивача не відображали в своєму обліку суми податкових зобов'язань з ПДВ за операціями поставки з ТОВ "ЕВЕРІ", а може бути підтвердженням факту наявності від'ємного значення податкового кредиту контрагентів позивача. Також, ТОВ "ЕВЕРІ" вказувалось, що викладенні в акті перевірки висновки про нікчемність правочинів є необґрунтованими та такими, що суперечать нормам цивільного законодавства.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ від 20 травня 2011 року за №0000172302 на суму 667693, 00 грн., №0000212302 на суму 171954, 00 грн., №0000182302 на суму 216 667, 00грн., №0000202302 на суму 175394, 00 грн.

Не погоджуючись з постановою суду, представником ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "ЕВЕРІ" 26 червня 2006 року зареєстровано як юридичну особу Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію серія А01 №121927, також з матеріалів справи вбачається, що позивач є платником ПДВ.

На підставі наказу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 11 травня 2011 року за № 890 фахівцями відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правомірності формування бюджетного відшкодування ПДВ за вересень - грудень 2010 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем був складений акт за № 1668/07-024/34437753 від 16 травня 2011 року, яким встановлено порушення ТОВ "ЕВЕРІ" положень п. 1.8 ст.1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі висновків наведеного акту від 20 травня 2011 року були прийняті податкові повідомлення - рішення за №0000172302 про зменшення бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на суму 667693, 00 грн., №0000212302 про зменшення бюджетного відшкодування за грудень 2010 року на суму 171954 ,00 грн., №0000182302 про зменшення бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року на суму 216667, 00 грн., №0000202302 про зменшення бюджетного відшкодування за листопад 2010 року на суму 175394, 00 грн.

Винесення зазначених податкових повідомлень - рішень і стало підставою звернення ТОВ "ЕВЕРІ" до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Податковим органом не доведено в акті проведеної перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, а також не надано суду доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача та невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправних повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Згідно до пункту 1.7. статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 за №168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1. пункту 7.1 статті 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2. статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Положеннями підпункту 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 зазначеного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПАТ "Запорізький завод металевих конструкцій" були укладені договори виготовлення та поставки металевих конструкцій від 01 червні 2010 року та 26 квітня 2010 року за №32/10 та №19/10. Також, встановлено, що 01 лютого 2010 року між ТОВ "ЕВЕРІ" та ТОВ ФК "Євростокс" укладено договір купівлі - продажу будівельних матеріалів згідно специфікації №1, а 27 вересня 2010 року позивач уклав договір поставки соняшникової олії з ТОВ "Мел-Транс".

На вимогу позивача та для формування податкового кредиту, контрагентами ТОВ "ЕВЕРІ", було надано податкові накладні за наслідками надання товарів та послуг по наведеним договорам, зокрема, накладні від 05 жовтня 2010 року за №05-10-0002, від 30 вересня 2010 року за №238 та інші. Вказані накладні видані у відповідності до норм чинного законодавства, з зазначенням всіх необхідних реквізитів і даних та в установленому законом порядку не дійсними не визнавались, а тому враховуючи, що податкові накладні були надані особі, зареєстрованій як платник податку в порядку, передбаченому чинним податковим законодавством, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність формування сум бюджетного відшкодування за вересень - грудень 2010 року.

Стосовно визнання правочинів здійснених позивачем з контрагентами такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків (є фіктивним) колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також, частинами 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно Довідки Головного управління статистики у Миколаївській області серії АА №301961 основними видами діяльності ТОВ "ЕВЕРІ", зокрема, є складське господарство, транспортне оброблення вантажів, діяльність автомобільного вантажного транспорту, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин.

На підтвердження реальності здійснення поставок товарів та послуг, позивачем до суду першої інстанції надано видаткові накладні від 08 листопада 2010 року за № РН-0000422 та від 30 листопада 2010 року за №РН-0000438, акти здачі - прийняття робіт за №ОУ-0000064 та за №ОУ-0000068, а також платіжні доручення.

А тому, оскільки зазначені договори купівлі - продажу та поставки в судовому порядку недійсними не визнавалися, а підстав для визнання їх нечинними із суті договорів не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, а також контрагентами було фактично виконано умови договорів, то колегія суддів вважає доводи податкового органу щодо фіктивності правочинів необґрунтованими.

Висновок податкового органу, вказаний в акті перевірки, стосовно відсутності основних фондів та товарно - матеріальних цінностей у контрагента позивача ТОВ ФК "Євростокс" колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки не надання підприємством декларації з податку на прибуток з додатком К1/1 не є тими даними, в розумінні ст. 69 КАС України, на підставі яких суд чи інші учасники правовідносин можуть зробити висновок про вищезазначені обставини.

Також, аналізуючи положення підпункту 7.7.1. пункту 7.1 статті 7 Закону №168/97-ВР колегія суддів надходить до висновку, що не декларування іншими підприємствами ПДВ у певному податковому періоді не може свідчити про те, що ці підприємства не відображали у своєму податковому та бухгалтерському обліку суму податкових зобов'язань з ПДВ за операціями поставки з позивачем. Зазначене може, крім іншого, свідчити про те, що у певному періоді ці підприємства мали від'ємне значення та не може бути доказом наявності порушень податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом №168/97-ВР не поставлено в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цієї особи. Наведені положення, також, узгоджуються зі змістом статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи. А тому, вищезазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останнім виконано всі умови встановлені законом.

Отже, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Також, колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Також, при апеляційному розгляді справи, суд за клопотанням представника апелянта допустив заміну відповідача на його правонаступника - на Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва(правонаступник - Державна податкова інспекція в Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: